АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ „ЕК Одесаобленерго” на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2007 року про залишення позовної заяви без розгляду, по справі за позовом ВАТ „ЕК Одесаобленерго” до ОСОБА_2 про відшкодування збитків завданих в наслідок порушення Правил користування електричною енергією для населення,-
встановила:
ВАТ „ЕК Одесаобленерго” в особі Центрального РЕМ звернулося з позовом до суду до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення Правил користування електричною енергією для населення.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2007 року позовну заяву ВАТ „ЕК Одесаобленерго” залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України в зв’язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.
Не погодившись з ухвалою суду, ВАТ „ЕК Одесаобленерго” подало апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2007 року, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В судове засідання учасники процесу не з’явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, в редакції на час постановлення ухвали, на яку в ухвалі посилається суд першої інстанції, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Тобто, для залишення позовної заяви без розгляду з підстав повторної неявки позивача, необхідно щоб він повторно не з’явився в судове засідання, був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, не повідомив про причину повторної неявки, від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Залишаючи позовну заяву ВАТ „ЕК Одесаобленерго” без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що у судові засідання, призначені до слухання на 05.02.2007 року, 26.02.2007 року, 16.03.2007 року та 16.04.2007 року, позивач не з’явився, будучи належним чином сповіщеним про день слухання справи. Розглянути даний позов у разі відсутності позивача, який не з’явився, без дачі ним особистих пояснень, суд вважав неможливим у зв’язку з чим, на підставі п. 3 ст. 207 ЦПК України, залишив позов без розгляду.
Однак, з таким висновком суду судова колегія не може погодитися.
Оскільки, відповідно до матеріалів справи, попереднє судове засідання по справі було призначено на 03.01.2007 року (а. с. 11) та не проведено 03.01.2007 року – перенесено на 05.02.2007 року (а. с. 12) та не проведено 05.02.2007 року – відкладено на 26.02.2007 року (а. с. 14), 26.02.2007 року – відкладено на 16.03.2007 року (а. с. 15), а 16.03.2007 року – відкладено на 16.04.2007 року (а. с. 16). Ухвала про призначення справи до розгляду на 05.02.2007 року, 26.02.2007 року, 16.03.2007 року чи на 16.04.2007 року (протокол судового засідання а. с. 17) в матеріалах справи відсутня. Тобто, відповідно до матеріалів справи, суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду в попередньому судовому засіданні.
Проте, ч. ч. 4, 5 ст. 130 ЦПК України визначено випадки ухвалення судових рішень в попередньому судовому засіданні і не передбачено постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду з підстав повторної неявки позивача в попереднє судове засідання.
Тому, в даному випадку, відсутня повторність неявки в судове засідання позивача.
Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення належним чином, в установленому законом порядку (ст. ст. 74, 76 ЦПК України), про час та місце розгляду справи позивача 05.02.2007 року, 26.02.2007 року, 16.03.2007 року та 16.04.2007 року.
Такі відомості не представлено і в судове засідання в суд апеляційної інстанції.
Таким чином, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що ухвала суду першої інстанції від 16.04.2007 року про залишення позовної заяви ВАТ „ЕК Одесаобленерго” без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, і порушує право позивача на захист своїх прав та інтересів в судовому порядку.
На підставі викладеного, ухвалу суду першої інстанції від 16.04.2007 року необхідно скасувати, а справу за позовом ВАТ ЕК „Одесаобленерго” до ОСОБА_2 про відшкодування збитків завданих внаслідок порушення Правил користування електричною енергією для населення направити для продовження розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 311, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ВАТ „ЕК Одесаобленерго” задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2007 року про залишення позовної заяви без розгляду, по справі за позовом ВАТ „ЕК Одесаобленерго” до ОСОБА_2 про відшкодування збитків завданих в наслідок порушення Правил користування електричною енергією для населення – скасувати, справу направити для продовження розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступаков
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 – представника ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2011 року про повернення заяви позивачу, по справі за заявою ОСОБА_5, за участю заінтересованої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання особи недієздатною,-
встановила:
ОСОБА_5, за участю заінтересованої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради звернулася з заявою до суду про визнання особи недієздатною.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2011 року заяву ОСОБА_5 повернуто заявниці на підставі ст. 121 ЦПК України.
Не погодившись з ухвалою суду, представник ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2011 року, в якій просить ухвалу суду від 22.07.2011 року скасувати і передати питання про відкриття провадження за заявою до суду першої інстанції, посилаючись на те, що ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права.
В судове засідання учасники процесу не з’явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Повертаючи заяву заявниці, суд першої інстанції, відповідно до оскаржуваної ухвали, виходив з того, що згідно ст. 237 ЦПК України заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом. Як вбачається з матеріалів позову, ОСОБА_5 не входить до вказаного переліку.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції судова колегія не може погодитися.
Оскільки, ст. 121 ЦПК України, керуючись якою, суд повернув заяву заявниці, не передбачено повернення заяви з тих підстав, що заявниця не входить до переліку осіб (ст. 237 ЦПК України), які можуть, в даному випадку, подати заяву про визнання особи недієздатною.
Висновки суду першої інстанції з приводу того, що заявниця не входить до переліку осіб (ст. 237 ЦПК України), які можуть, в даному випадку, подати заяву про визнання особи недієздатною є передчасними, оскільки ці питання, відповідно до вимог ЦПК України, не вирішуються на стадії відкриття провадження у справі.
