справа № 0670/10147/11
категорія 8.2.1
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2012 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Семенюк М.М.,
при секретарі - Корольовій О.С., Чайці О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Україна"
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі
про визнання протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від 19.05.2011 р. № 0001652301 і від 10.10.2011 р. № 0003202301
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001652301 від 19.05.2011 року та №0003202301 від 10.10.2011 року.
В обґрунтування позову зазначив, що при проведенні перевірки контролюючим органом зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 327825,00грн. за лютий 2011 року та на загальну суму 138682,00грн. за червень 2011 року, на підставі чого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Вказав на те, що податковим органом безпідставно зазначено, що підприємством не доведено транспортування, отримання та використання придбаної пряжі бавовняної у ТОВ "Девіком", а тому і не доведено правомірність формування податкового кредиту за лютий 2011 року на суму ПДВ 327824,62грн. та за червень 2011 року на суму ПДВ 138682,00грн., оскільки, на думку позивача, факт передачі товару покупцю підтверджується належним чином оформленими податковими накладними. Зазначив, що один лиш факт відсутності товарно-транспортних накладних не дає підстав податковому органу стверджувати про те, що договір укладений між позивачем та ТОВ "Девіком" не тягне за собою настання реальних наслідків та є нікчемним. Вважає, що податкова накладна сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, а саме: нормам ст.198, ст.201 ПКУ та наказу ДПАУ "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядок її заповнення" від 21.12.2010 року №969.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на те, що в ході проведення позапланових перевірок ПАТ "Україна" податковим органом встановлено, що в порушення пунктів 198.1, 198.3 ст.198, пунктів 201.1, 201.6 ст.206 ПК України підприємством завищено податковий кредит на придбання товарів (робіт, послуг), у зв"язку з отриманням товару від ТОВ "Девіком", а саме: перевіркою не виявлено, а підприємством не надано будь-яких документів, які підтверджують транспортування товару постачальником.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Як встановлено судом, у період з 21.04.2011 року по 28.04.2011 року посадовими особами ДПІ у м.Житомирі проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ "Україна" з питання фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Девіком" за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, про що складено акт №2029/23-1/00307230/0110 від 29.04.2011 року.
Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки №2029/23-1/00307230/0110 позивач надіслав до податкового органу заперечення на акт №460 від 05.05.2011 року, на яке ДПІ у м.Житомир за №26988/10/23-1 від 16.05.2011 року надала відповідь та склала доповнення до акту перевірки за №208/23-1 від 16.05.2011 року.
Крім того, у період з 09.09.2011 року по 15.09.2011 року працівниками Державної податкової інспекції у м.Житомирі проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ "Україна" з питання фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Девіком" за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, про що складено акт №2209/23-1/00307230 від 22.09.2011 року.
В результаті проведених перевірок встановлено наступні порушення ПАТ "Україна":
- ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ "Україна" при придбанні товарів (сировини, матеріалів) від постачальника ТОВ "Девіком". Товар (сировина, матеріали) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.662, 655, та 656 ЦК України. Перевіркою встановлено відсутність об"єктів оподаткування при придбанні товарів (сировини, матеріалів) у період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року та у період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, які підпадають під визначення ст.185 ПК України;
- п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 327825,00грн. за лютий 2011 року та 138682,00грн. за червень 2011 року.
За результатами проведених перевірок прийнято податкові повідомлення-рішення №0001652301 від 19.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість у розмірі 327826,00грн., з яких 327825,00грн. за основним платежем та 01,00грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0003202301 від 10.10.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 138683,00грн., з яких 138682,00грн. за основним платежем та 01,00грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Суд не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов’язкових реквізитів.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 розділу V Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому відповідно до пункту 201.4 статті 201 розділу V Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ "Девіком" 29.07.2009 року укладено договір №290072009 на постачання пряжі бавовняної гребінної, який доповнено додатковою угодою від 04.01.2010 року та 01.04.2011 року укладено договір №01/04 постачання пряжі та інших товарів текстильної промисловості. На виконання умов даних договорів ТОВ "Девіком" протягом лютого 2011 року поставлено товарно-матеріальні цінності на загальну суму 1326716,50 грн. та протягом червня 2011 року - на суму 832092,26грн. Позивач за отриманий товар здійснив оплату в повному обсязі, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.
З аналізу Податкового кодексу України видно лише один випадок не включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, згідно з абзацом 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений кодекс не передбачає.
На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із ТОВ "Девіком" носили реальний характер та послуги були виконані належним чином.
Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов’язані з рухом активів, виконанням зобов’язань, а саме: договори поставки №290072009/1 від 29.07.2009 року, №01/04 від 01.04.2011 року, додаткову угоду від 04.01.2010 року, прибуткові ордери №№ ПО/275, ПО/868, видаткові накладні №№РН-0000282 від 10.02.2011 року, РН-0001055 від 03.06.2011 року, податкові накладні №№78 від 19.01.2011 року, 97 від 21.01.2011 року, 111 від 25.01.2011 року, 125 від 26.01.2011 року, 129 від 27.01.2011 року, 156 від 31.01.2011 року, 66 від 10.02.2011 року, 180 від 23.06.2011 року, останні відповідають змісту, відображеному в укладеному платником податку договорі, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.
Первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.
Згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо – безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити.
Також суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного правочину, з огляду на таке.
Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТОВ "Девіком" вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.
При визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та ТОВ "Девіком" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
До справи ДПІ в м. Житомирі не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.
Здійснення господарських операцій з ТОВ "Девіком" підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а купівля пряжі та інших виробі текстильної промисловості пов`язана з господарською діяльністю позивача, так як підприємство займається виробництвом панчішних виробів.
В листі ДПА України №20289/16-1617 від 29.09.2010 року зазначено, що при визнанні угод нікчемними податковий орган зобов'язаний аналізувати реальність здійснення господарської діяльності на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб’єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Щодо не надання під час перевірки товаро-транспортних накладних, то вимогами податкового обліку не передбачено обов'язковості складання ТТН в підтвердження віднесення витрат до складу валових, тим більше що при перевірці не встановлено, що позивач ніс витрати по транспортуванню придбаного товару, а згідно умов укладених договорі поставка товару здійснювалась на склад покупця.
Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов’язані з дотриманням вимог податкового законодавства.
В судових засіданнях, представники відповідача не надали належних доказів на підтвердження викладених в акті перевірки порушень ПАТ "Україна" вимог податкового законодавства та правомірності прийнятих повідомлень - рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі від 19.05.2011 року № 0001652301 і від 10.10.2011 року № 0003202301.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження, якщо апеляційної скарги не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: М.М. Семенюк
Повний текст постанови виготовлено: 17 січня 2012 р.