12.03.2012 Справа № 2-90/12

№2-90/12 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

          «03» березня 2012 року                                Оболонський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді                               -           Майбоженко А.М.

при секретарі                                        -          Воіновій А.О.                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції в м.Києві про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору довічного утримання частково недійсними, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла матір позивачки, ОСОБА_4.

Відкрилась спадщина на її майно, що складалося з частки однієї жилої кімнати площею 13,8 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 та частки квартири АДРЕСА_1.

27 жовтня 2004 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини і була відкрита спадкова справа.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер чоловік матері позивачки, ОСОБА_5, після якого залишилась спадщина і є спадкоємці.

27   липня 2010 року державний нотаріус Одинадцятої київської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом позивачці ОСОБА_2, дочці померлого, на одну жилу кімнату, площею 13,8 кв.м. (32/100 частини) квартири АДРЕСА_2.

28  вересня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори, об'єктом якого є квартира № 39, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом та договір довічного утримання повинні бути визнані частково недійсними, та, уразі, разі визнання їх такими, за позивачкою має бути визнано право власності в порядку спадкування після смерті матері оскільки, матір позивачки, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, і взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, який був зареєстрований 31 жовтня 1986 року, актовий запис № 2996.

В шлюбі матір позивачки, подружжя ОСОБА_5 придбали кімнату площею 13,8 кв.м. (32/100 частки) в квартирі АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення м.Києва від 30 вересня 1998 року. В кімнаті проживали та були зареєстровані матір позивачки ОСОБА_4, ОСОБА_5 та позивачка ОСОБА_1.

6 січня 1998 року ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,8 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості, який зареєстровано на Київській універсальній біржі, реєстраційний № ND7377/44 і в Київському міському бюро технічної інвентаризації. ОСОБА_5 був знятий з реєстраційного обліку по АДРЕСА_2 і зареєструвався по місцю проживання АДРЕСА_1. Дружина залишилась зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_2, а мешкала по день смерті в квартирі АДРЕСА_1.

Спадщина відкрилась внаслідок смерті матері позивачки, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Заповіту ОСОБА_4 не залишила. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця та той подружжя,   який   його   пережив.   Отже,   спадкоємцями   після   смерті ОСОБА_4, є її дочка –позивач у справі та чоловік померлої ОСОБА_5 у рівних частках.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Отже, відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_4 на Ѕ  частку кімнати площею 13,8 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 та Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.

Позивачка має право на ј частку зазначеного майна.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, якого позивачка дотрималась, подавши до нотаріальної контори заяву 27 жовтня 2004 року і незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Незважаючи на заяву про прийняття спадщини і відкриту спадкову справу, державний нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за законом на кімнату в АДРЕСА_2 відповідачу ОСОБА_2.

Договір довічного утримання між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений 28 вересня 2004 року, коли не сплив шестимісячний строк на прийняття спадщини. Права позивачки як спадкоємця були порушені, а тому свідоцтво про право на спадщину за законом та договір довічного утримання повинні бути визнані частково недійсними.

Позивачка зареєстрована з 1993 року та мешкає разом з неповнолітніми дітьми в АДРЕСА_2 по теперішній час.

Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 позивачка не отримала через відсутність правовстановлюючих документів, а згодом по причині вагітності та народження дитини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 215-217, 1220, 1258, 1261, 1267, 1268, 1269, 1270 ЦК України, просила ухвалити рішення, яким визнати свідоцтво про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори 27 липня 2010 року ОСОБА_2 на жилу кімнату площею 13,8 кв.м. (32/100 частини) квартири АДРЕСА_2 в частині ј частки недійсним, визнати договір довічного утримання укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 28 вересня 2004 року і посвідчений державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори на АДРЕСА_1 в частині ј частки недійсним, визнати за позивачкою, ОСОБА_1 право власності по праву спадкування на ј частку кімнати площею 13,8 кв.м. (32/100) в квартирі АДРЕСА_2, ј частку квартири АДРЕСА_1.

Під час розгляду справи по суті позивачем було зменшено розмір позовних вимог, просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування на кімнату в квартирі АДРЕСА_2 у розмірі 4/100 її частини, в решті позовні вимоги залишено без зміни.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві.

Відповідачі та їх представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили, просили відмовити у їх задоволенні. Заперечення відповідачів обгрунтовуються наступним. Батько відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 31.10.1986 року уклав шлюб з матір’ю позивачки ОСОБА_4.

Ще до укладення шлюбу батько відповідачки ОСОБА_2, ставши 10.09.1986 року членом житлово-будівельного кооперативу «Імпульс», внісши з власних коштів пай, в порядку ст. 141 Житлового Кодексу Української РСР, вселився відповідно до суми свого пайового внеску до жилої кімнати площею 13.8 кв.м. квартири АДРЕСА_2 на підставі ордеру № 8035 від 10.09.1986 року. Тобто ОСОБА_4 не будучи на той час його дружиною, права на частину паєнагромадження не мала.

У відповідності до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР (від 20.06.1969 року), який діяв на той час, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, є власністю кожного з них.

30.09.1998 року право власності ОСОБА_5 на кімнату площею 13.8 кв.м. квартири АДРЕСА_2 було підтверджено Свідоцтвом про право власності серії ККВ № 23638, виданим Головним управлінням житлового забезпечення КМДА.

10.01.2002 року вступив в силу Сімейний Кодекс України ст. 57 якого також вказує, що особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є майно, набуте нею (ним) до шлюбу та майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Таким чином на час своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 ніякого права власності на 1\4 частину жилої кімнати площею 13,8 м2 (32/100) частини квартири АДРЕСА_2 не мала і це майно не входило до спадщини, яка відкрилась після її смерті.

Також, спадкодавець ОСОБА_5 є рідним батьком відповідачки ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про народження У-БК № НОМЕР_1, зареєстрованого в Печерському відділі ЗАГС м. Києва 17.12.1968 року.

Після розлучення з першою дружиною спадкодавець 31.10.1986 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_4. Остання вже мала від іншого шлюбу дитину, а саме позивачку ОСОБА_1

Спільного нерухомого майна подружжя не нажило.

12.01.1994 року батьки спадкодавця ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подарували синові квартиру АДРЕСА_3. ОСОБА_5 продав вказану квартиру за 34 000 доларів США, а на отримані кошти відповідно до договору купівлі-продажу від 06.01.1998 року придбав власну квартиру АДРЕСА_1 вартістю 17 000 доларів США. На залишені кошти теж 17 000 доларів США купує іншу також 2-х кімнатну квартиру рідному брату ОСОБА_9.

Дружина ОСОБА_5, ОСОБА_4, незважаючи на спільне на той час проживання, не вкладала коштів на придбання цієї квартири. Також вона фактично не проживала у вказаній квартирі як і сам спадкодавець, бо це було неможливо із-за антисанітарного стану всієї квартири свідомо доведеної власником. Також вона не покращувала стан квартири, щоб збільшити її вартість.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 24 КпШС Української РСР, який діяв на час правовідносин, вищевказана квартира є роздільним майном подружжя, оскільки майно одержане спадкодавцем під час шлюбу в дар є власністю лише ОСОБА_5

Дружина була згодна з таким становищем, бо у вказаній квартирі фактично не проживала, не була прописана, не реєструвалась. Цей факт підтверджує і позивачка, що після придбання квартири покійний перереєструвався за адресою АДРЕСА_1 один. Також вона не мала з цього приводу жодних претензій до чоловіка до її смерті в 2004 році. Вказана квартира за період шлюбу навіть жодного разу не ремонтувалась включно до смерті уже самого власника.

Отже, у своїй вартості квартира не збільшувалась за спільні кошти подружжя.

