У Х В А Л А
Іменем України
09.02.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області
у складі : головуючого – судді Мацунича М.В.
суддів : Дроботі В.В., Фазикош Г.В.
з участю секретаря : Калинич С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” про розірвання споживчого кредитного договору, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 грудня 2011 року відмовлено ОСОБА_1 у розірванні споживчого кредиту, визнанні недійсними, заяви на видачу готівки й квитанції щодо проведення валюто-обмінної операції.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Мотивує її тим, що рішення суду є необґрунтованим, оскільки ухвалено в порушення вимог норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав, вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити таку з наведених підстав.
Представник позивача в особі ОСОБА_2 заперечив, вимоги апеляційної скарги й просив відхилити таку.
Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що 18.10.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ “акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” укладено кредитний договір за № 1813 на суму 24950 доларів США під 9,5 відсотків річних. Позивач не виконує, умови договору та кредитні кошти не повертає у відповідності до графіку погашення. З вимогою про розірвання або зміну кредитного договору, ОСОБА_1 не звертався до банку.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального й процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводом апеляційної скарги на є те, що відповідно до умов кредитного договору від 18.10.2007 року, валютою зобов’язання позивача є гривня України. Кредитний договір містить двозначні положення щодо умов кредитування й валюти зобов’язання, які слід тлумачити на користь споживача. А заява на видачу готівки за № 6 від 19.10.2007 року, та квитанція про здійснення валютно-обмінної операції за № 6 від 19.10.2007 року є недійсними.
Проте такі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
За загальним правилом ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 11 ЗУ “Про захист прав споживачів”, апелянту надано Банком 08.10.07 р. повідомлення про умови кредитування на придбання автотранспортних засобів та орієнтовну сукупну вартість кредиту в якому значиться підпис споживача. В п. 10 Повідомлення зазначено, що орієнтовна сукупна вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням) складає 86382,86 грн., а саме : сума кредиту – 24950 доларів США; проценти за користування кредитом – 8394,75 доларів США. Визначено платежі в сумах та відсотках за надані послуги на користь банку. Та згідно п. 15 Повідомлення, ОСОБА_1 попереджено, що у випадку отримання кредиту в іноземній валюті, валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе позичальник (п. 3.8. Правил), /а.с. 129-130/.
Як убачаться із заяви-анкети позичальника на отримання кредиту від 08.10.2007 року, ОСОБА_1 просив Банк надати йому кредит на придбання автомобіля марки “Мазда”, вартістю 126000 грн. у сумі 24950 доларів США, терміном на 84 місяці, /а.с. 117-118/.
В п. 2.1. кредитного договору № 1813 від 18.10.2007 р. зазначено, що Банк надає Позичальнику (ОСОБА_1) кредит у сумі 24950 доларів США на умовах передбачених, цим Договором. Та в п. 2.2. цього Договору зазначено, що за користування кредитом установлюється процентна ставка в розмірі 9,5 % річних, /а.с. 12/. Як зазначено в п. 8.10. цього Договору, орієнтовна сукупна вартість кредиту становить суму 86382,86 грн. та реальна процентна ставка 20,47 % річних, /а.с. 17/. Така ж сума зазначена й у повідомленні про умови кредитування на придбання автотранспортних засобів.
Представник банку - ОСОБА_2, пояснив суду з приводу змісту п. 8.10. цього Договору, що це є орієнтовна вартість тих послуг, які пов’язані з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням. Сам же кредит, який отримав ОСОБА_1 становить суму 24950 доларів США за користування якою встановлена процентна ставка в розмірі 9,5 % річних.
Як убачається із заяви на видачу готівки № 6 від 19.10.07р., зміст операції полягав у видачі позичальнику кредиту на придбання автомобіля Мазда 3 згідно кредитного договору № 1813 від 18.10.2007р.. На даній заяві міститься підпис під “отримувач” ОСОБА_1, /а.с. 119/. Також із квитанції № 6 про здійснення валютно-обмінної операції від 19.10.07р. слідує, що ОСОБА_1 продав 24950 доларів США та отримав 124001,50 гривень, /а.с. 120/.
З наявних у матеріалах справи квитанцій з 19.10.07р. по 14.10.11р. убачається, що ОСОБА_1 здійснював поточні платежі за кредитним договором у доларах США, /а.с. 48 - 97/.
Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 виконував свої зобов’язання по кредитному договору, виходячи саме із суми 24950 доларів США за користування якою сплачував, проценти в розмірі 9,5 % річних. При запропонуванні ОСОБА_1 умов кредитування, він мав можливість обрати для себе вигідні умови кредитування, а саме, отримати кредит у національній валюті. Також, ОСОБА_1 було попереджено, що у випадку отримання кредиту в іноземній валюті, валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе позичальник. Усе це вказує на те, що при укладенні кредитного договору, волевиявлення учасників правочину, повністю відповідало їхній внутрішній волі. А кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, які наступили для сторін.
Проаналізувавши наведене, колегія суддів уважає, що відповідно до умов кредитного договору від 18.10.2007 року, валютою зобов’язання ОСОБА_1 є іноземна валюта – долар США, а не грошова одиниця України - гривня.
Заява на видачу готівки за № 6 від 19.10.2007 року та квитанція про здійснення валютно-обмінної операції за № 6 від 19.10.2007 року мають відповідні реквізити з яких чітко вбачається, які здійснювались банківські операції, та між ким і наявні підписи цих осіб. Позаяк дані документи є доказом того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, які почались ними виконувати. А тому, вони не можуть бути визнані недійсними, так-як не впливають на істотність умов договору, а являються тільки доказом виконання такого.
Статтею 651 ЦК України передбачені підстави для зміни або розірвання договору. У судовому порядку ці питання вирішуються, якщо сторонами договору не досягнуто згоди й одна із заінтересованих сторін звернулася з вимогою до суду із двох підстав : істотне порушення договору другою стороною; інші випадки, встановлені договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України).
Натомість, ч. 3 ст. 651 ЦК зазначає, що й без звернення до суду договір уважається розірваним або зміненим у силу самого факту односторонньої відмови від договору в повному обсязі чи частково (якщо таке право передбачене договором або законом).
Виходячи з характеру правовідносин сторін, колегія суддів дійшла до думки, що апелянтом у силу вимог статей 10, 60 і 179 ЦПК України не подано належні докази та не доведено ті обставини на які він посилався як на підставу своїх вимог, стосовно істотного порушення умов кредитного договору відповідачем. Та зазначений кредитний договір не може бути розірваний в односторонньому порядку, позаяк таке не передбачено самим договором, а також законом (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України).
Та оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведеного й висновків суду першої інстанції, а тому, колегія суддів у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Ураховуючи наведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів :
у х в а л и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 грудня 2011 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили .
Головуючий : ______________________ Судді : ______________________ ______________________