Однак, суд першої інстанції не звернув на це уваги та помилково, керуючись ст. 121 ЦПК України, повернув заяву заявниці, допустивши порушення вимог норм процесуального права та встановлений порядок для вирішення цього питання.
Тому, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що ухвала суду першої інстанції від 22.07.2011 року про повернення заяви заявниці на підставі ст. 121 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права.
На підставі викладеного, ухвалу суду першої інстанції від 22.07.2011 року необхідно скасувати, а питання щодо відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_5, за участю заінтересованої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання особи недієздатною передати на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – представника ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2011 року про повернення заяви позивачу, по справі за заявою ОСОБА_5, за участю заінтересованої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання особи недієздатною – скасувати, питання про відкриття провадження у справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 – представника ОСОБА_8 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2011 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення грошових коштів,-
встановила:
ОСОБА_8 звернулася з позовом до суду до ОСОБА_9 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2009 року (а. с. 9) задоволено заяву ОСОБА_8 про забезпечення позову та з метою забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову.
В ході розгляду справи позивачкою збільшено позовні вимоги (а. с. 16), в зв’язку з чим її представник подала до суду заяву (а. с. 14), в якій просила, з метою забезпечення позову, накласти арешт на майно відповідача, а саме: земельну ділянку площею 33,663 га., розташовану за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Візірка, кадастровий номер 5122780500:01:003:0014, автомобіль Мітсубісі L 200, державний номер НОМЕР_1, 2004 року випуску.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2011 року в задоволенні заяви представника позивачки про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено (а. с. 22).
Не погодившись з ухвалою суду від 19.09.2011 року, представник позивачки подала апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2011 року, в якій просить ухвалу суду від 19.09.2011 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати заходи забезпечення позову, накласти арешт на майно, що належить відповідачу: земельну ділянку площею 33,663 га., розташовану за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Візірка, кадастровий номер 5122780500:01:003:0014, автомобіль Мітсубісі L 200, державний номер НОМЕР_1, 2004 року випуску, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Згідно зі ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відмовляючи в задоволенні заяви представника позивачки про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 151-152 ЦПК України, прийшовши до правильного висновку, що по вказаній справі вже були вжиті заходи забезпечення позову, а саме ухвалою суду від 24.06.2009 року був накладений арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_9 (відповідачеві), на теперішній час представником позивачки не надано суду жодних доказів та обгрунтувань того, що вжитих заходів забезпечення позову не достатньо для забезпечення позову, відмовивши в задоволенні заяви про накладення арешту на інше майно відповідача, з метою забезпечення позову.
Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано і на підставі закону відмовив у задоволенні заяви представника позивачки про вжиття заходів забезпечення позову.
Оскільки, як роз’яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Однак, із заяви представника позивачки (а. с. 14), не вбачається, що вжитих заходів забезпечення позову ухвалою суду від 24.06.2009 року (а. с. 9) не достатньо для забезпечення позову та не вжиття додаткових заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. Докази цьому відсутні в матеріалах справи, направлених на адресу суду апеляційної інстанції, а також не додані апелянткою до апеляційної скарги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції вимог закону при постановленні ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову від 19.09.2011 року, та не можуть бути прийняті до уваги, так як не спростовують висновки суду.
Тому правові підстави для скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2011 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, відсутні.
Керуючись ст. ст. 304, 307, п. 1 ст. 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 – представника ОСОБА_8 відхилити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2011 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про стягнення грошових коштів – залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступакова
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_10 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 30.09.2011 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_10, заінтересована особа – ОСОБА_11 про встановлення юридичного факту вступу в законну силу заочного рішення,-
встановила:
ОСОБА_10, заінтересована особа – ОСОБА_11 звернулася з заявою до суду про встановлення юридичного факту вступу в законну силу заочного рішення.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 30.09.2011 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_10 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України (заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства).
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 30.09.2011 року, в якій просить ухвалу суду від 30.09.2011 року скасувати, вирішити питання по суті, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.
В судове засідання учасники процесу не з’явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Відмовляючи у відкритті провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_10, суд першої інстанції, відповідно до оскаржуваної ухвали, виходив з того, що заява ОСОБА_10 не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції судова колегія не може погодитися.
Оскільки, ОСОБА_11 звернулася з заявою до суду про встановлення юридичного факту на підставі ст. 256 ЦПК України, яка відповідно до ч. 2 ст. 234, ч. 3 ст. 235 ЦПК України розглядається в порядку окремого провадження з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Висновки суду першої інстанції з приводу того, що законодавець чітко визначив Цивільно-процесуальним Кодексом України – „Законну силу заочного рішення”, тому суд не вправі встановлювати інші обставини та факти, які вже встановлені законодавством є передчасними, оскільки ці питання, відповідно до вимог ЦПК України, не вирішуються на стадії відкриття провадження у справі.
Однак, суд першої інстанції не звернув на це уваги та помилково, керуючись ст. 122 ЦПК України, відмовив у відкритті провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_10, допустивши порушення вимог норм процесуального права та встановлений порядок для вирішення цього питання.
Тому, судова колегія частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що ухвала суду першої інстанції від 30.09.2011 року про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права.
