Справа № 22-ц/2690/3764/2012
Головуючий у 1 інстанції: Волокітіна Н.Б.
Доповідач: Шебуєва В.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2012 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва
в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,
суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І.,
при секретарі Шпирук О.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки недійсними,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (надалі – ПАТ «Дельта Банк»), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки недійсними відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.
Посилається на те, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що визначення зобов’язання у оспорюваному кредитному договорі в іноземній валюті суперечить вимогам ст. ст. 192, 524, 533, 1054 ЦК України, а висновки суду про наявність у позивача обов’язку повернути відповідачу таку ж суму кредиту в іноземній валюті, яку він отримав за договором кредиту, є хибними. Також посилається на порушення судом положень Закону України «Про Національний Банк України» та ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 5 Декрету КМ України №15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» щодо відсутності у відповідача права на надання кредитів в іноземній валюті без наявності виданої на те індивідуальної ліцензії. Зазначає, що судом першої інстанції взагалі не встановлювалося наявність у відповідача письмового дозволу на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями, індивідуальної або генеральної ліцензії. Вважає, що покладення на позичальника валютних ризиків за договором кредиту є несправедливими умовами та такими, що суперечить положенням ст. 3 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначає, що банк не попередив позичальника, що послуги, зважаючи на їх ціну явно не задовольнятимуть інтереси та вимоги позичальника, та про те. що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалося під час укладення договору, чим було порушено положення ч. 12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а зміст кредитного договору не містить положень про відповідальність кредитора та порядок припинення дії договору, що суперечить п. 8, 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вважає порушеними судом положення ст. ст. 135, 213 ЦПК України.
В апеляційній інстанції ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити.
Представник ПАТ «Дельта Банк» просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судове засідан ня позивачка ОСОБА_2 та третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3. не з‘явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.
Вислухавши пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09 квітня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №92-0111004/ФКВ-08 відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 99 080,00 дол. США строком на 120 місяців на придбання квартири зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 10,60% річних (а. с . 52-56).
Також 09 квітня 2008 року на забезпечення виконання зобов’язання ОСОБА_1 за кредитним договором №92-0111004/ФКВ-08, між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №92-0111004/Zфпор-08-1 (а. с. 57).
09 квітня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №92-0111004/Zфквіп-08, згідно якого ОСОБА_1 передав ТОВ «Український промисловий банк» в іпотеку однокімнатну квартиру НОМЕР_1, загальною площею 32,00 кв. м. розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в забезпечення виконання свої зобов’язань за кредитними договором №92-0111004/ФКВ-08 та №93-0111004/ФК-08 (а. с. 58-59).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з положень ст. ст. 192, 203, 215, 229, 230, 533, 629, 1054 ЦК України, ст. 36 Закону України «Про Національний Банк України», Декрету КМ України №15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних позивачами договорів недійсними.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Уповноважені банки вправі здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті за умови отримання ними банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, виданими в прядку, встановленому Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Право ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», на здійснення операцій в іноземній валюті та її розміщення на валютному ринку підтверджується наданими відповідачем ліцензіями та дозволами (а. с. 95-98).
Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 7.1. кредитного договору від 09 квітня 2008 року шляхом підписання цього договору позичальник підтвердив факт письмового ознайомлення з умовами кредитування банку, а також підтвердив те, що всі умови цього договору зрозумів, повністю з ним згоден, заперечень, зауважень та запитань не має, та зобов’язується їх дотримуватись та виконувати (а. с. 54, 99).
Зі змісту оспорюваного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитного договору не вбачається дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом ст. ст. 192, 524, 533, 1054 ЦК України положень Закону України «Про Національний Банк України» та ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 5 Декрету КМ України №15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» ст. 3 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Кредитним договором від 09 квітня 2008 року №92-0111004/ФКВ-08 визначено відповідальність сторін та порядок внесення змін та доповнень до вказаного договору.
Відповідно до п. 7.5. кредитного договору взаємовідносини сторін в частині, що не передбачені цим договором, регулюються чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» підстави, порядок та правові наслідки припинення дії договорів про надання фінансових послуг визначаються цивільним законодавством, законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, а також укладеними відповідно до них договорами.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта про відсутність визначення в укладеному кредитному договорі всіх істотних умов, визначених законом.
Відповідно до ч. 12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.
Судова колегія відхиляє посилання апелянта про порушення судом положень ч.12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ОСОБА_1 був повідомлений про можливі валютні ризики згідно умовами кредитування банку, а зміна курсу валют після укладення договору не була очевидною відповідно до Положення Національного Банку України «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів».
Посилання апелянта на порушення судом положень ст. ст. 135, 213 ЦПК України не спростовують правильності висновків суду про відсутність правових підстав, встановлених ст. 203 ЦК України, для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, а також для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору поруки та іпотечного договору як похідних.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді