КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.09.2007                                                                                           № 10/105

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Мартюк А.І.

 суддів:                                          Зубець Л.П.

                                        Лосєва  А.М.

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача -Мацегорін А.О. – дов. №368/10 від 29.12.2006р.;

відвідповідача:                    Кузнєцова В.О. – дов. №18/27 від 15.01.2007р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкрите акціонерне товариство з газопостачання і газифікації "Чернігівгаз"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 29.05.2007

 у справі № 10/105 (Пашкіна С.А.)

 за позовом                               Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

 до                                                   Відкрите акціонерне товариство з газопостачання і газифікації "Чернігівгаз"

 про                                                  стягнення заборгованості 7524838,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 6 751 972,89 грн., з них: 5 196 393,31 грн. – основний борг, 379 588,33 грн. – втрати від знецінення грошових коштів в розмірі індексу інфляції за період з 01.09.2003р. по 01.03.2004р., 730 167,18 грн. – пені за період з 22.03.2003р. по 22.03.2004р., 445 824,07 грн. – 3% річних за період з 10.02.2001р. по 22.03.2004р.

19.08.2004р. до Господарського суду Чернігівської області від позивача надійшла заява б/н від 17.08.2004р., в якій він збільшив розмір своїх позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 7 524 838,96 грн., з них: 5 196 393,31 грн. – основний борг, 1 139 077,08 грн. – втрати від знецінення грошових коштів в розмірі індексу інфляції за період з 01.06.2001р. по 01.07.2004р., 739 605,19 грн. – пеня за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р., 449 763,38 грн. – 3% річних за період з 19.08.2001р. по 19.08.2004р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умов договору №10/16-1402 від 25.12.2000р., укладеного між позивачем та відповідачем, останній не здійснив в повному обсязі проплату за придбаний у позивача природний газ, що й зумовило виникнення заборгованості за вищевказаним договором. Також, позивач зазначив про те, що відповідачем перераховувались кошти на рахунок позивача у спірних періодах, але вони були зараховані позивачем в погашення заборгованості за попередні періоди, оскільки в призначенні платежу відповідачем не було вказано ані реквізитів договору №10/16-1402 від 25.12.2000р., ані періодів, за які перераховувались грошові кошти.  

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що він виконав свої зобов’язання за договором №10/16-1402 від 25.12.2000р. і повністю розрахувався з позивачем, оскільки протягом 2001 року в рахунок погашення заборгованості за поставлений природний газ позивачу було перераховано грошові кошти на загальну суму 22 729 419,13 грн. В рахунок оплати за газ, спожитий підприємствами, установами та організаціями, які фінансуються з державного та місцевого бюджету, протягом 2001 року відповідачем було перераховано 4 260 874,91 грн. Кожна сума, перерахована по договору №10/16-1402 від 25.12.2000р. підтверджується відповідним платіжним дорученням, копії цих доручень наявні в матеріалах справи. До того ж, в рахунок погашення заборгованості за поставлений природний газ сторонами було проведено взаємозалік на суму 35 427,85 грн., згідно протоколу №7/2-2-32-4-Г від 02.03.2001р., на суму 252 249,69 грн., згідно протоколу №27/2-2-1391г від 31.07.2001р., та на суму 11 646,00 грн., згідно спільного протокольного рішення №07/03-020 СФ від 15.07.2003р.    

Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності для пред’явлення позову про стягнення з відповідача заборгованості за період січень-лютий 2001р. та пені.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. позов було задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 655 359,45 грн. (з них: 1 274 322,22 грн. - основний борг, 107 517,42 грн. – 3% річних, 273 519,81 грн. – інфляційні втрати), 1 700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог, прийнявши нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосував норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 161, 162 Цивільного кодексу Української РСР, ст. ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4-7, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.  

Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. в частині задоволення позовних вимог, прийнявши нове, яким відмовити в задоволенні  позову повністю.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає про те, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, зокрема, ст. ст. 71, 80 Цивільного кодексу Української РСР, ст. ст. 257, 266  Цивільного кодексу України, та не надав належної оцінки тому факту, що позивачем було пропущено строк позовної давності відносно вимог про стягнення з відповідача заборгованості за січень, лютий 2001р., що, на думку відповідача, свідчить про неповне з’ясування всіх фактичних обставин справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2007р. вказані апеляційні скарги були прийняті до провадження та призначені до розгляду в судовому засіданні на 12.09.2007р.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», просив суд її задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог, прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Проти апеляційної скарги відповідача заперечував, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити оскаржуване Рішення суду в частині задоволення позовних вимог без змін як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.09.2007р. подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити Рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог без змін.

Також, представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі Відкритого акціонерного товариства з газопостачання і газифікації «Чернігівгаз», просив суд її задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. в частині задоволення позовних вимог, прийнявши нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

У судовому засіданні 12.09.2007р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 26.09.2007р., про що представників сторін повідомлено під розписку.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.12.2000р. між Дочірньою компанією «Торговий дім «Газ України» та Відкритим акціонерним товариством з газопостачання і газифікації «Чернігівгаз» було укладено договір на постачання природного газу №10/16-1402 (далі за текстом – Договір).

Відповідно до протоколу засідання спостережної ради Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» №2 від 26.12.2000р. та наказу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» №14 від 18.01.2001р. (із змінами та доповненнями, внесеними наказом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» №40 від 08.02.2001р.), Дочірню компанію «Торговий дім «Газ України» було реорганізовано з переданням її функцій Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

В п.4.1 Статуту Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» зазначено,  що Дочірня компанія «Газ України» є правонаступником Дочірньої компанії «Торговий дім «Газ України». Таким чином, до позивача перейшли всі права і обов’язки Дочірньої компанії «Торговий дім «Газ України» за Договором постачання природного газу №10/16-1402 від 25.12.2000р.

Відповідно до умов Договору (п.1.1), позивач (постачальник) зобов’язався у 2001р. передати, а відповідач прийняти та оплатити природний газ виключно для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

Згідно з п.2.1 Договору, обсяг постачання газу в 2001 році складає до 32 464 тис. куб. м., в тому числі по місяцях.

Приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцеві у відповідному місці, оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу (п.3.3 Договору).

15.01.2001р. між сторонами було складено протокол узгодження розбіжностей до Договору, згідно з яким п.4.1, п.4.2, п.5.1 Договору викладено в новій редакції, а в п.6.3 зменшено розмір штрафу до 4%.

Згідно з п.5.1 Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 15.01.2001р.), оплату за природний газ Покупець зобов’язаний здійснювати грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ Покупець здійснює до 10 числа наступного за звітним місяця.

За несвоєчасну сплату спожитого газу у строки, зазначені в п.5.1 Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п.6.2 Договору).

02.03.2001р. було укладено Додаткову угоду до Договору, в якій сторони домовились про погашення покупцю (відповідачу) частини вартості газу, поставленого постачальником (позивачем), шляхом проведення заліку на суму 35 427,85 грн. (в т.ч. ПДВ – 5 904,64 грн.).

14.03.2001р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно з якою п.4.1, п.4.2 Договору викладено в іншій редакції, визначено, що ціна газу за 1000 кубічних метрів без врахування вартості транспортування газу територією України становить 167,70 грн., а загальна сума договору складає 5 444 212,80 грн.

24.04.2001р. було укладено Додаткову угоду №2 до Договору, згідно з якою преамбула Договору та реквізити покупця викладено в іншій редакції.    

З 01 січня 2004 року набирали чинності Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Зважаючи на те, що відносини між сторонами по Договору продовжують існувати і після 01.01.2004р., при розгляді справи судом застосовуються норми саме Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу за період з січня по грудень 2001р. включно природний газ в обсязі 34 398,370 тис. куб. м. на суму 5 834 520,67 грн.

Зауважень щодо обсягів та вартості отриманого природного газу від відповідача не надходило. Факт передачі газу підтверджується наявними в матеріалах справи двосторонніми актами прийому-передачі, які підписано сторонами по Договору.

Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ визначений спільною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України №1785 від 13.11.1998р. «Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ» (далі за текстом – Постанова №1785).

Вказаною Постановою передбачено відкриття в уповноваженому банку розподільного рахунку та консолідованого розподільного рахунку для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, в тому числі і від підприємств, установ, організацій, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів. Кошти, що надійшли протягом операційного дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств постачальників природного газу. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок.

В матеріалах справи наявні надані відповідачем копії платіжних доручень, з яких вбачається, що загальна сума надходжень у 2001 році на розподільний рахунок позивача становила 22 729 419,13 грн. Зокрема, в рахунок оплати за природний газ, спожитий підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів у 2001 році на користь позивача було перераховано 4 260 874,91 грн. (т.с. 2, а.с. 30-100).   

Окрім того, сторонами було проведено взаємозаліки однорідних вимог за природний газ, отриманий по Договору у 2001р., а саме:

- на суму 252 249,69 грн., що підтверджується протоколом №27/2-2-1391 від 31.07.2001р.;

- на суму 35 427,85 грн., згідно з протоколом №27/2-32-4-Г від 02.03.2001р.

- на суму 11 646,00 грн., згідно зі спільним протокольним рішенням №07/03-020 СФ від 15.07.2003р.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було зараховано платіж у сумі 252 249,69 грн., згідно протоколу №27/2-2-1391 від 31.07.2001р., в оплату за газ, спожитий у 2001р. підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів, хоча в протоколі чітко вказано, що даний взаємозалік проведений за природний газ, отриманий по Договору №10/16-1402 від 25.12.2000р.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами було досягнуто згоди відносно зарахування вказаної вище суми в рахунок оплати за іншим договором.

Окрім того, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на Інструкцію №7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затверджену постановою Правління НБУ №204 від 02.08.1996р. (яка діяла на момент укладання сторонами спірного договору) та вказує, що кошти у розмірі 4 260 874,51 грн., перераховані відповідачем у 2001 році з розподільчого рахунку, частково підлягають зарахуванню в рахунок оплати за природний газ, спожитий у 2000 році, оскільки в платіжних документах в графі «призначення платежу» не вказано ані періоду, за який вноситься платіж, ані реквізитів договору, по якому сплачується даний платіж.

Суд не погоджується з таким твердженням позивача, оскільки в договорах сторони могли передбачити додаткові вимоги до даних (реквізитів), які необхідно зазначати в графі «призначення платежу», але в спірному Договорі не було визначено порядок сплати заборгованості за попереднім договором.

При розгляді справи також було встановлено, що постачання газу за Договором здійснювалось для потреб підприємств, установ, організацій, які фінансуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. Основною стадією виконання бюджету за видатками є встановлення бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису, відповідно до якого розпорядники коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування для виконання бюджетною установою своїх функцій.

В преамбулі Бюджетного кодексу України вказано, що цим Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.  

У відповідності до ст. 51 Бюджетного кодексу України, стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов'язань;

4) отримання товарів, робіт та послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підприємства, установи, організації, які фінансуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів сплачують кошти на розподільний рахунок за спожитий природний газ у відповідному місяці відповідно року, тому ці кошти підлягають зарахуванню в рахунок оплати за газ, отриманий у відповідному бюджетному році.

Згідно з Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №759 від 12.07.2000р. «Про затвердження алгоритму розподілу кошті, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за поставлений природний газ, алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків при надходженні коштів за поставлений природний газ на розподільні рахунки підприємств. Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості переданого природного газу та, відповідно, не припиняє зобов’язань боржника щодо сплати боргу.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що він не є власником коштів, що надходять на розподільчий рахунок від бюджетних установ, розрахунки за надані послуги безпосередньо не проводив, оскільки розподіл коштів здійснювався згідно алгоритму, є необґрунтованим.

