ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.08 Справа№ 30/22А
За позовом: відкритого акціонерного товариства „Львівобленерго”
до відповідача: Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області
про скасування рішення №228 від 25.12.2007р. “Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін”
Суддя Н. Мороз
при секретарі Н.Ходачкевич
Представники:
від позивача: Борис В.Ю.-ю/к
від відповідача: Грицак О.О.-нач.відд.
Суть спору:
Позовну заяву подано відкритим акціонерним товариством “Львівобленерго”, м. Львів до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області, м. Львів про скасування рішення №228 від 25.12.2007 р. “Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін”.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.01.2008 р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 14.02.2008 р. Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.02.2008 р. розгляд справи відкладено на 05.03.2008 р. В судовому засіданні 05.03.2008 р. оголошено перерву до 02.04.2008 р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.
Представникам сторін роз’яснено їх права згідно зі ст. ст. 49, 51 КАС України. У відповідності до ч. 6 ст. 71 КАС України, справа слухається за наявними матеріалами.
Представник позивача позов підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях. Ствердив, зокрема, що оспорюванним рішенням вирішено вилучити в дохід бюджету з позивача 107140,65 грн. необґрунтовано отриманої виручки та штраф у двократному її розмірі за порушення державної дисципліни цін, що полягало в завищенні тарифів на електричну енергію, що споживається населенням, населеними пунктами (населенням при нарахуванні плати за загальним розрахунковим лічильником) та на потреби міського електротранспорту. При цьому, вважає, що в акті перевірки відповідач безпідставно прийшов до висновку про порушення дисципліни цін. Ствердив, щодо суми 1025,54 грн., отриманої при нарахуванні плати ЛМКП “Львівелектротранс” на потреби диспетчерського пункту по вул. Невського за тарифами, затвердженими для 2-го класу споживачів, а не для міського населення (згідно із Законом України “Про міський електричний транспорт”), що ця помилка була самостійно виявлена позивачем та зарахована ЛМКП “Львівелектротранс” в рахунок майбутніх платежів, ще до закінчення перевірки, а тому у відповідності із ст. 14 Закону України “Про ціни та ціноутворення” підстави для застосування санкцій відсутні. Щодо суми 50,48 грн., отриманої при нарахуванні ЛМКП “Львівелектротранс” плати за спожиту електричну енергію на потреби санаторію-профілакторію, вважає, що ним правильно був застосований тариф 20,3 коп./кВт/год як для міського населення. Щодо суми 341,24 грн., визначеної при нарахуванні плати ЛКП “Цитадель-Центр” на потреби житлового будинку по вул. Дорошенка, 56 з розрахунку тарифу 20,3 коп./кВт/год, замість 19,7 коп./кВт/год вважає, що такі кошти були лише нараховані, але фактично не отримані позивачем. Щодо суми 367,16 грн., нарахованих Червоноградському заводу металоконструкцій на потреби службової квартири (для приїжджих) при застосуванні тарифу, затвердженого для споживачів 2-го класу, а не для населення, вважає, що така квартира не носить характеру службової, мешканці не використовують електроенергію для власних потреб, а постачання в цю квартиру електричної енергії здійснюється на підставі договору із позивачем, а тому підстави для застосування меншого тарифу відсутні. Щодо суми 337,31 грн., нарахованих ТзОВ “ТВК “Львівхолод” на потреби житлового будинку по вул. Угорській, 22 за тарифом 20,3 коп., замість 19,7 коп./кВт/год посилається на відсутність загально будинкового лічильнику, що унеможливлює застосування тарифу, встановленого для населеного пункту. Щодо суми 110836,26 грн., нарахованої за освітлення сходових клітин житлових будинків та гуртожитків з розрахунку 20,3 коп./кВт/год. вважає, що споживання електричної енергії на освітлення сходових клітин вважається споживанням електричної енергії на технічні цілі, у зв’язку із чим тариф був застосований правильно. Просить позов задовольнити повністю.
Представники відповідача позов визнали частково, з мотивів, зазначених у запереченнях та запереченнях на додаткові пояснення. Визнали позовні вимоги в частині застосування економічних санкції в сумі 2187,09 грн., а саме, в частині сум 50,48 грн., 341,24 грн., 337,31 грн.. В решті просять у позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
З 29.10.2007 р. по 21.12.2007 р. Державна інспекція з контролю за цінами у Львівській області провела перевірку дотримання державної дисципліни цін відкритим акціонерним товариством “Львівобленерго”. За результатами перевірки відповідачем був складений акт №001060 від 21.12.2007 р., яким було встановлено, що внаслідок застосування ВАТ “Львівобленерго” (в особі виконавчої дирекції та Львівських міських електричних мереж) завищених тарифів на електроенергію в порушення вимог постанови НКРЕ №309 від 10.03.1999 р. та Закону України “Про міський електричний транспорт”, позивачем за період січень –листопад 2007 р. необґрунтовано отримано виручки на суму 107140,65 грн. На підставі вказаного акту відповідачем було прийняте оспорюване рішення №228 від 25.12.2007 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, яким вирішено вилучити у позивача в дохід держбюджету м. Львова зазначену суму необґрунтовано отриманої виручки та економічні санкції у двократному розмірі, разом в сумі 321421,95 грн.
Зі змісту акту вбачається, що вказана сума була нарахована у зв’язку із наступними стверджуваними відповідачем порушеннями.
Сума 1025,54 грн. –отримана при нарахуванні плати ЛМКП “Львівелектротранс” на потреби диспетчерського пункту по вул. Невського у зв’язку із застосуванням тарифу, затвердженого для 2-го класу споживачів, хоча у відповідності до Закону України “Про міський електричний транспорт” відпуск електроенергії на потреби підприємств міського електротранспорту проводиться за тарифами, затвердженими для міського населення (20,3 коп./кВт/год.).
Сума 50,48 грн. –отримана при нарахуванні плати ЛМКП “Львівелектротранс” на потреби санаторію-профілакторію у зв’язку із застосуванням тарифу 20,3 коп. (як для міського населення), хоча у відповідності до п. 2.1. Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам підлягав застосуванню тариф 19,7 коп./кВт/год.
Сума 341,24 грн. –нарахована ЛКП “Цитадель-Центр” на потреби житлового будинку по вул. Дорошенка, 56 за показниками загальнобудинкового лічильника за тарифом 20,3 коп. замість 19,7 коп., який підлягав застсоуванню у відповідності до п. 2.1. Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам.
Сума 367,16 грн. –нарахована Червоноградському заводу металоконструкцій на потреби службової квартири (для приїжджих) за тарифом, затвердженим для 2-го класу споживачів, а не за тарифом 20,3 коп., встановленого для міського населення.
Сума 337,31 грн. –нарахована ТзОВ “ТВК “Львівхолод” на потреби житлового будинку по вул. Угорській, 22, застосовано тариф для міського населення в розмірі 20,3 коп., хоча підлягав застосуванню тариф 19,7 коп.
Сума 110836,26 грн. – отримана при нарахуванні плати за використану електроенергію на сходових клітках житлових будинків та гуртожитків, де обсяг споживання обліковується окремим загальним розрахунковим лічильником, у зв’язку із застосуванням тарифу в розмірі 20,3 коп., замість 19,7 коп.
З врахуванням пояснень позивача, зокрема, щодо того, що будинок по вул. Угорській, 22 не був обладнаний загальнобудинковим приладом обліку, а лише по- квартирними лічильниками, що сума плати за електричну енергію ЛКП “Цитадель-Центр” була лише нарахована, але не отримана фактично позивачем, що санаторію-профілакторію ЛМКП “Львівелектротранс” була нарахована плата за спожиту електричну енергію у відповідності із Законом України “Про міський електричний транспорт” за тарифом, встановленим для міського населення, в частині сум 50,48 грн., 341,24 грн., 337,31 грн., нарахованих відповідачем за цими епізодами, відповідач визнав позов, що підтверджується запереченнями на додаткові пояснення. Підставність такого визнання підтверджується, зокрема, п. 2.1. Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою НКРЕ №309 від 10.03.1999 р., згідно із яким для цілей цього Порядку до населених пунктів відносяться споживачі, які розраховуються з енергопостачальною організацією за загальним розрахунковим лічильником за електроенергію, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках, для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач, освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів, а також установи виконання покарань і лікувально-трудові профілакторії, слідчі ізолятори. У відповідності до п. 2.2. Порядку, відпуск лише в таких цілях електричної енергії здійснюється за тарифом 19,7 коп./кВт/год.
Згідно із ч. 3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватись перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, в частині визнаних відповідачем позовних вимог позов слід задовольнити.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що після початку перевірки, але до її закінчення, а саме 16.11.2007 р., що підтверджується листом позивача №661, позивачем була виявлена помилка, що полягала у застосуванні непромислового тарифу замість тарифу 20,3 коп./кВт/год. щодо електропостачання диспетчерського пункту ЛМКП “Львівелектротранс” на вул. Невського у м. Львові, у зв’язку із чим позивачем було необґрунтовано отримано 1025,54 грн. Позивач вказаним листом №661 від 16.11.2007 р. звернувся до ЛМКП “Львівелектротранс” про усунення такої помилки шляхом зарахування сплаченої суми в рахунок наступних платежів. Згідно із ч. 2 ст. 601 ЦК України, зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.
Тим не менш, відповідач вважає цю суму такою, що підлягає стягненню із посиланням на п. 1.8. Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, згідно із яким факти завищення цін і тарифів суб’єктами господарювання, які встановлені самостійно, у разі повернення суб’єктами господарювання суми необґрунтовано отриманої виручки споживачам або її перерахування в дохід бюджету, не розглядають, однак тільки за умови, що таке повернення чи перерахування відбулось до початку, а не до закінчення перевірки.
Позивач посилається на суперечність цього пункту Інструкції вимогам ст. ст. 240, 241 ГК України та ст. 14 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, відповідно до яких вилучення прибутку (доходу) за порушення правил здійснення господарської діяльності можливе у порядку, який встановлений тільки законом, а не підзаконним актом. Таким чином, на дату прийняття рішення, необґрунтована виручка була повернута споживачу, а підстави для застосування санкцій відсутні. Однак, таке твердження не заслуговує на увагу, а стверджувана суперечність закону норм Інструкції не вбачається зі змісту відповідних норм. Згідно із ч. 2 ст. 238 ГК України, хоча адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами, їх види умови та порядок їх застосування визначаються не лише ГК України, а й іншими законодавчими актами.
Згідно із ч. 2 ст. 241 ГК України, перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
Такі підстави та порядок застосування в даному випадку передбачені у ст. 14 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, згідно із якою вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.
Положення п. 1.8. Інструкції не встановлюють протилежних норм щодо порядку застосування санкцій, підставою для яких у відповідності до ст. 14 вказаного закону є сам факт отримання необґрунтованої виручки, незалежно від порядку і напрямів її подальшого використання, у тому числі повернення платникові, оскільки виручка переходить у власність одержувача в момент її одержання. Законодавство не ставить в залежність застосування санкцій від того, чи залишилась сума отриманої виручки в розпорядженні порушника. Крім того, зазначена Інструкція зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.12.2001 р. за №1047/6238.
З матеріалів справи вбачається та сторонами визнається, що позивач застосовував щодо спожитої ВАТ “Червоноградський завод металоконструкцій” електричної енергії на потреби службового приміщення (для приїжджих) тариф, який затверджений для 2-го класу споживачів, а не тариф, який встановлений для населення, у зв’язку з чим відповідач прийшов до висновку про необґрунтовано отриману виручку в сумі 367,16 грн..
З п. 5 графіку зняття показів засобів обліку електричної енергії окремо розмежовано ВАТ “Червоноградський завод металоконструкцій” та житловий будинок в м. Червоноград, вул. Шевченка, 22/4. Листом №1/326 від 13.09.2004 р. ВАТ “Червоноградський завод металоконструкцій” інформував позивача про придбання ним у власність квартири, яка буде використовуватись для тимчасового проживання акціонерів, спеціалістів, делегацій. Доказів належності даної квартири до не житлового фонду суду не надано, сторони на цю обставину не посилались.
Позивач вважає, що такі тимчасові мешканці даної квартири не відповідають поняттю “населення”, визначеному в п. 1.2. ПКЕЕ, а така квартира не відповідає поняттю “службове житлове приміщення”, а відтак не вбачає підстав для застосування тарифу, встановленого для населення. Однак, така позиція не відповідає законодавству.
Зазначена квартира належить до житлового фонду і ця обставина не заперечена сторонами в судових засіданнях. Так, згідно із ч. 1 ст. 4 ЖК України, усі жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, утворюють житловий фонд. У відповідності до ст. 6 ЖК України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Таким чином, призначення житлового фонду встановлено законом і не залежить від того, яким чином в конкретному випадку використовується житлове приміщення. Доказів того, що зазначена квартира об’єктивно не призначена для постійного проживання громадян чи для використання як службове житлове приміщення, суду не надано.
Відповідно до ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Доказів прийняття такого рішення органом місцевого самоврядування суду не надано, а тому посилання позивача на цю норму безпідставні. Крім того, зі змісту ст. 118 ЖК України не випливає стверджуваний позивачем висновок про те, що особи, які тимчасово проживають в такій квартирі повинні перебувати у трудових відносинах саме із її власником.