На підставі викладеного, ухвалу суду першої інстанції від 30.09.2011 року необхідно скасувати, а питання щодо відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_10, заінтересована особа – ОСОБА_11 про встановлення юридичного факту вступу в законну силу заочного рішення передати на новий розгляд до Малиновського районного суду м. Одеси.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 30.09.2011 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_10, заінтересована особа – ОСОБА_11 про встановлення юридичного факту вступу в законну силу заочного рішення – скасувати, питання про відкриття провадження у справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року, по справі за позовом ОСОБА_12 до Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків „Арго” про визнання права власності на нежитлове приміщення,-
встановила:
ОСОБА_12 звернувся з позовом до суду до Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків „Арго” про визнання права власності на нежитлове приміщення.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року позов ОСОБА_12 задоволено. Визнано за ОСОБА_12 право власності на нежитлове приміщення горища, загальною площею 10,9 кв. м., що в цілому складається з одного приміщення та розташоване за адресою: АДРЕСА_3. Вказано, що рішення суду є підставою для реєстрації права власності на нежитлове приміщення горища, загальною площею 10,9 кв. м., що в цілому складається з одного приміщення та розташоване за адресою: АДРЕСА_3. Стягнуто з Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку „Арго” на користь ОСОБА_12 витрати по сплаті державного мита в сумі 171,30 грн. та ІТЗ судового процесу в розмірі 120 грн.
Не погодившись з рішенням суду, Одеська міська рада, яка не приймала участі у справі, однак вважає, що рішення суду торкається її інтересів та прав, подала апеляційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року, в якій просить рішення суду від 17.02.2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 до Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків „Арго” про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено при неповному з’ясуванні судом першої інстанції усіх суттєвих обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційне провадження за апеляційної скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року підлягає закриттю, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Як роз’яснено в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
Оскаржуючи рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року Одеська міська рада вважає, що зазначене рішення суду торкається її інтересів та прав, як представницького органу територіальної громади м. Одеси, оскільки цим рішенням суду визнано право власності за позивачем на спірне нерухоме майно, яке є комунальною власністю, самостійним об’єктом цивільно-правових відносин і його відчуження, способи відчуження, інші умови повинні затверджуватися міською радою, попередньо узгоджуючись з контрольною комісією Одеської міської ради з питань приватизації та відчуження.
Однак, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення по справі за позовом ОСОБА_12 до Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків „Арго” про визнання права власності на нежитлове приміщення, не вирішував питання про права та обов’язки Одеської міської ради, а вирішив спір, який стосується прав та обов’язків позивача та відповідача у справі.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1). Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші механічні приміщення). Нежитлове приміщення є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин.
Спірне горищне приміщення, яке разом з будинком було передано на баланс відповідача (а. с. 7-8, 25), призначене для обслуговування даху та забезпечує експлуатацію багатоквартирного будинку, а тому є допоміжним приміщенням загального користування та належить на праві власності власникам квартир в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_3.
Те що спірне горищне приміщення є допоміжним приміщенням загального користування і використовується для обслуговування будинку підтверджується і довідками голови правління ОСББ „АРГО” (а. с. 67-68).
Докази, які б підтверджували, що спірне горищне приміщення є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин та перебуває в комунальній власності, Одеською міською радою до апеляційної скарги не додано, такі докази не представлені і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що спірне нежитлове приміщення, на яке було визнано право власності позивача, є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин та перебуває в комунальній власності, судова колегія не може прийняти до уваги, оскільки докази цього в матеріалах справи відсутні, навпаки матеріалами справи підтверджується, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням, яке використовується для обслуговування будинку.
Таким чином, судова колегія вважає, що з підстав зазначених в апеляційній скарзі, оскаржуване рішення суду не порушує законних прав та інтересів Одеської міської ради.
За таких обставин, враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги, з приводу порушення оскаржуваним рішенням суду законних прав та інтересів Одеської міської ради, судова колегія вважає, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не вирішував питання про права та обов’язки Одеської міської ради.
Тому Одеська міська рада, яка не залучалася та не брала участі у справі не має, передбаченого статтею 292 ЦПК України, права на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року з підстав зазначених в апеляційній скарзі.
Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не може прийняти до уваги, оскільки Одеська міська рада не має, передбаченого статтею 292 ЦПК України, права на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року, а відповідачем рішення суду не оскаржується.
Таким чином, на підставі викладеного апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року, по справі за позовом ОСОБА_12 до Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків „Арго” про визнання права власності на нежитлове приміщення необхідно закрити.
Керуючись п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” ст. ст. 292, 304, 313, 315, 319 ЦПК України колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2010 року, по справі за позовом ОСОБА_12 до Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків „Арго” про визнання права власності на нежитлове приміщення – закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступаков
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27.12.2010 року про забезпечення позову, по справі за позовом ОСОБА_15 до ПАТ АБ „Південний”, ТОВ „Енергосистема” про визнання права вимоги на об’єкти інвестування,-
встановила:
ОСОБА_15 звернувся з позовом до суду до ПАТ АБ „Південний”, ТОВ „Енергосистема” про визнання права вимоги на об’єкти інвестування.
