УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
05 грудня 2011 року колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів – Ступакова О.А., Бабія А.П.
при секретарі – Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 – представника ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2008 року про залишення заяви без розгляду, по справі за позовом ОСОБА_3 до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеського управління земельних ресурсів при Державному агентстві земельних ресурсів України, Одеської регіональної філії Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам” про визнання права власності на земельну ділянку та зобов’язання щодо його реєстрації,-
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеського управління земельних ресурсів при Державному агентстві земельних ресурсів України, Одеської регіональної філії Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам” про визнання права власності на земельну ділянку та зобов’язання щодо його реєстрації.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2008 року справу за позовом ОСОБА_3 залишено без розгляду та скасовано вжиті заходи забезпечення позову.
В заяві представник ОСОБА_2 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2008 року, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не приймав участі у справі, а тому не мав можливості вчасно отримати копію оскаржуваної ухвали суду та подати апеляційну скаргу, а про оскаржувану ухвалу суду йому стало відомо лише 15.06.2011 року, пов’язуючи з цим пропуск строку на апеляційне оскарження.
В судовому засіданні представник Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради заперечувала проти задоволення заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. Інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
_______________________________
Справа № 22ц-7273/11
Головуючий у першій інстанції Терьохін С.Є.
Доповідач Варикаша О.Д.
Вислухавши доповідача, доводи заяви, пояснення представника Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідно до ст. 296 ЦПК України подається разом з апеляційною скаргою через суд першої інстанції.
Тобто, заява про поновлення строку на апеляційне оскарження подається з апеляційною скаргою.
Відповідно до матеріалів справи, представник ОСОБА_2 подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2008 року разом з апеляційною скаргою (а. с. 95-100).
Однак, 22.11.2011 року ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції заяву про відкликання апеляційної скарги свого представника, яка ухвалою судді, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, повернута, в зв’язку з її відкликанням апелянтом відповідно до ст. 300 ЦПК України.
Тому за таких обставин, при відсутності самої апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2008 року, яка відкликана апелянтом, відсутні і підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки відсутній предмет розгляду.
Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія вважає, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 – представника ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2008 року про залишення заяви без розгляду, необхідно відмовити, в зв’язку з відкликанням апеляційної скарги апелянтом.
Керуючись ст. ст. 72, 294 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Відмовити ОСОБА_1 – представнику ОСОБА_2 в задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2008 року про залишення заяви без розгляду, по справі за позовом ОСОБА_3 до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеського управління земельних ресурсів при Державному агентстві земельних ресурсів України, Одеської регіональної філії Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам” про визнання права власності на земельну ділянку та зобов’язання щодо його реєстрації.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий-суддя:
Судді:
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 06.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_7 до відділу ДВС Кілійського районного управління юстиції, філії „Кей Стоун Одеса” ТОВ „Кей Стоун” про визнання права власності,-
встановила:
Позивач звернувся з вказаним позовом до суду, в якому просив визнати за ним право власності на нежитлові будівлі та споруди кафе „ОСОБА_30”, що розташовані за адресою: Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, узбережжя Чорного моря та розглянути справу за його відсутності (а. с. 4).
Свої позовні вимоги, як зазначено в рішенні суду, позивач обгрунтовував тим, що 06.05.2011 року на прилюдних торгах, що проводились Філією „Кей Стоун Одеса” ТОВ „Кей Стоун” за заявою відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області він придбав нежитлові будівлі та споруди кафе „ОСОБА_30”, що розташовані за адресою: Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, узбережжя Чорного моря. Після проведення торгів ним було сплачено 230 854 грн. вартості придбаного майна, після чого Відділом ДВС видано Акт державного виконавця про реалізацію предмету іпотеки від 10.05.2011 року, затверджений начальником відділу. З зазначеним актом, відповідно до положень діючого законодавства, з метою отримання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, він звернувся до приватного нотаріуса Кілійського районного нотаріального округу ОСОБА_10 та надав їй документи, що були видані йому при придбанні будівель та споруд кафе „ОСОБА_30”. Від нотаріуса він отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, відповідно до якої, йому було відмовлено у видачі свідоцтва про придбання заставленого майна з публічних торгів, в зв’язку з не наданням відповідних документів необхідних для видачі свідоцтва про придбання заставленого майна з публічних торгів. Однак, зазначені документи він не мав можливості надати нотаріусу в зв’язку з тим, що їх при проведенні торгів видано не було. Оскільки, він провів всі передбачені законодавством дії для того, щоб стати власником будівель та споруд кафе „ОСОБА_30”, однак не може оформити право власності на придбане на публічних торгах майно з вини відповідачів.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, відповідно до рішення суду, сторони не були присутні.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 06.06.2011 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_7 право власності на нерухоме майно – нежитлові будівлі та споруди кафе „ОСОБА_30”, розташовані за адресою: Одеська область, Кілійський район, с. Приморське, узбережжя Чорного моря, які складаються з літер: „А” – кафе; „Б” – адмінбудівля; „В” – будинок для відпочинку; „Г” – убиральня; „Д” – бесідка; „Е” – навіс; „Ж” – убиральня; „З” – будинок для відпочинку; „И” – будинок для відпочинку; „К” – будинок для відпочинку; „Л” – льох; „М” – склад; № 1-7.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 06.06.2011 року, в якій просить рішення суду від 06.06.2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовити в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, винесення його з порушенням норм матеріального і процесуального права, на не залучення до у часті у справі її як єдиного законного власника кафе „ОСОБА_30”.
