КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22а- 423/08
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєлової Л.В.,
суддів Бистрик Г.М.,
Малиніна В.В.
при секретарі Гладишко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5до Київської міської державної адміністрації, 3-і особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2про визнання протиправними Розпоряджень Київської міської державної адміністрації, -
В С Т А Н О В И В :
У травні 2006 року позивачі звернулись до суду з позовом до Київської міської державної адміністрації про визнання незаконними:
- п. 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 964 від 29.04.98 року;
- п.п. 9, 38 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1227 від 20.07.2000 р;
- п. 106 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2417 від 12.11.2001 р;
- п. 31 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 176 від 05.02.2002 р.
Як вбачається з протоколу судового засідання суду першої інстанції, - 31 серпня 2006 року під час розгляду справи суд ухвалив притягнути до участі у справі в якості 3-х осіб без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1та ОСОБА_2. (а.с. 37 - зворотня сторона).
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5до Київської міської державної адміністрації, 3-і особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2про визнання протиправними Розпоряджень Київської міської державної адміністрації задоволено частково:
- визнано протиправним п. 9 та п. 38 Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1227 від 20.07.2000 р.;
- визнано протиправним п. 106 Розпорядження Київської міської державної адміністрації №2417 від 12.11.2001 р.;
|
Суддя-доповідач - Бєлова Л.В. |
Справа в апеляційній інстанції №22а - 1997/07 перереєстровано на № 22-а-423/08 |
|
Головуючий в першій інстанції - Ізмайлова Т.Л. |
Справа в першій інстанції № 2а-76/07 р. |
- визнано протиправним п. 31 Розпорядження Київської міської державної адміністрації №176 від 05.02.2002р.;
- в іншій частині позову - відмовлено;
Не погоджуючись із вказаною постановою, представником третіх осіб було подано заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В запереченнях на апеляційну скаргу, що надійшли від представника позивачів до суду апеляційної інстанції, представник позивачів зазначає що постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року прийнята судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити апеляційну скаргу представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2- без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваними пунктами Розпоряджень КМДА законність яких розглядалась в суді першої інстанції визначались наступні правовідносини:
- відповідно до п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.98 р. № 964 ОСОБА_1. надано право виступити інвестором переобладнання горища над своєю квартирою на мансардний поверх будинку АДРЕСА_1за умови перерахування у тижневий строк після затвердження проектно-кошторисної документації коштів у розмірі 5 % від кошторисної вартості будівельно - монтажних робіт;
- відповідно до п. 9 Розпорядження КМДА від 20.07.2000 р. № 1227 «Про надання дозволу на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищ та надбудову мансардних поверхів деяких будинків в Печерському районі» надано громадянину ОСОБА_2дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищного приміщення над квартирами №№ 29, 30,31,32 будинку АДРЕСА_2для розміщення житла за умов, визначених Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією в інвестиційному контракті;
- відповідно до п. 38 цього ж Розпорядження надано громадянці ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію частин горищних приміщень площею 400 кв. м. будинку АДРЕСА_2для розміщення житла за умов, визначених Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією в інвестиційному контракті;
- пунктом № 106 Розпорядження КМДА від 12.11.2001 р. № 2417 внесено зміни до Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 р., зокрема: в пункті 9 після слів та цифр „ над квартирами 29.30,31,32" доповнити словами та цифрами „ 3 об'єднанням всіх приміщень в квартиру № 31";
- пунктом 31 Розпорядження КМДА № 176 від 05.02.2002 р. внесені зміни в Розпорядження КМДА від 20.07.2000 р. № 1227 : в пункті 9 ( в редакції Розпорядження від 12.11.2001 № 2417) слова „ на реконструкцію горищного приміщення" замінити словами „ на надбудову мансардного поверху"; в пункті 38 ( в редакції Розпорядження від 12.11.2001 № 2417) слова „ на реконструкцію горищного приміщення" замінити словами „ на надбудову мансардного поверху".
Суд першої інстанції при прийнятті рішення задовольнив позовні вимоги частково, а саме - про визнання протиправними п. 9, п. 38 Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 року; п. 106 Розпорядження КМДА № 2417 від 12.11.2001 року; п. 31 Розпорядження КМДА № 176 від 05.02.2002 року; і відмовив у задоволенні позову в частині визнання протиправним п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.98 р. № 964.
Вирішуючи справу таким чином та приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того що відповідні пункти Розпоряджень КМДА, що були визнані судом протиправними, прийняті КМДА з порушенням вимог закону і є незаконними виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції встановлено що, надаючи відповідні дозволи ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на влаштування (надбудову) мансардного поверху на горищі буд. АДРЕСА_2, КМДА своїми Розпорядженнями фактично розпорядилась власністю позивачів без їх згоди, що потягло порушення їх прав, як співвласників будинку, зокрема позбавило їх права користування та розпорядження горищем.