Крім того, подав заяву про забезпечення позову, в якій просив, з метою забезпечення позову, накласти арешт на майнові права на об’єкти інвестування: чотирьох кімнатну квартиру за будівельним АДРЕСА_4 на дев’ятому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Б”), загальною площею 152,84 кв. м. з машиномісцем за адресою: АДРЕСА_4; нежиле приміщення за будівельним АДРЕСА_4 на нульовому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Г”), загальною площею 150 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4; машиномісце від квартири за будівельним АДРЕСА_4, загальною площею 61,56 кв. м., що знаходиться на восьмому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Г”) за адресою: АДРЕСА_4, заборонити відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо введення в експлуатацію, вказаних об’єктів, заборонити КП „ОМБТІ та РОН” вчиняти будь-які дії щодо видачі технічних паспортів та реєстрації прав власності на зазначені об’єкти, заборонити відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії, що спрямовані на відчуження даних об’єктів.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.12.2010 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на майнові права на об’єкти інвестування: чотирьох кімнатну квартиру за будівельним АДРЕСА_4 на дев’ятому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Б”), загальною площею 152,84 кв. м. з машиномісцем за адресою: АДРЕСА_4; нежиле приміщення за будівельним АДРЕСА_4 на нульовому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Г”), загальною площею 150 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4; машиномісце від квартири за будівельним АДРЕСА_4, загальною площею 61,56 кв. м., що знаходиться на восьмому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Г”) за адресою: АДРЕСА_4, заборонено відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо введення в експлуатацію, вказаних об’єктів, заборонено КП „ОМБТІ та РОН” вчиняти будь-які дії щодо видачі технічних паспортів та реєстрації прав власності на зазначені об’єкти, заборонено відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії, що спрямовані на відчуження даних об’єктів.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 подали апеляційні скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27.12.2010 року, в яких просять: ОСОБА_13 ухвалу суду від 27.12.2010 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_15 про забезпечення позову, ОСОБА_14 змінити ухвалу суду від 27.12.2010 року стосовно чотирьох кімнатної квартири за будівельним АДРЕСА_4 на дев’ятому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Б”), загальною площею 152,84 кв. м. з машиномісцем за адресою: АДРЕСА_4, скасувати арешт, заборону відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо введення в експлуатацію, заборону КП „ОМБТІ та РОН” вчиняти будь-які дії щодо видачі технічних паспортів та реєстрації прав власності, заборону відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії, що спрямовані на відчуження об’єкту, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.
В судовому засіданні представники апелянтів та відповідачів підтримали апеляційну скаргу, інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Згідно зі ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 151-152 ЦПК України, прийшовши до правильного висновку, наклавши арешт на майнові права на об’єкти інвестування: чотирьох кімнатну квартиру за будівельним АДРЕСА_4 на дев’ятому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Б”), загальною площею 152,84 кв. м. з машиномісцем за адресою: АДРЕСА_4; нежиле приміщення за будівельним АДРЕСА_4 на нульовому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Г”), загальною площею 150 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4; машиномісце від квартири за будівельним АДРЕСА_4, загальною площею 61,56 кв. м., що знаходиться на восьмому поверсі суспільно-жилого будинку (секція „Г”) за адресою: АДРЕСА_4, заборонивши відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо введення в експлуатацію, вказаних об’єктів, заборонивши КП „ОМБТІ та РОН” вчиняти будь-які дії щодо видачі технічних паспортів та реєстрації прав власності на зазначені об’єкти, заборонивши відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії, що спрямовані на відчуження даних об’єктів.
Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано і на підставі закону вжив заходи забезпечення позову.
Оскільки, вжиті судом заходи забезпечення позову стосуються суті позовних вимог та гарантують виконання можливого рішення суду, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції вимог закону при постановленні ухвали про забезпечення позову від 27.12.2010 року та не можуть бути прийняті до уваги, так як не спростовують висновки суду.
Тому правові підстави для скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 27.12.2010 року про забезпечення позову, відсутні.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 154 ЦПК України суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.
Керуючись ст. ст. 304, 307, п. 1 ст. 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_13 та ОСОБА_14 відхилити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27.12.2010 року про забезпечення позову, по справі за позовом ОСОБА_15 до ПАТ АБ „Південний”, ТОВ „Енергосистема” про визнання права вимоги на об’єкти інвестування – залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступакова
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_16 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_17 до ОСОБА_16, третя особа – ЖБК „Приморський-11” про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої залиттям квартири,-
встановила:
Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду, в якому просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 27 645 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. за залиття її квартири гарячою водою, а також судові витрати.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, як зазначено в рішенні суду, що 24.05.2008 року сталося залиття її квартири АДРЕСА_5. Як встановлено комісією ЖБК та позивачем, залиття сталося з вини відповідача, через не закритий кран гарячої води. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_6. На підтвердження своїх вимог, позивачка надала акт про залиття від 24.05.2008 року та акт від 14.01.2009 року, складений за наслідками залиття та встановлення пошкоджень в квартирі станом на час обстеження, тобто на 10.12.2008 року. В зв’язку з тим, що відповідач не бажає відшкодувати шкоду, вона змушена звернутися до суду
Вважала, що внаслідок винних дій відповідача, їй було заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінила в 10 000 грн.
В судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивачки підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити в повному обсязі. Відповідач позовні вимоги не визнав, але, як зазначено в рішенні суду, вказав, що залиття квартири мало місце, він пропонував позивачці відремонтувати стики на стелі, але позивачка бажала відремонтувати за його рахунок не тільки площу стелі, а й інші приміщення. В подальшому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача не визнала факт залиття квартири відповідачем, в подальшому не погоджувалася з сумою розрахунку, але, як зазначено в рішенні суду, клопотання про призначення експертизи для визначення вартості пошкоджень в квартирі позивачки, не заявила, висловила думку довести ці обставини в апеляційній інстанції.
