Справа №  2-4036/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          21 лютого 2012 року року     Подільський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого - судді Декаленко В.С.

при секретарі - Кравцовій Ю.В.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1

представника третьої особи – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Українська екологічна страхова компанія», ОСОБА_4  про стягнення суми страхового відшкодування та моральної шкоди, третя особа: ПАТ «Страхова група «ТАС», суд,-

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення суми страхового відшкодування та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.08.2010 року у м. Києві на пр-ті. Глушкова сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля RENAULT д/н НОМЕР_4 (на теперішній час д/н НОМЕР_1) під його керуванням та автомобіля ВАЗ д/н НОМЕР_5 із причепом ПВ д/н НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4.

Зазначає, що внаслідок вчиненої ДТП автомобілі зазнали технічних пошкоджень, що призвело до заподіяння збитку власникам транспортних засобів.

Відповідно до Постанови Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 3-9844/10 від 15.09.2010 року винним у вчиненні ДТП визнано ОСОБА_4, який з метою врегулювання питання щодо відшкодування завданого збитку надав йому два поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме: автомобіль ВАЗ д/н НОМЕР_5 був забезпечений страховим захистом за полісом ВЕ/4979271, що був виданий ЗАТ «УЕСК»; причіп ПВ д/н НОМЕР_3 забезпечений полісом ВЕ/5207944, виданий ПрАТ «СГ «ТАС».

Посилається на те, що він звернувся в обидві страхові компанії для врегулювання питання щодо виплати страхового відшкодування за вищевказаними полісами, однак від ПрАТ «СГ «ТАС» отримав відповідь згідно якої останні зазначили, що не має підстав для виплати страхового відшкодування оскільки згідно даних та рекомендацій МТСБУ у випадку заподіяння шкоди автопоїздом у складі автомобіля із причепом, відповідальність при заподіяні шкоди настає у володільця автомобіля - в даному випадку автомобіля ВАЗ д/н НОМЕР_5, що забезпечений був страховим захистом у ЗАТ «УЕСК».

ЗАТ «УЕСК» ж взагалі відмовились від прийняття документів.

Зазначає, що він направив до МТСБУ скаргу на дії ПрАТ «СГ «ТАС» та відмову у
виплаті страхового відшкодування на що також отримав відповідь, відповідно до
якої МТСБУ рекомендувало звернутися із заявою про виплату страхового відшкодування за полісом      обов'язкового      страхування      цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів до ЗАТ «УЕСК» згідно прийнятих ним на себе зобов'язанням за полісом № ВЕ/4979271.

Звертає увагу суду на те, що враховуючи, що протягом тривалого часу жодних дій відповідач 1 для врегулювання питання відшкодування завданої шкоди не здійснив, третя особа відмовила у виплаті страхового відшкодування, він самостійно, власним коштом, залучив експертну організацію для проведення оцінки розміру завданого збитку відповідно до вимог ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». І згідно Звіту № 174 про оцінку автомобіля  RENAULT д/н НОМЕР_1, матеріальний збиток, завданий внаслідок ДТП складає 23086,75 грн., витрати на проведення експертизи становлять 700,00 грн.

Зазначає, що 05.05.2011 року відповідачу 1 була подана   заява   на   виплату   страхового відшкодування за полісом № ВЕ/4979271, проте всупереч вимогам ст.ст. 36, 37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» останні до цього часу не здійснили виплати страхового відшкодування та не надали жодної відповіді щодо результатів розгляду поданої ним заяви, тобто фактично починаючи з 05.06.2011 року наявне прострочення відповідача 1 у виплаті страхового відшкодування у розмірі 23276,75 грн. (23086,75 грн. + 700,00 грн. - 510,00 грн. = 23276,75 грн., з яких 23086,75 грн. - сума завданого матеріального збитку, 700,00 грн. - сума понесених витрат на проведення експертизи,           510,00 грн. - передбачена полісом № ВЕ/4979271 франшиза, яка підлягає стягненню з відповідача 2.

Крім того посилається на те, що бездіяльність відповідача 1, ігнорування ним його законних прав та інтересів, відмова у прийнятті документів ще у вересні 2010 року, прострочення у виконані ним прийнятих на себе зобов'язань свідчить про умисне порушення його прав та законних інтересів, що не може залишатися поза увагою останнього. І така його  поведінка свідчить про нівелювання його прав, що обурює та призводить до додаткових зусиль та дій, необхідних для відновлення свого порушеного права. Крім того, внаслідок такої винної поведінки відповідача 1, він досі не в змозі відновити своє майно, що виключає можливість його повноцінної та нормальної експлуатації. У зв’язку з чим вважає, що відповідач 1 має сплатити на його користь суму моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримує з вищевикладених підстав, обґрунтувавши поясненнями, просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

          Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги визнає, просить позов задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні просить вирішити спір на розсуд суду.

Відповідач ПАТ «Українська екологічна страхова компанія» в судове засідання не з’явився, про день, час та місце слухання справи повідомленні вчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд вважає можливим слухати справу у відсутність представника відповідача ПАТ «Українська екологічна страхова компанія»  відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України.

          Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_4 представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи, 27.08.2010 року у м. Києві на пр-ті. Глушкова сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля RENAULT д/н НОМЕР_4 (на теперішній час д/н НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля ВАЗ д/н НОМЕР_5 із причепом ПВ д/н НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4, що спричинило пошкодження транспортних засобів (а.с. 12).

