ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" лютого 2012 р. справа № 2a-240/12/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Чуприни О.В.
за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.
військового прокурора Івано-Франківського гарнізону –Кітраля С.І.
представника позивача: управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську –Кушніра О.В.
представника відповідача: 417 Управління начальника робіт –не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську до 417 Управління начальника робіт про стягнення заборгованості в розмірі 113 761,73 грн., -
ВСТАНОВИВ:
06.02.2012 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за позовом військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі – позивач) до 417 Управління начальника робіт про стягнення заборгованості по сплаті внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 113 761,73 грн.
Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем, в порушення статті 20 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", не погашено в повному обсязі заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в період з липня 2009 року по грудень 2010 року в загальному розмірі 113 761,73 грн. Вважає, що сума несплачених страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 113 761,73 грн., яка самостійно визначена відповідачем у щомісячних розрахунках за вказаний період, є узгодженою та підлягає стягненню з відповідача.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що сума заборгованості по сплаті страхових внесків в розмірі 113 761,73 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід Пенсійного фонду України.
В судовому засіданні представник позивача, в інтересах якого пред’явлено адміністративний позов, позовні вимоги, викладені в адміністративному позові, підтримав в повному обсязі, та пояснив суду, що станом на 20.02.2012 року у відповідача наявна непогашена заборгованість в сумі 113 761,73 грн. Просив позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача зазначену заборгованість по сплаті страхових.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 30), причини неявки суду не повідомив. Своїм правом на подання письмового заперечення проти позову не скористався.
За змістом частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 17.11.2011 року) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Судом, за умови належного повідомлення відповідача про розгляд справи у відповідності до вимог частини 3 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжено розгляд справи за відсутності відповідача на підставі частини 4 статті 128 коментованого Кодексу.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення прокурора і представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши і оцінивши докази, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з таких мотивів.
Судом встановлено, що відповідач –417 Управління начальника робіт є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 24.02.1997 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №11-15/649, та являється платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (а.с. 16-17).
На час виникнення спірних правовідносин між позивачем і відповідачем виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначалися: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Суд у відповідності до вимог частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи яку правову норму сліду застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин.
Статтею 5 вказаного Закону його дію поширено на регулювання відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За приписами статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 даного Закону страхувальниками відповідно є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
За змістом вимог частини першої та третьої статті 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, які набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Частина 2 статті 17 коментованого Закону встановлює обов'язки страхувальників, пункт шостий якої передбачає, що страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно вимог частини 6 статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.
Таким чином, суд приходить до переконання, що відповідач у відповідності до статей 14, 15, 17, 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на якого покладено обов'язок нараховувати та сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську.
Пунктом 11.11. розділу 11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України за №21-1 від 19.12.2003 року (далі –Інструкція, в редакції, чинній на час спірних правовідносин), платники страхових внесків щомісяця складають у двох примірниках розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків.
Частина 6 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлює обов'язок страхувальників сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною 12 статті 20 вищезазначеного Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачем самостійно розраховані суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в період з липня 2009 року по грудень 2010 року, в тому числі: за липень 2009 року –11 099,59 грн., за серпень 2009 року –7 784,47 грн., за вересень 2009 року –8 066,44 грн., за жовтень 2009 року –8 806,23 грн., за листопад 2009 року –8 429,51 грн., за грудень 2009 року –8 968,45 грн., за січень 2010 року –6 627,23 грн., за лютий 2010 року –7 628,00 грн., за березень 2010 року –7 480,37 грн., за квітень 2010 року –7 064,16 грн., за травень 2010 року –7 528,73 грн., за червень 2010 року –6 884,99 грн., за липень 2010 року –7 311,18 грн., за серпень 2010 року –5 910,93 грн., за вересень 2010 року –6 235,26 грн., за жовтень 2010 року –6 641,99 грн., за листопад 2010 року –4 721,76 грн. та грудень 2010 року –4 952,90 грн. Однак, вказані зобов'язання у встановлений законом строк відповідач в повному обсязі не сплатив і на момент розгляду справи заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування складає 113 761,73 грн.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено норми статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Доводи позивача про зобов’язання відповідача за страховими внесками в сумі 113 761,73 грн., що підлягають сплаті за липень 2009 –грудень 2010 року підтверджуються розрахунком суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (а.с. 45-80).
Відповідно до вимог частини 3 статті 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" територіальні органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, після отримання якої страхувальник зобов’язаний протягом десяти робочих днів сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Відповідно до підпункту ‘‘а’’пункту 8.2 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків.
Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Обставина щодо несплати відповідачем самостійно визначених страхових внесків за липень 2009 року –грудень 2010 року підтверджується також відомостями, які містяться в картці особового рахунку страхувальника по рахунках 32%, 4%, 42% та 1%-5% Розділу І за періоди з 01.08.2009 року по 01.12.2011 року (а.с. 34-38).
В судовому засідання з’ясовано, що позивачем була надіслана вимога про сплату боргу за № Ю-1391/5 від 06.06.2011 року (а.с. 84), яка 06.06.2011 року отримана головним бухгалтером 417 Управління начальника робіт, про що свідчить підпис останньої на корінці вимоги. У вказану вимогу увійшла сума заборгованості по самостійно визначених відповідачем страхових внесках за липень 2009 року –грудень 2010 року.
Частина 2 статті 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (надалі –недоїмка).
Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність нарахування позивачем сум недоїмки страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідача, а також до висновку, що відповідачу було відомо про наявність обов'язку погашення заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Доказів, які б свідчили про погашення вказаної суми недоїмки на день розгляду справи або ж спростували позовні вимоги, відповідачем суду не подано.
Абзацом 8 частини 3 статті 106 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
Відповідно до пункту 2.2. Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України за № 11-2 від 27.06.2002 року, Управління відповідно до покладених на них завдань забезпечують додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами актів законодавства про пенсійне забезпечення; планують у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечують виконання бюджету Фонду організовують роботу підвідомчих управлінь Фонду в районах, містах і районах щодо: повного і своєчасного обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; забезпечення збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, фінансових санкцій, інших коштів, що надходять до бюджету Фонду відповідно до законодавства; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів; проведення перевірок правильності нарахування та сплати єдиного внеску, страхових внесків та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Абзацом 5 і 6 пункту 7 ‘‘Прикінцевих та перехідних положень’’Закону України ‘‘Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування’’визначено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом (зокрема Законом України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’).
Системний аналіз коментованих норм закону дає можливість суду дійти переконання про те, що за умови виникнення у платника страхових внесків заборгованості у 2010 році, тобто на момент дії частин 1 - 9 статті 106 Закону України ‘‘Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування’’, в силу пункту 7 ‘‘Прикінцевих та перехідних положень’’Закону України ‘‘Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування’’, на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків, за Пенсійним фондом України і його територіальними органами зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю їх нарахування, своєчасністю сплати, якими останні були наділені до набрання чинності цим Законом. Повноваження позивача щодо контролю по стягненні недоїмки, що утворилась до 01.01.2011 року, реалізується шляхом винесення вимоги про сплату страховиком заборгованості, несплата якої є підставою для її стягнення у судовому порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з 417 Управління начальника робіт заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 113 761,73 грн. обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з 417 Управління начальника робіт (ідентифікаційний код 07816704, вул. Довженка, 5 а, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську заборгованість на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 113 761 (сто тринадцять тисяч сімсот шістдесят одну) гривню 73 копійки.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Чуприна О.В.
Постанова складена в повному обсязі 24.02.2012 року.