АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів – Драгомерецького М.М., Парапана В.Ф.
при секретарі – Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним,
встановила:
Позивачка просила суд постановити рішення, яким визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27 березня 2007р. - 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.
Відповідач в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву, в якій зазначив, що з позовними вимогами згоден, а саме згоден на визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна від 27 березня 2007р. - 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, дійсним та просив розглядати зазначену справу за його відсутності.
Рішенням суду позов був задоволений у повному обсязі.
На це рішення суду, апеляційну скаргу подав ОСОБА_1, який просить його скасувати, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на те, що дана угода була проведена сторонами фіктивно, з метою приховування ОСОБА_3 свого майна від стягнення по виконавчому провадженні, та його ухилення від виконання рішення суду, за яким з нього на користь апелянта стягнуто 115473 грн.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», р ішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалюючи рішення про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним суд першої інстанції виходив із того, що сторони домовились щодо усіх істотних умов цього договору, що підтверджується письмовим договором купівлі-продажу спірної частини квартири від 27.03.2007р., та письмовою розпискою ОСОБА_3, відбулося його виконання, але ОСОБА_3, ухилився від нотаріального посвідчення зазначеного договору. При цьому суд керувався ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є нікчемним. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Отже, закон надає суду право визнавати дійсним договір, який через недодержання сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення є нікчемним.
Судом першої інстанції було встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27 березня 2007року. У відповідності з умовами договору у власність позивача переходила 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2 передано відповідачу суму у розмірі 17000 доларів США, еквівалент 85850 грн., в рахунок оплати вартості 1/3 частини цієї квартири (а.с.9).
На підставі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 210 та ч. З ст. 640 ЦК України такий договір є укладеним з моменту його державної реєстрації. Отже до моменту його державної реєстрації договір купівлі-продажу квартири юридично не є укладеним.
Разом з тим, як зазначалося вище, ч. 2 ст. 220 ЦК України надає суду право визнавати дійсним нікчемний договір, а не договір, який не є укладеним. Саме на це звертав увагу Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9.
У зв'язку з цим, не будучи укладеним, договір не міг бути визнаний судом дійсним на підставі ст. 220 ЦК України.
Також суд першої інстанції зробив хибний висновок про те, що після оформлення предмет угоди фактично перейшов в користування ОСОБА_2, так як станом на 27.02.2009р. та 05.03.2009р. спірна частина квартири все ще зареєстрована за ОСОБА_3 (а.с. 24,27). ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживає, в ній не зареєстрована (а.с. 48,54).
Більш того, з матеріалів справи вбачається, що на момент укладення спірної угоди, ОСОБА_3 не був власником 1/3 частки спірної квартири, так як тільки 27.03.2007р. було прийнято рішення Суворовського районного суду м. Одеси про визнання за ним права власності на вказану 1/3 частину квартири в порядку спадкування, та яку набрало чинності тільки 06.04.2007р. (а.с.10), а тому він не мав права продавати майно, яке йому ще не належало.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув., належної оцінки доводам та поясненням сторін не дав.
Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим, є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п.2-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2009 року скасувати, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.
Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Головуючий Р .Д. Громік
Судді В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький