КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.10.2007                                                                                           № 1/137

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - повідомлений, але не з'явився;

 від відповідача -  повідомлений, але не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.09.2006

 у справі № 1/137  

 за позовом                               Приватного підприємця ОСОБА_1

 до                                                   Ніжинського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих

 про                                                  стягнення заборгованності 27 717 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 провадження у даній справі було зупинено у зв'язку із призначенням будівельної експертизи.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду Чернігівської області відмовлено в задоволенні позову Приватного підприємця ОСОБА_1 до Ніжинського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих про стягнення з останнього 27 717 грн.

          Рішення господарського суду мотивоване, зокрема, тим, що відповідач (наймодавець по договору) не надавав письмової згоди позивачу (орендарю по договору) на проведення капітального ремонту орендованого майна; твердження позивача про те, що умовами договору оренди такий дозвіл передбачений, судом не взято до уваги, оскільки договором передбачено лише право на здійснення поліпшень орендованого майна.

          Договором оренди не передбачено обов'язку та певного строку, протягом якого наймодавець зобов'язаний здійснити капітальний ремонт речі; крім того, позивачем не надано доказів погодження з відповідачем кошторису на проведення ремонтних робіт та самого проекту таких робіт.

          Приватний підприємець ОСОБА_1, не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

          Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

          Висновок суду про те, що обсяг та вартість ремонтних робіт не була погоджена з орендодавцем орендованого майна, а тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню є помилковим, та таким, що зроблений без повного і об'єктивного аналізу наданих позивачем матеріалів та вимог ч. 3 ст. 776 Цивільного кодексу України.

Договором оренди передбачалося, що в разі необхідності орендар має право без додаткового погодження з орендодавцем виконувати роботи по ремонту орендованого приміщення для поліпшення його санітарного та технічного стану.

В 2004 році санітарна служба міста заборонила орендарю здійснювати виробничу діяльність в зв'язку із необхідністю проведення ремонтних робіт в орендованому ним приміщенні, без виконання яких подальша виробнича діяльність орендаря була неможливою; сторони по договору погодили, що ремонт в орендованому приміщенні буде проводити орендар; обсяг та вартість ремонтних робіт були погоджені в усній формі з керівником орендодавця ОСОБА_2, про що останній надав господарському суду першої інстанції свої письмові пояснення, однак місцевий господарський суд залишив поза увагою цю важливу обставину, так само як і не звернув увагу на постанову Головного санітарного лікаря м. Ніжина та письмові пояснення з цього приводу санітарного лікаря Ніжинської СЕС ОСОБА_3, мотивуючи це тим, що ці заяви є свідченнями, а не письмовими доказами.

Крім того, господарський суд першої інстанції не дав оцінки акту, складеному в 2004 році про санітарний та технічний стан орендованого позивачем приміщення, з якого видно, що необхідно було зробити для того щоб поновити виробництво орендаря; саме цей акт став підставою для визначення обсягу ремонтних робіт та складання кошторису на проведення необхідного ремонту.

Ніжинське учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих надало відзив на апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1, в якому зазначає, що рішення Господарського суду Чернігівської області прийняте у даній справі з додержанням вимог матеріального та процесуального права, є обґрунтованим і законним, а апеляційна скарга ґрунтується лише на формальних міркуваннях позивача, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

У зв'язку із розбіжністю у сторін у даній справі щодо визначення того, що саме було зроблено в орендованому позивачем приміщенні: капітальний ремонт чи поліпшення майна, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 провадження у даній справі було зупинено та призначено будівельну експертизу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2007 було поновлено провадження у даній справі, у зв'язку із надходженням від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Чернігівське відділення висновку експертів №439ц судово-будівельної експертизи від 26.07.2007, розгляд справи призначено на 02.10.2007.

У судовому засіданні 02.10.2007 колегією суддів оголошено перерву до 16.10.2007 в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, про що представники сторін були повідомлені у цьому ж судовому засіданні.

16.10.2007 представники сторін не скористались своїм правом бути присутніми у судовому засіданні, а тому розгляд справи відбувався за їх відсутності.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі

При розгляді апеляційної скарги, апеляційним господарським судом були досліджені матеріали справи, заслухані пояснення представників сторін, і встановлено наступне.

01.04.2001 між приватним підприємцем ОСОБА_1 (надалі позивач) та Ніжинським учбово-виробничим підприємством українського товариства сліпих (надалі - відповідач) укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно з розділом І якого позивач прийняв в оренду нежитлове приміщення їдальні загальною площею 70 мІ, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1для використання його з метою випікання хлібобулочних виробів та виробів із здоби.

Строк дії договору становить 5 років, з 01.04.2001 по 31.03.2006 (р. V договору).

