ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ВСТАНОВИВ:

У травні 2006 року дочірнє підприємство "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось з позовом до комунального підприємства "Харківські теплові мережі", згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, просило стягнути з відповідача 20831271,99 грн. основного боргу, 1908083,73 грн. річних, 2960803,89 грн. пені, 6688584,88 грн. інфляційних та 4122796,68 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2007 у справі № 33/154-06 позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з КП "Харківські теплові мережі" на користь ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" 408621,33 грн. інфляційних та 172529,00 грн. річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2007, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 19.03.2007, постанову апеляційного суду від 19.12.2007 в частині відмови у задоволенні позову та в цій же частині справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом при прийнятті постанови порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 43 ГПК України, ст.ст. 258, 525, 526, 530, 611, 625, 627 ЦК України, ст.ст. 22, 23, 231 ГК України, ст.ст. 1, 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу позивача –без задоволення.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування Харківським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, і це відповідає наявним матеріалам справи, 02.10.2003 між сторонами у справі був укладений договір комісії № 12/03-28, згідно з умовами якого позивач доручив, а відповідач зобов’язався здійснювати за оплату діяльність по продажу обумовленої теплової енергії від свого імені, але за рахунок комітента та відповідно до умов договору.

Цього ж дня, тобто 02.10.2003 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до зазначеного договору комісії, якою встановлено, що кількість теплової енергії, яка передана за обліковий період комітентом комісіонеру визначається на підставі підписаних актів прийому-передачі. Вартість теплової енергії, що передається комітентом комісіонеру залежить від кількості фактично використаного природного газу за обліковий період по категоріям споживачів газу, наданого відповідно до умов договору на переробку природного газу та постачання теплової енергії № 16/03-27 від 02.10.2003, з урахуванням переробки та транспортування теплової енергії.

Крім того, 30.09.2004 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору комісії, якою було змінено вищезазначені умови та встановлено, що вартість теплової енергії, яка передається комітентом комісіонеру визначається за кожний звітний місяць постачання та залежить від вартості  та кількості фактично переробленого природного газу, тарифів на його транспортування, комісійної винагороди та вартості переробки природного газу в теплову енергію, визначеної відповідно до умов договорів на переробку газу та постачання теплової енергії: № 16/07-27 від 12.10.2003, № 16/03-71 від 03.10.2003, № 16/03-111 від 10.10.2003. При цьому, кількість та вартість теплової енергії відображається сторонами в акті прийому-передачі теплової енергії.

Умовами договору також було передбачено, що позивач зобов’язався передати за актами приймання-передачі відповідний обсяг теплової енергії, а відповідач зобов’язався цей обсяг теплової енергії прийняти. Крім того, комісіонер в інтересах комітента зобов’язався від свого імені укласти угоди із споживачами теплової енергії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1497 від 30.12.1997 "Про затвердження правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення". При цьому, в правочинах, укладених комісіонером із споживачами, мав передбачатись порядок розрахунків споживачів за спожиту теплову енергію виключно шляхом перерахування грошових коштів на рахунок комітента.

Судами також було встановлено, що згідно з умовами договору комісіонер зобов’язався забезпечити своєчасну оплату теплової енергії спожитої споживачами за відповідними правочинами, укладеними на виконання умов цього договору, а також прийняв на себе поруку (делькредере) перед комітентом за невиконання споживачами своїх зобов’язань за правочинами, укладеними між комісіонером та такими споживачами. Сторони також домовились, що забезпеченням поруки є сума винагороди за послуги на переробку природного газу та постачання теплової енергії. Оплата за реалізовану комісіонером теплову енергію здійснюється безпосередньо споживачами, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок комітента.

У цьому зв’язку, судами було встановлено, що з жовтня 2003 року по вересень 2004 року, на виконання умов договору, позивач передав відповідачу відповідну кількість теплової енергії на загальну суму 445811111,04 грн., яку відповідач прийняв та реалізував її кінцевим споживачам.

У зв’язку з тим, що строк виконання зобов’язань за договором не визначений, позивач направив відповідачу вимогу від 04.08.2005 про погашення заборгованості за договором № 12/03-28 від 02.10.2003, в якій повідомив його про наявність станом на 30.06.2005 боргу в сумі 55422909,08 грн. та вимагав його оплатити.

Судами було встановлено, що станом на 31.05.2005 відповідачем було сплачено позивачу заборгованість за договором комісії № 12/03-28 від 02.10.2003 в сумі 390405338,35 грн., а станом на 26.09.2006 у відповідності до договорів про організацію взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2006 № 705, відповідач з серпня по грудень 2006 року ще сплатив позивачу заборгованість за договором комісії № 12/03-28 від 02.10.2003 в сумі 34574500,70 грн., а саме, суму різниці в тарифах на теплову енергію. У зв’язку із цим, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 18.01.2007 становила 20831274,99 грн.

Вищенаведеним обставинам, які повністю відповідають наявним матеріалам справи, суди дали належну оцінку і з урахуванням вимог ст.ст. 525, 526, 530, 625, 1011, 1012, 1016 ЦК України, дійшли до правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 408621,33 грн. інфляційних та 172529,00 грн. річних. У цьому зв’язку, судами правомірно було взято до уваги, що згідно ст. 116 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" передбачено, що перерахування субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що постачалися населенню, яка виникла у зв’язку  з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України, за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості, що надавали такі послуги, або їх кредиторів до державного бюджету, яка утворилася станом на 01 липня 2006 року, та додаткових податкових зобов’язань, які виникають у результаті виконання цієї статті.  Розрахунки з різниці в тарифах на теплову енергію, що постачалася населенню, здійснюється з урахуванням відповідних норм Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу". Постановою Кабінету Міністрів України № 705 від 22.05.2006 було затверджено Порядок перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення.

З врахуванням викладеного, суди дійшли до обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 20831274,99 грн. суми основного боргу за договором комісії № 12/03-28 від 02.10.2003, оскільки ця сума є заборгованістю бюджету перед позивачем. У цьому ж зв’язку, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу та пені, суди правильно зазначили про те, що умовами договору комісії № 12/03-28 від 02.10.2003 відповідальність відповідача за порушення зобов’язання у вигляді штрафу та пені взагалі не передбачена.

Таким чином, оскільки матеріалами справи станом на серпень 2006 року підтверджена сума боргу у розмірі 5675296,24 грн., судами правомірно частково задоволені вимоги позивача та стягнуто з відповідача 408621,33 грн. інфляційних та 172529,00 грн. річних.

Сукупність наведеного свідчить про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2007 та рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2007 у справі № 33/154-06 залишити без змін.

Головуючий                                                                                       Остапенко М.І.

Суддя                                                                                                   Харченко В.М.

Суддя                                                                                                   Борденюк Є.М.