В судовому засіданні апелянтка підтримала свою апеляційну скаргу, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходило. Від представників відповідачів на адресу апеляційного суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких вони просять відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що як встановлено судом, позивач придбав нерухоме майно на прилюдних торгах, проведених відповідно до діючого законодавства України, не має можливості у встановленому порядку оформити своє право власності в зв’язку з тим, що після проведення прилюдних торгів, йому не було надано всіх документів, передбачених Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 та необхідних для отримання свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Оскільки, отримання вказаних документів покупцем, не передбачено Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, в зв’язку з чим суд прийшов до висновку, що позивач є добросовісним набувачем придбаного майна і його право власності підлягає захисту згідно ст. 16 ЦК України, шляхом визнання права власності на придбане майно.
Однак, судова колегія не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд дійшов до нього неповно з’ясувавши обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так в судовому засіданні встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що позивачем 06.05.2011 року на прилюдних торгах було придбано нежитлові будівлі та споруди кафе „ОСОБА_30”, що розташовані за адресою: Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, узбережжя Чорного моря, які належать апелянтці, про що на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів державним виконавцем було складено акт про проведення прилюдних торгів, який затверджено начальником відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області (а. с. 52-56).
Відповідно до п. 6 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27.10. 1999 року після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
Такий порядок видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів визначений і Розділом 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року.
Тобто, відповідно до зазначених нормативних документів, визначено позасудовий порядок оформлення права на нерухоме майно придбане з прилюдних торгів, яке здійснюється в нотаріальному порядку, шляхом одержання свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
Спори щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, з приводу оформлення права на нерухоме майно, придбане з прилюдних торгів, вирішуються в судовому порядку.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся з позовом до суду до відповідачів, які відповідно до матеріалів справи, не оспорюють його права на нерухоме майно, придбане ним з прилюдних торгів, а навпаки визнають це право, що підтверджується матеріалами справи та запереченнями відповідачів на апеляційну скаргу.
Тобто, між позивачем та відповідачами відсутній спір щодо прав позивача на придбане ним з прилюдних торгів нерухоме майно.
Разом з тим, апелянта, яка є власником спірного майна, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 35-36, 56), на яке позивач в судовому порядку просив визнати за ним право власності, не була залучена до участі у справі.
Тому, вирішення спірних питань в судовому порядку стосовно майна, право власності на яке зареєстровано за апелянткою, торкається її прав, а вирішення спору в суді без її участі, порушує її право на захист своїх прав і законних інтересів в суді.
Проте, суд першої інстанції, неповно з’ясувавши обставин, що мають значення для справи, не звернув уваги на вищезазначене та, визнавши право власності позивача на нерухоме майно придбане з прилюдних торгів в судовому порядку, не залучив до участі у справі апелянтку ОСОБА_6, вирішивши питання про її права та обов’язки без неї, та позбавивши її права захищати свої права і законні інтереси в суді, чим порушив норми матеріального права та вимоги цивільного судочинства, що призвело до неправильного вирішення справи.
В результаті викладених порушень вимог чинного законодавства, рішення суду першої інстанції не відповідає положенням ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості рішення суду.
Доводи позивача та висновки суду щодо не надання позивачеві документів необхідних для оформлення ним в нотаріальному порядку права власності на придбане з прилюдних торгів спірне нерухоме майно, судова колегія не може прийняти до уваги, враховуючи вищезазначене та, оскільки відомості з приводу звернення позивача до відповідачів та відмови останніх в видачі йому необхідних документів, в матеріалах справи відсутні, такі відомості не представлені і в суд апеляційної інстанції.
Тому, за таких обставин, враховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Таким чином, судова колегія, на підставі викладеного, частково погоджується з доводами апеляційної скарги і вважає, що рішення Кілійського районного суду Одеської області від 06.06.2011 року необхідно скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_7 з вищезазначених підстав.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 06.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_7 до відділу ДВС Кілійського районного управління юстиції, філії „Кей Стоун Одеса” ТОВ „Кей Стоун” про визнання права власності – скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_7.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_11 – представника ОСОБА_12 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ОСОБА_14 про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на 1/3 частини будинку в порядку спадкування та виділення в натурі,-
встановила:
Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду, в якому просила встановити факт проживання її з ОСОБА_14 однією сім’єю, визнати право власності та виділити в натурі 1/3 будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, як зазначено в рішенні суду, що у період з 1998 року по 2010 рік вона проживала з ОСОБА_15, вела з ним спільне господарство, але в шлюбі не перебували, що підтверджується показаннями свідків, квитанціями за сплату комунальних послуг.