Судом встановлено, що винним у вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді  було визнано водія автомобіля ВАЗ д/н НОМЕР_5, ОСОБА_4, що підтверджується наданою суду постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.09.2010 року (а.с.13). Зазначена постанова не оскаржувалась та набрала законної сили.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

Тому враховуючи вищевикладене, факт винуватості ОСОБА_4 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, є встановленим і доказуванню не підлягає.

Як вбачається з наданого суду Звіту № 174 про оцінку автомобіля RENAULT д/н НОМЕР_1 від 27.04.2011 року (а.с.19-24), матеріальний збиток завданий внаслідок ДТП складає 23 086,75 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Крім того відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 27.03.1992 року № 6, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати  будь-яку діяльність, здійснення якої   створює   підвищену   імовірність заподіяння шкоди через неможливість  контролю  за  нею  людини,  а також діяльність   по  використанню,  транспортуванню,  зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення,   які   мають   такі  ж  властивості.  Майнова відповідальність за  шкоду,  заподіяну  діями  таких  джерел,  має наставати  як  при  цілеспрямованому  їх  використанні,  так і при мимовільному  прояву  їх  шкідливих  властивостей  (наприклад,   у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).  Під володільцем джерела  підвищеної   небезпеки   розуміється юридична особа або громадянин,  що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки   в    силу    права    власності,    повного господарського  відання,    оперативного    управління    або    з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

При аналізі зазначених норм цивільного законодавства вбачається, що за наявності вини особи на неї покладається обов’язок відшкодувати шкоду потерпілому.

Згідно ж ст.ст. 3, 4, 5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) та потерпілі.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Зі змісту статті 980 ЦК України вбачається, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Судом встановлено, що автомобіль ВАЗ д/н НОМЕР_5 був забезпечений страховим полісом ВЕ/4979271, що був виданий ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія», а причіп ПВ д/н НОМЕР_3 забезпечений полісом ВЕ/5207944, виданий ПрАТ «СГ «ТАС» (а.с.14).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до ПАТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування на що отримав відповідь, згідно якої останні зазначили, що в них не має підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки згідно даних та рекомендацій МТСБУ у випадку заподіяння шкоди автопоїздом у складі автомобіля із причепом, відповідальність при заподіяні шкоди настає у володільця автомобіля - в даному випадку автомобіля ВАЗ д/н НОМЕР_5, що був забезпечений страховим полісом ЗАТ «УЕСК» (а.с.10).

Аналогічна відповідь була отримана ним і від МТСБУ на його скаргу на дії ПрАТ «СГ «ТАС» (а.с.9).

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється МТСБУ.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку обґрунтованою в даному випадку необхідність пред’явлення вимоги про виплату страхового відшкодування саме до ПАТ «Українська екологічна страхова компанія», виходячи з усіх обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 8), 05.05.2011 року позивач звернувся до ПАТ «Українська екологічна страхова компанія» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Стаття 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.ст. 36, 37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції Закону яка діяла на момент виникнення правовідносин, після розгляду страховиком наданих йому визначених у статті 35 цього Закону документів про дорожньо-транспортну пригоду страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення щодо прийнятого рішення.

Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Судом встановлено, що незважаючи на вимоги норм вищезазначеного Закону, страховик своїх зобов’язань не виконав.

Відповідно до п. 37.2 ст. 37 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції Закону яка діяла на момент виникнення правовідносин, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Крім того відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 суми страхового відшкодування в розмірі 23 276, 75 грн., три відсотки річних в розмірі 122, 44 грн. та пені в розмірі 632, 62 грн., знайшли своє доведення в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах Закону, а тому підлягають задоволенню.

Також знайшла своє доведення в судовому засіданні і вимога позивача про стягнення з відповідача 2 суми франшизи  в розмірі 510, 00 грн. виходячи з умов полісу ВЕ/4979271, вимог ст.ст. 12, 36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1194 ЦК України.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 1, то в їх задоволенні необхідно відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 60 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,  крім випадків встановлених  ст.  61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Незважаючи на вимоги вищезазначених Законів, позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, в чому саме полягає завдана йому моральна шкода та не обґрунтовано її розмір, який він просить стягнути , а тому позовні вимоги позивача в даній частині задоволенню не підлягають, як недоведені.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як  за  зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін  та  інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.  Сторони та інші особи,  які беруть участь у справі,  мають рівні  права  щодо  подання  доказів,  їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.  Кожна сторона повинна довести ті обставини,  на  які  вона посилається  як  на  підставу  своїх  вимог  або заперечень,  крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, знайшли частково своє доведення в судовому засіданні, а тому і позов підлягає задоволенню частково,  а саме в частині зазначеній вище.

Крім того в силу ст. 88 ЦПК України, з ПАТ «Українська екологічна страхова компанія» підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 235, 22 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн., а з ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 5, 10 грн.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 16, 22, 23, 625, 988, 1166, 1187, 1188 ЦК України, ст. 9 ЗУ Закону України «Про страхування», ст.ст. 22, 34, 36, 37 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 27.03.1992 року № 6, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 79, 88, 208, 209, 213-215, 217- 218, 223 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Українська екологічна страхова компанія» на користь ОСОБА_3:

-          завдану матеріальну шкоду в розмірі  23 276, 75 грн.;

-          три відсотки річних в розмірі 122, 44 грн.;

-          пеню в розмірі 632, 62 грн.;

-          судовий збір в розмірі 235,22 грн.;

-          витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3:

-          завдану матеріальну шкоду в розмірі  510, 00 грн.

-          судовий збір в розмірі 5, 10 грн.;

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          СУДДЯ                                                                                     Декаленко  В.  С.