Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 березня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого - судді Бондаренко Н.В.,
суддів Ковалевича С.П., Боймиструка С.В.
секретаря судового засідання Пиляй І.С.
з участюпрокурора Сандер Л.М.
позивачки ОСОБА_2
представників третьої особи –ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Демидівської селищної ради на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 25 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Демидівської селищної ради Рівненської області, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Демидівський районний відділ Рівненської регіональної філії державного підприємства «Центру державного земельного кадастру»про виділення земельної ділянки для обслуговування будівель та споруд у приватну власність та визнання договору оренди земельної ділянки недійсним
В С Т А Н О В И Л А:
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що на праві приватної власності володіє будівлями та спорудами інкубатора, розташованими в АДРЕСА_1. У 1997 році Демидівське колективне сільськогосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство, членом якого вона була, приватизувало цех №2 Млинівського племптахорадгоспу «Іква». Рішенням № 97 від 23 квітня 1997 року зазначеному колективному сільськогосподарському підприємству Демидівська селищна рада передала у колективну власність земельну ділянку площею 5,02 гектара для ведення сільськогосподарського виробництва. У тому числі була передана земельна ділянка площею 0,90 гектара, розташована у АДРЕСА_1, для обслуговування виробничих та адміністративних приміщень підприємства. Протягом кількох років позивачка викупила частки майна у інших членів колективного підприємства і стала одноособовим власником всіх будівель та споруд підприємства і на їх базі організувала приватне сільськогосподарське підприємство «Сонечко». Разом з придбаними частками нерухомого майна до неї перейшли і частки земельних ділянок, які також належали власникам нерухомого майна, на яких вони розташовані. У ході господарської діяльності дана земельна ділянка зменшилася до 0,50 гектара. На даний час її право власності на зазначену земельну ділянку не визнається Демидівською селищною радою, що стало підставою для захисту своїх прав у суді.
30.03.2010р. ОСОБА_2 подано заяву про збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 06 грудня 2002року, з підстав передбачених ст.203,215 ЦК України із застосуванням наслідків, встановлених ст.216 ЦК України.
Рішенням Демидівського районного суду від 25 травня 2010 року позов задоволено. Визнано право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,50 га, розташовану у АДРЕСА_1, на якій розташовані будівлі та споруди інкубатора, що належать їй на праві приватної власності.
Справа 22ц-1790/556/2012р. Головуючий у 1 інстанції: Зозуля П.Г.
Доповідач : Бондаренко Н.В.
Зобов’язано Демидівський районний відділ Рівненської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»зареєструвати право власності ОСОБА_6 на дану земельну ділянку.
В поданій на рішення апеляційній скарзі прокурор доводить про незаконність на необґрунтованість рішення суду через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом, при ухваленні рішення про визнання права власності на земельну ділянку, яка раніше перебувала у користуванні КСП та його пайовиків, не досліджено питання виділення земельних ділянок(паїв) по вул.1Травня в натурі, набуття пайовиками Демидівського сільськогосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства та оформлення право власності на земельні частки (паї). Натомість як вбачається з інформації управління Держкомзему у Демидівському районі від 15.11.2010р. за №01-08/125 спірна земельна ділянка площею 0,90 га паюванню не підлягала згідно п.1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»та розпайована не була.
Вважає, що оскільки спірна земельна ділянка була надана Демидівському сільськогосподарському інкубаторно-птахівничому підприємству на праві постійного користування, то необхідною умовою виникнення права власності за позивачем є наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування.
Стверджує, що судом першої інстанції питання щодо цільового призначення спірної земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача взагалі не досліджувалася. А оскільки придбане позивачем в пайовиків КСП нерухоме майно знаходиться на спірній земельній ділянці сільськогосподарського призначення, то відповідно до п.15 розділу Х Перехідних положень ЗК України запроваджено мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів про державний земельний кадастр та про ринок землі.
Окрім того зазначає, що відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16 квітня 2004року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»не може здійснюватися перехід права власності на землі сільськогосподарського призначення за судовим рішенням.
