КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 червня 2025 року                                   м. Київ                               № 320/29266/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом           ОСОБА_1

до                     Військової частини НОМЕР_1  

про визнання протиправною бездіяльність,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про переміщення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 для проходження військової служби за місцем проживання за сімейними обставинами (у зв`язку із хворобою батька);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про переміщення для проходження військової служби за місцем проживання за сімейними обставинами (у зв`язку із хворобою батька).

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позивач вважає протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 , яке не розглянуло поданий ним рапорт про переміщення за сімейними обставинами та не надало відповіді. На обґрунтування позову посилається на положення Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідач своїм правом на відзив не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 01.09.2023 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

ОСОБА_2 (далі - позивач) проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач). 20 червня 2023 року позивачем подано рапорт про переміщення для подальшого проходження служби за місцем проживання, з огляду на сімейні обставини - зокрема необхідність догляду за батьком, який, відповідно до медичної довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги», потребує постійної підтримуючої терапії.

Оскільки в період дії воєнного стану адреси та контактні дані військових частин не є публічними, позивач направив зазначений рапорт до Генерального штабу Збройних Сил України із супровідною заявою про передачу його за належністю до командування військової частини НОМЕР_1 .

До рапорту додано копії медичних документів, що підтверджують стан здоров`я батька, свідоцтво про народження позивача, яке засвідчує родинні зв`язки, а також документи, що підтверджують факт проходження ним військової служби.

На момент звернення до суду відповіді на поданий рапорт позивач не отримував, інформація про його розгляд відсутня.

Не погоджуючись із бездіяльністю командування військової частини, яка полягала у відсутності реагування на рапорт, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

За нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статуту внутрішньої служби), про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Згідно з пунктом 1 розділу 1 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559 (далі - Порядок №531), цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Відповідно до пункту 2 розділу 1 Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Пунктом 1 розділу 2 Порядку №531 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Згідно з пунктами 1 - 3 розділу 3 Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Відповідно до пункту 9 розділу 3 Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

VI. Оцінка суду

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Суд при розгляді адміністративної справи перевіряє, чи дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень відповідає вимогам законності, обґрунтованості, своєчасності, добросовісності та пропорційності, а також чи здійснена вона в межах компетенції такого органу.

Оцінюючи доводи позивача, обставини справи, наявні докази та відповідні норми матеріального й процесуального права, суд надає правову оцінку діям (бездіяльності) відповідача поетапно, з врахуванням кожного з наведених позивачем аспектів порушення його прав.

У позовній заяві позивач зазначає, що командування військової частини НОМЕР_1 допустило бездіяльність як суб`єкт владних повноважень, не розглянувши його рапорт про переміщення до іншої частини за сімейними обставинами. Посилаючись на статті 2, 5, 19 КАС України, а також на статтю 19 Конституції України, позивач обґрунтовує, що така бездіяльність підлягає судовому контролю в межах адміністративного провадження.

З позовної заяви вбачається, що спір виник у сфері публічно-правових відносин між фізичною особою та органом військового управління щодо реалізації права на службове звернення. Військова частина є структурним підрозділом Міністерства оборони України і, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, наділена ознаками суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що предметом позову є оскарження бездіяльності - тобто не вчинення відповідачем дії, яку той був зобов`язаний вчинити на підставі закону. Такий спір підпадає під юрисдикцію адміністративного суду відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України.

Аналогічний підхід відображений у правовій позиції Верховного Суду у постанові від 30.01.2020 року у справі № 9901/24/19, де зазначено, що «орган військового управління, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний розглядати звернення військовослужбовців відповідно до законодавства, а його бездіяльність може бути предметом розгляду адміністративного суду».

Дана позиція узгоджується також з постановою Касаційного адміністративного суду від 17.05.2022 у справі № 320/13836/21, де суд прямо зазначив, що відсутність реагування на службове звернення військовослужбовця є оскаржуваною бездіяльністю у порядку адміністративного судочинства.

Суд вважає за необхідне констатувати, що, даний спір є публічно-правовим, відповідач є суб`єктом владних повноважень, а позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії підлягають розгляду за правилами КАС України.

Щодо меж реалізації обов`язку реагування на звернення особи.

У контексті викладеного в позовній заяві позивач вважає, що командування військової частини НОМЕР_1 зобов`язане було розглянути його рапорт відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок звернення громадян і військовослужбовців. Він наводить положення статей 1, 5, 19 Закону України «Про звернення громадян», пункт 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також Інструкції МОУ №735 від 28.12.2016, які передбачають обов`язок посадових осіб своєчасно, неупереджено й об`єктивно розглядати звернення.

З позовної заяви вбачається, що позивач подав рапорт 20.06.2023 року через Генеральний штаб Збройних Сил України у зв`язку із засекреченістю місцезнаходження частини. У тексті рапорту міститься конкретне службове прохання - про переміщення за місцем проживання у зв`язку із необхідністю догляду за хворим батьком. Водночас до моменту розгляду справи командування військової частини не надало відповіді на рапорт, не повідомило позивача про результати його розгляду, а доказів виконання обов`язку надано не було.

Суд встановив, що рапорт дійсно є належною формою службового звернення у Збройних Силах України, яка підпадає під визначення звернення громадян відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про звернення громадян». Як передбачено статтею 19 вказаного Закону, посадові особи органів державної влади зобов`язані письмово повідомити заявника про результати розгляду його звернення та суть прийнятого рішення.

Пунктом 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що відповідь на звернення військовослужбовця має бути надана у письмовій формі з посиланням на акти законодавства, а у разі відмови - з обґрунтуванням причин та роз`ясненням порядку оскарження.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 320/8361/20, де зазначено, що командир військової частини не має права залишити рапорт без розгляду, навіть якщо вважає, що відсутні підстави для його задоволення. Відповідь у такому разі має бути вмотивованою і наданою у встановлений законом строк.

Позиція суду узгоджується з практикою Касаційного адміністративного суду, викладеною, зокрема, у постанові від 26.04.2022 у справі № 160/14156/21, в якій суд наголосив: «Надання відповіді на звернення - це не дискреційне право, а обов`язок суб`єкта владних повноважень. Його невиконання є формою бездіяльності».

Ураховуючи викладене, суд констатує, що командування військової частини мало обов`язок розглянути рапорт позивача та надати відповідь у встановленому порядку. Ненадання такої відповіді свідчить про порушення обов`язку діяти відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок звернення військовослужбовців.

З аналізу позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що на підтвердження викладених вимог позивач належним чином задокументував обставини свого звернення до військової частини НОМЕР_1 . Зокрема, надано: копію рапорту про переміщення, заяву про перенаправлення звернення до Генерального штабу ЗСУ, підтвердження факту направлення звернення поштовим зв`язком, медичну документацію щодо стану здоров`я батька, а також документи, що підтверджують сімейні зв`язки та проходження військової служби.

Судом встановлено, що вказані докази відповідають вимогам належності та допустимості, є релевантними щодо предмета спору та підтверджують фактичне звернення позивача до командування військової частини з конкретним рапортом службового характеру. Водночас відповідачем не вчинено жодних процесуальних дій, спрямованих на спростування вказаних обставин, зокрема не подано відзиву, не надано письмових пояснень, не заявлено доказів на підтвердження правомірності власної бездіяльності.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на яких вона обґрунтовує свої вимоги або заперечення. У справах щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доведення правомірності бездіяльності покладається виключно на такого суб`єкта. У даній справі відповідач повністю проігнорував покладений на нього тягар доказування, чим допустив процесуальну недбалість і порушив вимоги належної правової поведінки у публічно-правовому спорі.

Аналогічний підхід висловлено у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 620/10452/21, в якій зазначено, що невиконання відповідачем обов`язку доведення правомірності бездіяльності в разі належної доказової бази з боку позивача є підставою для задоволення адміністративного позову. Згідно з правовою позицією, сформованою Касаційним адміністративним судом у постанові від 09.11.2021 у справі № 320/9345/21, «неподання відзиву та відсутність будь-яких пояснень свідчать про визнання факту бездіяльності та її протиправності».

В умовах процесуальної пасивності відповідача та належного процесуального оформлення позовних вимог, суд не вбачає правових підстав сумніватися в достовірності наведених позивачем обставин, а відтак, бере їх за основу для подальшої правової оцінки.

Указані обставини об`єктивно свідчать про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього законом обов`язку доведення правомірності власної бездіяльності, а відсутність відповідної доказової активності в адміністративному процесі є самостійною підставою для задоволення позову в частині визнання бездіяльності протиправною.

Щодо меж судового контролю та дискреційних повноважень органу військового управління.

Із позовної заяви вбачається, що позивач пов`язує необхідність переміщення до іншого місця проходження військової служби із сімейними обставинами, зокрема - потребою у догляді за хворим батьком, який потребує постійної підтримуючої терапії. У цьому зв`язку позивач просить не лише визнати бездіяльність відповідача протиправною, але й зобов`язати військову частину розглянути рапорт по суті.