28.06.2010 року ОСОБА_14 потрапив у автокатастрофу, в якій загинув. ОСОБА_14 був власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 після смерті свого батька ОСОБА_16, який був зареєстрований та мешкав за цією адресою, тобто фактично прийняв спадщину. Також позивачка в обґрунтування позовних вимог посилалася на ст. 74 СК України.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, позивачка та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, представник відповідачів позовні вимоги не визнав та заперечував проти задоволення позову, надавши суду письмові заперечення, які залучені до матеріалів справи.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року в позовних вимогах ОСОБА_12 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року, в якій просить скасувати рішення суду від 09.06.2011 року та винести нове рішення по справі, яким встановити факт проживання ОСОБА_12 із ОСОБА_14 однією сім’єю, визнати право власності та виділити в натурі 1/3 будинку за адресою: АДРЕСА_1., вказуючи на те, що з рішенням суду ОСОБА_17 не згодна, посилаючись на норми матеріального права.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивачки підтримав апеляційну скаргу, представник відповідачів заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Позивачка та відповідачі в судове засідання не з’явилися, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів, доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивачці, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою факту проживання із ОСОБА_18 однією сім’єю, який загинув в автокатастрофі 28.06.2010 року.
Крім того, позивачка ОСОБА_17 із 10.03.1983 року по 15.10.2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_19 Зазначений факт підтверджується копією паспорту ОСОБА_12 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу, які знаходяться в матеріалах справи.
В зв’язку із перебуванням у зареєстрованому шлюбі з 10.03.1983 року по 15.10.2010 року, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_12 не входить до числа спадкоємців четвертої черги, після смерті ОСОБА_14, відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року „Про судову практику у справах про спадкування”, а також проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Також суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_16, батькові ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_14
ОСОБА_16 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, його син ОСОБА_14 та ОСОБА_14 не зверталися до нотаріальної контори та не приймали спадщину після смерті батька.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.09.2010 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_13
В зв’язку із зазначеним суд першої інстанції вважав, що не має підстав для задоволення позову ОСОБА_12
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і прийшов до правильного висновку на підставі наданих і досліджених доказів, відмовивши в задоволенні позову позивачці.
Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.
Оскільки, відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, однак в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обставини, на які посилається позивачка (ОСОБА_12), як на підставу своїх вимог, що вона проживала з ОСОБА_14 однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Такі докази не представлені і в суді апеляційної інстанції.
Доказам, які представлені в судове засідання та, на які посилалася позивачка (копії квитанцій про сплату комунальних платежів, пояснення свідків), судом першої інстанції надана оцінка в рішенні суду, з якою погоджується і судова колегія.
Крім того, судова колегія враховує, що позивачка перебувала з 10.03.1983 року по 15.10.2010 року в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_19, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 5-48).
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року „Про судову практику у справах про спадкування” до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
В судовому засіданні, відповідно до матеріалів справи, позивачка не довела проживання однією сім’єю з ОСОБА_14 та перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншою особою з 10.03.1983 року по 15.10.2010 року.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що позивачка проживала однією сім’єю з ОСОБА_14 та, що він був власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, після смерті свого батька ОСОБА_16, судова колегія не може прийняти до уваги, оскільки позивачка не довела відповідно до матеріалів справи проживання однією сім’єю з ОСОБА_14, про що зазначалося вище, а вказаний будинок з надвірними господарчими будівлями та спорудами, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом (а. с. 32), яке не визнано в установленому законом порядку недійсним, належить ОСОБА_13
Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, щодо посилання позивачки на ст. 74 СК України, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка не довела факту проживання однією сім’єю з ОСОБА_14, на час його смерті перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншою особою, а право власності на спірний будинок, на який вона просить визнати право власності та виділити в натурі 1/3 його частину, зареєстровано за іншою особою ОСОБА_13 (а. с. 33), а не за померлим ОСОБА_14
Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не може прийняти до уваги, так як вони не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи викладене та оскільки, вони не спростовують висновки суду.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_11 – представника ОСОБА_12 необхідно відхилити, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року залишити без змін.
Крім того, з ОСОБА_12 необхідно стягнути на користь держави, не сплачені в повному обсязі, при подачі апеляційної скарги, судовий збір в розмірі 152 грн. 63 коп. (а. с. 76) та витрати на інформацйно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 90 грн. (а. с. 77), а всього судових витрат в розмірі 242 грн. 63 коп.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_11 – представника ОСОБА_12 відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.06.2011 року по справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ОСОБА_14 про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на 1/3 частини будинку в порядку спадкування та виділення в натурі – залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_12 на користь держави судові витрати в розмірі 242 грн. 63 коп.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- ОСОБА_5
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_20 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04.08.2010 року по справі за позовом ОСОБА_21 до ОСОБА_20 про стягнення додаткових витрат на протезування внаслідок ДТП,-
встановила:
Позивач звернувся з вказаним позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача на його користь додаткові витрати на протезування за період з 16.11.2004 року по 01.07.2008 року в розмірі 33 435, 28 грн. (8 847,75 грн. а. с. 3-4 т. 1, 24 587,53 грн. а. с. 2-3 т. 2).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10.03.1987 року сталася ДТП з вини відповідача ОСОБА_22, внаслідок якої він став інвалідом 3-ї групи та потребує використання автомобіля, як засобу протезування.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, позивач підтримав позовні вимоги та пояснив, що позовні вимоги в розмірі 24 587,53 грн. включають в себе і 8 847,75 грн. Відповідач позовні вимоги визнав частково.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 04.08.2010 року позовні вимоги ОСОБА_21 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_22 на користь ОСОБА_21 на відшкодування витрат на протезування 24 071,95 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_22 на користь держави судові витрати в розмірі 240,72 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_20 подав апеляційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04.08.2010 року, в якій просить рішення суду від 04.08.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення неправильно застосував норми матеріального права, що виразилося в застосуванні норм закону, який не поширюється на встановлені правовідносини, порушив норми матеріального права, здійснив неправильну юридичну кваліфікацію встановлених обставин справи.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, апелянт в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, в судовому засіданні приймав учать його представник відповідно до нотаріально посвідченої довіреності, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів, доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що 10.03.1987 року сталася дорожньо-транспортна пригода з вини ОСОБА_22, внаслідок якої ОСОБА_21 став інвалідом, що підтверджується вироком (а. с. 6-8 т. 1), довідкою (а. с. 16а т. 1).
ОСОБА_21, як засіб протезування на дві руки та одну ногу, 06.03.2003 року Головним Управлінням праці та соціального захисту населення був наданий автомобіль марки ЗАЗ 110280 (обставина визнана сторонами).
З 16.11.2004 року по 01.07.2008 року ОСОБА_21, внаслідок експлуатації автомобіля, як засобу протезування, витратив на горюче змащувальні матеріали, запчастини та обслуговування автомобіля 24 587,53 грн.
Управлінням соціальної політики Іллічівськом міської ради Одеської області за період з 2004 року по 2008 рік (включно) на пальне та технічне обслуговування зазначеного автомобіля ОСОБА_21 надана компенсація в розмірі 710 грн., по 142 грн. щорічно (а. с. 37 т. 2).
Розмір цієї компенсації за період з 16.11.2004 року по 01.07.2008 року складає 515,58 грн.
Із зазначеного, суд на підставі ч. 1 ст. 1195 ЦК України, дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню за період з 16.11.2004 року по 01.07.2008 року, з урахуванням отриманої компенсації від Управління соціальної політики Іллічівськом міської ради Одеської області в розмірі 24 071,95 грн. (24 587,53 - 515,58).
Вимоги щодо стягнення додаткових витрат на протезування за період з 16.11.2004 року до 06.11.2006 року в розмірі 8 847,75 грн., суд вважав не підлягають задоволенню, так як ЦК України передбачає одноразове стягнення додаткових витрат на протезування.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та прийшов до правильного висновку на підставі наданих і досліджених доказів, частково задовольнивши позовні вимоги позивача.
Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.
Оскільки, рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21.10.2005 року (а. с. 17-20 т. 1), яке набрало законної сили, було встановлено, що захворювання ОСОБА_21 є прямим наслідком травми, отриманої позивачем внаслідок дорожньо-транспортної пригод, яка сталася 10.03.1987 року з вини відповідача (а. с. 6-8 т. 1), у зв’язку з чим ОСОБА_21 було надано автомобіль як засіб протезування.
Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Розмір витрат позивача з 16.11.2004 року по 01.07.2008 року, внаслідок експлуатації автомобіля, як засобу протезування, на горюче змащувальні матеріали, запчастини та обслуговування автомобіля склав 24 587,53 грн. та підтверджується матеріалами справи (а. с. 9-10 т.1, а. с. 4-10 т. 2).
Вимоги позивача в розмірі 8 847,75 грн. за період з 16.11.2004 року по 06.11.2006 року входять складовою частиною до вимог за період з 16.11.2004 року по 01.07.2008 року, що підтвердив в судовому засіданні, в суді першої інстанції позивач, як вбачається з рішення суду (а. с. 155 т. 2).