Таким чином, зазначена квартира належить до житлового фонду і призначена для проживання громадян, коло яких орієнтовно визначено ВАТ “Червоноградський завод металоконструкцій” у листі №1/326 від 13.09.2004 р. як акціонери, спеціалісти та члени делегацій.
У відповідності до п. 1.1. Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, відпуск електричної енергії населенню проводиться за тарифом 20,3 коп. за 1 кВт/год.. Посилання позивача на те, що зазначені особи не належать до категорії “населення”, не заслуговує на увагу та не відповідає законодавству. Згідно із п. 1.2. ПКЕЕ, населенням є фізичні особи – споживачі електричної енергії, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування. Однак, невідповідність осіб, які підлягали проживанню в цій квартирі даному визначенню, з цього пункту не вбачається. Крім того, у відповідності до п. 1.2 ПКЕЕ, таке визначення використовується тільки для цілей цих Правил. Натомість, згідно із п. 1.2. Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, за тарифом 20,3 коп./кВт/год оплачується електроенергія, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках. Таким чином, відповідач підставно прийшов до висновку про завищення позивачем тарифу, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач нараховував плату за використану електричну енергію на сходових клітках житлових будинків та гуртожитків з урахуванням тарифу 20,3 коп./кВт/год як для категорії населення. Відповідач, вважаючи, що в даному випадку підлягав застосуванню тариф 19,7 коп./кВт/год як для населених пунктів, прийшов до висновку про отримання позивачем необґрунтованої виручки в сумі 110836,26 грн.
Згідно п. 2.1. Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою НКРЕ №309 від 10.03.1999 р., згідно з яким для цілей цього Порядку до населених пунктів відносяться споживачі, які розраховуються з енергопостачальною організацією за загальним розрахунковим лічильником за електроенергію, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках, для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач, освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів, а також установи виконання покарань і лікувально-трудові профілакторії, слідчі ізолятори. У відповідності до п. 2.2. Порядку, відпуск лише в таких цілях електричної енергії здійснюється за тарифом 19,7 коп./кВт/год. Приміткою встановлено, що електрична енергія, яка витрачається населеними пунктами на технічні цілі (роботу ліфтів, насосів та інше) та освітлення дворів, східців і номерних знаків, оплачується за тарифом 20,3 коп./кВт/год. На думку відповідача, сходові клітки житлових будинків не підпадають під винятки, встановлені даною приміткою.
Згідно із ст. 11 Закону України “Про електроенергетику”, органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є Національна комісія регулювання електроенергетики України. Листом №7446/09/17-07 від 25.12.2007р. “Щодо застосування тарифів на електроенергію, спожиту на технічні цілі гуртожитків”, НКРЕ України повідомила, що до технічних цілей гуртожитків можливо також віднести освітлення місць загального користування (у тому числі освітлення сходових клітин), але тільки тих, які не слугують для задоволення комунально-побутових потреб мешканців (витрати електроенергії на приготування їжі, освітлення, опалення, санітарно-гігієнічні та культурні потреби). Погоджуючись із відповідачем щодо того, що такий лист не носить нормативного характеру, суд, тим не менш приймає його до уваги як тлумачення правотворчим органом норми примітки до затвердженого ним Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам. Сторони не заперечували, що зазначена електрична енергія споживалась не для освітлення місць загального користування, які слугують для задоволення комунально-побутових потреб мешканців. З врахуванням наведеного, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно із ст. 240 ГК України, прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГК України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
У відповідності до ст. 190 ГК України, ст. 7 Закону України “Про ціни та ціноутворення”, вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Згідно ст. 13 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Відповідно до ст. 14 вказаного закону, вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.
Згідно зі ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України, ст. 20 ГК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи вищенаведене, позов підлягає до задоволення частково.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч.3 ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 69-71, 86, 161-163 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Скасувати рішення Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області №228 від 25.12.2007 р. “Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін” в частині вилучення у ВАТ “Львівобленерго” в доход держбюджету міста Львова сум необґрунтовано отриманої виручки 50,48 грн., 341,24 грн., 337,31 грн. 110836,26 грн. та відповідних штрафних (економічних) санкцій.
3. В частині решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ВАТ “Львівобленерго”, м. Львів, вул. Козельницька, 3 (ЄДРПОУ 00131587) - 1,70 грн. сплаченого позивачем судового збору.
5. Виконавчий лист видати.
Постанова набирає законної сили у відповідності із ст. 254 КАС України та може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Суддя