Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/163/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12 год. 00 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Барабаш Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом управління ветеринарної медицини в місті Маріуполі
до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста
Маріуполя Донецької області
про визнання недійсною вимоги про сплату боргу № Ю-678 від 11
жовтня 2011р. у розмірі 2122,79 гривень
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1 за дов. від 10 січня 2012 року № 7,
представник відповідача: не з’явились
Управління ветеринарної медицини в місті Маріуполі звернулося до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про визнання недійсним вимоги про сплату боргу № Ю-678 від 11 жовтня 2011року у розмірі 2122,79 гривень з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Позов обґрунтований тим, що суми вимоги містять суми страхових внесків, нарахованих позивачу за актом планової перевірки від 30 червня 2011 року № 117/2211 за періоди 2003-2010 років, тобто, до дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач також вважає, що посилання у вимозі на рішення та картку особового рахунку безпідставні, оскільки рішення за результати акту планової перевірки не приймалося, а у особовому рахунку страхувальника була наявна переплата у сумі 100,00 гривень, сплачена ним 23 грудня 2010 року в рахунок сплати страхових внесків за ставкою 33,2%, отже донарахована сума внесків за вказаною ставкою за 2010 рік у сумі 93,88 гривень повинна бути виключена із вимоги.
Крім того, позивач вважає безпідставним посилання у вимозі на Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на його думку спеціальним законом із спірних правовідносин до вступу в силу вказаного закону був Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Позивач у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні, викладеним у позові, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у судове засідання двічі не з’явився, надав заперечення від 07 лютого 2011 року № 4871/03, в яких вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідач діяв у межах Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Просив розглянути справу без представника управління.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представника позивача, суд,
ВСТАНОВИВ:
Управління ветеринарної медицини в місті Маріуполі зареєстровано як юридичну особу з кодом 26318538, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 284490 та довідка органів статистика АБ № 042230 (а.с.12).
Як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування позивач зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області, що вказано у акті перевірки позивача від 30 червня 2011 року № 117/2211 та не заперечується позивачем (а.с. 14).
Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, несе обов’язки з нарахування, обчислення, сплати страхових внесків в установлені строки в повному обсязі.
Відповідач у даній справі є суб’єктом владних повноважень, оскільки відповідно до вимог частин 1, 3 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011р. територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади.
Згідно зі пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Відповідно до пункту 7 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. № 5-5) затверджено Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Згідно із підпунктом 1.1 цього Положення управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Відповідно до п.1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками, тобто, платниками страхових внесків, є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»:
«Страхувальники» це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
«роботодавець» - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом».
У відповідності до п.4 ст.20 Закону «сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду».
Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.
30 червня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області було складено акт № 117/2211 планової перевірки позивача за звітний період з 29 грудня 2002 року по 31 грудня 2005 року та з 01 березня 2009 року по 31 грудня 2010 року (а.с.14-40) згідно направлення № 175/21 від 21 червня 2010 року (а.с.13).
Відповідно висновків акту перевірки за порушення пункту 6 частини 2 статті 17, частин першої та другої статті 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» позивачеві було донараховано суми страхових внесків:
- за ставкою 33,2% за 2010 рік у сумі 93,88 грн.,
- за ставкою 0,5-5% за 2003 рік у сумі 396,91 грн.,
- за ставкою 0,5-5% за 2004 рік у сумі 722,46 грн.,
- за ставкою 0,5-5% за 2005 рік у сумі 1361,36 грн.
Також було зменшено суми страхових внесків за ставкою 0,5-5% за 2009 рік у сумі 46,91 грн. та за 2010 рік у сумі 8,00 грн.
За наслідками акту планової перевірки позивача відповідачем було прийнято вимогу про сплату боргу від 30 червня 2011 року № Ю 513, яка містила загальну суму донарахованих страхових внесків у розмірі 2519,70 грн. за періоди з 2003 року по 2010 рік (а.с. 41).
Рішення за наслідками акту перевірки не приймалося, як зазначено відповідачем у поясненнях від 17 лютого 2012 року № 6044/03.
За наслідками розгляду скарги позивача вищевказана вимога була скасована рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28 вересня 2011 року № 15585 у зв’язку із нарахуванням страхових внесків за ставкою 0,5-5% за 2003 рік у сумі 396,91 грн. з посиланням на Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що є безпідставним, оскільки вказаний закон набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вказало у рішенні, що акт перевірки від 30 червня 2011 року був отриманий позивачем поштою лише 12 липня 2011 року, тому прийняття вимоги 30 червня 2011 року на підставі неузгодженого акту перевірки є неправомірним (а.с.43-45). Управлінню Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області було запропоновано винести нову вимогу у відповідності до норм діючого законодавства.
11 жовтня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області було винесено нову вимогу № Ю 678, яка вже не містила нарахованих актом перевірки від 30 червня 2011 року страхових внесків за ставкою 0,5-5% за 2003 рік у сумі 396,91 грн., яка позивачем також була оскаржена (а.с.42).
Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 листопада 2011 року № 18086/08 та Пенсійного фонду України від 15 грудня 2011 року № 28549/09-10 скарга позивача на вимогу від 11 жовтня 2011 року № Ю 678 було повернено без розгляду з формальних підстав (а.с.46-49).
Згідно до ч.2 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у редакції, що діяла до 01 січня 2011 року суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.
Фактично проти донарахованих внесків за 2004-2010 роки позивач не заперечує, а вважає, що страхові внески за ставкою 0,5-5% за 1 квартал 2004 року у сумі 180,60 грн. не повинні міститися у вимозі, оскільки Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на думку позивача набрав чинності 1 квітня 2004 року. Однак, суд не бере до уваги даний довід позивача так, як в самому законі вказано, що він вступає в законну силу 01 січня 2004 року.
Сума страхових внесків ставкою 0,5-5% за 2003 рік у розмірі 396,91 грн. Також самостійно вилучена позивачем із вимоги від 11 жовтня 2011 року № Ю 678.
Що стосується сум переплати страхових внесків за ставкою 33,2% за 2010 рік у сумі 93,88 грн. судом встановлено, що в особовому рахунку страхувальника була наявна переплата у сумі 100,00 гривень, сплачена позивачем 23 грудня 2010 року в рахунок сплати страхових внесків за ставкою 33,2%, що підтверджується карткою особового рахунку, наданою відповідачем та квитанцією від 23 грудня 2010 року (а.с.50).
Посилання позивача на той факт, що правовою підставою оскаржуваної вимоги повинен бути Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» суд також не приймає до уваги, оскільки вказаний закон втратив чинності з 01 січня 2011 року у зв’язку із набранням чинності Податкового кодексу України та вказаний закон не застосовується до спірних правовідносин.
Як встановлено судом та роз’яснено відповідачем, рішення з актом планової перевірки позивача від 30 червня 2011 року відповідачем не приймалося. Отже, оскаржувана вимога від 11 жовтня № Ю 678 є не просто констатацією боргу у особовому рахунку позивача, а рішенням суб’єкта владних повноважень, яким страхувальник притягується до відповідальності у вигляді стягнення донарахованих актом перевірки сум страхових внесків.
Правовою підставою вимоги від 11 жовтня № Ю 678 вказано статтю 106 Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» без посилання на конкретну частину статті.
Відповідно до частин 1-3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції яка діяла до 01 січня 2011 року, разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.
Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Актом перевірки позивача від 30 червня 2011 року № 117/2211 було встановлено заниження розміру виплат, на які нараховуються та з яких утримуються страхові внески, внаслідок чого донараховано страхових внесків за ставкою 33,2% за 2010 рік у сумі 93,88 грн. та за ставкою 0,5-5% за 2004-2005 року у сумі 2122,79 грн. Дані суми є простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків. Оскільки рішення за актом перевірки не приймалося, занижені суми страхових внесків відображені відповідачем у вимозі, якою фактично страхувальник притягується до відповідальності у вигляді стягнення занижених сум страхових внесків за попередні базові періоди.
Дев’ять частин статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у тому числі, частини 1-3 цього Закону, якими регулюється винесення вимог втратили чинність з 01 січня 2011 року у зв’язку із набранням чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до частини четвертої статті 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, зокрема офіційне тлумачення Конституції України, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України.
У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Також, пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначається виключно законами.
Конституцій Суд України у рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частини першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначає про те, що Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.
З набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно підпункту «й» пункту 12 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення», втратили чинність норми частини першої - дев’ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд також звертає увагу, що згідно абзацу 5 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Згідно зазначеної норми, законодавцем передбачено лише порядок стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій, однак нарахування сум страхових внесків за законодавством, яке втратило чинність ним не передбачено, тому правовою підставою рішень органів Пенсійного фонду України про застосування відповідальності до страхувальників за порушення норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» повинна бути саме норма пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Зважаючи на встановлені обставини у справі, виходячи із вказаних норм Конституції України та загальновизнаних принципів права, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної вимоги, яка має ознаки рішення суб’єкта владних повноважень, в якою підставою для застосування відповідальності у вигляді донарахованих сум страхових внесків керувався нормами статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які на момент прийняття цього рішення втратили чинність, діяв не на підставі, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищезазначене, оскільки відповідачем при застосуванні відповідальності до позивача всупереч Конституції України застосовано норми, які втратили чинність, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання недійсною вимоги про сплату боргу від 11 жовтня 2011 року № Ю 678 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву управління ветеринарної медицини в місті Маріуполі до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про визнання недійсною вимоги про сплату боргу від 11 жовтня 2011 року № Ю 678 у розмірі 2122,79 гривень – задовольнити.
Визнати недійсною вимогу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про сплату боргу від 11 жовтня 2011 року № Ю 678 у розмірі 2122,79 гривень.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь управління ветеринарної медицини в місті Маріуполі витрати по сплаті судового збору у сумі 30 грн. 12 коп.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 22 лютого 2012 року в присутності представника позивача.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Голубова Л.Б.