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.05.2007 року, яким з відповідача на користь позивача за період з 16.11.2004 року до 06.11.2006 року стягнуто додаткові витрати на протезування в розмірі 8 634,75 грн. (а. с. 45-46 т. 1) скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06.08.2008 року (а. с. 93-95 т. 1).
Доводи апеляційної скарги, з приводу того, що автомобіль позивачем був отриманий не як засіб протезування, а його було продано позивачу на пільгових умовах, як інваліду загального захворювання, а тому затрати на транспортний засіб та його обслуговування не підпадають під дію ст. 1195 ЦК України, і тому не повинні компенсуватися позивачем, судова колегія не може прийняти до уваги.
Оскільки, рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21.10.2005 року (а. с. 17-20 т. 1), яке набрало законної сили, було встановлено, що захворювання ОСОБА_21 є прямим наслідком травми, отриманої позивачем внаслідок дорожньо-транспортної пригод, яка сталася 10.03.1987 року з вини відповідача (а. с. 6-8 т. 1), у зв’язку з чим ОСОБА_21 було надано автомобіль як засіб протезування, що не підлягає доказуванню (ст. 61 ЦПК України).
Стаття 1195 ЦК України зобов’язує відшкодувати також додаткові витрати на протезування.
Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо розміру витрат позивача та співмірності зазначених витрат з реальною необхідністю позивача в користуванні своїм засобом протезування, оскільки розмір витрат підтверджується матеріалами справи (а. с. 9-10 т.1, а. с. 4-10 т. 2) та враховуючи період часу (з 16.11.2004 року по 01.07.2008 року), за який позивачем здійснено вказані витрати.
Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не може прийняти до уваги, так як вони не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи викладене та оскільки, вони не спростовують висновки суду.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_20 необхідно відхилити, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04.08.2010 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_20 відхилити.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04.08.2010 року по справі за позовом ОСОБА_21 до ОСОБА_20 про стягнення додаткових витрат на протезування внаслідок ДТП – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- ОСОБА_5
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_23 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14.09.2011 року по справі за позовом ОСОБА_23 до Одеського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” про поновлення на роботі, скасування наказу про надання відпустки з наступним звільненням, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
встановила:
Позивач звернувся з вказаним позовом до суду, в якому просив поновити його на посаді заступника директора Одеського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” з 08.08.2011 року та визнати протиправною поведінку відповідача; стягнути з Одеського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.08.2011 року по день поновлення його на роботі та моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.; зобов’язати Одеське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” відмінити наказ № 14-к від 22.07.2011 року про надання відпустки з наступним звільненням його у зв’язку з порушенням чинного законодавства (а. с. 21).
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував незаконним звільненням його з роботи, в зв’язку з порушенням відповідачем вимог ч. 2 ст. 38 КЗпП України, спричинення йому незаконним звільненням моральної шкоди, яку він оцінив в 300 000 грн.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник позивача підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити. Представники відповідача позовні вимоги не визнали.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14.09.2011 року в задоволенні позову ОСОБА_23 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_23 подав апеляційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14.09.2011 року, в якій просить скасувати рішення суду від 14.09.2011 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що суд першої інстанції всебічно і повно не з’ясував всі обставини цієї справи.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач підтримав апеляційну скаргу, представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог, наданих доказів, доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову позивачу, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_23 знаходився у трудових відносинах з ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ”, працюючи на посаді заступника директора. Протягом травня-липня 2011 року ОСОБА_23, на підставі його заяви, наказами директора ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” неодноразово надавались невикористані основні щорічні відпустки і додаткові відпустки за період роботи у 2009-2010 роках, у 2010-2011 роках. Строк дії відпусток наданих наказом № 34 від 22.06.2011 року закінчувався 24.07.2011 року, тобто в неділю (а. с. 33-36). 22.07.2011 року ОСОБА_23 звернувся з письмовою заявою до директора ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ”, в якій просив надати щорічну та додаткову відпустки за період роботи з 05.02.2011 року по 22.07.2011 року з 25.07.2011 року, матеріальну допомогу на оздоровлення. Одночасно в заяві ОСОБА_23 вказав, що на підставі ст. 38 КЗпП України просить звільнити його за власним бажанням з дня закінчення його відпустки. В цей же день заява ОСОБА_23 була зареєстрована ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ”, вх. № 340 (а. с. 32).
Відповідно до наказу директора ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” № 14-к від 22.07.2011 року ОСОБА_23 було надано невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 05.02.2011 року по 24.07.2011 року на 11 календарних дні з 25.07.2011 року по 04.08.2011 року включно та додаткову оплачувану відпустку за роботу з ненормованим робочим днем за 2011 рік на 3 календарних дні з 05.08.2011 року по 07.08.2011 року включно. Другим пунктом цього наказу ОСОБА_23 звільнено 07.08.2011 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. 25.07.2011 року ОСОБА_23 був ознайомлений з цим наказом на тексті якого, він особисто зробив напис: „З датою звільнення Пунктом 2 наказу не згоден” (а. с. 5).
