Справа № 22-ц/2690/3091/2012
Головуючий у 1 інстанції: Майбоженко А.М.
Доповідач: Кирилюк Г.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2012 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Кирилюк Г.М.,
суддів: Панченка М.М., Вербової І.М.
при секретарі: Мозолевській В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року , -
в с т а н о в и л а:
В серпні 2011 р. Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (надалі- ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 57/П/27/2006-840 від 30 серпня 2006 року. Посилаючись на те, що відповідач не виконує свої зобов’язання за договором належним чином, не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, просив стягнути з останнього заборгованість, що виникла станом на 12.07.2011 року в розмірі 88 741, 88 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становило 707 317 грн.13 коп., та судові витрати по справі.
В грудні 2011 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом. Просив суд визнати кредитний договір №57/П/27/2006-840 від 30 серпня 2006 року недійсним.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» задоволено частково. З ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 434, 14 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.12.2011 року становить 274 784, 43 грн. та судові витрати по справі. В іншій частині позову та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 13 грудня 2011 року ОСОБА_1 посилається на його незаконність, необґрунтованість та необхідність скасування. Зазначив, що підписання кредитного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельного порушення ПАТ КБ «Надра» норм чинного законодавства та його прав, як споживача кредитної послуги, що є підставою для визнання його недійсним. Просить апеляційний суд визнати недійсним кредитний договір №57/п/27/2006-840 від 30 серпня 2006 р., зобов’язати позивача прийняти у відповідача суму залишкової заборгованості 67111 грн. рівними частинами по 1119 грн. на місяць на протязі 60 місяців.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав. Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.
Представник ПАТ КБ «Надра» просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 цього Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1)постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
З урахуванням повноважень апеляційного суду, прохання позивача про прийняття позовної заяви та її розгляд не ґрунтується на законі та підлягає відхиленню.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено, що позовними вимогами за позовом ПАТ КБ «Надра» були стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку з порушенням відповідачем умов договору щодо строків повернення кредиту, а також сплати відсотків, що призвело до утворення заборгованості. Зустрічними позовними вимогами ОСОБА_1 були визнання кредитного договору недійсними з тих підстав, що надання кредиту в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства України; умови кредитного договору щодо надання банку права вимагати надання позичальником додаткового забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором (п.4.2.2. договору), а також можливість банку на власний розсуд оцінювати запропоноване позичальником (чи майновим поручителем) додаткове забезпечення і визнавати його недостатнім є несправедливими, не відповідають положенням чинного законодавства та моральним засадам суспільства.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 57/П/27/2006-840 від 30 серпня 2006 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невиконання відповідачем належним чином взятих на себе зобов’язань щодо сплати мінімального платежу у визначений в договорі строк.
Висновок суду в цій частині відповідає наданим суду доказам та обставинам справи.
Заперечень в частині визначення судом розміру заборгованості та часткового зменшення неустойки відповідно до ч. 3 ст.551 ЦК України апеляційна скарга не містить.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, його зміст не суперечить положенням Цивільного кодексу України, а також іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договір був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені договором.
Відповідно до положень ч.2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Пунктом 1 ч.2 ст.92 Конституції України статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.
Положеннями ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Отже, чинні законодавчі акти передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони встановлення грошових зобов'язань у іноземній валюті.
Відповідно до ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення коштів, залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами, відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993 року передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, якому НБУ видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.
За відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Виходячи з наведеного, укладання кредитного договору та його виконання в іноземній валюті за кредитним договором не суперечить чинному законодавству.
Доводи апеляційної скарги про несправедливість умов кредитного договору щодо споживача є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача ( ч. 2 ст. 18 Закону).
У ч. 3 ст. 18 Закону України визначений приблизний невичерпний перелік несправедливих умов договору.
Відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що дисбаланс прав та обов’язків не на його користь є істотним.
Крім цього, в матеріалах справи відсутні посилання на те, що позивач вимагав надання додаткового забезпечення виконання відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором, або визнавав його недостатнім.
Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: