Категорія №12.2
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/986/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Широкої І.М.,
при секретарі судового засідання: Бондар Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) про стягнення витрат,-
ВСТАНОВИВ:
07 лютого 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 до Військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) про стягнення витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокурорською перевіркою діяльності службових осіб військової частини 9938 було виявлено порушення вимог законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у відношенні громадянина ОСОБА_1 Наказом начальника Луганського прикордонного загону №96-ос від 13 квітня 2011 року старший прапорщик ОСОБА_1 був пизначений на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Станично-Луганське» ІІІ категорії (тип Б) і переведений для подальшого проходження служби до зазначеного підрозділу, який дислокується у с. Станично - Луганське Луганської області.
Таким чином, призначення Позивача на зазначену військову посаду, було пов’язане з його фактичним переїздом на постійне проживання до іншого населеного пункту, у зв’язку з чим під час переведення до нового місця йому повинна була виплачуватись підйомна допомога в розмірі 2274,25 грн.
Однак, в порушення ч. 5 ст. 17 Конституції України, ст. 16 Закону України «про Збройні Сили України», а також ст. ст. 9, 9-1 ч. 3 Закону України «про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до теперішнього часу Луганським прикордонним загоном підйомна допомога в розмірі 2274,25 грн. позивачу не виплачена, у зв’язку з чим виникла необхідність захисту в суді його інтересів.
В судовому засіданні військовий прокурор надав пояснення аналогічні викладеному в позові та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач та представник відповідача в судовому засідання не з’явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям гарантується право на захист у порядку встановленому законами України.
Відповідно до ст.121 Конституції України представництво інтересів громадян та держави у суді покладається на органи прокуратури України.
Згідно ч.2 ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру”підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення (ч.5).
Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які знаходяться на службі в Збройних силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
В судовому засіданні встановлено, що наказом командира військової частини 9938 від 13.04.2011 року № 96-ос старший прапорщик ОСОБА_1 був пизначений на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Станично-Луганське» ІІІ категорії (тип Б) і переведений для подальшого проходження служби до зазначеного підрозділу, який дислокується у с. Станично - Луганське Луганської області.
Разом з тим, зазначена сума грошової заборгованості з підйомної допомоги при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв’язку з призначенням на військову посаду ОСОБА_1 відповідачем видано не було, про що свідчить пояснення начальника фінансово-економічної служби (а.с. 4)
Військовою прокуратурою Луганського гарнізону було проведено перевірку додержання службовими особами військової частини 9938 вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”та інших нормативно-правових актів, виданих на його розвиток, за результатами якої виявлено порушення військовою частиною 9938 вимог вищезазначеного законодавства у відношенні ОСОБА_1 а саме: встановлено невиплату ОСОБА_1 зборгованості з підйомної допомоги при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв’язка з призначенням на військову посаду у розмірі 2274,25 грн. згідно довідки (а.с. 6-7).
Статтею 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно зі ст.16 Закону України “Про Збройні Сили України”від 06.12.1991 року №1934-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки, або по їх бажанню грошову компенсацію за них (в редакції Закону чинній до внесення відповідних змін Законом України № 328-V від 03.11.2006 року).
Крім того, згідно з п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час”від 28.10.2004 року № 1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно, виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Разом з тим, п. 2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”від 17 лютого 2000 року № 1459-III з 11.03.2000 року призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”від 20 грудня 1991 року № 2011-XI в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Законом України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”(в редакції Закону України від 03.11.2006 року) з 01.01.2007 року відновлено видачу грошової компенсації військовослужбовцям Збройних сил України за належне до видачі речове майно, а саме ч. 2 ст. 9-1 зазначеного Закону передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Однак пунктом 59 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”дію ч. 2 ст. 9-1 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”зупинено на 2007 рік, а відповідно до підпункту 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”ч. 2 ст. 9-1 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”виключено.
22 травня 2008 року зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 розділу II Закону України від 28 грудня 2007року № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Таким чином, норми пункту 2 статті 9-1 Закону після прийняття Конституційним Судом вказаного вище рішення відновили свою дію в редакції до внесення змін (виключення зазначеного пункту) згідно із Законом України від 28 грудня 2007року № 107-VI.
Таким чином, з урахуванням того, що Закон України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”від 17.02.2000 року № 1459-III не скасовано та неконституційним не визнано, що свідчить про його чинність, позивач має право на отримання грошової компенсації замість речового майна згідно виданої військовою частиною довідки № 82 від 12.10.2011 року.
Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 року № 45 “Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1444”затверджений Порядок відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час.
Згідно з п. 3.1.12 вказаного Порядку грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Суд вважає, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги те, що відповідачем в порушення приписів чинного законодавство позивачу не виплачено грошову компенсацію з підйомної допомоги при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт , у зв’язку з призначенням на військову посаду, у розмірі 2274,25 грн., суд дійшов висновку обгрунтованість позовних вимог.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки прокурор та позивач звільнені від їх сплати у встановленому порядку, а ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
Згідно ст.. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 122, 158-163, 254 КАС України , суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1, щодо стягнення з військової частини 9938 заборгованість з підйомної допомоги при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв’язку з призначенням на військову посаду, у розмірі 2274 грн. 25 коп. задовольнити повністю.
Зобов’язати Луганській прикордонний загін військова частина 9938) виплатити ОСОБА_1, підйомну допомогу при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв’язку з призначенням на нову посаду, у розмірі 2274 грн. 25 коп. (дві тисячі двісті сімдесят чотири гривні двадцять п’ять копійок).
Стягнути з Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) на користь громадянина ОСОБА_1 заборгованість з підйомної допомоги при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв’язку з призначенням на нову посаду, у розмірі 2274 грн. 25 коп. (дві тисячі двісті сімдесят чотири гривні 25 коп.)
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова складена в повному обсязі та підписана протягом п’яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
СуддяК.Ю. Широка