22.07.2011 року за вих. № 326 директор ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” звернувся з листом до директора ТОВ „Промстрой Прогресс” ОСОБА_24, в якому повідомив про звільнення посади заступника директора з 08.08.2011 року і просив надати інформацію щодо наявності кандидатур на вищевказану посаду та можливості переведення працівника відповідної кваліфікації з ТОВ „Промстрой Прогресс” до ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” з 08.08.2011 року. Одночасно була передана посадова інструкція заступника директора (а. с. 48). На цей лист директором ТОВ „Промстрой Прогресс” 25.07.2011 року надана відповідь, в якій повідомлено, що ОСОБА_25 має відповідну кваліфікацію та не заперечує щодо його переведення до ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” (а. с. 55).
Наступним листом вих. № 323 від 27.07.2011 року директор ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” просив директора ТОВ „Промстрой Прогресс” звільнити з роботи заступника директора з інвестицій ТОВ „Промстрой Прогресс” ОСОБА_25 до 08.08.2011 року за п. 5 ст. 36 КЗпП України в порядку переведення до ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ”. Наказом директора ТОВ „Промстрой Прогресс” від 05.08.2011 року ОСОБА_25 звільнено з посади заступника директора, у зв’язку з переводом до ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України. Наказом директора ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” № 15-к від 08.08.2011 року ОСОБА_25 прийнято на роботу на посаду заступника директора з окладом згідно штатного розпису (а. с. 48-50, 53-54).
08.08.2011 року ОСОБА_23 звернувся з письмовою заявою до директора ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ”, в якій зазначив, що в зв’язку з постійним порушенням КЗпП України при наданні відпустки, він просить написану ним заяву в травні 2011 року рахувати недійсною щодо звільнення, а також повідомити його про відміну наказу про звільнення. В цей же день заява ОСОБА_23 була зареєстрована ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” вх. № 393 і на адресу ОСОБА_23 направлена відповідь про його звільнення та призначення на посаду заступника директора особу, яка була переведена з іншого підприємства (а. с. 6, 59).
Положенням про Одеське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” передбачено, що це управління є підрозділом ДСФУ „ДФСМЖБ”, юридичною собою, підзвітне і підпорядковується Фонду. Управління ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” здійснює директор, який серед наданих йому повноважень приймає на роботу та звільняє працівників на підставі, виданої головою правління Фонду довіреності (п. 1.1, 4.1, 4.5). Така довіреність № 36 була видана директору 28.03.2011 року (а. с. 60).
Таким чином, відповідно до ст. ст. 24, 38 КЗпП України суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_25, як особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства за погодженням між керівниками підприємства і установи, не могло бути відмовлено ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” в укладенні трудового договору. Тому, незважаючи на те, що ОСОБА_23 після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і вимагав заяву про розірвання трудового договору визнати недійсною директор ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” був вправі звільнити ОСОБА_23 за поданою раніше заявою.
Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_23 було законним, тому судом відмовлено йому у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, скасування наказу про надання відпустки з наступним звільненням і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи вимоги ст. 235 КЗпП України.
Судом встановлено, що не було порушення законних трудових прав ОСОБА_23, які б завдали йому моральну шкоду. Тому суд, враховуючи вимоги ст. 237-1 КЗпП України, відмовив в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та прийшов до правильного висновку на підставі наданих і досліджених доказів, відмовивши в задоволенні позову позивачу.
Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.
Оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 24 КЗпП України особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Згідно з ч. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивача з 07.08.2011 року звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України на підставі його заяви, а на його місце запрошено та призначено в порядку переведення іншу особу ОСОБА_25, якому не могло бути відмовлено в укладенні трудового договору (а. с. 5, 32, 48-50).
Тому позивача відповідно до вимог чинного законодавства звільнено з роботи за власним бажанням, а судом першої інстанції обгрунтовано та на підставі закону відмовлено йому в задоволенні позовних вимог щодо поновленні його на роботі та похідних позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо поновлення на роботі, то і відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог, враховуючи їх обгрунтування.
Також судова колегія погоджується з оцінкою судом першої інстанції доводів позивача про те, що заяву про звільнення він писав під тиском директора та з висновком суду першої інстанції про порушення позивачем ч. 2 ст. 31 ЦПК України при доповненні підстав позову.
Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач – пред’явити зустрічний позов.
Тобто, підстава позову може бути змінена до початку розгляду судом справи по суті, шляхом подання письмової заяви.
