Судове рішення #21459714


  

Україна  

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

   

 22 лютого 2012 р.                                                             справа № 2а/0570/581/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:  13 год. 00 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді  Голубової Л.Б.

при секретарі          Барабаш Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу                                                                                

за позовом          Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька

                                                  

до                      Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних

                       випадків на виробництві та професійних захворювань України в

                       Калінінському районі міста Донецька

                    

про                       стягнення витрати на виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01

                       жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року у сумі 9014,00 гривен., витрати з

                       щомісячної державної адресної допомоги  за період з 01 жовтня 2010 року по

                       30 вересня 2011 року у сумі 869627,42 гривень та витрати за період з 01

                       жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року в сумі 175024,33 гривень на виплату

                       пенсій по втраті годувальника

за участі:

представника  позивача:           ОСОБА_2, за дов. від 18 січня 2012 року № 424/06,

представника відповідача:           не з’явились

          Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом  до  Відділення виконавчої дирекції Фонду  соціального страхування від нещасних випадків на виробництві  та  професійних захворювань України в Калінінському районі міста Донецька про  стягнення сум відшкодування витрат на виплату на сплачену пенсію, державної адресної допомоги, стягнення витрат на виплату пенсій по втраті годувальника у загальній сумі 1053665,75 гривень.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, причин неявки суду не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

ВСТАНОВИВ:

У період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року позивачем  до відповідача направлено  акти щомісячної звірки   витрат, пов’язаних  з виплатою пенсій по інвалідності  внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання  та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (а.с. 11-46).   

Відповідач відмовився  підписати  зазначені в акті витрати, зокрема,  пов’язані з виплатою пенсії, сплаченої ОСОБА_1, посилаючись на те що він отримав каліцтво на території Російської Федерації.

На обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі знаходиться ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, на підтвердження в матеріалах справи є акт № 1 про нещасний випадок на виробництві від 01 вересня 2000 року, витяг з акту огляду в закладі державної служби медико-соціальної експертизи Міністерства праці та соціального розвитку Російської Федерації (а.с. 55-60).

Відповідно наданого позивачем акту № 1 від 01 вересня 2000 року про нещасний випадок на виробництві ОСОБА_1 01 вересня 2000 року  о 8 годині 45 хвилин отримав травму внаслідок нещасного випадку на виробництві – ремонтно-будівельному управлінні № 8 тресту «Югорськремстройгаз» у місті Белоярський Тюменської області  Російської Федерації.

Відповідно до статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в Україні залежно від страхового випадку маються такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.

Згідно з пунктом 4 статті 25 вищеназваних Основ, за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Відносини, що виникають за зазначеними у ч. 1 ст. 25 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Відповідно до ч. 2 ст. 7  «Прикінцевих положень» Закону України «Про страхові тарифи  на загальнообов’язкове державне соціальне страхування  від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили  втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків» зобов'язаний  співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Основ  законодавства України про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  якщо після призначення  застрахованій особі  матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг  між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється  страховиком, до якого звернулась застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Згідно пункту 2 Постанови  Кабінету Міністрів України № 265 від 26.03.2008 року «Деякі питання  пенсійного забезпечення  громадян» у разі, коли  щомісячний  розмір  пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які  не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не  досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом  для осіб, які  втратили працездатність, таким особам надається  щомісячна  державна адресна  допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.

Пункт 4 Постанови визначає, що виплата щомісячної державної  адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Відповідно до  п. 5 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  від 04.03.2003 року № 5-4/4, зареєстрованого  в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, органи Пенсійного фонду щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та списку померлих осіб і осіб, знятих з обліку з інших причин, які отримували пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення звірку витрат за особовими справами потерпілих, складають акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у якому визначають загальну суму витрат, що підлягає відшкодуванню, та до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають його відповідно головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно п. 2, зазначений  Порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.

Так, за змістом ч. 2 ст. 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили  втрату працездатності» особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Підпунктом «а» ст. 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії призначаються по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання- незалежно від стажу роботи.

