ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2012 року справа № 5020-1991/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
Першого заступника прокурора м. Севастополя
(вул. Л.Павліченко, б.1, м. Севастополь, 99011)
в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України
(вул. Сурікова, б.3 м. Київ, 03035),
Державного концерну “Укроборонпром”
(вул. Дегтярівьска, б.36, м. Київ, 04119),
Державного підприємства “Конструкторське бюро радіозв’язку”
(вул. Вакуленчука, б.29, м. Севастополь, 99053)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кепітал Форс”
(вул. Вакуленчука, б.29, м. Севастополь, 99053),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії”
(вул. Володимирська, б.46, м. Київ, 01034),
про визнання права власності на нерухоме майно та витребування державного майна,
та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору:
Публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії”
(вул. Володимирська, б.46, м. Київ, 01034)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кепітал Форс”
(вул. Вакуленчука, б.29, м. Севастополь, 99053)
про усунення перешкод в реалізації прав іпотекодержателя
за участю представників:
прокурора –Шульги А.М., посвідчення №574 від 18.11.2008;
позивача (Міністерства промислової політики України) –не з’явився;
позивача (Державного концерну “Укроборонпром”) –не з’явився;
позивача (Державного підприємства “Конструкторське бюро радіозв’язку”) –ОСОБА_1, довіреність від 06.12.2010;
відповідача – ОСОБА_2, довіреність від 12.06.2011;
третьої особи (Публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії”) –ОСОБА_3, довіреність №46 від 09.02.2011.
Перший заступник прокурора міста Севастополя (далі –Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України (далі –Позивач 1), Державного концерну “Укроборонпром” (далі –Позивач 2), Державного підприємства “Конструкторське бюро радіозв’язку” (далі –Позивач 3) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кепітал Форс” (далі –Відповідач) про визнання права власності на нерухоме майно та витребування державного майна.
Позовні вимоги з посиланням на статті 388, 392 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) обґрунтовані тим, що спірне майно відчужено Позивачем 3 за договором купівлі-продажу від 11.07.2006 без відповідного погодження органу управління –Міністерства промислової політики України (Позивач 1).
Ухвалою від 26.12.2011 порушено провадження у справі, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Публічне акціонерне товариство “Дочірній банк Сбербанку Росії” (далі –Третя особа).
Ухвалою суду від 07.02.2012 позовна заява Публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кепітал Форс” про усунення перешкод в реалізації прав іпотекодержателя /а.с.92-94 т.2/ прийнята для спільного розгляду з позовом першого заступника прокурора міста Севастополя, розгляд справи призначений на 21.02.2012.
Позовні вимоги Третьої особи з посиланням на статтю 16 ЦК України, статті 3, 7, 9, 11, 33 Закону України «Про іпотеку», обґрунтовані тим, що нею не надавалась згода на відчуження іпотекодавцем предмету іпотеки, передачу іпотекодавцем предмету іпотеки в користування будь-яким третім особам, а в разі задоволення первісного позову Прокурора Відповідач буде змушений передати предмет іпотеки Позивачу 2, що є порушенням прав Банку.
В судовому засіданні 21.02.2012 Прокурором заявлено клопотання про заміну Міністерства промислової політики України на його правонаступника Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном /а.с.110 т.2/. Судом відмовлено в задоволенні клопотання, виходячи з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України №453 від 06.04.1998 “Про перелік підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики” визначено, що Державне підприємство “Конструкторське бюро радіозв'язку” віднесено до сфери управління Мінпромполітики України.
Указом Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” Міністерство промислової політики України реорганізовано в Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1221 від 29.12.2010 “Про утворення Державного концерну “Укроборонпром” Державне підприємство “Конструкторське бюро радіозв'язку” включено до складу концерну.
Указом Президента України №451/2011 від 13.04.2011 “Про Положення про Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном” визначено, що Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном є правонаступником Міністерства промислової політики України і здійснює управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, які належать до сфери його управління, погоджує відчуження майна державних підприємств (підпункти 1, 12 пункту 4 Положення).
Статтею 33 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам –правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації). Стаття 104 Цивільного кодексу України встановлює, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам –правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Судом встановлено, що 18.11.2011 в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998 “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, підписано акт приймання-передачі державного підприємства зі сфери управління Міністерства промислової політики” в управління Державного концерну “Укроборонпром” /а.с.3-6 т.2/, Міністерство промислової політики України припинено 23.12.2011 /а.с.66 т.2/.
