Категорія №5
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2012 року Справа № 2а-11931/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Бурихіні О.С.,
за участю представників
позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 1-д від 03.01.2012),
відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним та скасування припису від 10 червня 2011 року № 640 про припинення порушень прав споживачів, -
ВСТАНОВИВ:
20 грудня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області, в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати припис від 10 червня 2011 року № 640 про припинення порушень прав споживачів Луганським міським комунальним підприємством «Теплокомуненерго» громадянки ОСОБА_2, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області не відповідає вимогам закону, оскільки вказаний припис винесено на підставі ст.26 Закону України «Про захист прав споживачів», яка, у свою чергу, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.
Відповідно до ст.1 зазначеного Закону України термін «послуга» означає діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» не відноситься до вищезазначеної категорії. Договорів та прямих відношень між Луганським міським комунальним підприємством «Теплокомуненерго» та споживачем діючим законодавством не передбачено. Позивач діє на договірних засадах та надає послугу організаціям на балансі яких знаходяться житлові будинки. Позивач веде лише облік нарахувань та оплати споживачів за надані послуги з опалення та гарячого водопостачання, а тому питання щодо перерахунку розміру плати за надання послуг може розглядатись лише у судовому порядку за позовами безпосередніх споживачів у цивільному судочинстві. На думку позивача, оскаржуваним приписом відповідач фактично втручається у його господарську діяльність.
Крім того, позивач зазначив, що споживачем не дотримані вимоги порядку відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води, має місце факт самовільного відключення від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, незважаючи на вищевикладене, управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області видає незаконні приписи, які, в свою чергу, є обов’язковими для виконання, та своїми діями сприяє незаконному відключенню від мережі централізованого опалення в м. Луганську.
На підставі викладеного позивач просить суд визнати протиправним та скасувати припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 10 червня 2011 року за № 640.
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.01.2012 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та справу призначено у попереднє судове засідання. Одночасно зобов’язано відповідача у попереднє судове засідання надати: заперечення на адміністративний позов разом зі всіма матеріалами, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, з приводу якого подано адміністративний позов; матеріали перевірки, за результатами проведення якої винесено припис № 640 від 10.06.2011.
Ухвалою суду від 18.01.2012 закінчено підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду у відкрите судове засідання. Одночасно зобов’язано відповідача у судове засідання надати: заперечення на адміністративний позов разом зі всіма матеріалами, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, з приводу якого подано адміністративний позов; матеріали перевірки, за результатами проведення якої винесено припис № 640 від 10.06.2011, у тому числі акт перевірки, звернення ОСОБА_2, інші.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, надав пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві.
Відповідач явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Відповідач, витребувані ухвалами суду від 05.01.2012 та від 18.01.2012, документи не надав.
З огляду на положення ст.128 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що позивач – суб’єкт господарювання юридична особа Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 24 січня 1996 року № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської ради 26 січня 1996 року, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25 січня 2005 року № 30/19, місцезнаходження підприємства: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, буд. 23-А. Згідно статуту Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг споживачам (централізоване постачання гарячої води, централізоване опалення) (а.с.11, 12).
Як встановлено судом під час судового розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, до управління у справах захисту споживачів в Луганській області звернулася громадянка ОСОБА_2, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, з питання порушень її прав як споживача, а саме – про відмову у відключенні квартири від мережі централізованого опалення, зняття з обліку як абонента Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» у період з травня 2009 року.
За результатами перевірки зазначеного звернення відповідачем 10 червня 2011 року винесено припис за № 640, яким зобов’язано Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго»: припинити порушення прав громадянки ОСОБА_2, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, у частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги; припинити нарахування виплат за ненадані послуги громадянці ОСОБА_2; провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення громадянці ОСОБА_2 з моменту письмового звернення останньої до Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго»; проінформувати управління про вжиті заходи до 10 липня 2011 року (а.с.9).
Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного припису, суд вважає за необхідне зазначити, що Закон України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Згідно з ч.3 ст.5 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23 червня 2009 року № 229 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652, визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.
Згідно зі ст.26 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і, серед іншого, мають право:
- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені ст.23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Частиною 7 статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що органу державного нагляду (контролю) за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, на підставі акта надано право складати припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Згідно із ч.8 ст.7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» припис - це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Таким чином, враховуючи викладене, управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є суб’єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень та постанови про накладення стягнень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правові акти індивідуальної дії можуть бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд також вважає за потрібне зазначити, що 17.01.2012 до Луганського окружного адміністративного суду за вхідним реєстраційним номером 2474 від управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області надійшов лист від 30.12.2012 № 7376, в якому відповідач повідомляє про своє знаходження у стадії ліквідації згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.2011 № 775 «Про утворення територіальних органів Державної інспекції з питань захисту прав споживачів» та утворення Інспекції з питань захисту прав споживачів у Луганській області, яка не є правонаступником управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області (а.с.33).
17.01.2012 до Луганського окружного адміністративного суду за вхідним реєстраційним номером 2459 надійшов аналогічний за змістом лист Інспекції з питань захисту прав споживачів у Луганській області від 12.01.2012 № 23 (а.с.32).
З метою всебічного, повного, об’єктивного та правильного вирішення справи, ухвалою суду від 30 січня 2011 року зобов’язано Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Луганській області надати суду в матеріали справи належним чином засвідчені копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та Положення про Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Луганській області. Зобов’язано державного реєстратора у виконавчому комітеті Луганської міської ради надати суду витяг та довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області та Інспекції з питань захисту прав споживачів у Луганській області.
На виконання ухвали суду від 30.01.2012 державним реєстратором у виконавчому комітеті Луганської міської ради надано суду витребувані документи.
Оглядом довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області (а.с.52-55) вбачається, що 01.08.2011 за № 1 382 110 0008 000213 до реєстру внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи.
04.11.2011 за № 1 382 142 0009 000213 та 15.12.2011 за № 1 382 142 0010 000213 до реєстру внесено записи про зміну складу ліквідаційної комісії.
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області (а.с.57-58) вбачається, що стан юридичної особи – в стані припинення підприємницької діяльності.
Згідно ч.1 ст.18 Закону України № 755-IV від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ч.1 ст.19 Закону України № 755-IV від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»).
Статтею 33 Закону України № 755-IV від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Таким чином з вищевикладеного вбачається, що належним доказом того, що юридична особа припинилася є наявність запису у Єдиному державному реєстрі запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Оскільки, оглядом довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області, встановлено відсутність запису про державну реєстрацію припинення управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області, суд приходить до висновку, що управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є належним відповідачем у справі та підстав для закриття провадження у справі не має.
Відповідно до ст.1 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»:
- державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;
- заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Відповідно до абз.5 ч.1 ст.6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставою для здійснення позапланових заходів є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення. Під час проведення позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
Суб’єкт господарювання відповідно до ч.3 ст.6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.
Строк здійснення позапланового заходу згідно із ч.4 ст.6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.
Відповідно до ст.7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»:
- для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб’єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові) і засвідчується печаткою;
- у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім’я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення);
- перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов’язані пред’явити керівнику суб’єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб’єкту господарювання копію посвідчення (направлення);
- посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб’єкта господарювання;
- за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб’єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства;
- в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб’єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб’єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід’ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб’єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Судом встановлено, що у даному випадку між стонами виник спір про наявність компетенції у відповідача щодо винесення припису позивачу у зв’язку із допущеними порушеннями при проведенні споживачу нарахувань за ненадані послуги центрального опалення, яке було відключене у зв’язку із встановленням автономного опалення.
Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є виконавцем послуг споживачам згідно ст.1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», а тому відповідач мав передбачені законом повноваження на проведення перевірки позивача та керуючись ст.26 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» виносити суб’єкту господарювання - Луганському міському комунальному підприємству «Теплокомуненерго» приписи про припинення встановлених перевіркою порушень прав споживачів.
Щодо зобов’язання припинити нарахування споживачам плати за неспожиті послуги та здійснити перерахунок плати за ненадані послуги, суд прийшов до такого.
Закон України від 02 червня 2005 року № 2633-ІV «Про теплопостачання» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно із ст.30 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» державне регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги базується, серед іншого, на принципі відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості.
Споживач відповідно до ч.1 ст.20 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством, та на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім’ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року № 151 «Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості», визначено механізм проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості. Дія цього Порядку поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, предметом діяльності яких є надання послуг (далі - виконавці) і фізичних та юридичних осіб (далі - споживачі), яким надаються послуги.
Обов’язок суб’єктів господарювання провести перерахунок встановлено лише у виключних випадках, встановлених порядком, і розширеному тлумаченню не підлягають, а саме, - у разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних.
Згідно із п.п.9 п.29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.
Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (п.25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).
На виконання п.25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.
Згідно із п.2.5 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.
По закінченні робіт, відповідно до п.2.6 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Тобто, відключення від центрального опалення окремих квартир чи приміщень без відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання будинку в цілому чинним законодавством не передбачено.
Внесенням відповідних змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 та постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 року № 1268 законодавча можливість індивідуального відключення від систем центрального опалення не передбачена, а відповідне право може бути реалізоване лише у разі від’єднання усього будинку.
З припису № 640 від 10 червня 2011 року вбачається, що ОСОБА_2 яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, здійснила від’єднання своєї квартири від централізованого опалення, при цьому будинок, в якому знаходиться її квартира, від централізованого опалення не відключався. Таке відключення від мережі централізованого опалення, на думку суду, є протиправним, а тому прирівнюється до самовільного. Зазначене дає підстави стверджувати про відсутність обов’язку позивача вчиняти будь-які дії, пов’язані з таким відключенням.
Тобто, неотримання послуги внаслідок самовільного відключення споживача не може ототожнюватись з ненаданням послуг з вини теплопостачальної організації, а відтак не може бути підставою для перерахунку.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач - управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області, як суб’єкт владних повноважень не надав суду доказів правомірності винесення припису від 10 червня 2011 року № 640 про припинення порушень прав споживачів та враховуючи, що припис не має під собою законних підстав, оскільки його вимоги необґрунтовані та незаконні, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 20 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 27 лютого 2012 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним та скасування припису від 10 червня 2011 року № 640 про припинення порушень прав споживачів, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 10 червня 2011 року № 640 про припинення порушень прав споживачів.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» (ідентифікаційний код 24047779, місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. Куракіна, буд. 23-А) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень двадцять три копійки).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Повний текст постанови складено та підписано 27 лютого 2012 року.
СуддяК.О. Пляшкова