З такими висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, - у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглядаючи справи за позовами громадян про оскарження актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суди, в першу чергу, повинні визначити норму закону, яка визначає зміст компетенції суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Так, відповідно до ст. 6 Конституції України прийнятої на 5-й сесії ВРУ 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (далі Конституція), - державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції, - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 21 Конституції, - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та
правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст. 22 Конституції, - права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 24 Конституції, - громадяни мають рівні конституційні права і
свободи та є рівними перед законом.
Відповідно до ст. 118 Конституції, - виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Ст. 119 Конституції України, - визначає компетенцію місцевих державних адміністрації, і відповідно до п. п. 1, 2, 3, 7 вказаної норми, - місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують серед інших:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного
розвитку;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), - виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
ч. 2, ст. 11 вказаного Закону, - виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Згідно ч. 2. ст. 31 ЗУ «Про місцеве самоврядування», - до відання виконавчих органів міських рад (за винятком міст районного значення), крім повноважень, зазначених у пункті "б" частини першої цієї статті, належить також видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.
Ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 року № 586-ХІV (далі ЗУ «Про місцеві державні адміністрації») визначає що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні
адміністрації.
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Статтею 2 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» яка певним чином дублює ст. 119 Конституції України, серед основних завдань місцевих державних адміністрацій в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, окрім інших п. п. 1, 2, 3, 7 вказаної норми визначено, зокрема:
1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного
розвитку;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Серед повноважень визначених ст. 13 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», до повноважень місцевих державних адміністрації, серед інших, належать: забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; соціально-економічного розвитку відповідних територій; соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.
До повноважень місцевої державної адміністрації в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, ст. 20 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», серед інших, відносить зокрема: організовує розробку та проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів.
Особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві визначені в Законі України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15.01.1999 року № 401-14 (далі ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ») і полягають в тому, що місцеве самоврядування в місті Києві здійснюється
територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради, які утворюють відповідно власні виконавчі органи (частина перша статті 8, стаття 10).
Ст. 6 ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ», - місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про столицю України - місто-герой Київ», - Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року N 1699-III, - Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами: вирішують питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.
Таким чином, проаналізувавши положення зазначених нормативно-правових актів, колегія Київського апеляційного адміністративного суду приходить до висновків, що до повноважень Київської міської державної адміністрації законодавчими актами віднесено видання оскаржуваних позивачами Розпоряджень в межах реалізації функції покладених на КМДА в галузі містобудування.
Тобто, приймаючи вказані Розпорядження, КМДА діяла на підставі, у межах повноважень, що надані їй Конституцією та законами України.
Проте, приймаючи розпорядження, КМДА повинна була дослідити правовідносини, зміст яких визначається цими розпорядженнями, повинна була перевірити, чи не порушуються такими діями права інших осіб, а саме - інших жителів будинку № 8 по вул. Катерини Білокур в м. Києві для того щоб не допустити порушення прав та законних інтересів громадян, які КМДА, як орган влади покликана захищати і забезпечувати, і які, відповідно до Конституції України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Цих дій КМДА не здійснила, чим порушила вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України. Та прийняла оскаржувані розпорядження, які були визнані протиправними судом першої інстанції, необґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення, з порушенням принципу рівності всіх громадян перед законом, законності та верховенства права.
До таких висновків колегія Київського апеляційного адміністративного суду прийшла проаналізувавши норми законодавства про власність чинного на момент прийняття КМДА оскаржуваних розпоряджень виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 19 червня 1992 року « 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» дана приватизація полягає у відчуженні квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень
(підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь
громадян України.
Згідно із ч. ч. 2,3 ст. 10 зазначеного Закону, - власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою; допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
На момент прийняття КМДА оскаржуваних розпоряджень діяв Цивільний Кодекс УРСР вiд 18.07.1963 № 1540-VI.
Відповідно до ЦК УРСР 1963 року, а саме, відповідно до ст.. 12, - визначалось, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Тобто, розрізнялась спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власнсть).
Статтею 13 ЦК УРСР 1963 року визначалось що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону УРСР вiд 07.02.1991 № 697-XIІ кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
Оскільки спільна часткова власність створюється за участю всіх співвласників, то будь-які дії щодо майна, яке є правом спільної часткової власності, мають проводитись лише за наявності згоди всіх співвласників незалежно від розміру частки кожного з них.
Крім того, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, проаналізувавши Рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі № 1-2/2004 (про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень.
Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" ( 2866-14 ) спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону ( 2866-14 ) співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.
Таким чином, питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку - на надбудову поверхів, улаштування мансард і т. ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо), має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України ( 435-15).
Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того що, надаючи дозвіл ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на влаштування ( надбудову) мансардного поверху на горищі АДРЕСА_2 Київська міська державна адміністрація своїми Розпорядженнями фактично розпорядилась власністю позивачів без їх згоди. Це потягло порушення їх прав, як співвласників будинку, зокрема позбавило їх права користування, розпорядження горищем.
