УКРАЇНА
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 лютого 2012 року Справа № 1170/2а-16/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого –судді –Чубари Н.В.
секретар судового засідання –Черна О.Ю.
за участю сторін:
представника позивача: Турчанова О.В.
представника відповідача: участі не приймав
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Велес-Авто” до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним податкового повідомлення –рішення та його скасування, -
ВСТАНОВИВ:
ТОВ „Велес-Авто” звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визнання протиправним податкове повідомлення –рішення від 21.10.2011р. № 0000812300 та його скасування.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі акта перевірки, яким зроблено висновки про порушення п.п. 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 ЗУ „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р. на загальну суму ПДВ 64610 грн. по операціям з підприємством „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода”; ч.1,5 ст. 203, ч.1 ст. 216,228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків.
Висновок відповідача про відсутність поставок та послуг є надуманим, оскільки відсутній причинний зв'язок між обставинами, встановленими Світловодською ОДПІ та висновками податкового органу.
Висновок податкового органу про нікчемність правочинів є необґрунтованим, оскільки незалежно від довільних висновків контролюючого органу, укладені між ТОВ „Велес-Авто” та підприємством „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” правочини не відносяться до категорії таких, що порушують публічний порядок.
Акт перевірки не доводить умислу ТОВ „Велес-Авто” щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, чому таке порушення полягає.
Зазначає, що під час перевірки контролюючим органом взагалі не перевірені зміни майнового стану товариства, що знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку. Отриманий від контрагента товар (послуги) були використані ТОВ„Велес-Авто” виключно у межах господарської діяльності платника податку, основним видом якої є діяльність автомобільного вантажного транспорту.
Вказує на те, що ТОВ „Велес-Авто” сформувало податковий кредит за результатами взаємовідносин з підприємством „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” у повній відповідності з вимогами Податкового кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги із зазначених підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні не з'явився, надавши заперечення проти задоволення позовних вимог, в яких посилається на те, що перевіркою встановлено, що правові взаємовідносини ТОВ „Велес-Авто” з суб'єктом господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.
Заслухавши представника позивача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 05.10.2011р. №002319 та наказу про призначення документальної позапланової виїзної перевірки від 04.10.2011р. №501 податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ „Велес-Авто” з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з підприємством „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” за період лютий-липень 2011р. (а. с. 10, 155)
За результатами перевірки складено акт № 229/2300/36983753 від 10.10.2011р., в якому встановлено порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 ЗУ „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період з 01.04.2011р. по 31.05.2011р. на загальну суму ПДВ 64610 грн. по операціям з підприємством „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода”; ч.1,5 ст. 203, ч.1 ст. 216,228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених ТОВ „Велес-Авто” з зазначеним у акті перевірки постачальником. (а.с.11-21)
За висновками, викладеними в акті перевірки Світловодською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000812300 від 21.10.2011р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 64610 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –1 грн. (а.с.9)
Позивач не погодився із вказаним податковим повідомленням-рішенням, у зв’язку з чим оскаржив його до Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області. За результатами розгляду поданої товариством скарги, Державною податковою адміністрацією у Кіровоградській області прийнято рішення від 27.12.2011р., яким податкове повідомлення-рішення від 21.10.2011р. №0000812300 залишено без змін, а скаргу без задоволення. (а.с.23-36)
Відповідно до договору транспортного експедирування від 01.04.2011р. №14 підприємство „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” (експедитор) бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта (ТОВ „Велес-Авто”) виконати послуги, пов'язані з супроводженням вантажу клієнта, а саме: оформлення одержання вантажу, що прибуває, його приймання за кількістю, додаткові послуги: перевірка кількості і стану вантажу під час його перевезення, навантаження та розвантаження вантажу, сплата зборів та витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення. (а.с.48-50)
Згідно договору купівлі-продажу від 16.05.2011р. №17 підприємство „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” (продавець) передає у власність ТОВ „Велес-Авто” (покупець) автомобільні запчастини (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору. (а. с. 46-47)
Позивачем до суду надано копії рахунків-фактури № сф-1846 від 18.04.2011р., № сф-1847 від 18.04.2011р., № 3041 від 30.04.2011р., № СФ-2356 від 23.05.2011р., № 3055 від 30.05.2011р. та податкових накладних № 6 від 18.04.2011р. на загальну суму з ПДВ 37488 грн., № 7 від 18.04.2011р. на загальну суму з ПДВ 24652,74 грн., № 45 від 30.04.2011р. на загальну суму з ПДВ 173202,04 грн., № 44 від 23.05.2011р. на загальну суму з ПДВ 64890 грн., № 61 від 30.05.2011р. на загальну суму з ПДВ 87423,54 грн. відповідно до яких ТОВ „Велес-Авто” придбало у підприємства „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” автомобільні запчастини. (а. с. 51, 53, 54, 56, 57, 59, 60, 62, 67, 69-70)
Згідно видаткових накладних № 1846 від 18.04.2011р., № 1847 від 18.04.2011р. № 2356 від 23.05.2011р., № 3055 від 30.05.2011р. підприємство „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” (постачальник) передало ТОВ „Велес-Авто” (одержувач) даний товар (а. с. 52, 55, 61, 68). Його оплату позивачем здійснено в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок підприємства „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями. (а. с. 63-66).