З матеріалів справи не вбачається, що позивач, відповідно до вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України, змінював чи доповнював підстави позову.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що судом не взято до уваги, що апелянтом на наказі директора ОРУ ДСФУ „ДФСМБЖ” № 14-к від 22.07.2011 року було особисто написано „З датою звільнення Пунктом 2 наказу не згоден” та в усній формі 25.07.2011 року було попереджено, що він відкликає свою заяву щодо розірвання трудового договору і просив відмінити пункт 2 наказу, судова колегія не може прийняти до уваги.
Оскільки, судом першої інстанції в рішенні суду (а. с. 76) надана обгрунтована оцінка напису на тексті наказу № 14-к від 22.07.2011 року позивачем (а. с. 5), з якою погоджується судова колегія.
З вказаного напису не вбачається, що позивач відкликає свою заяву про звільнення його за власним бажанням, а попередження в усній формі відповідача 25.07.2011 року, що він відкликає свою заяву щодо розірвання трудового договору і просив відмінити пункт 2 наказу, не підтверджується доказами, відповідно до матеріалів справи.
Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом не взято до уваги, що заява про звільнення за власним бажанням позивачем подана під тиском, оскільки судом першої інстанції в ході розгляду справи з’ясовувалася вказана обставина та в рішенні суду (а. с. 75-76) цим доводам позивача надана обгрунтована оцінка, з якою погоджується судова колегія, так як докази цьому в матеріалах справи відсутні.
Судова колегія також не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, щодо погодження звільнення позивача та щодо звільнення його Головою правління ДСФУ „ДФСМБЖ”, враховуючи підстави позову позивача, з цих підстав позов позивачем, у встановленому законом порядку не заявлявся (а. с. 1-4, 18-21), та межі розгляду справи судом першої інстанції, що не позбавляє права позивача звернутися з позовом до суду з цих підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не може прийняти до уваги, так як вони не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи викладене та оскільки, вони не спростовують висновки суду.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_23 необхідно відхилити, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14.09.2011 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_23 відхилити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14.09.2011 року по справі за позовом ОСОБА_23 до Одеського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи „Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” про поновлення на роботі, скасування наказу про надання відпустки з наступним звільненням, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступаков
В.А. Станкевич
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді – Варикаші О.Д.
суддів - Ступакова О.А.
- Станкевича В.А.
при секретарі - Сутула Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ДП „Іллічівський морський торговельний порт” на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 04.07.2011 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року, по справі за позовом ОСОБА_27 до ДП „Іллічівський морський торговельний порт”, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Іллічівськ Одеської області про визнання факту каліцтва на виробництві,-
встановила:
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_27 до ДП „Іллічівський морський торговельний порт”, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Іллічівськ Одеської області про визнання факту каліцтва на виробництві.
ДП „Іллічівський морський торговельний порт” звернулося з заявою до суду про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року.
Свою заяву заявник обґрунтовував, посилаючись на те, як зазначено в ухвалі суду, що відкрилися нові обставини, які раніше не були відомі, а саме з посиланням на лист Іллічівської басейнової лікарні на водному транспорті від 22.03.2011 року за № 01/17-93 на ім’я начальника служби охорони праці ДП „ІМТП” про оцінку первинного запису про стан здоров’я ОСОБА_27 де вказується, що запис зроблений лікарем-невропатологом викликає сумнів, а також сумнів викликає підпис лікаря невропатолога. Крім того, відповідач посилається на обставини того, що запис в амбулаторній картці ОСОБА_27 від 11.05.1985 року зроблений на типографському бланку 1987 року.
Також представник відповідача ДП „ІМТП” посилався на адвокатську відповідь щодо сумнівного запису лікаря та лікування ОСОБА_27 за № 01/15-758 від 26.11.2009 року, яка була відома представнику позивача ОСОБА_28, але ні адвокат ОСОБА_28 та ОСОБА_27 не надали суду цієї відповіді, тобто навмисно приховали відомості, які були їм відомі на час розгляду справи.
Цей факт, що відповідь, надана медичним закладом адвокату ОСОБА_28, представнику ОСОБА_27 від 26.11.2009 року за № 01/17-578 та відповідь на ім’я начальника СОП ДП „ІМТП” від 22.03.2011 року за № 01/17-93 є нововиявленою обставиною і спростовує висновок суду про факт отримання каліцтва на виробництві.
Представник ВД ФССНВ заяву підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача просив в задоволенні заяви відмовити
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 04.07.2011 року в задоволенні заяви представника ДП „Іллічівський морський торговельний порт” про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року, по справі за позовом ОСОБА_27 до ДП „Іллічівський морський торговельний порт”, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Іллічівськ Одеської області про визнання факту каліцтва на виробництві, відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду, ДП „Іллічівський морський торговельний порт” подало апеляційну скаргу на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 04.07.2011 року, в якій просить ухвалу суду від 04.07.2011 року скасувати, постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ДП „Іллічівський морський торговельний порт” про перегляд судового рішення від 26.11.2010 року у зв’язку з нововиявленими обставинами, скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року. Прийняти нове рішення по справі, яким у позові ОСОБА_27 про визнання факту каліцтва на виробництві відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала прийнята при неповному з’ясуванні обставин, що мають суттєве значення для правильного та об’єктивного розгляду справи, судом не були витребувані всі відомості, необхідні для вирішення спору та з суттєвим порушенням норм цивільного процесуального та матеріального права України.
