ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
м. Сімферополь
14 червня 2011 р. 15:49 Справа №2а-2952/11/0170/7
Окружний адміністративний суд Автономної республіки Крим у складі
головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1
до Державна податкова інспекція в м. Євпаторії АР Крим
про скасування податкових повідомлень-рішень,
за участю:
від позивача - представник за довіреністю ОСОБА_2,
відповідач – представник за довіреністю ОСОБА_3
Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000391701/0 від 23.02.2011р. на загальну суму 45061,25грн., з яких ПДВ в сумі 36049,00грн., штрафні санкції в сумі 9012,25грн., а також №0000401701/0 від 23.02.2011р. в сумі 6355,52грн., в тому числі з податку на землю в сумі 4676,41грн. та штрафні санкції в сумі 1679,11грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в ході перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані рішення, необґрунтовано зробив висновки про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість» в частині формування податкового кредиту з ПДВ та норм Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Позивач вказує, що сума податкового кредиту з ПДВ сформована ним з додержанням Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі податкових накладних у період, в якому вони були фактично отримані. Також позивач вказує, що у період, який перевірявся він здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування і був платником єдиного податку, в зв’язку з чим, в силу Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» №727, він звільнений від сплати плати (податку) за землю, що вказує на необґрунтованість висновків відповідача. Позивач надав додаткові пояснення до адміністративного позову (а.с163-164).
Відповідач проти позову заперечує, вважає податкові повідомлення – рішеннями такими, що прийняті законно та обґрунтовано на підставі виявлених в ході перевірки позивача порушень норм податкового законодавства, а тому підстав для їх скасування немає. В обґрунтування правової позиції відповідачем надані письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.53-55).
Вислухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд
ВСТАНОВИВ:
Державною податковою інспекцією в м. Євпаторія було здійснено планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р.
За результатами перевірки ДПІ в м. Євпаторія було складено акт №181/17-01-2326209734 від 11.02.2011р. (а.с.11-21) (далі - акт перевірки), яким були встановлені, зокрема, порушення позивачем:
- ст.ст. 2, 5, 7 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 р. № 2535-ХП зі змінами та доповненнями, а також вимог Земельного кодексу, донараховано податку на землю всього у сумі 4676,41грн.;
- п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зі змінами та доповненнями, ст. 14 Закону України «Про плату за землю», не надані розрахунки земельного податку за 2008р., 2009р., 2010р.;
- п.п.7.2.1, 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями, донараховано податку на додану вартість у сумі 36049грн.
Позивач звернувся до ДПІ в м. Євпаторія з запереченнями до акту перевірки від 14.02.2011 р. за № 14 (22-23). У відповіді на заперечення від 18.02.2011 р. за вих. №1425/10/17-1 (а.с.24-26) відповідач підтвердив правомірність висновків акту перевірки щодо встановлених порушень Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі висновків акту перевірки, ДПІ в м. Євпаторія були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000391701/0 від 23.02.2011р. на загальну суму 45061,25 грн., у тому числі з податку на додану вартість в сумі 36049,00 грн., штрафної санкції в сумі 9012,25 грн. та №0000401701/0 від 23.02.2011р. в сумі 6355,52 грн., в тому числі з податку на землю в сумі 4676,41грн. та штрафна санкція в сумі 1679,11 грн. (а.с.28,30).
Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З акту перевірки вбачається, що висновки про порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість» обґрунтовані встановленням відповідачем завищення податкового кредиту на суму 36049грн., у т.ч. за січень 2008р. у сумі 6168грн., лютий 2008р. у сумі 6316грн., березень 2008р. у сумі 6261грн., квітень 2008р. у сумі 3804грн., травень 2008р. у сумі 3872грн., червень 2008р. у сумі 4532грн., липень 2008р. у сумі 556грн., серпень 2008р. у сумі 1516грн., вересень 2008р. у сумі 523грн., грудень 2008р. у сумі 1017грн., січень 2009р. у сумі 1432грн., лютий 2009р. у сумі 52грн.
