Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/418/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 30 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Барабаш Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до управління Пенсійного фонду України у Першотравневому
районі Донецької області
про визнання недійсним рішення від 25 серпня 2011 року № 210
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1 – особисто,
представник відповідача: не з’явились
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у Першотравневому районі Донецької області про визнання недійсним рішення від 25 серпня 2011 року № 210 з підстав скасування норми права, на підставі якої було прийнято оскаржуване рішення, а саме: пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Позивач у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні у позові, просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання двічі не з’явився, вдруге надав клопотання про перенесення розгляду справи у зв’язку з тим, що головний спеціаліст-юрисконсульт буде знаходитися у відпустці до 07 березня 2012 року. Однак наказу про відпустку в доказ клопотання при цьому не надав.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представника позивача, суд,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 33-34), однак за даними державного реєстратора Першотравневої районної державної адміністрації 13 лютого припинено підприємницьку діяльність позивача.
Як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування позивач зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України у Першотравневому районі Донецької області, що вказано у акті перевірки позивача від 25 серпня 2011 року № 5 та не заперечується позивачем.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, несе обов’язки з нарахування, обчислення, сплати страхових внесків в установлені строки в повному обсязі.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України у Першотравневому районі Донецької області про визнання недійсним рішення від 25 серпня 2011 року № 210 з підстав втрати чинності норми права, на підставі якої було прийнято оскаржуване рішення, а саме: пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач у даній справі є суб’єктом владних повноважень, оскільки відповідно до вимог частин 1, 3 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011р. територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади.
Згідно зі пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Відповідно до пункту 7 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. № 5-5) затверджено Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Згідно із підпунктом 1.1 цього Положення управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Відповідно до п.1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками, тобто, платниками страхових внесків, є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідач застосував до позивача штрафні санкції за несвоєчасне подання відомостей за 2004 рік, що використовуються у системі персоніфікованого обліку у розмірі 1584,35 гривень. Виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам з урахуванням розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
У відповідності до ст.1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»:
«Страхувальники» це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
«роботодавець» - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Актом перевірки позивача від 25 серпня 2011 року № 5 встановлено, що позивач несвоєчасно - 25 серпня 2011 року надав відомості за 2004 рік, що використовуються в системі персоніфікованого обліку. При цьому граничний строк подання вказаних відомостей- до 01 квітня 2005 року. Відповідачем встановлено порушення пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Вказаною нормою Закону передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
25 серпня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України у Першотравневому районі Донецької області винесено рішення № 210 відносно позивача про застосування до нього фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей за 2004 рік, що використовуються у системі персоніфікованого обліку у розмірі 1584,35 гривень (а.с.8). Правовою підставою застосування штрафних санкцій в рішенні вказано пункт 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Позивачем вказане рішення оскаржене до вищих органів Пенсійного фонду України, однак рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21 вересня 2011 року № 15294/08 скаргу залишено без задоволення (а.с.15), а рішенням Пенсійного фонду України від 28 листопада 2011 року № 26390/09-10 скаргу позивача також залишено без задоволення (а.с.16).
Частину дев'яту статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із змінами, внесеними згідно із Законами України від 22.02.2006 р. N 3456-IV, від 05.03.2009 р. N 1074-VI, на яку посилається відповідач у прийнятому рішенні виключено згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2464-VI з 01 січня 2011 року.
Згідно з пп. 1,2 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається із оскаржуваного рішення від 25 серпня 2011 року, відповідачем як підставу для застосування штрафу застосовано пункт 5 частини 9 статті 106 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка втратила чинність з 01 січня 2011 року.
Відповідно до частини четвертої статті 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, зокрема офіційне тлумачення Конституції України, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України.
У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Також, пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначається виключно законами.
Конституцій Суд України у рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частини першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначає про те, що Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.
Верховною Радою України 08 липня 2010 року прийнято Закон України №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01 січня 2011 року.
З набранням чинності зазначеним Законом, згідно підпункту «й» пункту 12 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення», втратили чинність норми частини першої - дев’ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто, норма, на підставі якої відповідачем до позивача оскаржуваним рішенням від 25 серпня 2011 року застосована відповідальність у вигляді штрафних санкцій втратила чинність 01 січня 2011 року.
Суд також звертає увагу, що абзацом 6 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Отже, правовою підставою рішень органів Пенсійного фонду України про застосування відповідальності до страхувальників за порушення норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» повинна бути саме норма пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Зважаючи на встановлені обставини у справі, виходячи із вказаних норм Конституції України та загальновизнаних принципів права, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення, в яких підставою застосування фінансових санкцій керувався пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка на момент прийняття цього рішення втратила чинність, діяв не на підставі, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищезазначене, оскільки відповідачем при застосуванні фінансових санкцій позивачу всупереч Конституції України застосовано норми, які втратили чинність, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним рішення від 25 серпня 2011 року № 210 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Першотравневому районі Донецької області про визнання недійсним рішення від 25 серпня 2011 року № 210 – задовольнити.
Визнати недійсним рішення управління Пенсійного фонду України у Першотравневому районі Донецької області від 25 серпня 2011 року № 210 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей за 2004 рік, що використовуються у системі персоніфікованого обліку у розмірі 1584,35 гривень.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 32 (тридцять дві) гривня 19 коп.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні в присутності позивача 27 лютого 2012 року.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Голубова Л.Б.