01.04.2001 сторони по договору склали та підписали акт передачі в оренду нежитлового приміщення, яким, в тому числі, визначили технічний стан приміщення, яке передається в оренду.

При дослідженні матеріалів справи колегія суддів встановила, що серед них міститься ще один договір оренди, укладений між тими сторонами, предметом якого є те ж саме приміщення їдальні відповідача, строком дії до 31.03.2011.

Під час перегляду даної справи в суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що договір оренди, укладений з відповідачем в 2001 році строком до 31.03.2006 було переписано, оскільки сторони по вказаному договору домовились, що позивач своїми силами і за власні кошти зробить поточний ремонт в орендованому ним у відповідача приміщенні, а умови договору оренди в частині строку його дії змінюються з п'яти на десять років і договір діє до 31.03.2011; на виконання вимог ухвали господарського суду апеляційної інстанції від 16.10.2006, позивач надав суду оригінал договору оренди нежитлового приміщення їдальні від 01.04.2001 із строком дії до 31.03.2011.

Заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи те, що представник відповідача, в свою чергу, також надав копію договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2001 із строком дії 10 років (до 31.03.2011), дослідивши договір оренди нежитлового приміщення від 01.04.2001 (переписаний) із строком дії до 31.03.2011, керуючись умовами вказаного договору, зокрема, щодо того, що односторонні зміни його умов не мають юридичної сили, колегія суддів не бере до уваги лист відповідача від 06.02.2006 №01-30, надісланий на ім'я позивача про закінчення строку договору з 31.03.2006 та вважає договір таким, що діє, як і передбачено його умовами, до 31.03.2011.

30.03.2005 сторони по договору підписали доповнення №1 до договору, згідно з яким орендар прийняв від орендодавця додатково в оренду нежитлове приміщення площею 21 мІ; а відтак, загальна площа орендованого позивачем майна складає 91 мІ; в цей же день, сторони по договору підписали акт передачі нежитлового приміщення площею 21 мІ, в якому зазначили про незадовільний технічний стан переданого в оренду приміщення.

Згідно з розділом ІV договору орендар зобов'язаний утримувати орендоване приміщення в чистоті, належному санітарному та технічному стані; орендар має право здійснити поліпшення орендованого майна за свій рахунок, при цьому вартість таких поліпшень враховується орендодавцем в рахунок належних з орендаря платежів; орендар зобов'язаний надати відповідні документи, які підтверджують здійснені ним витрати на поліпшення орендованого майна.

Позивач в позовній заяві вимагає стягнути з відповідача 27 717 грн. - коштів, витрачених ним на капітальний ремонт орендованого приміщення; при цьому зазначає, що був змушений виконати такий капітальний ремонт, оскільки санітарна служба міста Ніжина заборонила йому експлуатувати зазначене приміщення у зв'язку з його незадовільним технічним станом, відповідач же не мав коштів на проведення в цьому приміщенні капітального ремонту; крім того, відповідач повідомив позивача про припинення орендних відносин з 31.03.2006.

Частиною 2 ст. 776 Цивільного кодексу України передбачено, що капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом; капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором; якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведено у розумний строк.

Умовами договору оренди нежитлового приміщення їдальні, укладеного між позивачем та відповідачем 01.04.2001, не передбачено проведення в орендованому позивачем приміщенні капітального ремонту, і, відповідно, на відповідача не покладався і обов'язок його проведення.

Згідно з ч. 3 ст. 776 Цивільного кодексу України якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи із наведеної норми, саме на позивача покладено обов'язок довести, що після настання обставин, які зумовили неможливість подальшого використання ним орендованого у відповідача майна, а саме, після складання Ніжинською міською санітарно-епідеміологічною станцією 16.04.2004 акту, згідно з приписами якого робота борошняного цеху, який знаходиться на АДРЕСА_1призупиняється з 21.04.2004, та винесеної на його підставі Головним державним санітарним лікарем         м. Ніжина постанови №05/91 від 20.04.2004, позивач звертався до відповідача з проханням провести капітальний ремонт у зв'язку із незадовільним технічним станом орендованого майна, а відповідач відмовився проводити капітальний ремонт в орендованому позивачем приміщенні.

Однак, із наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що позивач звертався до відповідача з відповідним проханням провести капітальний ремонт в орендованому ним приміщенні, а відповідач, в свою чергу, відмовив позивачу у проведенні капітального ремонту в орендованому позивачем по договору оренди від 01.04.2001 нежитловому приміщенні, що і змусило позивача приступити до виконання капітального ремонту в орендованому ним приміщенні для найшвидшого поновлення здійснення своєї виробничої діяльності.