Суд встановив, що питання переміщення військовослужбовця в іншу частину або інше місце проходження служби є елементом внутрішньої кадрової політики та належить до сфери дискреційних повноважень командування відповідної військової частини. Такий підхід закріплений у пункті 91 Положення про проходження військової служби, затвердженого Указом Президента України №1153/2008, де зазначено, що рішення щодо переміщення військовослужбовця приймає командир (начальник), який має право призначення на відповідні посади.

Разом із тим, подання рапорту з проханням про переміщення породжує обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути відповідне звернення та повідомити військовослужбовця про прийняте рішення. Відмова від розгляду або умисне ігнорування звернення становить недопустиму форму адміністративної бездіяльності, яка підлягає судовому контролю в межах повноважень адміністративного суду.

У постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 320/8361/20 викладено аналогічний підхід, згідно з яким: «Суд не має повноважень втручатися у дискреційні рішення органу військового управління, однак зобов`язаний надати правову оцінку бездіяльності, яка полягає у неналежному реагуванні на ініційовану процедуру розгляду службового питання».

Цей підхід відображений також у постанові Касаційного адміністративного суду від 13.10.2022 у справі № 280/7204/21, де прямо зазначено: «Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень розглянути звернення або заяву, однак не вправі підміняти собою орган, уповноважений на прийняття рішення по суті такого звернення».

Таким чином, суд розмежовує:

дискреційне право командування ухвалити рішення про переміщення військовослужбовця (яке не може бути підмінене судом);

і юридичний обов`язок відповідача розглянути звернення позивача та надати відповідь (який підлягає контролю в адміністративному процесі).

З огляду на наведене, суд робить висновок, що, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача прийняти конкретне кадрове рішення про переміщення не підлягає задоволенню, оскільки виходить за межі повноважень адміністративного суду та порушує принцип поділу влад. Водночас вимога про зобов`язання розглянути рапорт позивача є законною та підлягає задоволенню, оскільки стосується дотримання суб`єктом владних повноважень визначеної законом процедури.

На підставі всебічного аналізу матеріалів справи, оцінки наданих доказів у їх сукупності, положень Конституції України, законів України та узагальненої судової практики, суд дійшов висновку, що позивачем було здійснено належне та обґрунтоване звернення до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про переміщення за сімейними обставинами. Зазначене звернення оформлене відповідно до вимог законодавства та підтверджене належними доказами, зокрема: копією рапорту, супровідною заявою, медичною довідкою щодо стану здоров`я батька, доказами родинного зв`язку та направлення звернення через Генеральний штаб ЗСУ.

У матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження з боку відповідача про здійснення розгляду рапорту позивача або надання вмотивованої відповіді. Відповідачем не подано відзиву, не надано доказів правомірності своєї поведінки, що, за правилами частини другої статті 77 КАС України, свідчить про невиконання покладеного на нього процесуального обов`язку доведення правомірності власної бездіяльності.

Враховуючи викладене, суд приходить до правового висновку, що не вчинення відповідачем дій щодо розгляду поданого рапорту є протиправною бездіяльністю у розумінні положень статті 19 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Інструкції МОУ № 735. Аналогічний підхід щодо правової природи обов`язку суб`єкта владних повноважень реагувати на звернення особи висловлено Верховним Судом у постанові від 11.02.2021 у справі № 320/8361/20, а також Касаційним адміністративним судом у постанові від 13.10.2022 у справі № 280/7204/21.

Водночас суд зазначає, що вимога позивача щодо зобов`язання відповідача ухвалити конкретне рішення про переміщення не підлягає задоволенню, оскільки реалізація таких рішень належить до виключної дискреції командування військової частини та не є предметом судового контролю в адміністративному процесі. У межах цього спору суд вправі лише зобов`язати суб`єкта владних повноважень діяти у спосіб, передбачений законом, - тобто здійснити розгляд звернення, а не приймати рішення замість нього.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

VІI. Висновок суду

Згідно з частиною першою   статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України   розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою   статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України   встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої   статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України   предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга   статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою   статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України   передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей   9,   77 Кодексу адміністративного судочинства України   розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1   ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України   суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1   статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього   Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач не заявляв клопотань щодо стягнення таких витрат.

Керуючись статтями   9,   14,   73-78,   90,   143,   242-246,   250,   255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про переміщення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 для проходження військової служби за місцем проживання за сімейними обставинами (у зв`язку із хворобою батька).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) розглянути зазначений рапорт ОСОБА_2 (РНОКПП   НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) по суті відповідно до вимог чинного законодавства, з  урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя                                                                                 Леонтович А.М.