Актом перевірки встановлено, що позивач необґрунтовано включив до складу податкового кредиту за 2008 - 2009р.р. податкові накладні попередніх періодів на суму 8367грн. (перелік яких встановлений в додатку №1 до акту перевірки). Також в акті вказано, що позивачем був необґрунтовано завищений податковий кредит в зв’язку з відсутністю документально його підтвердження. Відповідач в акті зазначив з цього приводу, що у позивача відсутні та не наданні до перевірки податкові накладні, які відображені в реєстрі отриманих податкових накладних отриманих від ТОВ «Люкссервістрейд» усього у сумі 27682грн.: за січень 2008р. на суму ПДВ 6168грн., лютий 2008р. на суму ПДВ 6316грн., березень 2008р. на суму ПДВ 6261грн., квітень 2008р. на суму ПДВ 3804грн., травень 2008р. на суму ПДВ 3871,84грн., червень 2008р. у сумі 1260,01грн.
Щодо нарахування земельного податку, відповідачем в акті перевірки встановлено, що згідно до наданих позивачем документів позивач використовує земельну ділянку загальною площею 0,16 га, яка надана йому на праві постійного користування. Відповідач в ході перевірки встановив, що позивач не використовував у своїй господарської діяльності земельні ділянки під об’єктами нерухомості, розташованими на цій земельній ділянці, які були надані в оренду позивачем іншим суб’єктам господарювання, а тому він не був звільнений від сплати земельного податку, відповідно до положень Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», і повинен був його нараховувати та сплачувати.
На час проведення перевірки позивача, у період що перевірявся та на час прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення – рішення був чинним Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N168/97-ВР, який визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв на період, що перевірявся відповідачем).
Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 був зареєстрований платником податку на додану вартість у ДПІ в м.Євпаторія, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 100200089, видано 23.02.2009р. та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №100136703, видано 02.09.2008р.(а.с.32,33).
Позивач пояснив, що формування податкового кредиту ним здійснювалося на підставі податкових накладних після їх фактичного надходження від контрагентів у відповідні періоди. Так позивач зазначив, що за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. отримав податкові накладні, перелічені в додатку № 1 до акту перевірки пізніше строку, ніж вони були виписані за обставинами, які не залежали від ФОП ОСОБА_1 Для реєстрації податкових накладних, отриманих з запізненням, позивач веде журнал таких податкових накладних.
Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними, у зв’язку з чим включення ПДВ в податковий кредит в періодах до одержання податкової накладної не ґрунтується на вимогах закону.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.
Відсутність у позивача податкових накладних, період виписки яких відбувся раніше, позбавляло позивача права на включення сум ПДВ, за операціями на які були виписані такі накладні, до податкового кредиту.
Таким чином, включення суми ПДВ у склад податкового кредиту можливо у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних платником податку без наявності податкових накладних було б безпідставним.
З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, на підставі яких позивачем нарахований податковий кредит з ПДВ на суму 8366,49грн. фактично отримані позивачем у таких періодах:
- у червні 2008р. на загальну суму ПДВ 3271,38грн. від: ЗАТ «Матімекс Україна», ВАТ «Кримгаз», ТОВ «Сервис - 22», ВАТ «Крименерго», ВАТ «Укртелеком», Виробничого підприємства водопроводно – каналізаційного господарства, ПП «Прибой», ВВ фірма «Канто», ТОВ «Ойл груп», ДП «Кримський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації», ПП «Варс»;
- у липні 2008р. на загальну сумі ПДВ 555,77грн. від: ПП «Корсар», ПП «Варс», ВАТ «Укртелеком», Виробничого підприємства водопровідно – каналізаційного господарства, ТОВ «Сервіс - 22», ВАТ «Кримгаз», КП «Автотранспортна санітарна очистка», ТОВ «Універсам 2002»;
- у серпні 2008р. на загальну суму ПДВ 1515,56грн. від: ВАТ «Крименерго», ПП «Корсар», ТОВ «Універсам 2002», ПП «Електроконтакт», КП «Автотранспортна санітарна очистка», ВАТ «Укртелеком», ВАТ «Кримгаз»;
- у вересні 2008р. на суму ПДВ 552,62грн. від ЗАТ «Матімекс Україна»;
- у грудні 2008р. у сумі ПДВ 1017,34грн. від ВАТ «Крименерго»;
- у січні 2009р. на загальну суму ПДВ 1431,62грн. від: ВАТ «Крименерго» та 4 накладних від Виробничого підприємства водопровідно – каналізаційного господарства;
- у лютому 2009р. на загальну суму ПДВ 52,2грн. – три податкові накладні від ВАТ «Укртелеком».