Представник третьої особи позовні вимоги підтримала та пояснила, що складені акти відповідають дійсності, просила позов задовольнити.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року позовні вимоги ОСОБА_17 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_16 на користь ОСОБА_17 майнову шкоду в розмірі 27 645 грн. та моральну шкоду в розмірі 2 000 грн., а також судові витрати: держмито в розмірі 276,45 грн. та витрати на ІТЗ в розмірі 30 грн. В іншій частині вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_16 подав апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні вимог ОСОБА_17 відмовити повністю, посилаючись на те, що не було з’ясовано чого сталося залиття квартири позивачки та на те, що не було надано позивачкою доказів на підтвердження причин залиття квартири та розміру матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, понесення позивачкою будь-яких фізичних, душевних, психічних розладів.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, представники позивачки та третьої особи заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Позивачка та відповідач в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили. Те, що вони повідомлені про розгляд справи підтвердили в судовому засіданні і їхні представники.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_17, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_17 є власником квартири АДРЕСА_5, розташованої на 8 поверсі 9-ти поверхового будинку та зареєстрована за вказаною адресою, що вбачається із довідки ЖБК „Приморський-11” № 145 від 10.12.2008 року (а. с. 10).
З наданого суду акту про обстеження квартири АДРЕСА_5 від 24.05.2008 року слідує, що акт складено 24.05.2008 року та на момент обстеження виявлено, що затоплення квартири сталося із квартири АДРЕСА_6 з вини ОСОБА_16 В результаті чого в квартирі позивачки залито спальню, зал, кухню, коридор, ванну кімнату, туалет, залито як стелю так і підлогу – паркет, залито гарячою водою. Також залито стінку площадки на сходах. Від постійного залиття постраждали квартири АДРЕСА_7, АДРЕСА_8 (а. с. 5).
Позивачкою надано суду ще один акт, складений після шести місяців залиття гарячою водою. З даного акту від 14.01.2009 року № 1 вбачається, що комісія здійснила обстеження квартири позивачки 10.12.2008 року та конкретно вказала які є пошкодження в квартирі позивачки, наявність плісняви та необхідність заміни електропроводки (а. с. 8-9).
На підтвердження суми матеріальної шкоди, позивачкою надано локальний кошторис № 2-1-1, складений ТОВ „ЦМБ” на суму 27 645 ГРН. (а. с. 10).
Проаналізувавши надані позивачкою та її представником докази, суд вважав їх належними, так як вони містять інформацію про конкретні причини залиття, вартість ремонтних робіт. Вказані фактичні обставини залиття квартири підтверджено показами свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, які складали та підписували акти, були в квартирі як позивача так і відповідача. Показали також, що в квартирі відповідача проходив ремонт, де працювали наймані робітники, які не закрили кран гарячої води і зранку були залиті три поверхи. В квартирі відповідача була проведена цементна стяжка підлоги, яка також постраждала від залиття гарячою водою. Сусіди змушені були перекривати весь стояк, поки чекали приїзду відповідача. Допитаний в якості свідка, відповідач ОСОБА_16, підтвердив факт залиття, також пояснив, що був у квартирі позивачки, бачив наслідки, пропонував здійснити частковий ремонт. Свої пояснення відносно визнання конкретної суми матеріальної шкоди визначив 4 000 грн., на підтвердження чого не надав суду будь-яких доказів.
Таким чином, суд вважав, що позовні вимоги позивачки відносно матеріальної шкоди є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
При визначенні розміру компенсації моральної шкоди позивачці ОСОБА_17, суд першої інстанції враховував вимоги справедливості та співрозмірності, характер спричинених їй моральних страждань та інші конкретні обставини. З урахуванням викладеного, суд вважав необхідним частково задовольнити позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди, а саме в розмірі 2 000 грн.
Доводи відповідача та його представника стосовно того, що відповідач не завдав моральних страждань позивачці, суд не прийняв до уваги, так як вони спростовані доказами, дослідженими в ході розгляду справи.
Тому суд вважав, що матеріальна шкода в сумі 27 645 грн. підлягає відшкодуванню в повному об’ємі відповідно до ст. ст. 1166, 1192 ЦК України, а в частині моральної шкоди, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в розмірі 2 000 грн., відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України. Також судом, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача стягнуто судові витрати.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, задовольнивши в повному обсязі позовні вимоги в частині матеріальної шкоди і частково задовольнивши позовні вимоги в частині моральної шкоди, та стягнувши з відповідача на користь позивачки судові витрати. Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.
Оскільки, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що залиття квартири позивачки відбулося з вини відповідача, власника квартири АДРЕСА_6 (а. с. 64), чим завдано позивачці матеріальну та моральну шкоду.
Також судова колегія погоджується з розміром стягнутої матеріальної шкоди, який підтверджується матеріалами справи (а. с. 11-24) та розміром моральної шкоди, який визначено судом з урахуванням вимог ст. 23 ЦК України та з стягненням з відповідача на користь позивачки судових витрат.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що позивачкою не надано доказів вини відповідача щодо залиття її квартири, судова колегія не може прийняти до уваги, оскільки в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи (а. с. 7), показами свідків, відповідно до рішення суду (а. с. 185), що затоплення квартири позивачки сталося із квартири АДРЕСА_6, власником якої є відповідач (а. с. 64). Самого факту залиття квартири не заперечував і відповідач в ході розгляду справи, що вбачається з його заперечень на позов (а. с. 54-56) та з рішення суду.
Також судова колегія не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги з приводу доказів розміру матеріальної шкоди, наданих позивачкою, та проведення з цього приводу експертизи.