Згідно з частиною другою ст. 2 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 року (набрав чинності з 01 квітня 2001 року), особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до зазначеного Закону. Право на таке забезпечення, встановлене в Україні, не залежить від того, у якій із колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Відповідно до пункту 3 розділу XI «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги; уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, які ліквідовано та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого. Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються.

Відповідно до статті 6 Угоди  між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, сторони додержуватимуться такого порядку щодо відшкодування Працівникам шкоди внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, одержаного у зв'язку з виконанням трудових обов'язків:

а) відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також смерті потерпілого здійснюється Стороною, законодавство якої поширювалось на Працівника на момент одержання каліцтва;

б) відшкодування шкоди внаслідок професійного захворювання або смерті потерпілого, яка настала у зв'язку з ним, здійснюється Стороною, законодавство якої поширювалось на Працівника під час його трудової діяльності, яка викликала професійне захворювання, навіть якщо зазначене захворювання вперше було виявлене на території іншої Сторони.

Викладене свідчить про те, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, котра стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території Російської Федерації є уповноважений орган Російської Федерації.

Факт нещасного випадку на виробництві ОСОБА_1 підтверджується актом № 1 про нещасний випадок від 01 вересня 2000 року. Нещасний випадок стався 01 вересня 2000 року на підприємстві роботодавця, яке знаходиться на території незалежної держави - Російської Федерації.

Оскільки нещасний випадок ОСОБА_1 стався на території Російської Федерації, у відділення виконавчої дирекції Фонду  соціального страхування від нещасних випадків на виробництві  та  професійних захворювань України в Калінінському районі не виникає зобов’язання по відшкодуванню витрат в разі виплати такої пенсії органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог Угоди  між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року.

Вимоги позивача щодо стягнення сум державної адресної допомоги не можуть бути задоволені, оскільки вони не відповідають вимогам Порядку відшкодування витрат Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному Фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій в зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання  та Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і законних підстав для  стягнення  з Фонду витрат на виплату щомісячної державної адресної допомоги,  а також поштового збору на доставку державної адресної допомоги немає.

Щодо вимог про стягнення витрат на виплату пенсій по втраті годувальника, померлого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання суд зазначає наступне.

Відповідно статті 33 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили  втрату працездатності» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання- до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Як встановлено судом:

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_3 на момент смерті чоловіка було 31 рік, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_4 (а.с.68-69);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_5 на момент смерті чоловіка було 43 роки, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 (а.с. 73-74);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_7 на момент смерті чоловіка було 48 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 (а.с. 78-79);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_9 на момент смерті чоловіка було 35 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_10 (а.с. 84-85);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_11 на момент смерті чоловіка було 31 рік, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_12 (а.с. 89-90). Дана громадянка не зазначена а акті розбіжностей (а.с.33);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_13 на момент смерті чоловіка було 30 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_14 (а.с. 93-94);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_15 на момент смерті чоловіка було 48 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_16 (а.с. 98-99);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_17 на момент смерті чоловіка було 49 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_18 (а.с. 102-103);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_19 на момент смерті чоловіка було 33 роки, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_20 (а.с. 106-107);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_21 на момент смерті чоловіка було 36 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_22 (а.с. 110-111);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_23 на момент смерті чоловіка було 36 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_24 (а.с. 114-115);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_25 на момент смерті чоловіка було 41 рік, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_26 (а.с. 120-121);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_27 на момент смерті чоловіка було 36 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_28 (а.с. 126-127). Дана громадянка не зазначена а акті розбіжностей (а.с.33);

-           дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_29 на момент смерті чоловіка було 45 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_30 (а.с. 130-131);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_31 на момент смерті чоловіка було 33 роки, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_32 (а.с. 136-137);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_33 на момент смерті чоловіка було 37 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_34 (а.с. 141-142);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_35 на момент смерті чоловіка було 47 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_36 (а.с. 145-146);