Фактичне отримання позивачем вказаних податкових накладних у вказаних вище періодах підтверджується даними книги реєстрації податкових накладних, отриманих з запізненням (а.с.165-170) та даними реєстрів отриманих податкових накладних. Вказані податкові накладні залучені до матеріалів справи.
На підставі викладених норм, суд приходить до висновку, що відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.
Позивачем, суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.
Таким чином, суд вважає, що позивачем виконані вимоги п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень Закону в цій частині.
Згідно до положень абзаців 1,2 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Враховуючи це, суд вважає за необхідне вказати, що абзацом 2 вказаної норми встановлено право особи на подачу такої скарги, що неможна розуміти як обов’язок.
Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.
За таких підстав, суд приходить до висновку, про необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість» в частині заниження податкового кредиту з ПДВ в сумі 8366,49грн.
Посилання відповідача в акті перевірки, в обґрунтування встановленого порушення, на відсутність підстав для формування позивачем податкового кредиту з ПДВ через те, що отримані податкові накладні, виписані контрагентами, повинні були надсилатися позивачу (покупцю) поштовим листом з рекомендованим повідомленням про вручення, є неспроможними з наступних підстав.
Вимоги щодо оформлення податкових накладних з ПДВ, їх направлення покупцю встановлені Законом України «Про податок на додану вартість», зокрема ст. 7 даного Закону.
Закон України «Про податок на додану вартість» не містить положень, якими б встановлювався обов’язок контрагента, у разі направлення податкової накладної поштою покупцю, надсилати її рекомендованим листом з повідомленням про вручення кореспонденції.
Вказаний Закон не містить норм, які б відсилали до інших правових актів щодо врегулювання положень стосовно порядку направлення покупцю податкових накладних.
Отже таки доводи відповідача є необґрунтованими та не можуть свідчити про безпідставність формування податкового кредиту у період фактичного отримання податкових накладних.
Щодо висновків відповідача про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість», що зроблені в результаті встановлення відсутності податкових накладних на суми податкового кредиту сформовані позивачем у відповідних періодах, суд зазначає наступне.
Позивач вказує, що згідно з податковою накладною № 10 від 25.12.06 р. він придбав у ТОВ «Люкссервистрейд» основні фонди – коптільно - варочну камеру та шприц вакуумний роторний на загальну суму ПДВ 122931,23 грн. ( податкова накладна додається до позову).
Посилаючись на положення п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач вказує, що використав своє право на часткове зарахування суми податку на додану вартість 122931,23 грн. до складу податкового кредиту, у тому числі в перевіреному періоді - січень-червень 2008 року в сумі 27682 грн., тому що поступово вводилося до експлуатації обладнання для провадження господарської діяльності - виготовлення копченої продукції з м'яса та щоб не мати на обліку від'ємного значення податку на додану вартість.
З матеріалів справи вбачається, що податкова накладна № 10 від 25.12.06р. виписана продавцем ТОВ «Люкссервистрейд» покупцю – Фізичний особі – підприємцю ОСОБА_1 (а.с.34). За номенклатурою товару в накладній вказано придбання у ТОВ «Люкссервистрейд» коптільно - варочної камери та шприцу вакуумного роторного на загальну суму 737587,40грн., у т.ч. ПДВ 122931,23грн.
Матеріали справи свідчать, що на придбання вказаного товару, позивачу від ТОВ «Люкссервистрейд» більш не виписувалося податкових накладних ніж та, що вказана вище.
Згідно до положень п.п. 7.4.3 п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Як вбачається з вказаної податкової накладної №10 позивач придбав коптільно - варочну камеру та шприц вакуумний роторний, але позивачем в силу ст. 71 КАС України не надано належних доказів використання вказаного обладнання для провадження господарської діяльності частково в оподатковуваних операціях, що вказує на помилковість застосування ним положень п.п.7.4.3 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині формування податкового кредиту у відповідний звітний період.
