КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 лютого 2012 року 2а-632/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., при секретарі судового засідання - Мостовому О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ"
доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.01.2012 року №0000072301, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 63 193, 00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 22,00 грн., та від 30 січня 2012 року № 0000082301, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 78 560,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 19640,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач послався на те, що ціни за якими він виконував роботи для ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" є ринковими, натомість висновки відповідача про виконання робіт за ціною нижче собівартості не підтверджені документально та нормативно не обґрунтовані. Позивач також вказав, що підприємство, як суб’єкт господарювання, має право самостійно встановлювати ціни реалізації власних товарів (робіт, послуг), окрім випадків державного регулювання ціни та операцій з пов‘язаними особами. Оскільки ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" не пов’язана з позивачем особа, а ціни робіт, які виконував позивач, нормативно не врегульовані, позивач та ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" мали право самостійно погодити такі ціни.
У судове засідання, призначене на 22 лютого 2012 року, з’явився представник відповідача.
Позивач у судове засідання не з’явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи.
Натомість, 22 лютого 2012 року до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.
Представник Відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає дії податкового органу та податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведена документальна виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2011 року.
За результатами перевірки складено акт від 11 січня 2012 року № 1/23-011/34374620.
Згідно акту перевірки відповідач встановив порушення Позивачем пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 78560,00 грн., в тому числі в IV кварталі 2010 року на суму 78560,00 грн., порушення пунктів 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення податку на додану вартість, заявленого до бюджетного відшкодування, на суму 63257,37 грн., в тому числі: за грудень 2010 року - 62848,00 грн., січень 2011 року - 303,36 грн., липень 2011 року - 64,46 грн., серпень 2011 року - 41,55 грн., пункту 13.2. статті 13 та пункту 16.13. статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині несвоєчасного сплати до бюджету податку на доходи нерезидента на суму 52,53 грн., в т.ч. ІІ квартал 2011 року - 52,53 грн.; пункту 3.1. розділу "Положення про ведення касових операцій у Національній валюті України", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 в частині подання авансових звітів підзвітними особами з недостовірними підтверджуючими документами на загальну суму 1692,00 грн.; пункту 2.11. розділу 2 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті України", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 в частині здачі підзвітними особами авансових звітів за використані кошти не в строки, визначені законодавством України на загальну суму 8451,00 грн.
18 січня 2012 року позивач подав свої заперечення на акт перевірки (вих. №12) разом з документами, які підтверджують, що вартість робіт відповідала ринковому рівню. Відповідач у висновку про результати розгляду заперечень від 25 січня 2012 року №193/10/230 відмовив позивачу у перегляді висновків акту перевірки.
За результатами перевірки відповідач виніс податкові повідомлення-рішення
- №0000072301 від 30 січня 2012 року, згідно з яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на суму 63193,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 22,00 грн.;
- №0000082301 від 30 січня 2012 року, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов’язання з податку на прибуток на суму 78560,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 19 640,00 грн.;
- №0000052301 від 30 січня 2012 року, згідно з яким позивачу збільшено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 64,46 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 32,00 грн.;
- №0000012301 від 30 січня 2012 року, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 216,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 108,00 грн.
Позивач оскаржив до суду податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року №0000072301 та податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року №0000082301.
Як свідчать обставини справи, між Позивачем та ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" укладено договір від 02 серпня 2010 року № ВП-00062. За цим договором позивач поставляв ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" товар, а ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" сплачувало за нього. Позивачем та ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" також укладено додаткову угоду № 1 від 02 серпня 2010 року до договору поставки, згідно якої позивач зобов’язувався виконати за дорученням ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" роботи з підгонки, фрезерування та деревообробки меблів.
Як свідчать видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, Позивач поставляв на користь ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" товар та виконував за дорученням останнього роботи з деревообробки.
Згідно видаткової накладної від 25 жовтня 2010 року № ВП-000462 ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" передало позивачу товар для виконання робіт. Після виконання робіт позивач підписав з ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01 листопада 2010 року № ВП-0000025. Вартість фрезерування кожної одиниці товару вказувалась в специфікації від 01 листопада 2010 року № РН-000134. Після виконання робіт позивач повернув ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" товар і підписав з останнім видаткову накладну від 01 листопада 2010 року № ВП-000234. За фактом поставки робіт Позивач виписав ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" податкову накладну № 266 від 01 листопада 2010 року. Право власності на переданий для виконання робіт товар до Позивача не переходило, товар обліковувався на позабалансовому рахунку. Як свідчить виробнича собівартість на 01 листопада 2010 року, яка міститься в матеріалах справи, вартість робіт згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01 листопада 2010 року № ВП-0000025 знаходилась на рівні собівартості.