Статтею 3 Закону України №3531 від 16.06.2011 “Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі” визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є Кабінет Міністрів України та Державний концерн “Укроборонпром”.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що Державне підприємство “Конструкторське бюро радіозв'язку” не належить до сфери управління Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.
Позивач 1 та Позивач 2 в засідання суду 21.02.2012 явку уповноважених представників не забезпечили, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, у відсутності представників Позивачів.
Прокурором у позовній заяві в порядку статті 67 Господарського процесуального кодексу України викладена заява про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої простить накласти арешт на нерухоме майно –корпус №34Б, вцілому, розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 29, та заборонити Відповідачеві та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо відчуження у будь-який спосіб зазначеного майна.
Розглянувши заяву Прокурора, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Отже заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних та допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування, зокрема, своїх вимог. Наведене стосується й вимоги щодо забезпечення позову.
Зазначені правові позиції викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», інформаційних листах Вищого господарського суду України №01-8/2351 від 20.10.2006, №5-05/759 від 30.12.2008, №01-8/2776 від 12.12.2006, тощо.
Проте, Прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що невжиття запропонованих суду заходів може зробити неможливим виконання рішення господарського суду або в подальшому можуть виникнути ускладнення у виконанні судового рішення, ним лише зазначено про значну вартість спірного майна та перебування майна в іпотеці. При цьому Прокурором не прийняті до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Прокурор у судовому засіданні 21.02.2012 позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Позивачем 2 надана заява за вих.№USE-001-1251 від 27.01.2012 /а.с.1-2 т.2/, відповідно до якої підтримав позов Прокурора та просить його задовольнити повністю.
Представник Позивача 3 позов не підтримав, вважає, що задоволення позову призведе до значного збільшення пасивів підприємства, яке перебуває у процедурі санації (справа №5020-5/549-9/360-5/412-5/154-3/229) (письмові пояснення від 06.02.2012 /а.с.70-71 т.2/).
Представник Відповідача у засіданні суду проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов /а.с. 66-70 т.2/, посилаючись, в тому числі, на дійсність договору купівлі-продажу від 11.07.2006 та виконання всіх умов Позивача 1, викладених у листі №10/3-2-689 від 17.05.2006.
Представник Третьої особи щодо позову Прокурора надав письмові пояснення від 01.02.2012 за вих.№374/4/06-2 /а.с.8-11 т.2/, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував, а також надав заяву про застосування позовної давності /а.с.111 т.2/.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки Третя особа не є стороною у спорі, суд залишив цю заяву без розгляду.
Представник Третьої особи у судовому засіданні 21.02.2012 позовні вимоги до Відповідача про усунення перешкод в реалізації прав іпотекодержателя підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.
Прокурор, представники Позивача 3 та Відповідача проти задоволення цього позову заперечували, зокрема, з підстав, викладених у відзиві Відповідача від 20.02.2012 /а.с.107-108 т.2/.
У судовому засіданні 21.02.2012 суд у порядку статті 821 Господарського процесуального кодексу України вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення, оголосивши орієнтований час проголошення рішення –9 часів 50 хвилин 22.02.2012. Одразу після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення Прокурора, представників сторін, Третьої особи, суд
ВСТАНОВИВ:
Первісно право власності на спірне нерухоме майно –корпус №34Б, вцілому, розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 29 (далі –Спірне майно), було зареєстровано 11.04.2001 за державою Україна в особі Верховної Ради України (закріплено на праві повного господарського відання за Державним підприємством “Конструкторське бюро радіозв'язку”) на підставі свідоцтва про право власності від 11.04.2001 виданого Державним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради за №609 (довідка №6840 від 05.08.2011 /а.с.45 т.1/).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11.07.2006, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойком І.Д., зареєстрованого за №3370, Державне підприємство “Конструкторське бюро радіозв'язку”, діючи від імені держави Україна в особі Верховної Ради України, продало, а Відкрите акціонерне товариство «Севастопольське підприємство «ЕРА»придбало Спірне майно /а.с.14-17 т.1/. Спірне майно передано за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2006 /а.с.18 т.1/.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02.10.2009 по справі №5020-6/097, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України до Відкритого акціонерного товариства „Севастопольське підприємство „Ера”, Державного підприємства „Конструкторське бюро радіозв’язку” про визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єкту нерухомого майна від 11.07.2006.