Також позивачка, як донька, лише ОСОБА_4. не приймала жодної участі в утриманні квартири, догляду за матір’ю та спадкоємцем-вітчимом. Коли спадкодавець з дружиною могли знаходитись в квартирі по АДРЕСА_1, приходила позивачка, влаштовувала скандали, вимагала кошти на власні витрати. Були випадки крадіжки грошей та побиття матері з тих же причин. За два роки до смерті ОСОБА_1 під час чергового скандалу з матір’ю та вітчимом вдарила скляною пляшкою матір по голові. Після цього в неї відібрало мову і вона постійно лікувалась. Ця травма фактично і послужила причиною смерті.

З цих причин стосунки між спадкодавцем та позивачкою були ворожими, що підтверджується також заявою ОСОБА_5 до міліції від 26.02.2002 року про крадіжку майна та документів ОСОБА_1 Були випадки, коли позивачка з допомогою сили відбирала у вітчима пенсію, оскільки зловживала спиртними напоями на той час.

Після смерті дружини ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_3 року батько запропонував доньці ОСОБА_3 укласти договір довічного утримання. Мотивом такого рішення було те, що ОСОБА_5 боявся фізичного посягання з боку позивачки вже на своє життя та здоров’я, про що розповідав своїм знайомим.

Являючись одноосібним власником спірної квартири, ОСОБА_5 з дотриманням вимог ст. 316 ЦК України про здійснення права власності за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та 319 ЦК України і розпорядився квартирою на власний розсуд правомірно.

28.09.2004 року ОСОБА_5 укладає абсолютно законний договір довічного утримання із рідною дочкою ОСОБА_3 в результаті чого передає свою квартиру у власність доньки-відповідачки, не порушуючи жодних правових норм.

Такі його дії не суперечать спадковому праву, оскільки квартира не була спільною сумісною власністю подружжя і смерть дружини не обмежує строків розпорядження власним майном, як вказує позивачка, що договір довічного утримання укладений, «коли не виповнився шестимісячний строк на прийняття спадщини». Такі дії покійного та відповідачки не є підставою для визнання недійсним цього договору.

Сам же він фактично і постійно став проживати за місцем реєстрації ОСОБА_3 АДРЕСА_4, де і помер, про що можуть повідомити сусіди відповідачки та медичні документи.

Законність вказаного договору підтверджує сама позивачка. На момент вчинення договору від 28.09.2004 року спадкодавець та відповідачка ОСОБА_3 постійно спілкувались з позивачкою і повідомили буквально через декілька днів про укладений договір довічного утримання на АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3. Позивачка упродовж понад шести років жодних претензій ні письмових, ні усних сторонам не висувала. І після смерті ОСОБА_5 не претендувала на вказану квартиру більше року, що вказує на її згоду про відсутність належного їй спадкового майна після померлого вітчима - квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 запрошувала відповідачку ОСОБА_3 для святкування Нового 2011 року і вони це свято провели разом, тобто стосунки ще на цей період були між сторонами нормальні і претензій з боку позивачки ще не було.

Про відсутність прав на вказану квартиру з боку позивачки вказує і той факт, що після смерті спадкодавця рідна дочка впродовж року робила ремонт у власній квартирі власними силами, а позивачка в цьому не приймала ніякої участі, будучи про це повідомленою. Відповідачка продовжувала як і в попередні роки оплачувати комунальні послуги по утриманню житла. Отже, позивачка майже сім років погоджувалась, що право власності на квартиру належить відповідачці ОСОБА_3

Також позивачка не оскаржувала договір довічного утримання до смерті відчужувача в 2009 році (більше п’яти років) і цей договір на момент його смерті є дійсний. Відповідно до глави 57 «Довічне утримання»відчужувач передав у власність набувача квартиру ще за життя, тому успадкування майна переданого за договором довічного утримання не являється спадковим майном, якщо договір не розірвано відповідно до ст.755 ЦК України.