-          дружині померлого на виробництві працівника Тарнопольскій галині Василівні на момент смерті чоловіка було 41 рік, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_37 (а.с. 149-150);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_38 на момент смерті чоловіка було 34 роки, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_39 (а.с. 154-155);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_40 на момент смерті чоловіка було 37 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_41 (а.с. 158-159);

-          дружині померлого на виробництві працівника ОСОБА_42 на момент смерті чоловіка було 50 років, що підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_43 (а.с. 162-163);

-          дружині померлого, смерть якого, як вважає позивач, пов’язана з нещасним випадком на виробництві, ОСОБА_44 на момент смерті чоловіка було 51 рік, підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_45 (а.с.168-169). Крім того, смерть ОСОБА_45 у 2000 році від набряку мозку на має причинного зв’язку із травмою лівої ноги, отриманої 28 вересня 1990 року згідно акту про нещасний випадок на виробництві № 204 (а.с.170-172).

-          дружині померлого, смерть якого пов’язана з професійним захворюванням на виробництві, ОСОБА_46 на момент смерті чоловіка було 74 роки, підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_47 (а.с. 173-175). Остання як і її чоловік на момент смерті вже були пенсіонерами, однак чоловік працював;

-          дружині померлого, смерть якого пов’язана з професійним захворюванням на виробництві, ОСОБА_48 на момент смерті чоловіка було 68 років, підтверджується розпорядженням про призначення пенсії та свідоцтвом про смерть ОСОБА_49 (а.с.176-182). Остання як і її чоловік на момент смерті вже були пенсіонерами, однак чоловік працював.

Громадянок ОСОБА_11 та ОСОБА_27 взагалі немає у актах розбіжностей між сторонами.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення витрат на виплату пенсій по втраті годувальника щодо ОСОБА_46 у сумі 6813,91 грн. та ОСОБА_48 у сумі 6359,63 грн. підлягають задоволенню, оскільки на момент смерті годувальника вказані громадянки були непрацездатними через знаходження на пенсії.

Крім того, позивачем надано докази про знаходження семи осіб на утриманні чоловіків, що встановлено судовими рішеннями, а саме щодо громадянок:

-          ОСОБА_3 (3996,30 грн.);

-          ОСОБА_17 (9014,00 грн.);

-          ОСОБА_19 (9014,00 грн);

-          ОСОБА_33 (9014,00 грн);

-          ОСОБА_21 (6359,63 грн.);

-          ОСОБА_38 (9014,00 грн.);

-          ОСОБА_42 9014,00 грн.), усього 55425,93 грн.

Суд не бере до уваги надані позивачем довідки житлово-комунальних установ від 2009 року щодо складу сім’ї вищевказаних громадянок, оскільки житлово-комунальним установам законодавством не надано права встановлювати юридичні факти, зокрема, знаходження на утриманні загиблого на виробництві працівника. Такі факти повинні встановлені виключно судами загальної юрисдикції.

Доказів про те, що інші дружини знаходилися на утриманні чоловіків, були непрацездатними чи були інвалідами позивачем не надано.

Більш того, позивач у позові вказує, що всі вдови на момент смерті чоловіків були працездатними.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення витрат на виплату пенсій по втраті годувальника щодо дев’яти з двадцяти двох заявлених осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263  Кодексу адміністративного судочинства України, суд,          

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька до  Відділення виконавчої дирекції Фонду  соціального страхування від нещасних випадків на виробництві  та  професійних захворювань України в Калінінському районі міста Донецька про стягнення витрат на виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року у сумі 9014,00 гривень, витрат з щомісячної державної адресної допомоги  за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року у сумі 869627,42 гривень та витрат за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року в сумі 175024,33 гривень на виплату пенсій по втраті годувальника – задовольнити частково.  

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду  соціального страхування від нещасних випадків на виробництві  та  професійних захворювань України в Калінінському районі міста Донецька на користь управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі міста Донецька витрати за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року в сумі 68599,47 гривень на виплату пенсій по втраті годувальника.

В решті позовних вимог – відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її повний текст у судовому засіданні 22 лютого 2012 року в присутності представника позивача.  

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

  

Суддя                                                                                      Голубова Л.Б.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація