АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

(ВСТУПНА ТА РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА)

15 квітня 2011 року                                               м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

                 головуючого  –   Громіка Р.Д.

                 суддів         –   Панасенкова В.О.,  Парапана В.Ф.  

                 при секретарі  –  Щуровській О.Д.    

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від   31 серпня 2010 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення по справі,

встановила:

Рішенням суду від 15.07.2010р. у задоволенні первісного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третіх осіб - Третьої Одеської державної нотаріальної контори, державного нотаріусу Третьої Одеської державної нотаріальної контори Волкової Лариси Валеріївни, про визнання договору дарування частково недійсним, про зобов'язання не перешкоджати у користуванні сараями та про знесення огорожі, та зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи Міського агентства по приватизації державного житлового фонду та земельних ресурсів м. Одеси, про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, було відмовлено в повному обсязі.

04 серпня 2010 року до суду надійшла заява від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, в якій зазначено, що 15 липня 2010 року при ухваленні рішення за вищезазначеною справою у позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участю третіх осіб - Третьої одеської державної нотаріальної контори, державного нотаріусу Третьої одеської державної нотаріальної контори Волкової Лариси Валеріївни, про визнання договору дарування частково недійсним, про зобов'язання не перешкоджати у користуванні сараями та про знесення огорожі - було відмовлено. Однак, заявники вважають, що позовні вимоги щодо не перешкоджання у користуванні сараями та зносу огорожі судом не були розглянуті.

ОСОБА_3, який діє і в інтересах ОСОБА_2, та представник позивачів за первісним позовом просять суд задовольнити їх заяву про ухвалення додаткового рішення, а саме задовольнити позовні вимоги у частині зносу огорожі та усунення перешкод у користуванні власністю, а саме сараями під літ. «С», «Т», «X» та зобов’язати ОСОБА_4 знести огорожу, яка перешкоджає доступу до вказаних нежитлових приміщень (сараїв під літ. «С», «Т», «X» ) і не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні вказаними сараями.

ОСОБА_4 заперечує проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою суду в задоволенні заяви було відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою первісні позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просили вказану ухвалу суду скасувати, так як вона винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою задовольнити їх заяву в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваної ухвали, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.312 ч.1 п. 1 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої
інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу та залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з дотриманням вимог закону.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власною ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Суд першої інстанції правильно вказав, що всі позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розглянуті у повному обсязі, судом першої інстанції дана належна оцінка всіх доказів по справі, на підставі чого, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволені всіх позовних вимог. Вимоги позивачів щодо знесення огорожі нерозривно прямо пов’язані тільки з перешкоджанням їм доступу до спірних нежитлових приміщень (сараїв під літ. «С», «Т», «X»). Які вони вважають своїми, тому і просили зобов’язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні вказаними сараями.

Вимоги щодо того, що огорожа поставлена з порушенням норм діючого законодавства, будівельних норм та правил, поза межами земельної ділянки ОСОБА_4, позивачами не заявлялися, ці вимоги представник позивачів став озвучувати тільки в суді апеляційної інстанції.

У зв’язку із цим, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а вимоги апелянта про скасування вказаної ухвали районного суду не основані на законі і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.2 п.1, 312 ч. 1 п. 1, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – відхилити.

Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від   31 серпня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                        Р.Д. Громік

Судді:                                              В.О. Панасенков

                                           В.Ф. Парапан