09.11.2006 Відкрите акціонерне товариство «Севастопольське підприємство «ЕРА» продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморський торговий дім», правонаступником якого є Відповідач (статут, затверджений зборами учасників товариства 12.07.2007, протокол №4, зарестрований держаним реєстратором за №10761050004000802 від 24.07.2007 /зворотній бік а.с.71 т.1/) придбало Спірне майно за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойком І.Д., зареєстрованим за №5833 /а.с.42-43 т.1/. Спірне майно передано за актом приймання-передачі нерухомого майна від 10.11.2006 /а.с.44 т.1/.
На підставі останнього договору Спірне майно на даний час зареєстровано за Відповідачем, що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради /а.с.45 т.1/.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відчуження майна, що мало статус державного майна.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Загальні норми щодо порядку відчуження Спірного майна визначені статтею 75 ГК України та наказом Міністерства промислової політики України №274 від 09.06.2004 «Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з відчуженням основних засобів підприємств та з інших питань».
За правилами ГК України відчуження майна державного комерційного підприємства, яке віднесено до основних фондів, здійснюється лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого належить це підприємство.
Наказом Міністерства промислової політики України №274 від 09.06.2004 «Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з відчуженням основних засобів підприємств та з інших питань»встановлений порядок отримання підприємствами і організаціями згоди Мінпромполітики України на відчуження, ліквідацію, передачу основних засобів.
Згідно з пунктом 4.1.3 цього наказу для розгляду питання про згоду (погодження) на відчуження державного майна підприємству необхідно подати до Міністерства такі документи:
- звернення підприємства на ім'я першого заступника Міністра стосовно відчуження майна. До звернення, яке подається Міністерству, обов'язковою вимогою є необхідність письмового переліку документів, які додаються до звернення;
- техніко-економічне обґрунтування доцільності відчуження майна та напрямів використання виручки від продажу майна;
- відомість про вартість основних засобів, які пропонуються до відчуження, згідно з даними бухгалтерського обліку на дату оцінки (додаток №1). До відомості додається інформація про дату введення в експлуатацію об'єкта, первісна вартість придбання (в рублях радянських, гривнях), дата і сума індексації основних засобів (послідовно за всі періоди індексації);
- акт інвентаризації основних засобів, які пропонуються до відчуження (додаток №2);
- акт технічного стану основних засобів, складений на дату оцінки і затверджений керівником підприємства;
- звіт про експертну оцінку об'єкта основних засобів, що пропонується до продажу;
- опрацьовану кон'юнктуру ринку або обґрунтування, що умови продажу за конкретним контрактом (договором) більш доцільні та вигідні, ніж через біржу (аукціон);
- протокол рішення спільного засідання керівництва та повноважених представників трудового колективу;
- погодження обласної (місцевої) адміністрації при відчуженні нерухомого майна підприємства.
За вимогою Мінпромполітики України підприємство подає додатково інформацію та документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення (технічні паспорти, судові документи, тощо).
Мінпромполітики України, як орган уповноважений управляти майном державних підприємств, при прийняті рішення щодо відчуження майна може застосувати міри відомчої експертизи із залученням проектної організації відповідної галузі і спеціалістів галузевого управління.
Тобто, рішення про відчуження Спірного майна мало приймати Міністерство промислової політики України у визначеному наказом Міністерства промислової політики України №274 від 09.06.2004 порядку.
Судом встановлено, що Міністерством промислової політики України розглянуто листа Позивача 3 від 21.03.2006 №04/151-203 щодо дозволу на реалізацію Спірного майна експертною вартістю 7647800,00 грн. –на підставі протоколу №8 засідання Комісії з питань відчуження основних засобів листом від 17.05.2006 за вих.№10/3-2-689 /а.с.21 т.1/ Позивачу 3 надана згода на реалізацію Спірного майна.
Прокурор у позові зазначає, що Спірне майно продано без відповідної згоди Позивача 1, що полягає у порушенні вимог листа від 17.05.2006 за вих.№10/3-2-689: продаж за ціною нижче ринкової, без згоди заставодержателя та за збереження секретної технічної документації. Проте, доводи Прокурора спростовуються наступним.
Виходячи зі змісту листа Міністерства промислової політики України від 17.05.2006 за вих.№10/3-2-689 ним розглянутий звіт про незалежну експертну оцінку майна, складений ПП «Укравтоекспертиза»(на 43 арк.), прийнято рішення про продаж та доручено здійснити реалізацію саме за ринковою вартістю, на конкурсних засадах (аукціон, конкурс, біржові торги).