З матеріалів справи вбачається, що суми віднесені позивачем до складу податкового кредиту у загальній сумі 27682грн.: у січені 2008р. на суму ПДВ 6168грн., лютому 2008р. на суму ПДВ 6316грн., березні 2008р. на суму ПДВ 6261грн., квітні 2008р. на суму ПДВ 3804грн., травні 2008р. на суму ПДВ 3871,84грн., червні 2008р. у сумі 1260,01грн. фактично здійснювалося на підставі податкової накладної № 10 від 25.12.06р. виписаної ТОВ «Люкссервистрейд».
При цьому вказані суми є частиною від загальної суми ПДВ за податковою накладною № 10 від 25.12.06р., яка складала 122931,23 грн.
Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів відсутності реального виконання господарської операції з придбання позивачем товару від ТОВ «Люкссервистрейд» коптільно - варочної камери та шприцу вакуумного роторного на загальну суму 737587,40грн., у т.ч. ПДВ 122931,23грн.
За таких обставин та виходячи з положень Закону України «Про податок на додану вартість» та наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивач фактично отримав одну податкову накладну до формування податкового кредиту та мав право на формування податкового кредиту на всю суму вказану в податковій накладній №10 від 25.12.06р.
Відповідачем не надано, а матеріали справи не містять доказів використання позивачем права на формування податкового кредиту та фактичного віднесення до його складу суми податкового кредиту у повному розмірі у сумі 122931,23 грн. Також не надано доказів порушень при оформленні податкової накладної або відсутності підстав для її оформлення.
При цьому при формуванні податкового кредиту, яке фактично було здійснено позивачем у звітних періодах після отримання податкової накладної, не призводить до порушень прав держави у вигляді недоотримання сум податку та не може свідчити про те, що з боку позивача вчинено дій направлені на заниження податкового зобов’язання з ПДВ.
Право на податковий кредит, в силу п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», виникає з моменту отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Отже, з урахуванням вказаного вище, суд приходить до висновку, що відповідальність платника податку у вигляді донарахування податкового зобов’язання може виникати у разі відсутності встановлених законом підстав для формування податкового кредиту.
Суд підкреслює, що заборона позивачу включити у наступних звітних періодах до складу податкового кредиту сум, право на які він має на підставі отримання оформленої належним чином податкової накладної, в результаті здійснення господарської операції з придбання товару, взагалі призведе до позбавлення його права на податковий кредит. Таким чином позивач буде позбавлений можливості використання податкового кредиту на повну суму.
Згідно до положень п.8 ч.1 ст.2 КАС України, суд у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкті владних повноважень перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав свобод та інтересів особи і цілями на досягнення яких спрямоване це рішення.
Вказаний критерій випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності зокрема передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь – яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш «шкідливі» засоби.
Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Суд, вирішуючи питання про правомірність прийнятого відповідачем рішення, виходячи з встановлених у ході розгляду справи фактичних даних, враховуючи положення п.8 ч. 1 ст.3 КАС України, приймаючи до уваги положення Закону України «Про податок на додану вартість» приходить до висновку, що рішення прийнято відповідачем непропорційно, оскільки з встановлених судом обставин не вбачається підтвердження відсутності у позивача права на формування податкового кредиту у вказаній вище сумі за податковою накладною № 10 від 25.12.06р. виписаною ТОВ «Люкссервистрейд».
Отже діями позивача не завдано шкоди Державі внаслідок включення до складу податкового кредиту сум у наступні звітні податкові періоди, в зв’язку з чим суд дійшов висновку про прийняття відповідачем рішення без дотримання розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване це рішення та інтересами позивача.
Таким чином рішення відповідача є таким, що прийнято без дотримання принципу пропорційності, що є підставою для його скасування.
Щодо нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на землю, суд зазначає наступне.
Згідно до положень п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727/98 (далі - Указ № 727) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень
Відповідно до п.1 Указу № 727, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Згідно до п. 2 Указу №727, суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування на підставі: свідоцтва про сплату єдиного податку № 130565 на 2008 рік, свідоцтва про сплату єдиного податку № 626184 на 2009 рік, свідоцтва про сплату єдиного податку № 106867 на 2010 рік. (а.с.37-39).
Таким чином у період, що перевірявся відповідачем позивач здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування.
В свідоцтвах про сплату єдиного податку вказані, види діяльності, згідно до яких позивач здійснює здачу в оренду нерухомого майна.
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею ІП-КМ №011497 (а.с.35), позивачу на праві постійного користування передана земельна ділянка, яка розташована за адресою м.Євпаторія вул. Крупськой 96 загальною площею 0,16 га.
Згідно державного акту земельна ділянка надана для обслуговування будівель та споруд та здійснення виробничої діяльності.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.03.2004 р. на вказаній ділянці розташовано комплекс будівель. В склад комплексу будівель, згідно до матеріалів справи, входить ковбасний цех, адміністративне приміщення фактичної адреси позивача, холодильна камера та споруди, які позивач використовує в своїй підприємницькій діяльності.
Як пояснив позивач, холодильна камера уявляє собою приміщення з полками, на яких зберігаються м'ясні туши та продукти харчування, які потребують зберігання при низький температурі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в перевіреному періоді мав взаємовідносини з ТОВ ВКФ «ТриК», ТОВ «Мозаїка» та надавав останнім в оренду холодильне приміщення, що підтверджується договорами оренди холодильної камери від 01.01.10р.. від 01.01.08р., 01.01.09р., укладеними з орендарем - ТОВ ВКФ «ТриК» (а.с.64-66), предметом яких є надання в оренду холодильної камери, а також договором від 01.01.10р. (а.с.67), укладеним з ТОВ «Мозаїка».
Факт надання в оренду вказаних об’єктів зазначеним контрагентам також встановлений актом перевірки.
З урахуванням положень Указу №727, суд, вважає отриману позивачем від контрагентів за вказаними договорами орендну плату виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Слід вказати, що у п.п.2.1.1 п.2.1 розділу II акту перевірки відповідачем вказано, що у періоді, що перевірявся, позивач здійснював торгівельно-посередницьку діяльність, виробництво з подальшої реалізації ковбасних виробів, надання послуг з оренди приміщень. Перевіркою правильності визначення обсягу виручки, відображеного в звітах платника єдиного податку, книзі обліку доходів та витрат з даними, встановленими в ході перевірки (банківські виписки, дані з центральної бази Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів сл. записка № 33/29-039 від 13.01.2011 р.), розбіжностей не виявлено.
Таким чином, перевіркою було встановлено, що виручка від надання послуг з оренди приміщень включена до загальної виручки, з якої сплачено єдиний податок.
Відповідно п. 2 Указу № 727, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Відповідно до положень п. 6 Указу № 727, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), як, зокрема, плати (податку) за землю.
Згідно до ч. 1 статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивач від використання земельної ділянки, наданої йому у постійне користування, отримує прибуток, у тому числі від надання в оренду розташованих на ній об’єктів та використовує її у своїй підприємницькій діяльності.
За таких підстав, позивач в силу п. 6 Указу № 727 звільнений від сплати плати (податку) за землю за використання даної земельної ділянки, на якій розташовано комплекс споруд за адресою м. Євпаторія вул. Крупськой, 96, у розмірі 0,16 га.
Відповідно до приписів ст.7 Указу №727 встановлено, що дія цього Указу не поширюється на: суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту; довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи; суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків; фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами; спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
З матеріалів справи вбачається, що позивач не належить до вказаних суб’єктів, а отже може здійснювати діяльність за спрощеною системою оподаткування.
З урахуванням викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, висновки зроблені відповідачем за результатами перевірки про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення – рішення № 0000391701/0 від 23.02.2011 р. та № 0000401701/0 від 23.02.2011 р. є протиправним та підлягають скасуванню.
Таким чином позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
В ході судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанова складена у повному обсязі 20.06.11р.
Керуючись ст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії:
- №0000391701/0 від 23.02.2011р. на загальну суму 45061,25грн., з яких ПДВ в сумі 36049,00грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 9012,25грн.,
- №0000401701/0 від 23.02.2011р. на загальну суму 6355,52грн., в тому числі з податку на землю в сумі 4676,41грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 1679,11грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (97400, АДРЕСА_1) 3,40грн. судового збору.
Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Маргарітов М.В.