Оскільки, відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження своїх вимог щодо розміру, завданої їй матеріальної шкоди, позивачка надала локальний кошторис (а. с. 11-24), як письмовий доказ.
Однак, відповідач, який не погодився з розміром матеріальної шкоди, не довів своїх заперечень, клопотання про проведення експертизи в судовому засіданні в суді першої інстанції не заявляв, що підтвердив в суді апеляційної інстанції його представник та представник позивачки, таке клопотання представником відповідача не заявлялося і в суді апеляційної інстанції. Обов’язок доведення своїх вимог і заперечень, в даному випадку, відповідно до вимог ЦПК України покладається на сторони.
Посилання відповідача на те, що наданий позивачкою кошторис не може бути належним доказом, судова колегія не приймає до уваги, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, що вбачається із наданого позивачкою кошторису.
Також судова колегія не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги щодо не доведення позивачкою завдання їй моральної шкоди.
Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з вини відповідача позивачці завдано матеріальної шкоди, залиттям її квартири та пошкодженням в зв’язку з цим її майна. Тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вимог ст. 23 ЦК України, яка, зокрема визначає, в чому полягає моральна шкода, задовольнивши частково позовні вимоги, в частині моральної шкоди, які в даному випадку є похідними
Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не може прийняти до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, не ґрунтуються на законі та не спростовують висновки суду, а спростовуються матеріалами справи.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_16 необхідно відхилити, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року залишити без змін.
Крім того, з ОСОБА_16 необхідно стягнути на користь держави, не сплачені, при подачі апеляційної скарги, судовий збір в розмірі 138 грн. 23 коп. та витрати на інформацйно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., а всього судових витрат в розмірі 258 грн. 23 коп.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_16 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_17 до ОСОБА_16, третя особа – ЖБК „Приморський-11” про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої залиттям квартири – залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_16 на користь держави судові витрати в розмірі 258 грн. 23 коп.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_23 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.06.2011 року по справі за заявою ОСОБА_23, зацікавлена особа Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура Одеської області про встановлення факту, що має юридичне значення,-
встановила:
ОСОБА_23, зацікавлена особа Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура Одеської області звернувся з заявою до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт невидачі йому Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою копії постанови в порядку ст. 97 КПК України відносно ОСОБА_24 за результатами додаткової перевірки, про яку вказано в постанові Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.02.2009 року № 4-4/2009, посилаючись на те, що в зв’язку з невидачею йому копії зазначеної постанови, порушено його право на отримання повної обгрунтованої відповіді в установлений законом строк і право на оскарження цієї постанови.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, заявник та зацікавлена особа не були присутні, просили, в наданих заявах, розглядати справу в їх відсутність.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.06.2011 року в задоволенні заяви ОСОБА_23 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_23 подав апеляційну скаргу на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.06.2011 року, в якій просить рішення суду від 23.06.2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, винести окрему ухвалу щодо порушень судді ОСОБА_32, посилаючись на порушення норм процесуального і матеріального права, необгрунтованість, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення Конституції України і міжнародних норм.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник зацікавленої особи заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, апелянт в судове засідання не з’явився, в апеляційній скарзі просив розглянути справу в його відсутність (а. с. 106).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника зацікавленої особи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_23, суд першої інстанції виходив з наступного.
В своїй заяві заявник не зазначає з якою конкретною метою йому необхідно встановити цей факт, не вказує про причини неможливості одержання документів, що його підтверджують, до заяви не додано доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини та не надано жодної довідки.
Заявник не вказує на те, що до Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури надходила заява або повідомлення ОСОБА_23 або інших осіб щодо складення завідомо неправдивого документу, надання недостовірної відповіді та ніяких письмових доказів наявності такого звернення або повідомлення не надає.
Тому суд першої інстанції, посилаючись на ст. 97 КПК України на підставі ч. 2 ст. 256 ЦПК України та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_23
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, прийшов до правильного висновку, відмовивши в задоволенні заяви ОСОБА_23
Оскільки, статтею 256 ЦПК України визначено факти, що мають юридичне значення, які можуть бути встановлені в судовому порядку.
Правила цивільної юрисдикції при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначені в ч. 2 ст. 256 ЦПК України – якщо законом не визначено іншого порядку встановлення фактів.
Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до заяви ОСОБА_23 (а. с. 2), ОСОБА_23 просить встановити факт невидачі йому копії процесуального документу зацікавленою особою, який не може бути встановлено відповідно до ст. 256 ЦПК України, так як його встановлення не передбачено ст. 256 ЦПК України.
Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог закону, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи викладене та оскільки, вони не спростовують висновки суду.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_23 необхідно відхилити, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.06.2011 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_23 відхилити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.06.2011 року по справі за заявою ОСОБА_23, зацікавлена особа Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура Одеської області про встановлення факту, що має юридичне значення – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступаков
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_25 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_26, ОСОБА_27 до ОСОБА_25 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_25, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_28 до ОСОБА_26, ОСОБА_27, за учатю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Київської районної адміністрації Одеської міської ради про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою,-
встановила:
ОСОБА_26 та ОСОБА_27 звернулися з позовом до суду до ОСОБА_25 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просили усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_9 з боку ОСОБА_29, визнати ОСОБА_29 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_9, стягнути на їх користь судові витрати та вартість послуг на правову допомогу в сумі 2 000 грн.