Суд визнав слушними доводи Третьої особи про те, що висновок будівельно-технічної експертизи №186 по кримінальній справі №49-3101 від 19.05.2011 Севастопольського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса /т.1 а.с.26-41/ про ціну зроблений виходячи з доходного підходу оцінки (з розрахунку 100% здачі об’єкту в оренду), а при продажу об’єкта зазвичай використовується порівняльний підхід (порівняння продажу аналогічної нерухомості), який, як зазначено в експертизі, не використовувався в зв’язку з відсутністю достовірної інформації, а також без врахування реконструкції об’єкта, що була проведена за кредитні кошти Третьої особи.
З акту ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Конструкторського бюро радіозв’язку»№06-21/101 /а.с.32-40 т.2/ вбачається, що під час проведення ревізії встановлено, що Міністерство труда та соціальної політики України листом від 10.07.2006 повідомило приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу І.Д. Бойко та ДП «Конструкторського бюро радіозв’язку»про повне виконання підприємством своїх зобов’язань за договором №189 від 01.11.2004 у зв’язку з чим, згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 Договору від 29.10.2004, укладеному між Міністерством труда та соціальної політики України та ДП «Конструкторського бюро радіозв’язку», право іпотеки припинено та Мінтруда надало згоду на зняття заборони на відчуження виробничого корпусу №34 за адресою: м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 29.
Крім того, пунктом 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дії нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту від 03.03.2004 №20/5, встановлено, що при посвідченні правочину про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони правочин про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.
До того ж, лист Міністерства промислової політики України від 17.05.2006 за вих.№10/3-2-689 не містить такого обмеження щодо реалізації Спірного об’єкту, як наявність в приміщеннях Спірного майна режимно-секретного органу та зберігання в них таємної інформації. Відповідної норми законодавства, яка б забороняла відчужувати Спірне майно за наявності у ньому режимно-секретного органу та зберігання в ньому таємної інформації, Прокурором не визначено.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно зі статтями 330, 658 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Оцінюючи подані прокурором докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги Прокурора про визнання права власності за державою Україна в особі Державного концерну “Укроборонпром” на нерухоме майно –корпус №34Б, вцілому, розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 29, та витребування від Відповідача цього майна, є такими, що задоволенню не підлягають, оскільки ним не доведено факту вибуття Спірного майна з володіння власника не з його волі.
Щодо позову Третьої особи про усунення перешкод в реалізації прав іпотекодержателя суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 9, 33 Закону України «Про іпотеку»іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).
Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя:
зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки;
передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку;
відчужувати предмет іпотеки;
передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи –іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду.
Судом встановлено, що у забезпечення кредитного договору №247-В/06 від 08.12.2006 та відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 Товариством з обмеженою відповідальністю «Чорноморський торговий дім»(іпотекодавець), правонаступником якого є Відповідач, та Закритим акціонерним товариством «БАНК НРБ»(іпотекодержатель), правонаступником якого є Третя особа, укладено іпотечний договір від 08.12.2006, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Конновим О., зареєстрований за №4682 та зареєстрований у Державному реєстрі іпотек за №4683, предметом іпотеки якого є Спірне майно.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.06.2011 у справі №5020-1/004-10/130-2/169, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012, звернуто стягнення на Спірне майно, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, на який звертається стягнення, шляхом продажу на прилюдних торгах /а.с.120-131 т.2/.
Третя особа вимагає заборонити Відповідачеві передавати за актом прийому-передачі Позивачеві 2 Спірне майно, обґрунтовуючи позов тим, що нею не надавалась згода на відчуження іпотекодавцем предмету іпотеки та передачу іпотекодавцем предмету іпотеки в користування будь-яким третім особам.
Відповідно до статті 15 ЦК України, статті 20 ГК України, право на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Проте, Третьою особою не наведено у позовній заяві та не доведено належними і допустимими доказами, що дії або бездіяльність Відповідача порушують її права та є неправомірними.
Довід Третьої особи, що у разі задоволення первісного позову Прокурора Відповідач буде змушений передати предмет іпотеки Позивачу 2, що є порушенням прав Банку, підтверджує те, що така дія Відповідача не може визначатися його волею.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що права Третьої особи Відповідачем не порушено і підстави для їх захисту відсутні, а позов Третьої особи задоволенню не підлягає.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Первісний позов у цій справі поданий Прокурором, який звільнений від сплати судового збору статтею 5 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на зазначене, судові витрати за первісним позовом не сплачувались, стягненню в дохід державного бюджету України та розподілу не підлягають.
Судові витрати за позовом Третьої особи суд покладає на останню.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. В задоволенні позову Першого заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України Державного концерну “Укроборонпром”, Державного підприємства “Конструкторське бюро радіозв’язку” відмовити повністю.
2. В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії” відмовити повністю.
Суддя О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 24.02.201 2