Крім того, як вбачається із тексту акта Ніжинської міської санітарно-епідеміологічної станції, складеного комісією 16.04.2004 по факту обстеження борошняного цеху по АДРЕСА_1 (а.с. 49), в останньому вказується в більшій мірі про порушення позивачем санітарних норм виробництва, зокрема: виробничий інвентар (ємності) знаходиться в неналежному стані; борошно зберігається на лавах та стільцях; на сировину, з якої виробляються хлібобулочні вироби, відсутні документи; у працівників цеху відсутні медичні книжки, тощо, а не про незадовільний технічний стан приміщення, що, як стверджує позивач, слугувало причиною зупинення роботи борошняного цеху і проведення ним капітального ремонту; до того ж, згідно зі ст. 42 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, на яку є посилання в постанові Головного державного санітарного лікаря м. Ніжина “Про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства” від 20.04.2004 № 05/91, а також як вбачається із самої назви постанови, якою виробництво позивача по випіканню хлібобулочних виробів було зупинено, саме порушення санітарних норм, а не технічних, є причиною застосування такого адміністративного засобу як зупинення виробництва.

Пояснення представника позивача про те, що він в усній формі мав домовленості із колишнім директором відповідача паном ОСОБА_2 про те, що позивач самостійно зробить капітальний ремонт в орендованому ним приміщенні, вартість якого, в розмірі 74 414 грн., як стверджує представник позивача також була узгоджена із вказаним керівництвом відповідача, не можуть вважатися доказами погодження з відповідачем проведення позивачем капітального ремонту, в розумінні належності та допустимості доказів, передбачених ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження позивача про те, що договором оренди закріплене право орендаря виконувати роботи в орендованому приміщенні без додаткового погодження з орендодавцем, які позивач наводить в обґрунтування проведення ним капітального ремонту, колегія суддів не приймає до уваги оскільки договором оренди передбачено, що орендар має право проводити поліпшення орендованого майна за свій рахунок (р. ІV договору), а не здійснювати капітальний ремонт.

Згідно з ч. 3 ст. 773 Цивільного кодексу України, наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Як вбачається із висновку експертів №439ц судової будівельно-технічної експертизи, проведеної Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, ремонтні роботи, проведені Приватним підприємцем ОСОБА_1 в орендованому за договором оренди від 01.04.2001 нежитловому приміщенні їдальні по АДРЕСА_1 відносяться до капітального ремонту та свідчать про пристосування цього приміщення до діяльності ПП ОСОБА_1

Матеріалами справи не підтверджується, що відповідач надавав позивачу дозвіл на проведення останнім в орендованому приміщенні капітального ремонту на суму                74 414 грн., так само як і на зміну стану орендованого приміщення, а тому апеляційний господарський суд вважає, що встановлення відповідними контролюючими органами невідповідності виробничого приміщення вимогам, які пред'являються до виробництва по випіканню хлібобулочних виробів не є підставою для зміни цільового призначення приміщення та виконання капітального ремонту в ньому без згоди орендодавця, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача коштів, витрачених позивачем саме на капітальний ремонт, є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами 1-3 ст. 778 Цивільного кодексу України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця; якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення; якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Умовами договору оренди передбачено, що позивач, орендар по договору, має право проводити поліпшення орендованого майна за свій рахунок (р. ІV).

Виходячи із викладеного, позивач не позбавлений права звернутися до суду з вимогою про відшкодування відповідачем вартості зроблених позивачем витрат на здійснення поліпшень орендованого майна.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача про те, що господарським судом першої інстанції помилково не прийнято до уваги нотаріально засвідчені заяви колишнього директора відповідача ОСОБА_2 від 20.09.2006 та санітарного лікаря по гігієні харчування міської СЕС м. Ніжина ОСОБА_3 від 19.09.2006 з посиланням на те, що вказані заяви є свідченнями, а не письмовими документами, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються таким, зокрема, способом як пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надані ж позивачем заяви, в яких викладені пояснення колишнього директора відповідача та санітарного лікаря, який проводив обстеження орендованого позивачем приміщення, не можуть бути прийняті судом як докази оскільки дані пояснення надані особами, які не беруть участь у справі, що суперечить приписам ст. 32 Господарського процесуального кодексу України та принципу допустимості доказів, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду від 25.09.2006, оскільки воно прийняте у відповідності до чинного законодавства України, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. При розгляді даної справи господарським судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, висновки, зроблені ним ґрунтуються, на повному та всебічному дослідженні матеріалів справи; доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для його скасування, адже не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2006 усправі №1/137 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1без задоволення.

2. Матеріали справи №1/137 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                         

 29.11.07 (відправлено)