КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 січня 2012 року 2а-239/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., суддів - Старової Н.Е., Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання - Мостовому О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної виконавчої служби України
провизнання дій протиправними, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної виконавчої служби України (далі - Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Державної виконавчої служби України від 29.12.2011 року за підписом старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. про відмову у відкритті виконавчого провадження № 30541539;
- визнати протиправними дії, рішення та бездіяльності Державної виконавчої служби України, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В., що проявилося в неналежному розгляді заяви стягувача - ОСОБА_1 від 22.12.2011 року за вх. № 77 про прийняття до примусового виконання виконавчого документу та про відкриття виконавчого провадження;
- визнати протиправними дії та бездіяльність Державної виконавчої служби України, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В., що проявилися в невинесенні постанови про відкриття виконавчого провадження по наслідкам отримання та розгляду заяви стягувача - ОСОБА_1 від 22.12.2011 року за вх. № 77;
- визнати протиправними дії та бездіяльність Державної виконавчої служби України, начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Калевича В.А., що проявилося у відсутності належного, ефективного контролю та нагляду за діяльністю державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. при винесенні постанови від 29.12.2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження № 30541539;
- визнати протиправними та халатними дії та бездіяльність Державної виконавчої служби України, начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Калевича В.А., що проявилося в не надісланні стягувачу - ОСОБА_1 постанови від 29.12.2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження № 30541539 в строки, передбачені національним законодавством України;
- зобов’язати Державну виконавчу службу України розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 грудня 2011 року за вх. № 77 про відкриття виконавчого провадження та винести рішення у відповідності та згідно вимог статті 25 Закону України «Про виконавче провадження»;
- зобов’язати Державну виконавчу службу України організувати та провести службове розслідування щодо посадових і службових осіб Державної виконавчої служби України, які неналежним чином розглянули заяву ОСОБА_1 від 22 грудня 2011 року за вх. № 77 та допустили порушення, обмеження його прав та інтересів через халатність та вчинення протиправних дій, рішень та бездіяльності;
- винести окрему ухвалу відносно Державної виконавчої служби України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що спричинили порушення законів при протиправному недотриманні та ігноруванні вимог національного законодавства, обмеження та порушення прав і законних інтересів ОСОБА_1, які свідомо та протиправно вчинені суб’єктом владних повноважень - Державною виконавчою службою України;
- винести окрему ухвалу відносно начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Калевича В.А., державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню протиправних дій, рішень та бездіяльності, які проявилися в ігноруванні, порушені та недотриманні вимог національного законодавства.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає дії виконавчої служби та постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
22 грудня 2011 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Державної виконавчої служби України із заявою про відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу № 2а-657/11/1070, виданого Київським окружним адміністративним судом.
Дана заява була зареєстрована Державною виконавчою службою України за вх. № 77.
У подальшому, дана заява була передана на розгляд старшому державному виконавцю відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченку О.В.
За результатами розгляду вищезазначеної заяви, державним виконавцем 29.12.2011 року винесено постанову ВП № 30541539 про відмову у відкритті виконавчого провадження, в якій зазначено наступне.
Відповідно до ст. 9 Закону визначено, що сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону. Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах повноважень,наданих їм законом або через представників юридичної особи.
Заява про відкриття виконавчого провадження надійшла від представника стягувача, однак, довіреність представника не оформлена відповідно до вимог закону, надано не оригінал, а її копію, незавірену у встановленому законом порядку. Довіреність посвідчена нотаріально, а фотокопію довіреності не завірено.
Під час посвідчення довіреності, нотаріус вносить відомості до реєстру.
Відповідно до п. 22-1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус перевіряє справжність кожного аркуша документа, який викладений на спеціальних бланках нотаріальних документів та подається для вчинення нотаріальних дій за допомогою Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів у порядку, передбаченому Порядком ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів.
Інформаційна довідка про перевірку спеціального бланка нотаріального документа долучається до примірника нотаріального документа (договору, довіреності, свідоцтва тощо) для яких бланки перевірені, або зберігається в окремому наряді, якщо у справах нотаріуса не залишається примірник нотаріального документа, до якого вона може бути долучена.
Зазначена обставина виключає можливість здійснення виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження.
Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 29.12.2011 року ВП № 30541539 була надіслана представнику позивача.
Конверт із супровідним листом від 30.12.2011 року та оскаржуваною постановою отримав представник позивача 05.01.2012 року, які фактично були надіслані 03.01.2012 року.
Вважаючи вищезазначені дії та бездіяльність неправомірними, а постанову від 29.12.2011 року ВП № 30541539 про відмову у відкритті виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов’язання вчинити певні дії.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень суддів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі - Закон України від 21.04.1999 року № 606-XIV).
Статтею 2 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Відповідно до вимог статті 8 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягував і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Частиною першою статті 17 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Так, частиною другою зазначеної статті Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.
Статтею 18 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV визначені вимоги до виконавчого документа.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV, у виконавчому документі зазначаються назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Частиною третьою статті 18 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV визначено, що виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.
Згідно зі статтею 25 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Статтею 26 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV визначено виключний перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, відповідно до якої державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:
1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;
2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;
3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;
4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;
5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;
6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;
7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;
8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених правових норм, виконавчий лист Київського окружного адміністративного суду № 2а-657/11/1070 від 21.12.2011 року відповідає усім вимогам Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Як було встановлено судом у судовому засіданні, заява ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу № 2а-657/11/1070 була подана до Державної виконавчої служби України 22 грудня 2011 року його представником - ОСОБА_4.
Частиною першою статті 9 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV встановлено, що сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.
Так, частиною п’ятою статті 9 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.
Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно статті 245 Цивільного кодексу України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.
Згідно частини першої статті 219 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Таким чином, можна зробити висновок, що у випадку видачі особі довіреності, що не відповідає формі, в якій повинен вчинятися зазначений правочин, право на представництво сторони виконавчого провадження така особа не має.
Проте, повноваження ОСОБА_4 бути представником ОСОБА_1 підтверджені довіреністю від 22.09.2011 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу відповідно до вимог закону.
Так, згідно з повноваженнями, визначені в довіреності від 22.09.2011 року, ОСОБА_4 уповноважений бути представником позивача, зокрема, в органах Державної виконавчої служби. Для цього представник вправі, зокрема, подавати виконавчий лист до стягнення; користуватися правами, передбаченими Законом України «Про виконавче провадження»зокрема, але не обмежуючись: підписувати та подавати заяви про відкриття виконавчого провадження.
Отже, позивач в довіреності від 22.09.2011 року уповноважив свого представника - ОСОБА_4, подавати до Державної виконавчої служби заяви про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, суд дійшов висновку, що жодних підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, зокрема, у зв’язку з тим, що заява про відкриття виконавчого провадження надійшла від представника стягувача, однак, довіреність представника не оформлена відповідно до вимог закону, у державного виконавця не було, оскільки повноваження ОСОБА_4 бути представником ОСОБА_1 підтверджені довіреністю від 22.09.2011 року, яка видана і оформлена відповідно до вимог закону.
Крім того, суд звертає увагу, що заява про відкриття виконавчого провадження, яка була подана до Державної виконавчої служби України 22 грудня 2011 року представником позивача - ОСОБА_4, була підписана стягувачем - ОСОБА_1.
Отже, враховуючи вимоги пункту першого частини першої статті 19 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV, державний виконавець повинен був відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого документу № 2а-657/11/1070, оскільки заява про відкриття виконавчого провадження була підписана стягувачем - ОСОБА_1.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України «Про виконавче провадження»не передбачено, що представник стягувача при подачі заяви про відкриття виконавчого провадження повинен до цієї заяви надати оригінал довіреності або завірену копію цієї довіреності.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, частиною першою статті 6 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно зі статтею 11 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що при вирішенні питання про прийняття до примусового виконання виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження, відповідач, як суб’єкт владних повноважень, зобов’язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та чинним законодавством України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій вимагає від суб’єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Отже, враховуючи наведене, вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови від 29 грудня 2011 року ВП № 30541539 про відмову у відкритті виконавчого провадження, а також про зобов’язання Державної виконавчої служби України розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 грудня 2011 року за вх. № 77 про відкриття виконавчого провадження та винести рішення у відповідності та згідно вимог статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на встановлення факту порушення відповідачем своїми діями та бездіяльністю прав позивача.
Стосовно ж позовних вимог до відповідача про визнання протиправними дії, рішення та бездіяльності Державної виконавчої служби України, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В., що проявилося в неналежному розгляді заяви стягувача - ОСОБА_1 від 22.12.2011 року за вх. № 77 про прийняття до примусового виконання виконавчого документу та про відкриття виконавчого провадження; визнання протиправними дії та бездіяльність Державної виконавчої служби України, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В., що проявилися в невинесенні постанови про відкриття виконавчого провадження по наслідкам отримання та розгляду заяви стягувача - ОСОБА_1 від 22.12.2011 року за вх. № 77; визнання протиправними дії та бездіяльність Державної виконавчої служби України, начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Калевича В.А., що проявилося у відсутності належного, ефективного контролю та нагляду за діяльністю державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. при винесенні постанови від 29.12.2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження № 30541539; визнання протиправними та халатними дії та бездіяльність Державної виконавчої служби України, начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Калевича В.А., що проявилося в не надісланні стягувачу - ОСОБА_1 постанови від 29.12.2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження № 30541539 в строки, передбачені національним законодавством України; а також про зобов’язання Державної виконавчої служби України організувати та провести службове розслідування щодо посадових і службових осіб Державної виконавчої служби України, які неналежним чином розглянули заяву ОСОБА_1 від 22 грудня 2011 року за вх. № 77 та допустили порушення, обмеження його прав та інтересів через халатність та вчинення протиправних дій, рішень та бездіяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які поновлюють порушене право особи в публічно-правових відносинах.
Враховуючи те, що наслідком відповідних дій відповідача стало конкретне рішення, а саме - постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 29 грудня 2011 року ВП № 30541539, яка, як встановлена судом, є протиправною, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, а тому спричинила порушення прав ОСОБА_1, суд приходить до висновків, що вищезазначені, задоволенні позовні вимоги є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача в сфері публічно-правових відносин з відповідачем. Тому, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо вимог Позивача винести окремі ухвали та встановити судовий контроль, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, зі змісту зазначених норм Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що винесення окремої ухвали та встановлення судового контролю - це право суду, а не його обов’язок.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи наведені всі обставини в їх сукупності та виходячи з того, що під час розгляду справи доводи позивача знайшли часткового підтвердження, суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка Олександра Васильовича від 29 грудня 2011 року ВП № 30541539 про відмову у відкритті виконавчого провадження.
Зобов'язати Державну виконавчу службу України розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 грудня 2012 року за вх. № 77 про відкриття виконавчого провадження та винести рішення у відповідності та згідно вимог статті 25 Закону України "Про виконавче провадження".
У решті позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Балаклицький А. І.
Судді Старова Н.Е.
Щавінський В.Р.
Повний текст постанови складено та підписано 30 січня 2012 року.
Постанова станом на 30 січня 2012 року законної сили не набрала.