У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 22 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Мазур Л.М., Макарчука М.А.,

Маляренка А.В., Писаної Т.О., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – відділ громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 березня  2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2011 року,

                                      в с т а н о в и л а:

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він мешкає у квартирі АДРЕСА_1, разом з ним у квартирі зареєстрована і відповідачка – його онука.  Проте з 2003 року ОСОБА_7 у квартирі не проживає, не несе витрат по її утриманні, має інше постійне місце проживання, а тому відповідно до                           ст. 71 ЖК України ОСОБА_6 просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, та зняти її з реєстрації.

           Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від                 15 березня  2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2011 року, у задоволенні позовних вимог        ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.  

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.  

Проте зазначеним вимогам рішення судів не відповідає.  

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час розгляду справи позивач ОСОБА_6 не був власником спірного житла, не мав відповідних повноважень щодо захисту права власності в суді від власника спірної квартири, тому не міг ставити питання щодо визнання ОСОБА_8 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач був наймачем квартири АДРЕСА_1 і у квітні 2009 року він пред’явив до суду позов про визнання ОСОБА_8 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у зазначеній квартирі, та зняття її з реєстрації на підставі                          ст. ст. 71, 72 ЖК України, які регулюють правовідносини між наймачами жилих приміщень та членами їх сім’ї з приводу користування жилою площею у приміщеннях державного та громадського житлового фонду (а. с. 3-4).

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Районний суд не звернув уваги на вищезазначені норми закону і не врахував, що позивач після подання позовної заяви до суду не змінював предмету спору, тому суд повинен був розглядати його позовні вимоги, заявлені на момент подання позовної заяви.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції у порушення               ст. 10 ЦПК України взагалі не з’ясував обставини справи та не перевірив докази, які подані позивачем на підтвердження позовних вимог, фактично ухилившись від розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.  

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують доводи відповідача.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.  

Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від  15 березня  2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 грудня            2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий     М.П. Пшонка

Судді: Л.М. Мазур

М.А. Макарчук

А.В. Маляренко

Т.О. Писана