ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2008 р. | № 19/135 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів: | Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТзОВ "КарпатАгроПродукт" |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2007 р. |
у справі | №19/135 |
господарського суду | Івано-Франківської області |
за позовом | ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" |
до | ТзОВ "КарпатАгроПродукт" |
про | стягнення 132 885,58 грн. заборгованості |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2007 р. у справі №19/135 (суддя Максимів Т.В.) позов задоволено частково: припинено провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 40 000,00 грн.; стягнуто з ТзОВ "КарпатАгроПродукт" 92 885,58 грн. заборгованості, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 928,85 грн. державного мита.
Не погоджуючись із даним рішенням, ТзОВ "КарпатАгроПродукт" було подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2007 р. у справі №19/135 (судді: Дух Я.В., Краєвська М.В., Новосад Д.Ф.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2007 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення; судові витрати по апеляційній скарзі віднесено на скаржника.
У касаційній скарзі ТзОВ "КарпатАгроПродукт" просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2007 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2007 р. у справі №19/135 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково: стягнути з ТзОВ "КарпатАгроПродукт" на користь ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" 80 000,00 грн. заборгованості, в задоволенні решти позовних вимог відмовити, посилаючись на незастосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського України, оскільки: по-перше, при укладанні договору поставки від 13.02.2007 р. №14 сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, що є підставою для визнання такого договору неукладеним; по-друге, накладна на відпуск товарно-мате ріальних цінностей від 13.02.2007 р. не може бути доказом укладення між відповідачем та позивачем договору поставки від 13.02.2007 р. №14, оскільки в ній не зазначено, що підставою отримання товарно-матеріальних цінностей є саме цей договір; по-третє, в платіжних документах на оплату продукції також не зазначено, що підставою платежу є договір поставки від 13.02.2007 р. №14; по-четверте, враховуючи, що накладною від 13.02.2007 р. №326/03 не було визначено строки виконання грошового зобов'язання, підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
13.02.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №14, згідно з умовами якого ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" відповідно до отриманих замовлень поставляє, а ТзОВ "КарпатАгроПродукт" придбаває на умовах самовивезення м'ясопродукцію. Ціна, кількість, асортимент, сортність, строки поставок узгоджуються сторонами в додатках до договору чи/або в накладних на отримання товару (п.п. 1.1, 1.2 договору).
Згідно з п. 4.4 вказаного договору поставки ТзОВ "КарпатАгроПродукт" проводить попередню безготівкову оплату вартості поставленої партії м'ясопродукції згідно з виставленими ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" рахунками-фактурами за підписом директора та головного бухгалтера або на підставі накладних на отримання товару в день завантаження або за додатковою домовленістю сторін протягом 3-х банківських днів від дня поставки.
Пунктами 6.1 та 6.3 договору поставки від 13.02.2007 р. №14 передбачено, що у випадку прострочення терміну оплати за відвантажену продукцію, передбаченого пунктом 4.4 даного договору, ТзОВ "КарпатАгроПродукт" сплачує ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення, від несплаченої ним суми за кожен прострочений день до моменту здійснення оплати в повному обсязі, а також штраф у розмірі 5% від суми боргу.
На виконання умов договору поставки від 13.02.2007 р. №14 позивач на підставі накладної від 13.02.2007 р. №326/03 поставив відповідачу м'ясопродукцію на суму 242 110,00 грн.
Відповідач, в порушення умов договору свої зобов'язання щодо оплати за отриману продукцію виконав частково, заборгованість відповідача перед позивачем склала 120 000,00 грн.
03.04.2007 р. позивач направив відповідачу претензію від 02.04.2007 р. №01-03/75 про погашення відповідачем заборгованості в сумі 120 000,00 грн. (а.с. 13).
У зв'язку з тим, що вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, ВАТ "Івано-Франківський птахокомбінат" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ "Карпат АгроПродукт" про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 132 885,58 грн., у т.ч. 120 000,00 грн. —основного боргу, 762,30 грн. —збитків від інфляції, 919,93 грн. —3% річних, 6 000,00 грн. —штрафу, 5 203,35 грн. —пені.
Припиняючи провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 40 000,00 грн., господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем у судовому засіданні подано докази здійснення часткової сплати боргу за отриману продукцію у сумі 40 000,00 грн. після порушення провадження у справі.
Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення решти заборгованості, в т.ч. інфляційних, річних, пені та штрафу за несвоєчасну оплату продукції, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що: по-пер ше, при укладанні договору від 13.02.2007 р. №14 сторони дійшли згоди зі всіх істотних умов договору поставки, і поставка товару за накладною від 13.02.2007 р. №326/03 здійснювалася саме на підставі вищезгаданого договору поставки; по-друге, відповідачем не надано доказів укладання між сторонами будь-якого іншого договору поставки, а після отримання претензії позивача про стягнення заборгованості по розрахункам саме за договором від 13.02.2007 р. №14 (а.с. 13), відповідач не подав будь-яких заперечень щодо неотримання продукції за вказаним договором.
Висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо здійснення поставки товару за накладною від 13.02.2007 р. №326/03 на підставі договору поставки від 13.02.2007 р. №14 відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, оскільки: по-перше, факт одержання відповідачем м'ясопродукції за накладною від 13.02.2007 р. №326/03 (виписаною в день укладання договору поставки №14) і часткової оплати відповідачем вказаної м'ясопродукції встановлено господарськими судами, підтверджено матеріалами справи і відповідачем не заперечується; по-друге, доводи відповідача про те, що в накладній від 13.02.2007 р. №326/03 і в платіжних дорученнях про часткову оплату продукції не зазначено, що підставою отримання товару є саме договір від 13.02.2007 р. №14 цілком правомірно не було взято до уваги господарськими судами, оскільки відповідачем не виконано вимоги ухвали апеляційного господарського суду від 20.07.2007 р. та не надано доказів існування між сторонами будь-якого іншого договору поставки.
Що стосується висновків господарських судів щодо зобов'язання відповідача сплатити інфляційні, річні, штраф і пеню, слід зазначити, що вказані висновки є передчасними і не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Порядок розрахунків за одержану продукцію встановлено в п. 4.4 договору, згідно з яким замовник проводить попередню безготівкову оплату вартості поставленої партії м'ясопродукції згідно виставлених поставщиком рахунків-фактур за підписом директора та головного бухгалтера або на підставі накладних на отримання товару в день завантаження або за додатковою домовленістю сторін протягом 3-х банківських днів від дня поставки.
Однак, господарськими судами не встановлено, яку норму п. 4.4 договору щодо строків проведення розрахунків застосовано позивачем при нарахуванні інфляційних, річних, пені та штрафу за несвоєчасну оплату продукції, в т.ч. не встановлено чи було виставлено позивачем рахунки-фактури на оплату продукції, чи була досягнута між сторонами додаткова домовленість щодо терміну оплати продукції згідно з умовами п. 4.4 договору, тобто судами не встановлено термін оплати продукції за договором.
Окрім того, слід зазначити, що стягнувши одночасно пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від несплаченої суми за кожний день прострочення, і штраф за несвоєчасну оплату продукції, господарські суди не взяли до уваги норми Господарського кодексу України і Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У частині 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п.п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Крім того, слід зазначити, що апеляційний господарський суд не надав будь-якої оцінки доводам апеляційної скарги про те, що резолютивна частина рішення господарського суду першої інстанції в порушення вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України не містить висновку про задоволення позову або відмову в позові по кожній із заявлених вимог, оскільки в резолютивній частині рішення йдеться лише про стягнення 92 885,58 грн. заборгованості, тоді як предметом позову було стягнення, крім основної суми боргу, суми інфляційних, річних, пені та штрафу.
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У зв'язку з наведеним, з врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення у частині стягнення пені, штрафу, інфляційних, річних підлягають скасуванню, а справа у цій частині —передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТзОВ "КарпатАгроПродукт" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2007 р. у справі №19/135 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.06.2007 р. у справі №19/135 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2007 р. скасувати в частині стягнення пені, штрафу, інфляційних і річних. В цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2007 р. у справі №19/135 залишити без змін.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна