ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" червня 2006 р. Справа № АС-50/70-06
вх. № 5530/1-50
Суддя господарського суду Харківської області Усатий В.О.
за участю секретаря судового засідання Мазуренко А.О.
представників сторін
позивача - Шебаніц Н.М., дов. № 06-34/191 від 17.02.2006 р.,
відповідача - Холодзинський Р.С., дов. № 244 від 16.05.2006 р.
по справі за позовом Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Х-в
до ЗАТ "Гонг" , м. Харків
про стягнення 7651,08 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 7603,94 грн. та пені в розмірі 47,14 грн. за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 р.
В судовому засіданні 22.05.2006 р. позивач в обгрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач, відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон), був зобов’язаний у 2005 р. створити 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак фактично на підприємстві в 2005 р. працювало чотири інваліда, у зв’язку з чим повинен сплатити позивачеві штрафні санкції та пеню в сумі 7651,08 грн.
Відповідач в дане судове засідання 22.05.2006 р. не з”явився, однак через канцелярію суду надав заяву про відкладання розгляду справи.
В судове засіданя 22.06.2006 р. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ним дотримані всі вимоги діючого законодавства стосовно створення робочих місць для інвалідів, надана необхідна інформація державній службі зайнятості та Фонду соціального захисту інвалідів про можливість працевлаштування необхідної для виконання нормативу кількості інвалідів, в підтвердження чого представив належні докази. Він також вказав, що жодною з установ інваліди для працевлаштування на підприємстві відповідача не направлялися.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.
Статтею 19 Закону встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі статтею 20 Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів,фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Відповідно до п.5. Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінета Міністрів України 28.12.2001 р. (далі - Порядок), на підприємствах, де працює більш як 15 чоловік, суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно п.4 Порядку, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Матеріалами справи підтверджено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 127 осіб, у зв"язку з чим, відповідно вимог ст.19 Закону, норматив робочих місць відповідача для забезпечення працевлаштування інвалідів - п"ять робочих місць та середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2005 р. становила 7603,94 грн.
Відповідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. на підприємстві відповідача в 2005 р. процювало 4 інваліда.
Таким чином, на думку позивача, за нестворене робоче місце відповідач повинен був сплатити до 15 квітня поточного року штрафні санкції в сумі 7603,94 грн.
Крім того, позивачем на підставі ст.20 Закону нарахована пеня в сумі 47,14 грн. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Однак, доводи позивача спростовуються наступним.
Згідно ст. 18 Закону України "Про основу соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР", який діяв до 18.03.2006 р., працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
При цьому, відповідно до п. 11 Положення "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. за № 314 (із змінами від 10.01.2002р.) (далі - Положення), на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обов'язки:
- виявляти інвалідів, які бажають працювати;
- щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати;
- подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів;
- вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Згідно п.12 цього Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Відповідно п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З наведеного слід зробити висновок, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону.
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
До матеріалів справи відповідачем долучені звіти за кожний місяць до Жовтневого районного центру зайнятості, в яких вказано про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках-інвалідах, що свідчить про належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Крім того, сам позивач надав лист № 457 від 10.05.2005 р., в якому Жовтневий РЦЗ повідомляє про надання ЗАТ "Гонг" звітів для працевлаштування інвалідів на створені вакантні посади та робочі місця.
При дослідженні матеріалів справи було встановлено, що визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування.
Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону органами, позивачем представлені не були.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем були вжиті всі передбачені законодавством заходи щодо працевлаштування інвалідів, що підтверджується наданими доказами, у зв"язку з чим вважає позовні вимоги позивача необгрунтованими та неправомірними, які суперечать загальним принципам права та ст.19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, на підставі чого відмовляє позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Положенням "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, ст.ст. 7-11,17,79,86,94, ст.ст.160- 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений 27.06.2006 р.
Суддя Усатий В.О.