Також вважає, що провадження в частині позовних вимог ОСОБА_7 про зобов’язання провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку підлягає закриттю у зв’язку з непідвідомчістю спору в цій частині цивільному процесу.
Просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити, в частині зобов’язання провести державну реєстрацію права власності провадження закрити.
В запереченні на апеляційну скаргу позивачка вказує, що у прокурора відсутнє право на представництво інтересів держави у даній справі, її право на отримання земельної ділянки ґрунтується на ст.120 ЗК України, висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, тому просить про залишення рішення без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із таких підстав.
Визнаючи за позивачем право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що при ліквідації Демидівського сільськогосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства всі 25 його членів отримали свої земельні частки із масиву ріллі площею 4,12га, що перебувала у колективній власності даного підприємства відповідно до Державного акту про право колективної власності на землю серії РВ №00054 і при продажі позивачці нерухомого майна підприємства, вони передали їй і земельну ділянку для розташування і обслуговування даного майна.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна.
Із матеріалів справи вбачається та це встановлено судом першої інстанції, що 19 березня 1997року Демидівська селищна рада рішенням №89 надала Демидівському сільськогосподарському інкубаторно - птахівничому підприємству в постійне користування земельну ділянку площею 5,46 га.
Рішенням цієї ж ради від 23 квітня 1997року цьому ж підприємству передано у колективну власність земельну ділянку площею 5,02га у складі якої знаходилась земельна ділянка АДРЕСА_1, на якій розташовані будівлі та споруди інкубатора, а 11 червня 1997року Демидівському сільськогосподарському інкубаторно-птахівничому підприємству видано державний акт на право колективної власності на земельну ділянку площею 5,02 га. Земельну ділянку площею 0,44га залишено у постійному користування підприємства. (а.с.4,7,50)
Рішенням Демидівського районного суду від 23 грудня 2004року встановлено, що рішенням комісії з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки колективного сільськогосподарського інкубаторно - птахівничого підприємства, оформленим протоколом від 01 квітня 2000 року, 25 особам, як членам Демидівського сільськогосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства та власникам майнових паїв, виділено рухоме і нерухоме майно: будинок інкубцеху, будинок електропідстанції, загорожі інкубатора, благоустрій доріг (асфальтована доріжка), зварювальний апарат, автомат газ води, погрузчик ППШ, трансформатор, теплотраса, холодильник, брудери, водопідйомна установка, що знаходиться по АДРЕСА_1, яке 01 квітня 2002року продано ОСОБА_2 та передано їй за актом приймання –передачі. Цим же рішенням суду визнано право власності на дане майно за ОСОБА_2, а також на інше майно, а саме: пташник, службове приміщення, колодязь, свердловину, електродизельну установку, електроплиту, двох коней та інкубаторні установки. (а.с.82-83)
Отже, предметом виділення майна в натурі було рухоме і нерухоме майно, що вказано вище.
Вирішуючи спір суд першої інстанції не звернув уваги на те, що земельна ділянка, на якій розташоване спірне рухоме і нерухоме майно, не була предметом виділення майна в натурі та в рішенні суду від 23.12.2004р. розмір земельної ділянки на якій розташоване нерухоме майно власником якого є ОСОБА_2, не визначений.
Згідно положення ст. 120 ЗК України(в редакції що діяла на момент виникнення правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Таким чином, згідно з нормами ЗК України права на землю переходять до власника нерухомості за умови, якщо у цивільно-правовій угоді про придбання будинку чи споруди або в окремій угоді про відчуження земельної ділянки чи у договорові оренди сторони врегулювали питання набуття прав на землю під об’єктами нерухомості.
06 грудня 2002року Демидівською селищною радою за згодою власника, Демидівського сільськогосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства, укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,564 га, яка розташована по АДРЕСА_1, з ПСП «Сонечко», а також земельної ділянки площею 0,44 га зі складу земель Демидівського сільськогосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства (а.с.55,60). Строк дії договорів оренди земельних ділянок закінчився 06 грудня 2007року.
