2-2380/11  

РІШЕННЯ

Іменем  України

03 лютого 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого –судді Цукурова В.П.,

при секретарі –Кривошей Г.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Фролова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ»в особі Донецького представництва про визнання довіреності та кредитного договору недійсними суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товарситва «Піреус банк МКБ»в особі Донецького представництва ПАТ «Піреус банк МКБ», посилаючись на наступні обставини.

26 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Міжнародний комерційний банк»в особі Донецького філіалу  ВАТ «Міжнародний комерційний банк»було підписано кредитний договір №К/08-07 від 26 лютого 2008 року. Сума кредиту за даним кредитним договором складає 83 000 доларів США, строк погашання кредиту - 26 січня 2010 року з установленою процентною ставкою 13 % річних з щомісячною платою без графіку сплати відсотків.

Кредитний договір з боку банку був підписаний його представником ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності, засвідченої нотаріально від 18.01.2008 року та підписаною Головою Правління ВАТ «Міжнародний комерційний банк»Дядченко С.Ю.

Рішенням Правління головного банку Донецького філіалу ВАТ «Міжнародний комерційний банк»було встановлено ліміт самостійного прийняття рішення без погодження з кредитним комітетом ВАТ «Міжнародний комерційний банк»у м. Києві в розмірі 700 000 гривень.

Згодом було з’ясовано, що видача довіреності на право підписання кредитних договорів з директором філіалу банку ОСОБА_1 і, як наслідок, укладання кредитного договору, було здійснено з порушенням законодавства України.

Так, листом №1029-І від 17 листопада 2008 року позивач був повідомлений, що на видачу кредиту був відсутній дозвіл правління банка, наявність якого передбачено п.п.1,3 «а»гл.1 розділу 6 Постанови НБУ №368.

Зазначає, що в даному випадку відповідний дозвіл був відсутній, довіреність було видано з порушенням статей 244, 246 Цивільного Кодексу України без прийняття нормативно спільного рішення правління банку та наглядової ради банку, а також з порушенням статті 37 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати довіреність від 18 січня 2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №6 та кредитний договір №К/08-07 від 26 лютого 2007 року, укладений між ВАТ «Міжнародний Комерційний Банк» та ОСОБА_1 - недійсними.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. Пояснив, що довіреність відповідає усім вимогам закону щодо її форми та змісту, вона підписана головою правління, яка діяла на підставі статуту, та посвідчена нотаріально. Зазначив, що підстав для визнання довіреності та договору недійсними немає.

Суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

26 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ВАТ «Міжнародний комерційний банк», правонаступним якого є відповідач по справі ПАТ «Піреус банк МКБ», було підписано кредитний договір №К/08-07 (а.с.7-8).

Відповідно до п.1.1 даного договору банк, протягом 5-ти днів після підписання договору, при наявності ресурсів та оформлення належним чином застави, надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом 83 000 доларів США терміном з 26 лютого 2008 року по 26 лютого 2010 року зі сплатою відсотків відповідно до умов договору.

Представник банку ОСОБА_3, який підписав оспорюваний договір, діяв на підставі довіреності, засвідченої нотаріально 18 січня 2008 року та підписаною Головою Правління ВАТ «Міжнародний комерційний банк»Дядченко С.Ю. (а.с.10).

Вищенаведені обставини сторонами у судовому засіданні не оспорювались.

У той же час, ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом, або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється  

Згідно з ч.3 ст.244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до ч.2 ст.244 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Крім того, створення та функціонування банків регулюється спеціальним Законом України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до ст.37 якого органами управління банку є загальні збори акціонерів, наглядова рада банку, правління (рада директорів) банку.

Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про банки та банківську діяльність»Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України,
цього Закону, Закону України "Про  Національний  банк  України",  інших законодавчих актів  України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Так, відповідно до п.п.1,3 гл.1 розділу 6 Постанови Національного банку України №368 від 28 серпня 2001 року «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 року за №841/6032, в редакції, що діяла на момент підписання оспорюваного договору, з метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов'язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється за таких умов: а) особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, - за спільним письмовим рішенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів).

Судом не береться до уваги посилання відповідача на те, що довіреність підписана уповноваженою на те особою, а саме головою правління, яка діяла на підставі статуту, оскільки Інструкція Національного банку України є нормативно-правовим актом, дотримання якого є обов’язковим для банку.

Так, при наданні кредиту позивачу, який на той час був директором філіалу банку, вимога Національного банку України про наявність спільного рішення правління банку та його наглядової ради відповідачем дотримана не була. Голова правління не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для підписання оспорюваної довіреності, що є підставою для визнання її недійсною через недодержання ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України.

Крім того, викладена позиція суду підтверджується й відповідачем, а саме - листом Донецької філії ВАТ «Піреус банк МКБ»№1029-і від 17.11.2008 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи (а.с.43). Даним листом відповідач сам повідомив ОСОБА_1 про порушення процедури видачі кредиту.

Як наслідок, представник банку ОСОБА_3, діючий на підставі недійсної довіреності, не був  законним чином уповноваженою особою на підписання оспорюваного кредитного договору, що є порушенням ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України, яке тягне за собою недійсність цього договору.

Виходячи з викладеного, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ»та визнати довіреність від 18 січня 2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №6, та кредитний договір №К/08-07 від 26 лютого 2007 року, укладений між ВАТ «Міжнародний Комерційний Банк»та ОСОБА_1 - недійсними.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 8,50 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи у розмірі 37 гривень.

На підставі ст. ст. 14, 92, 203, 207, 215, 244, 626 ЦК України та керуючись ст. ст. 5, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ»в особі Донецького представництва про визнання довіреності та кредитного договору недійсними –задовольнити повністю.

Визнати довіреність від 18 січня 2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №6 – недійсною.

Визнати кредитний договір №К/08-07 від 26 лютого 2007 року, укладений між ВАТ «Міжнародний Комерційний Банк»та ОСОБА_1, –недійсним.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8,50 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи у розмірі 37 гривень.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано через Ворошиловський районний суд м.Донецька до апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної  сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного

суду міста Донецька В.П. Цукуров