В судовому засіданні представники ДП „Іллічівський морський торговельний порт” та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Іллічівськ Одеської області підтримали апеляційну скаргу, представник ОСОБА_27 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. ОСОБА_27 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи від нього на адресу суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Відмовляючи в задоволенні заяви ДП „Іллічівський морський торговельний порт” про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року, суд першої інстанції виходив з наступного.
Суд вважав, що обставини, на які посилається відповідач, як на нововиявлені, не можуть вважатися такими, оскільки необхідними ознаками нововиявлених обставин є: їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, а як вбачається з матеріалів справи на момент вирішення спору обставини стосовно оціночних суджень спеціалістів Іллічівської басейнової лікарні на водному транспорті стосовно діагнозу та стану здоров’я ОСОБА_27, на які заявник посилається як нововиявлені, вже існували і йому про них було відомо. Ці обставини досліджувалися судом першої інстанції.
Окрім того, питання професійності чи не професійності запису лікарем діагнозу в амбулаторній картці позивача не розглядалося, так як це питання не є предметом спору, але на день розгляду справи про наявність цього запису було відомо всім учасникам процесу і суд дав цьому запису належну оцінку.
Стосовно адвокатських відповідай, суд вважав, що інформація, яка міститься в них стосовно діагнозу ОСОБА_27 та інших обставин, вказаних у відповіді є такою, що досліджувалася відповідачем, оскільки вона була оціночною та надавалась адвокату на відповідь на ім’я начальника СОП ДП „ІМТП” Яковищенко за № 117 від 2004 року, копію якої надавав відповідач.
Що стосується доводів заявника стосовно, що запис в амбулаторній картці ОСОБА_27 від 11.05.1985 року зроблений на типографському бланку 1987 року, то на час розгляду справи та постановлення рішення, заявнику було відомо про наявність як запису так і бланку, на якому зроблено запис, але з цього приводу ніяких доводів та заперечень заявником не надавалось, а доказів про те, що цей запис є сфальсифікований заявником не надано.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції вважав, що на підставі ст. 361 ЦПК України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.1981 року „Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили”, у задоволенні заяви слід відмовити через відсутність нововиявлених обставин.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано і на підставі закону дійшов таких висновків та правильно відмовив у задоволенні заяви ДП „Іллічівський морський торговельний порт” про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року, по справі за позовом ОСОБА_27 до ДП „Іллічівський морський торговельний порт”, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Іллічівськ Одеської області про визнання факту каліцтва на виробництві.
Оскільки, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України підставами для перегляду рішення суду у зв’язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Обставини на які посилається заявник в заяві (а. с. 207-209) не є нововиявленими обставинами, відповідно до ст. 361 ЦПК України, а є оціночними судженнями спеціалістів Іллічівської басейнової лікарні на водному транспорті стосовно запису в амбулаторній картці ОСОБА_29, який досліджувався судом першої інстанції в ході розгляду справи, що вбачається з рішення суду (а. с. 201), діагнозу та стану здоров’я ОСОБА_27, про що було відомо відповідачеві в ході розгляду справи (а. с. 9).
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що нововиявленим є не документ (запис від 11.05.1985 року), а той факт, що вказаний документ не підтверджується медичним закладом, уповноваженим на його видання, і судом не перевірена його достовірність, судова колегія не може прийняти до уваги, оскільки це не є нововиявленою обставиною, а відноситься до оцінки доказів судом (ст. 212 ЦПК України).
Інші доводи апеляційної скарги судова колегія також не може прийняти до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду першої інстанції, щодо відсутності нововиявлених обставин, враховуючи обставини наведені заявником.
Таким чином, за таких обставин, доводи апеляційної скарги, не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції вимог закону при постановленні оскаржуваної ухвали від 04.07.2011 року та не можуть бути прийняті до уваги, так як не спростовують висновки суду, а можуть бути предметом розгляду судом апеляційної інстанції, в разі подачі апеляційної скарги на рішення суду від 26.11.2010 року.
Тому правові підстави для скасування ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 04.07.2011 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року, з підстав викладених в апеляційній скарзі, відсутні.
Керуючись ст. ст. 304, 307, п. 1 ст. 312, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ДП „Іллічівський морський торговельний порт” відхилити.
Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 04.07.2011 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26.11.2010 року, по справі за позовом ОСОБА_27 до ДП „Іллічівський морський торговельний порт”, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Іллічівськ Одеської області про визнання факту каліцтва на виробництві – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
О.А. Ступаков
В.А. Станкевич