ПОСТАНОВА

                                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/1466/12

                    Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                        Кальника В.В.

при секретарі судового засідання                    Петранцові О.Ю.

за участю:

представника позивача                              ОСОБА_1

представника відповідача                              Цибульської Т.М.

третьої особи                                         Коваленка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до Квартирно –експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська Міністерства оборони України, третя особа Дніпропетровський зональний відділ Військової служби правопорядку Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1  звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Квартирно –експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська Міністерства оборони України, третя особа Дніпропетровський зональний відділ Військової служби правопорядку Міністерства оборони України, в якому просить дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська Міністерства оборони України по незабезпеченню позивача житловим приміщенням в термін, передбачений Законом України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей", визнати протиправними; зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська Міністерства оборони України забезпечити позивача житловим приміщенням для постійного проживання при надходженні відповідного житла до квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська Міністерства оборони України для розподілу.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у Дніпропетровському зональному відділі Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Був звільнений 05.10.2006р. відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 323 у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок Міністерства оборони України. Позивач на квартирному обліку для отримання жилого приміщення для постійного проживання знаходиться у Дніпропетровському ЗВ ВСП з 24 листопада 2005 року. Відповідно до пункту 8 статті 1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей" надання житлового приміщення повинно бути здійснено протягом трьох років після звільнення. Даний термін закінчився 26.10.2009 р., але житлом позивач досі не забезпечений.

Згідно з вимогами п.4.5 наказу Міністра оборони України від 11.09.2007 р. №518 "Про затвердження Змін до Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям ЗС України та членам їх сімей житлових приміщень" військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, погодженим з гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини.

Після закінчення встановленого законом терміну, позивач звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська. Отримав відмову в забезпеченні житлом у встановлений законом строк.

Позивач вказані дії Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська вважає протиправними, оскільки вони порушують його право на отримання житлового приміщення в строк, визначений Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей".

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача, посилаючись на ст.43 Житлового кодексу України та ст.24 Конституції України, не заперечував проти надання позивачеві житла, але в порядку черговості.

Також, представником відповідача в судовому засіданні було заявлено клопотання про залучення у якості третіх осіб військовослужбовців (53 чоловіка), які перебувають у списках, потребуючих поліпшення житлових умов в Дніпропетровському гарнізоні попереду ОСОБА_1

Суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про залучення у якості третіх військовослужбовців, оскільки посилання в клопотанні на те, що задоволенням позову будуть порушені права інших осіб, які стоять в черзі на отримання житла, суд не приймає до уваги, так як позивач перебуває в черзі на позачергове отримання житла, а отже права інших порушені не будуть.  

У судовому засіданні представник третьої особи підтримав позицію представника відповідача.

В судовому засіданні представник третьої особи клопотав про залучення у справі в якості відповідача голову гарнізонної житлової комісії. Суд  на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання.

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 27 липня 2004 року по 26 жовтня 2006 року перебував на військовій службі у Дніпропетровському зональному відділі Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

На підставі наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 05.10.2006 року № 323 ОСОБА_1  був звільнений з Збройних Сил України у запас за пунктом 63 підпунктом «г»у в'язку з проведенням організаційних заходів, та на підставі наказу начальника Дніпропетровського зонального відділу військової служби правопорядку від 26.10.2006 року № 174 виключений зі списків особового складу відділу. Згідно витягу з Наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 05.10.2006 року № 323 зазначено, що ОСОБА_1 звільняється у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок Міністерства оборони України.

У зв'язку зі звільненням з проведенням організаційних заходів, ОСОБА_1 був зарахований до списку військовослужбовців, які мають право на позачергове отримання житла з 30.10.2006 року.

З 18 вересня 2006 року Жовтневим районним відділом Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області позивач зареєстрований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Феодосійська, 2 (при військовій частині).

Згідно довідки, виданої начальником Дніпропетровської КЕЧ району та погодженою з начальником Дніпропетровського зонального відділу Військової служби правопорядку за №2 від 02.10.2006 року, позивач  перебуває на квартирному обліку у Дніпропетровському ЗВ ВСП з 24 листопада 2005 року складом сім'ї 1 особа.:

Відповідно довідки Начальника ДЗВ ВСП № 383 від 30.11.2007 року в період проходження служби з 27.07.2004 року по 26.10.2006 року, позивач житлом не забезпечувався, в спеціально пристосованих казармах та гуртожитках не проживав, грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення за рахунок Міністерства оборони України не отримував, що підтверджується витягом з наказу начальника Дніпропетровського зонального відділу військової служби правопорядку від 26.10.2006 року № 74, в якому зазначено про незабезпечення позивача постійним або службовим житлом.

          05.11.2010 року ОСОБА_1 в порядку ст.8 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" від 15.06.2004р. за № 1763-IV, на ім'я начальника КЕВ м. Дніпропетровська звернувся з заявою про забезпечення його житловим приміщенням для постійного проживання, згідно норм житлового законодавства у Дніпропетровському гарнізоні.

Листом начальника КЕВ м. Дніпропетровська підполковника Заєця Г.С. за № 1326 від 07.12.2010 року, позивачу була надана відповідь, в якій зазначено, що Кабінетом Міністрів України не був складений механізм реалізації положень п.8 ст.1 ЗУ «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням ЗСУ», а в 2006, 2007, 2008 рр. в державному бюджеті України не було передбачене фінансування окремим рядком програм із забезпечення житлом військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, осіб, звільнених у запас або відставку, у зв'язку з реформуванням ЗСУ. Тому, із існуючими обставинами позивач має забезпечуватися житлом в порядку загальної черги.