На підтвердження виконання умов Договору транспортного експедирування від 01.04.2011р. №14 позивачем надано суду акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3041. (а. с. 58)
Стосовно висновку перевіряючих про встановлення відсутності поставок товарів, що свідчить про укладення позивачем безтоварних договорів, суд зазначає наступне.
Статтею 2 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. №996-XIV, із змінами та доповненнями, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Як вбачається з матеріалів справи, акт перевірки не містить жодного посилання відповідача на встановлення порушень позивачем вимог вищевказаних норм. Лише зазначення, без відповідних доказів, про відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами, - є тільки припущенням.
Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.
В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.
З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи належним чином складені на виконання укладеного договору.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно положень ст. ст. 215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт перевірки податкового органу № 229/2300/36983753 від 10.10.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; Згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Встановлення факту наявності або відсутності об’єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов’язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об’єкт оподаткування.
Відповідно до положень ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Зміст акта перевірки № 229/2300/36983753 від 10.10.2011р. податкового органу свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі податкової декларації з податку на додану вартість позивача, „розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів” до податкової декларації з ПДВ, комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем: АС „Аудит”, АРМ „Бест-звіт”, АІС „Реєстр платників податків”, АІС „Облік податків та платежів”, пошуково-довідкової системи ЦБД ДПА України, АРМ „Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України”.
Статтею 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів.
З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету, контролю за здійсненням таких сплат органами державної податкової служби розроблений порядок взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженого наказом ДПА України № 266 від 18.04.08 р.
Вказаний Примірний порядок є документом для внутрішнього використання органами державної податкової служби і не може носити обов’язкового характеру у зв’язку з відсутністю його реєстрації у встановленому порядку. Крім того, встановлений ним порядок співставлення показників у податковій звітності учасників господарських операцій, який відповідачем був застосовний виключно з використанням даних АРМів та Інформаційних систем АІС „Звіт”, системи автоматизованого співставлення податкових, не відповідає приписам Податкового кодексу та іншим законам з питань оподаткування, в яких встановлені порядок формування бази оподаткування, розрахунку податкових зобов’язань та податкового кредиту, перелік документів, що мають підтверджувати показники податкової звітності.
Вищезазначений акт перевірки ґрунтується на підставі висновків податкового органу щодо не встановлення місцезнаходження контрагента –підприємства „Спецбуд-Інвест”.
Проте, первинні документи по взаємовідносинах ТОВ „Велес-Авто” та підприємства „Спецбуд-Інвест” СМОІ „Злагода” проігноровані Світловодською ОДП для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи ТОВ „Велес-Авто” визнані в судовому порядку недійсними.
Якщо особа не виконує своїх зобов’язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Суд враховує, що Світловодською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення–рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції від 21.10.2011р. №0000812300.
Присудити товариству з обмеженою відповідальністю „Велес-Авто” судові витрати з державного бюджету шляхом зобов’язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції грошові кошти в розмірі 32,19 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі складена 24.02.2012р.
Суддя Н.В.Чубара