З пояснень позивача слідує, що названі документи надавалися до перевірки та разом з запереченнями від 18 січня 2012 року вих. №12.
Суд встановив, що в акті перевірки відповідач зауважень до переліку наданих позивачем документів не висував, запитів про надання документів під час перевірки відповідач позивачу не направляв.
Пункт 44.6. статті 44 Податкового кодексу України встановлює, якщо платник податку після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником в податкові звітності, на надані під час перевірки (крім випадків передбачених абзацом другим пункту 44.7. цієї статі), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Суд приходиться до висновку, що позивач відповідно до вимог пункту 44.6. Податкового кодексу України надав відповідачу до прийняття рішень за результатами перевірки всі необхідні документи, які підтверджують звичайний рівень цін на роботи та товари за договором від 02 серпня 2010 року № ВП-00062 поставки товару та додатковою угодою №1 до нього.
Згідно пункту 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України стаття 39 Податкового кодексу України набирає чинність з 2013 року. Відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ чинним залишається пункт 1.20 статті1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Згідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Проте, при проведенні перевірки відповідач не скористався наданим йому підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" правом надати позивачу запит стосовно обґрунтування визначених цін.
В наслідок цього в порушення підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" податковим органом не були враховані таки умови договору, як обсяг робіт та їх вартість.
Відповідачем не надано суду доказів звичайних цін на роботи, які позивач виконував за дорученням ТОВ "ПРО-ІМПОРТ".
Відповідно до підпункту 1.20.10. пункту 1.20. статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами.
Посилання на методику визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами містилося в пункті 4.3.3. пункті 4.3. статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Проте з 01 січня 2011 року Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" втратив чинність, а стаття 39 Податкового кодексу України, якою встановлена методика визначення звичайних цін, набирає чинність лише з 01 січня 2013 року (пункт 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України).
Суд знаходить, що на момент проведення перевірки чинна методика визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами була відсутня, отже за відсутності методики відповідач не мав можливості встановити звичайні ціни.
Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. А неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов’язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
Як підтверджується матеріалами справи, діяльність позивача з реалізації товарів та робіт направлена на отримання доходу та в цілому є прибутковою.
Відповідачем не доведено реалізацію позивачем товарів та робіт за цінами, що нижчі за звичайні або пов’язаним з ним особам.
Суд знаходить, що реалізація робіт та товару на рівні собівартості не впливає на прибутковість господарської операції в цілому та господарської діяльності платника податків як такої. Оскільки діяльність позивача з реалізації робіт та товару є регулярною, постійною, суттєвою та прибутковою, доводи відповідача, викладені у акті перевірки, щодо заниження позивачем доходу не відповідають фактичним обставинам даної справи. Зазначене, в свою чергу, підтверджує безпідставність донарахування податкових зобов’язань.
Як свідчать витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які містяться в матеріалах справи, позивач та ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" мають різних керівників та засновників, тобто ці юридичні особи не є пов’язаними в розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та пункту 1.26 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Пункт 4.1. статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлював, що валовий доход загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначався виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Суд приходить до висновку, що оскільки позивач та ТОВ "ПРО-ІМПОРТ" не були пов’язаними особами, вимоги підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" на них не поширювалися і вони були вільні самостійно встановлювати ціни товару та робіт.
Пунктом 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлювалось, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлювалось, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду
Суд дійшов висновку, що оскільки ціни позивача відповідали рівню звичайних цін, позивач правильно визначив базу оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки товарів та робіт, отже не допустив порушень зазначеної норми Закону.
Суд встановив, що в діях позивача відсутні порушення пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пунктів 198.1, 200.1, 201.6 Податкового кодексу України. За відсутності порушень податкового законодавства неправомірним є і нарахування штрафних (фінансових) санкцій.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування їхні посадові особи і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В силу частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - визнанню протиправними та скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 30.01.2012 року №0000072301, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 63193,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 22,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 30.01.2012 року №0000082301, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 78560,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 19640,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "СКІФ" сплачений судовий збір у розмірі 1614 (одна тисяча шістсот чотирнадцять) грн. 91 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Балаклицький А. І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 27 лютого 2012 р.