          Листом начальника ДЗВ ВСП від 16.02.2012 року № 295 ОСОБА_1 було повідомлено, що він перебуває на квартирному обліку в Дніпропетровському гарнізоні за списками житлової комісії № 3 в загальній черзі та в списку осіб, які мають право на позачергове поліпшення житлових умов, та має право на отримання житлового приміщення протягом трьох років після звільнення.

Також, довідкою від 16.02.2012р. підтверджується, що старший лейтенант запасу ОСОБА_1 знаходиться на квартирному обліку у Списках військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку при Дніпропетровському гарнізоні станом на 01.01.2012р.та прийняті КЕВ м. Дніпропетровська за №200, позачергова черга за № 58.  

          Відповідно ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.   

Згідно ст.48 Конституції України, кожен має право на достатній рівень для себе і своєї сім'ї, що включає житло.   

Відповідно ст.1 ЖК УРСР, громадяни мають право на житло.   

Відповідно до вимог ст.16 Закону України "Про Збройні Сили України", держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України.   

У відповідності до ст.10 Закону України "Про оборону України", здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил України, особам, звільненим у запас або у відставку, покладається на Міністерство оборони України.   

Правовідносини щодо забезпечення житлом осіб, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, регулюються Законом України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей", Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень та Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Відповідно ч.8 ст.1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" від 15.06.2004р. за № 1763-IV особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ч.9 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. за № 2011-XII військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Підпунктом 1.7 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 06.10.2006р. № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2006 р. за N 1171/13045,  передбачено, що усі житлові приміщення для постійного проживання, які надходять до гарнізону для забезпечення військовослужбовців, розподіляються згідно з гарнізонною чергою, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, погодженим з гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини та затвердженим начальником гарнізону. Розподіл службових житлових приміщень здійснюється начальником гарнізону між військовими частинами гарнізону пропорційно кількості військовослужбовців, що потребують службових житлових приміщень, рапорти яких зареєстровані у військовій частині в Журналі реєстрації рапортів військовослужбовців щодо надання службових житлових приміщень.

Згідно п.п.4.5 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, погодженим з гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини. Списки розподілу житлової площі розробляються квартирно-експлуатаційним органом та з необхідними документами проходять правову експертизу і перевіряються на відповідність чинному законодавству помічником начальника гарнізону з правової роботи та направляються на затвердження начальнику гарнізону.

Відповідно до п.п.4.6. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень на підставі рішення про надання житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради, а в закритому військовому містечку - квартирно-експлуатаційний орган видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. N1081. У п.22 вказаного порядку зазначено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Відповідно п.24 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини. У рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства. Датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік.

Згідно п.29 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Пунктом 34 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями передбачено, що на підставі рішення про надання житла виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради, а в закритому військовому містечку - квартирно-експлуатаційний орган видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення, безпосередньо військовослужбовцю, на ім'я якого він виписаний, або за його дорученням іншій особі.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні у справі "Кечко проти України", та положення ч.1 ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням житла за рахунок бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.   

Тож, посилання відповідача на те, що у Державному бюджеті не передбачено коштів на житлове забезпечення, суд до уваги не бере, оскільки це не знімає зобов’язань з відповідача щодо забезпечення житлом позивача у визначений строк.   

Відповідно ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи). Згідно ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, у тому числі і статтею 47 Конституції України.   

Відповідач, як орган виконавчої влади, на якого покладено виконання обов'язків, передбачених п.8 ст.1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України", впродовж трьох років не вжив заходів, був бездіяльним та не забезпечив позивача належним житлом, не надав суду переконливих доказів того, що ним були прикладені всі можливі зусилля для реалізації конституційного права позивача на забезпечення житлом.

Судом встановлено, підтверджено позивачем та не заперечувалось представником відповідача, що станом на дату розгляду справи позивача житлом протягом трьох років після звільнення з військової служби за рахунок Міністерства оборони України відповідачем не забезпечено.

Перевіряючи обґрунтованість та правомірність дій відповідача, суд приходить до висновку, що при реалізації функцій щодо забезпеченості житлом військовослужбовців, розробці та вчиненні всіх можливих дій та заходів, направлених на безумовне забезпечення житлом військовослужбовців, підготовці пропозицій щодо їх забезпечення житловою площею, контролем за його розподілом і використанням, виходячи з аналізу поведінки владних суб’єктів, дії відповідача в практичній діяльності звужено суто до виконання функцій розподілу житла, яке виділяється Міністерством оборони України.

Аналізуючи вищезазначене, суд доходить висновку про бездіяльність відповідача, яка виразилася у незабезпеченні позивача належним житлом у визначений законом строк.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, суд приходить до висновку про те, що КЕВ м. Дніпропетровська є відповідним органом, який у правовідносинах з військовослужбовцями, в тому числі пов'язаних з реалізацією державних соціальних гарантій для військовослужбовців шляхом розподілу останнім державного житла, реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб'єкта владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст.3 КАС України.

Враховуючи викладене, суд вважає дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська по незабезпеченню позивача житловим приміщенням в термін, передбачений Законом України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей", протягом трьох років після звільнення з військової служби такими, що не відповідають чинному законодавству.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання вказаних дій відповідача протиправними та зобов'язання Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська забезпечити позивача житловим приміщенням для постійного проживання при надходженні відповідного житла до КЕВ для розподілу, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -   

          ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська Міністерства оборони України по незабезпеченню позивача житловим приміщенням в термін, передбачений Законом України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей" протиправними.

Зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська Міністерства оборони України забезпечити ОСОБА_1 житловим приміщенням для постійного проживання при надходженні відповідного житла до квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська Міністерства оборони України для розподілу.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 21.02.2012р.

Суддя                  

В.В. Кальник