Свої позовні вимоги, як зазначено в рішенні суду, ОСОБА_26 та ОСОБА_27 обгрунтовували тим, що з 1989 року вони проживають у квартирі АДРЕСА_9. Крім них у квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_25
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2004 року ОСОБА_25 було вселено до спірної квартири та відмовлено ОСОБА_27 у задоволенні вимог про визнання ОСОБА_25 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_9. Вказане рішення суду вони виконали добровільно, однак з листопада 2004 року ОСОБА_25 у спірній квартирі не проживає, а мешкає разом із своєю дружиною за адресою: АДРЕСА_10. Особистих речей ОСОБА_25 у квартирі немає, витрат по сплаті комунальних платежів відповідач не несе. При цьому, ОСОБА_26 та ОСОБА_27 посилалися на ст. ст. 71, 72 ЖК України.
ОСОБА_25 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_28 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_26, ОСОБА_27 (а. с. 28-29), який уточнив в ході розгляду справи (а. с. 43-44,) і відмовився від частини позовних вимог (а. с. 93-94, 100, 120-121) та просив відмовити ОСОБА_26 та ОСОБА_27 у задоволенні первісних позовних вимог, вселити його у квартиру АДРЕСА_9, зобов’язати ОСОБА_26 та ОСОБА_27 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою.
Свої позовні вимоги, як зазначено в рішенні суду, ОСОБА_25 обґрунтовував тим, що ОСОБА_26 та ОСОБА_27 позбавили його права користування житлом. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2004 року було виконано ОСОБА_26 та ОСОБА_27 добровільно, однак в подальшому вони змінили замки на квартирі та не пустили його в квартиру. Після цього він був вимушений мешкати у орендованій квартирі або тимчасово у квартирі матері своєї жінки за адресою: АДРЕСА_10. Орієнтовно з листопада 2004 року він намагався знову вселитися до спірної квартири, однак ОСОБА_26 та ОСОБА_27 перешкоджали йому в цьому. При цьому, ОСОБА_25 посилався на поважність причин не проживання у зазначеній квартирі та на ст. 71 ЖК України.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та їх представник наполягали на задоволенні позову та просили відмовити в задоволенні зустрічного позову. ОСОБА_25 та його представник первісні позовні вимоги не визнали, наполягали на задоволенні зустрічного позову.
Представник третьої особи в судовому засіданні не був присутній, як зазначено в рішенні суду, подав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, а вирішення справи поклав на розсуд суду.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.06.2011 року позов ОСОБА_26 та ОСОБА_27 задоволено частково. Визнано ОСОБА_25 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_9. Стягнуто з ОСОБА_25 на користь ОСОБА_26 та ОСОБА_27 по 8 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору кожній, по 20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи кожній, по 703 грн. 26 коп. за оплату послуг адвоката кожній. В решті позовних вимог ОСОБА_26 та ОСОБА_27 відмовлено.
Закрито провадження у справі, в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_25 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_9. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_25 відмовлено. Встановлено порядок виконання цього рішення суду, відповідно до якого, це рішення у разі набрання ним законної сили є підставою для Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області для зняття ОСОБА_25 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_11.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_25 подав апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.06.2011 року, в якій просить рішення суду від 20.06.2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_26 та ОСОБА_27 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити, посилаючись на те, що при ухваленні рішення, суд неповно з’ясував обставини справи, висновки суду стосовно пропущення ним строку без поважної причини не відповідають обставинам справи, що привело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та зазначене рішення є таким, що порушує його права.
В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та їх представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Апелянт та представник третьої особи в судове засідання не з’явилися про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_26, ОСОБА_27, відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_25 та встановлення порядку виконання рішення суду, з ухваленням нового рішення в цій частині з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_26, ОСОБА_27, суд першої інстанції виходив з наступного.
В судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_26, ОСОБА_27 з 1989 року проживають у квартирі АДРЕСА_9. Крім позивачів у квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_25, про що свідчить довідка про склад родини та прописку № 2283 від 29.10.2009 року (а. с. 6).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2004 року у справі № 2-368/2004 ОСОБА_25 було вселено до спірної квартири та відмовлено ОСОБА_27 у задоволенні вимог про визнання ОСОБА_25 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_9 (а. с. 11). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.09.2004 року зазначене рішення суду залишено без змін (а. с. 13-14).
Судом встановлено, що ОСОБА_26, ОСОБА_27 вказане рішення суду виконали добровільно, однак з листопада 2004 року ОСОБА_25 у спірній квартирі не проживає.
В судовому засіданні ОСОБА_27 пояснила суду, що відповідає і поясненням ОСОБА_25, що у листопаді 2004 року вона змінила замки на вхідних дверях спірної квартири, оскільки ОСОБА_25 вів аморальний спосіб життя, а це було для неї та ОСОБА_26 неприйнятним.
З листопада 2004 року ОСОБА_25 у спірній квартирі не мешкає.
Факт не проживання ОСОБА_25 з листопада 2004 року у вказаній квартирі підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_30 та ОСОБА_31, підтверджується відповідним актом, що склали сусіди ОСОБА_26, ОСОБА_27 (а. с. 7) та по суті не заперечується ОСОБА_25
При викладених обставинах, суд першої інстанції на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України дійшов висновку, що позов ОСОБА_26, ОСОБА_27, в частині вимог про визнання ОСОБА_29 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_9 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
На підставі ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” суд першої інстанції прийшов до висновку, що рішення суду по справі про задоволення позову, після набуття ним законної сили, є підставою для скасування реєстрації відповідача за вищевказаною одресою.