Отже, при розгляді справи було встановлено, що за природний газ, спожитий у 2001 році підприємствами, установами, організаціями, які фінансуються за рахунок державного та місцевого бюджетів, було проведено оплату у загальному розмірі 4 560 198,45 грн. (4 260 874,91 грн., перераховані згідно з платіжними дорученнями з розподільного рахунку у 2001р., та 299 323,54 грн., згідно з проведеними взаємозаліками однорідних вимог).

Оскільки на виконання умов Договору позивач передав відповідачу за період з січня по грудень 2001р. включно природний газ в обсязі 34 398,370 тис. куб. м. на загальну суму 5 834 520,67 грн., враховуючи часткову сплату, розмір заборгованості відповідача становить 1 274 322,22 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності відносно вимог про стягнення з відповідача заборгованості за січень, лютий 2001р.

Проте, дане твердження спростовується доказами, наявними в матеріалах справи, оскільки відповідно до розрахунків суми позову з урахуванням проведених платежів за отриманий природний газ, заборгованість у сумі  1 274 322,22 грн. виникла з жовтня 2001р.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 739 605,19 грн. за прострочку виконання зобов'язання за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р., судом було встановлено наступне.

          Умовами Договору (п.6.2) передбачено, що за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п.5.1 даного Договору, Покупець (відповідач) сплачує на користь Постачальника (позивача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Види забезпечення виконання зобов’язання наведені в ст. 546 Цивільного кодексу України, згідно з якою виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В п.6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Таким чином, відповідач був зобов'язаний щомісячно до 10 числа наступного за звітним місяцем здійснювати остаточний розрахунок за спожитий газ, проте умовами договору визначено лише порядок, а не період нарахування пені, у зв’язку з чим, суд дійшов висновку, що нарахування пені за спожитий природний газ припинилось через шість місяців від настання строку оплати по кожному місяцю поставки, а отже позивачем пропущений строк позовної давності для звернення з вимогами про стягнення пені за період з 19.08.2003р. по 19.08.2004р. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 139 077,08 грн. втрат від знецінення грошових коштів в розмірі індексу інфляції за період з 10.02.2001р. по 01.07.2004р. та 449 763,38 грн. 3% річних за період з 10.02.2001р. по 19.08.2004р., судом було встановлено наступне.

Відповідальність за порушення грошового зобов'язання наведена в ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справи було встановлено, що позивачем при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат не враховані щоденні перерахування відповідачем коштів, а встановлена судом сума заборгованості виникла лише з жовтня 2001р. Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що 3% річних за період з 10.10.2001р. по 19.08.2004р. підлягають стягненню в сумі 107 517,42 грн., а інфляційні втрати - в сумі                273 519,81 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, позивач стверджував, що інфляційні втрати повинні нараховуватись за місяць, але суд вважає помилковим таке твердження позивача, зважаючи на те, що розмір індексу інфляції встановлюється на місяць в процентному співвідношенні, з якого арифметичним шляхом вираховуються інфляційні втрати за певну кількість днів прострочки. Враховуючи значні суми щомісячної поставки газу та відповідно щоденні платежі відповідача за отриманий газ, суд дійшов висновку про недоцільність здійснення нарахування інфляційних втрат за цілий місяць, тобто без врахування дати і суми здійснених щоденних проплат, оскільки це не буде відповідати фактичним інфляційним втратам позивача у зв’язку з прострочкою оплати відповідачем.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що доводи, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли своє підтвердження при перегляді Рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. судом апеляційної інстанції та спростовуються наявними у справі доказами.

Враховуючи викладені обставини, суд прийшов до висновку, що Рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, тому апеляційні скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Відкритого акціонерного товариства з газопостачання і газифікації «Чернігівгаз» задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційних скарг покладаються на апелянтів, а саме: 12 750,00 грн. на позивача та 850,00 грн. на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційні скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Відкритого акціонерного товариства з газопостачання і газифікації «Чернігівгаз» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №10/105 від 29.05.2007р. - без змін.

2.  Матеріали справи №10/105 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Мартюк А.І.

 Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Лосєв  А.М.