Отже, відповідачка є законним власником спірного майна вже понад шість років відповідно до п.1 договору довічного утримання. Перерозподілу як спадкове майно воно не підлягає, бо не є спадковим майном, а має статус права власності відповідачки ОСОБА_3 лише з обмеженням в розпорядженні, що вказує на безпідставність позовних вимог в цій частині.

Крім того, позовні вимоги про визнання прав спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 не заявлялось, без визначення даного статусу майна позовні вимоги, що заявлені нею є необґрунтованими,  оскільки померла ОСОБА_4 на частку в спірному майні ніколи не претендувала. Позивачка не зверталась до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право власності протягом шести років, поважних причин цього не має, що свідчить про те, що нею пропущено строк позовної давності, що свідчить також про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи в  судове засідання не з’явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, згідно якої заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що свідоцтво про право на спадщину на майно після смерті ОСОБА_5 видано нотаріусом відповідно до вимог чинного законодавства. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у зв’язку з наступним.

Судом встановлено, що позивачка є донькою ОСОБА_4, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 –доньками ОСОБА_5

31.10.1986 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після реєстрації шлюбу дружина змінила своє прізвище на «ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 померла.

Після її смерті до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини звернулись її донька ОСОБА_1 –позивач у справі та її чоловік –ОСОБА_5 Свідоцтва про право на спадщину нотаріальної конторою видано не було.

28.09.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_5

Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року відповідачу ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом про спадкування нею 32/100 частин квартири АДРЕСА_2, що складається з однієї житлової кімнати площею 13,8 кв.м., після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання частково недійсним договору довічного утримання в частині 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на вказану частку, суд виходить з наступного.

06.01.1998 року ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,8 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомості, який зареєстровано на Київській універсальній біржі, реєстраційний № ND7377/44 і в Київському міському бюро технічної інвентаризації. Як вбачається зі змісту договору крівлі-продажу, продаж вказаної квартири здійснено за 6 600 грн.

Дана квартира була придбана в період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Згідно ст.22 КпШС України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ч.1 ст.24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

В обґрунтування заперечень щодо заявлених позовних вимог, відповіді посилаються на те, що дана квартира була придбана ОСОБА_5 за кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_3, що була подарована ОСОБА_5 12.01.1994 року його батьками ОСОБА_14 та ОСОБА_8, підтверджуючи вказане письмовими доказами: копією договору дарування зазначеної квартири від 12.01.1994 року (а.с.132), ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 25.09.1997 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_14 та ОСОБА_5 по умовам купівлі-продажу даної квартири в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним (а.с.187),договором купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_3 від 12.12.1997 року (а.с.188), показаннями свідків.  

Як вбачається з договору дарування від 12.01.1994 року квартира АДРЕСА_3 була подаровано ОСОБА_5 ОСОБА_14 та ОСОБА_8.

Пізніше в судовому порядку ОСОБА_7 оспорювалась дійсність вказаного договору в судовому порядку шляхом пред’явлення позову до ОСОБА_5 про визнання договору недійсним. Під час розгляду даної справи сторони досягли мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 25.09.1997 року. Умови даної мирової угоди дана ухвала не містить, належних та допустимих доказів щодо її змісту та умов сторонами надано не було. Відповідачі посилаються на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 дійшли згоди про продаж подарованої раніше квартири ОСОБА_5 та розподіл отриманих коштів між ним та його братом ОСОБА_9.

12.12.1997 року ОСОБА_5 продав квартиру АДРЕСА_3, про що свідчить договір купівлі-продажу даної квартири, ціна продажу у якого визначена у розмірі 8 600 грн.

Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст.58, 59 ЦПК України, докази, надані сторонами мають бути належними та допустимими.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані вимоги процесуального закону заперечення відповідачів щодо продажу квартири по АДРЕСА_3 за ціну в 34 000 доларів США, поділу вказаних коштів між братами ОСОБА_14, придбання за 17 000 доларів США ОСОБА_5 квартири по АДРЕСА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено. Показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 щодо цього, а також придбання квартири по АДРЕСА_1 за кошти, отримані від продажу батьківської квартири не можуть вважатись належними та допустимими доказами в даному випадку, оскільки суперечать  іншим зібраним у справі письмовим доказам, зокрема договорам купівлі-продажу, які містять визначення ціни продажу, інші істотні умови. Крім того, суд критично ставиться до показань вказаних свідків, оскільки ОСОБА_13 є матір’ю відповідачів, а ОСОБА_10 та ОСОБА_11 сусідами позивача, між якими виникли спори з приводу сумісного проживання в АДРЕСА_2 а тому можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи на користь відповідачів.

Доказів, які б свідчили про те, що квартира по АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_5 виключно на кошти, що отримані від продажу квартири, що подарована йому батьками, суду не надано.

На думку суду, Кодекс про шлюб та сім’ю, Сімейний кодекс та Цивільний кодекс України містять презумпцію правового режиму спільної сумісної власності подружжя на майно, яка полягає в тому, що майно, яке придбано подружжям за час шлюбу вважається спільною сумісною власністю подружжя, якщо не буде встановлено того, що дане майно є особистою приватною власністю одного з подружжя тобто придбане ним до шлюбу, за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, оцінюючи всі зібрані у справі докази в цій частині, суд вважає, що квартира АДРЕСА_1, придбана 06.01.1998 року є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Згідно ч.1 ст.28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Рівність часток подружжя у спільному сумісному майні визначена ст.70 СК України.

Тобто, з урахуванням рівності часток подружжя в спільній сумісній власності, суд вважає доведеним факт належності 1\2 частки квартири АДРЕСА_1 на праві власності ОСОБА_4

Спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Спадкування після її смерті здійснюється за законом, у зв’язку з відсутністю заповіту спадкодавця.

Згідно ч.1 ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч.1 ст.1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно ч.1 ст.1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно ст.1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

З урахуванням вказаних вимог закону, спадщина після смерті ОСОБА_4 мала бути поділена в рівних частках між її спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_5, кожен з яких мав би право на 1\2 частину спадкового майна.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на спадкування 1\4 частки квартири АДРЕСА_1.

Квартира №АДРЕСА_1 була відчужена ОСОБА_5 28.09.2004 року шляхом укладання договору довічного утримання з відповідачем ОСОБА_3

Згідно ст.744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зі змісту ст.319 ЦК України, вбачається, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу.

Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів в суді, визначених ст.16 ЦК України є визнання права.

З урахуванням вказаних вимог чинного законодавства, а також того, що, укладаючи договір довічного утримання, ОСОБА_5 не мав повноважень власника щодо відчуження всієї квартири, його дії в цій частині суперечить загальним вимогам ЦК України щодо прав власника на відчуження належного саме йому майна, з метою захисту прав позивача на отримання у спадщину майна після смерті її матері, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо визнати частково недійсним договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 28.09.2004 року, посвідчений державним нотаріусом П’ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №8-2287 в частині відчуження 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на вказану частку квартири за позивачем - ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Доводи відповідачів щодо пропуску строку позовної давності та відповідно застосування наслідків цього, суд вважає необґрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів обізнаності позивача щодо укладання договору довічного утримання більш ніж за три роки до часу звернення до суду, матеріали справи не містять. Показання свідків та пояснення відповідачів в цій частині не можуть вважатись належними та допустимими доказами пропуску строку позовної давності, оцінюються судом критично з урахуванням заінтересованості вказаних осіб у розгляді даної справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2 про спадкування нею 32/100 частин квартири АДРЕСА_2, що складається з однієї житлової кімнати площею 13,8 кв.м., після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, визнання права власності визнання за позивачем права власності на частку ц даному майні, суд виходить з наступного.

Згідно обмінного ордеру №8035, виданого 10.09.1986 року (а.с.105), кімната площею 13,8 кв.м. квартири АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_5

Згідно довідки ЖБК «Імпульс»№0-03 від 01.02.2012 року, отриманої на запит суду,  паєнакопичення ОСОБА_5 на 32/100 АДРЕСА_2 складало 3 526 крб. 73 коп. на момент укладення шлюбу з ОСОБА_4 31.10.1986 року, паєнакопичення склало 3 054 крб. 21 коп.

Тобто, на момент реєстрації шлюбу подружжя ОСОБА_4 несплачена сума паєнакопичення склала 472 крб. 52 коп.

Повністю пай було погашено 26.02.1992 року, про що свідчить довідка ЖБК «Імпульс»№0-48 від 19.10.2011 року (а.с.157).

Згідно Свідоцтва про право власності на квартиру від 30.09.1998 року, 32/100 квартири №69 будинку №6Б належить ОСОБА_5 на 1-ну кімнату площею 13,8 кв.м. на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 11.09.1998 року №535-С (а.с.99).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2 успадкувала 32/100 частин квартири АДРЕСА_2, що складається з однієї житлової кімнати площею 13,8 кв.м., після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Згідно роз’яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 р. № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", а саме пункту 6, щодо розгляду спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід враховувати, що після завершення сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.

Вказане випливає зі змісту ст.ст.22, 24 КпШС України, якими визначено поняття спільної сумісної власності та роздільного майна подружжя.

Судом встановлено, що загальна сума паєнакопичення по спірній квартирі склала 3 526 крб. 73 коп. В період шлюбу подружжям ОСОБА_5 була сплачена сума паєнакопичення у розмірі 472 крб. 52 коп. Саме ця сума паєнакопичення відповідає частці спільного сумісного майна подружжя у загальній сумі паєнакопичення спірної частини квартири.

Таким чином, часка спільного сумісного майна подружжя складає 13/100 частин (472,52/3 526,73*100).

Виходячи з загальних засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, частка кожного з них складає 13/200 (13/100 / 2=13/100*1\2).

При спадкуванні майна після смерті ОСОБА_4, її частка спірної квартири підлягає розподілу між спадкоємцями, які прийняли спадщину, тобто між позивачем та ОСОБА_5 в рівних частках, тобто 13/400 частин квартири належить кожному з них в порядку спадкування.

Звернення позивача до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщина свідчить про прийняття належної їй частки спадкового майна. При видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 його спадкоємцю ОСОБА_2, державним нотаріусом вказані обставини враховані не були.

Згідно ст.1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування 13\400 частин квартири АДРЕСА_2, свідоцтво про право на спадщину в частині цієї частки має бути визнано недійсним з визнанням права власності на неї за позивачем.

Вказане свідчить про необхідність часткового задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки підстав для визнання права власності на 4/100 (1/25) частин квартири, з урахування розрахунку, здійсненого вище, суд не вбачає.

Судові витрати, понесені у справі позивачем, у розмірі 217 грн. підлягають розподілу між відповідачами в рівних частинах у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 24, 28 КпШС України, ст.ст.15, 16, 203, 215, 217, 316, 319, 744, 1226, 1258, 1261, 1267, 1269, 1270, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст. 10, 15, 57, 58, 59, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2 про спадкування нею 32/100 частин квартири АДРЕСА_2, що складається з однієї житлової кімнати площею 13,8 кв.м., після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року в частині 13/400 частки квартири.

Визнати право власності на 13/400 частин квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Визнати частково недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 28.09.2004 року, посвідчений державним нотаріусом П’ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №8-2287 в частині відчуження 1/4 частки квартири АДРЕСА_1.

Визнати право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 108 (сто вісім) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 108 (сто вісім) гривень 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м.Києва через Оболонський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.          

Суддя:                                                            А.М.Майбоженко