Позовні вимоги ОСОБА_26, ОСОБА_27 про усунення їм перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_9, суд вважав, задоволенню не підлягають, оскільки позивачками не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_25 яким-небудь чином перешкоджає їм користуватися вказаною квартирою.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_25, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за зустрічним позовом дізнався про порушення своїх прав у листопаді 2004 року, коли його мати, змінивши замки на вхідних дверях, не пустила ОСОБА_25 до спірної квартири.
Позовні вимоги про вселення, заявлені ОСОБА_25 лише у зустрічному позові 04.03.2010 року, тобто через 5,5 років після того, як він дізнався про порушення своїх прав.
20.06.2011 року до канцелярії суду надійшла заява представника ОСОБА_26, ОСОБА_27 про застосування судом наслідків спливу позовної давності (вх. № 30035). Про застосування спливу позовної давності було заявлено представником позивачок і в судовому засіданні 20.06.2011 року.
ОСОБА_25 не надано суду жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів переривання перебігу позовної давності, у зв’язку з чим судом першої інстанції відповідно до Глави 19 ЦК України відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_25
Також судом з ОСОБА_25 на користь ОСОБА_26, ОСОБА_27 стягнуто судові витрати.
Однак, судова колегія не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд дійшов до нього неповно з’ясувавши обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_25 зареєстрований в спірній квартирі АДРЕСА_9 (а. с. 6).
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що ОСОБА_25 з листопада 2004 року не проживає у спірній квартирі.
Однак, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_25, він не проживає в спірній квартирі з поважних причин, так як ОСОБА_26, ОСОБА_27 перешкоджають йому в користуванні спірною квартирою, змінили на вхідних дверях в листопаді 2004 року замки.
Те, що в листопаді 2004 році на вхідних дверях спірної квартири ОСОБА_27 змінила замки, вона сама підтвердила в судовому засіданні в суді першої інстанції, що зазначено в рішенні суду (а. с. 134), а також цей факт не заперечувала і в суді апеляційної інстанції.
Не проживання ОСОБА_25 з поважних причин в спірній квартирі та чинення перешкод зі сторони ОСОБА_26, ОСОБА_27 в користуванні йому спірною квартирою підтверджується також рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15.04.2004 року (а. с. 11, 13-14), яким ОСОБА_25 уже вселявся в спірну квартиру в судовому порядку, в зв’язку з конфліктами з ОСОБА_27
Однак, суд першої інстанції не звернув на це уваги та не з’ясував з яких причин ОСОБА_25В не проживає в спірній квартирі.
На даний час ОСОБА_25 іншого житла не має, тимчасово проживає в квартирі разом з матір’ю дружини АДРЕСА_10, що підтвердила в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції його представник та не заперечувалося ОСОБА_26, ОСОБА_27 і не втратив інтересу до спірної квартири.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що ОСОБА_25 відсутній в спірній квартирі понад встановлені ст. 71 ЖК України строки з поважних причин, у зв’язку з чиненням йому перешкод в користуванні спірною квартирою зі сторони ОСОБА_26, ОСОБА_27
Відповідно до ч. 2 ст. 71 ЖК України якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.
Як роз’яснено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року (із змінами та доповненнями) „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 Житлового кодексу України), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Тому, на підставі наведене, відсутні правові підстави відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України для визнання ОСОБА_25 таким, що втратив право користування жилим приміщенням – квартирою АДРЕСА_9, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_26, ОСОБА_27 необхідно відмовити.
Разом з тим, враховуючи викладене, судова колегія вважає, що ОСОБА_26, ОСОБА_27 порушується право ОСОБА_25 на проживання та користування спірною квартирою АДРЕСА_9, в якій він зареєстрований в установленому законом порядку (а. с. 6), яке підлягає судовому захисту, шляхом зобов’язання ОСОБА_26, ОСОБА_27 не чинити перешкод ОСОБА_25 в користуванні спірною квартирою та шляхом вселення його в спірну квартиру.
Тому зустрічний позов ОСОБА_25 підлягає задоволенню.
З висновками суду першої інстанції, щодо пропуску ОСОБА_25 строків звернення до суду, судова колегія не погоджується, оскільки він не пропустив строк позовної давності, так як звернувся до суду за захистом свого права користування спірною квартирою після постановки питання в судовому порядку про визнання його особою, що втратила право користування спірною квартирою, в межах строків позовної давності, визначених чинним законодавством
Враховуючи викладене та вимоги ст. 88 ЦПК України, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_25 на користь ОСОБА_26, ОСОБА_27 і судових витрат.
Таким чином, судова колегія, на підставі наведеного, частково погоджується з доводами апеляційної скарги і вважає, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.06.2011 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_26, ОСОБА_27, відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_25 та встановлення порядку виконання рішення суду, необхідно скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_26, ОСОБА_27, а позовні вимоги ОСОБА_25 задовольнити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_25 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_26, ОСОБА_27 до ОСОБА_25 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_25, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_28 до ОСОБА_26, ОСОБА_27, за учатю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Київської районної адміністрації Одеської міської ради про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою – скасувати, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_26, ОСОБА_27, відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_25 та встановлення порядку виконання рішення суду.
Ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_26, ОСОБА_27, позовні вимоги ОСОБА_25 задовольнити. Зобов’язати ОСОБА_26, ОСОБА_27 не чинити ОСОБА_25 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_9, вселити ОСОБА_25 в квартиру АДРЕСА_9.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступаков
В.А. Станкевич