Як вбачається із матеріалів справи розпорядженням голови Демидівської райдержадміністрації №156 від 12 травня 2003 року скасовано державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - Демидівське колективне сільськогосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство (АДРЕСА_1.(а.с.94), його виключено з Єдиного державного реєстру.
В серпні та у жовтні 2009 року ОСОБА_2, як власник ПСП «Сонечко» звернулась до Демидівської селищної ради з заявою про передачу їй у власність земельної ділянки, яку орендувало це підприємство. Рішенням Демидівської селищної ради №641 від 30 жовтня 2009 року позивачці було відмовлено з посиланням на те, що спірна земельна ділянка, про передачу у власність якої ставить питання ОСОБА_2, належить до земель сільськогосподарського призначення та запропоновано переукласти договір оренди земельної ділянки. (а.с.75)
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка при придбанні об’єктів нерухомості не набула права власності на спірну земельну ділянку, а дане питання сторони врегулювали саме укладенням договорів оренди земельних ділянок, тому вимоги про визнання права власності на земельну ділянку задоволенню не підлягають.
Посилання позивачки в позовній заяві на положення ст.120 ЗК України (редакції Закону України від 27 квітня 2007року №997-У) не заслуговують на увагу, оскільки ці норми на момент набуття права власності ОСОБА_2 на будівлі та споруди Демидівського сільськогосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства не діяли. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом‘якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Цей закон (№997-У) не скасовує і не пом’якшує цивільної відповідальності особи, відтак, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до норм ЦПК України позовом є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, пред’явлена з метою судового захисту невизнаного, порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.
Правовими наслідками задоволення судом позову є зобов’язання відповідача як особи, до якої позивачем пред’являється матеріально –правова вимога, вжити заходів до вчинення дій, утримання від вчинення дій та усунення обставин, що призвели до порушення, невизнання чи оспорювання права або охоронюваного законом інтересу шляхом, зазначеним у резолютивній частині судового рішення.
Згідно зі ст. 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Відтак суд першої інстанції не звернув уваги на те, що суд, ухваливши рішення, може зобов’язати до вчинення певних дій лише сторону в справі, тоді як відносно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, таке рішення може лише вплинути на її права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Таким чином, зобов’язуючи Демидівський районний відділ Рівненської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»зареєструвати право власності ОСОБА_6 на дану земельну ділянку, суд першої інстанції порушив вимоги щодо з’ясування обставин справи на засадах змагальності і ухвалив рішення з приводу прав та обов’язків цієї особи, яка не є стороною у даній справі.
Доводи апеляційної скарги про необхідність закриття провадження у справі за вимогою про зобов’язання ДП «Центр державного земельного кадастру»(надалі-центр) здійснити державну реєстрацію права власності на земельну ділянку не ґрунтуються на законі, оскільки в цій справі центр залучений (діє) не як суб’єкт владних повноважень, а як третя особа в розумінні ст.35 ЦПК України.
Окрім того, очевидним є те, що судом першої інстанції не вирішено вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 06 грудня 2002року. Між тим ця обставина не позбавляє місцевий суд права ухвалити з власної ініціативи додаткове рішення відповідно до правил ст.220 ЦПК України. Зазначене процесуальне порушення не є предметом доводів апеляційної скарги прокурора та не є підставою для обов’язкового скасування рішення в порядку ч.3 ст.303 цього Кодексу.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального права, колегія суддів прийшла до висновку, що його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст. 307 , п.4 ч.1 ст. 309, ст. 316, ст.317 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Демидівської селищної ради задовольнити частково.
Рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 25 травня 2010року скасувати.
ОСОБА_5 в позові до Демидівської селищної ради Рівненської області, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Демидівський районний відділ Рівненської регіональної філії державного підприємства «Центру державного земельного кадастру» про виділення земельної ділянки для обслуговування будівель та споруд у приватну власність відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення проте, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Бондаренко Н.В.
Судді : Боймиструк С.В.
Ковалевич С.П.