Посилання апелянта на те що оскаржувані Розпорядження КМДА є лише документами якими дозволено дії по проектуванню можливої реконструкції, а тому не тягнуть за собою обов'язковим наслідком розпорядження майном щодо якого вони видані, тому що кінцева реконструкція може й не мати місця взагалі, а єдиним документом що може створити певні правові наслідки щодо вказаного майна є дозвіл на виконання будівельних робіт, судом апеляційної інстанції до уваги не беруться, виходячи з того що саме вказані Розпорядження КМДА потягли за собою збір подальшої документації на надання дозволу на будівництво виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій», - забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення (далі - будівництво).
Фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані відповідно до ст. 24 ЗУ «Про планування і забудову територій», - отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про планування і забудову територій», фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про планування і забудову територій», - дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів, на підставі: серед інших, проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
У разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування для отримання дозволу на виконання зазначених робіт додається копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт.
Таким чином, можна дійти висновку про те що фактичним розпорядженням майна позивачів є саме вчинення дій по реконструкції, про що також вказує і апелянт, проте колегія Київського апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне додати, що дії по реконструкції вичиняються на підставі отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Однією ж з підстав для видачі інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю вказаного дозволу на виконання будівельних робіт, є рішення виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. У м. Києві дозволи на будівництво видаються саме Київською міською державною адміністрацією.
Крім того, з тексту відповідних пунктів оскаржуваних Розпоряджень КМДА з наступними змінами, а саме такі основні слова: «…надання дозволу на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію горищ та надбудову мансардних поверхів………, та дозволу на надбудову мансардного поверху……..» вбачається що вказані Розпорядження КМДА і є першопричинами і основними підставами, на отримання особами щодо яких вони були видані подальшої документації, остаточним документом якої і є дозвіл на виконання будівельних робіт.
Цей факт не заперечує і апелянт, а також апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає що зазначені розпорядження КМДА і є дозволами на будівництво( а.с. 153, 4-й абзац 3,4-те речення).
В судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду 11.03.2008 року, представник апелянта також висловила тезу, стосовно того, що оскаржувані Розпорядження КМДА є дозволами на будівництво, зазначивши при цьому що вони є лише документами, якими дозволено дії по проектуванню можливої реконструкції, а тому не тягнуть за собою обов'язковим наслідком розпорядження майном щодо якого вони видані.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те що фактичне розпорядження приміщеннями, що перебувають у спільній власності жителів будинку АДРЕСА_2 настає з моменту виконання будівельних робіт, колегія Київського апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне пояснити наступне.
Так, виконання будівельних робіт відповідно до законодавства України здійснюється на підставі дозволу про виконання таких робіт.
Таким чином, суд апеляційної інстанції робить висновок про те, що дозвіл на виконання будівельних робіт - є остаточним документом, оскаржувані Розпорядження КМДА, які і є предметом оскарження, є підставою для надання дозволів на виконання будівельних робіт.
Так як Розпорядження КМДА стали підставою для вчинення подальших дій по збору та затвердженню документації, з метою досягнення остаточної цілі - виконання будівельних робіт по надбудові мансардного поверху, на підставі права на здійснення таких будівельних робіт, то саме вони і підлягають скасуванню, як такі що прийняті суб'єктом владних повноважень з порушенням права власності позивачів.
Таким чином, проаналізувавши законодавчі акти, що визначають компетенцію КМДА, а також матеріали справи, колегія суддів Київського апеляційного суду приходить до висновку, що п. 9 та п. 38 Розпорядження КМДА № 1227 від 20.07.2000 р.;
п. 106 Розпорядження КМДА №2417 від 12.11.2001 р.; п. 31 Розпорядження №176 від 05.02.2002р. прийняті КМДА у межах повноважень що передбачені Конституцією та законами України проте необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без дотримання принципу рівності перед законом, та без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивачів та третіх осіб і цілями, на досягнення яких спрямовані вказані розпорядження, що, у відповідності до ч. 3 ст. 2, та п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, є підставою для визнання відповідних пунктів вказаних розпоряджень протиправними.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того що позовні вимоги про визнання протиправним п. 3 Розпорядження КМДА від 29.04.1998 року № 964, яким ОСОБА_1. надано право виступити інвестором переобладнання горища над своєю квартирою на мансардний поверх в будинку АДРЕСА_2, оскільки воно прийнято в межах компетенції Київської міської держадміністрації відповідно до ст. 31, ч. І п „а" п.п.1,9 Закону України „ Про місцеве самоврядування в Україні" і прав позивачів не порушує.
Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 162, 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу представника третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2- залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2007 року - залишити без змін
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в установленому законом порядку.
Головуючий:
Судді