справа № 0670/10360/11
категорія 8.2.2
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Семенюк М.М. ,
при секретарі - Корольовій О.С., Чайці О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0005191701 від 17.10.2011 року,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції № 0005191701 від 17.10.2011 року в частині нарахування 63693,00грн., основного платежу з податку на додану вартість та 15923,25грн. нарахованих фінансових санкцій.
В обґрунтування позову зазначив, що не погоджується з висновками акту перевірки в частині завищення сум податкового кредиту відображеного в податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року в сумі 63693,00грн., чим на думку податкового органу порушено п.п. "б" п.198.1 та п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, з огляду на те, що придбання прес-вакуумної сушильної камери прямо пов"язано з здійсненням господарської діяльності позивачем. Таким чином, вважає, висновок податкового органу про те, що прес-вакуумна сушильна камера була придбана фізичною особою для власних потреб, є безпідставною, а позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену при придбанні прес-вакуумної сушильної камери.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на те, що за відсутності порядку ведення бухгалтерського обліку для суб"єктів господарювання - фізичних осіб, порядку обліку основних засобів за суб"єктом господарювання - фізичною особою та обліку в частині використання майна в підприємницькій діяльності, позивач, який фактично не є суб"єктом права власності на придбані основні засоби, не має права включення до складу податкового кредиту суму ПДВ за таке придбане майно. Вказав на те, що саме за фізичною особою, а не за суб"єктом господарювання закріплено право приватної власності на майно.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
У період з 26.09.2011 року по 30.09.2011 року посадовими особами Черняхівського відділення Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції проведено позапланову невиїзну документальну перевірку суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань достовірності відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов"язання та податкового кредиту за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, про що складено акт №121/17-42/НОМЕР_2 від 05.10.2011 року.
Проведеною перевіркою встановлено завищення сум податкового кредиту, відображених у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року задекларованих СПД - фізичною особою ОСОБА_1 в сумі 63693,00грн., чим порушено п.п. "б" п.198.1 та п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за №2755-VІ.
За результатами проведеної перевірки Володарсько-Волинською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0005191701 від 17.10.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 79616,25грн., з яких 63963,00грн. за основним платежем та 15923,25грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Суд не погоджується з висновками викладеними в акті перевірки з огляду на наступне.
Як встановлено судом, позивачем до складу податкового кредиту липня 2011 року сключено суму ПДВ у розмірі 63693,00грн. відповідно до ВМД від 19.07.2011 року №101030005/2011/001265 (а.с.21) на придбання прес-вакуумної сушильної камери в кількості 1 шт. від VICE WASPELL S.R.L. Strada di Sabbiane, 65/4, 05100, Terri, Італія.
Відповідач базує свої висновки про протиправність віднесення суми ПДВ сплаченого за прес-вакуумну сушильну камеру на твердженні про неможливість мати основні фонди суб’єктом підприємницької діяльності. Дане твердження є таким, що суперечить чинному законодавству України і спростовується наступним.
Поняття суб’єкта господарювання визначено ст. 55 Господарського кодексу України. Пунктом 1 ст. 55 ГКУ визначено, що суб’єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізують господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна. Підпункт 2 п. 2 ст. 55 ГКУ визначає, що такою особою є громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Згідно п. 1 ст. 128 ГКУ громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним господарської діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця. Факт того, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (а.с.18).
Чинним законодавством України не встановлені звуження прав фізичної особи-підприємця поряд з іншими суб’єктами господарювання –юридичними особами. Фізична особа-підприємець має право бути платником податку на додану вартість та, відповідно, має право на його відшкодування у випадках, встановлених законом.
Отже, ст. 55 Господарського кодексу України містить пряму норму, яка дозволяє суб’єкту підприємницької діяльності мати майно у власності.
Згідно п.1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становить право власності та інші речові права. Згідно п.1 ст. 134 ГКУ суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або з іншими власниками користується належним йому майном. Згідно п.3 ст. 134 ГКУ правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом. Згідно п.1 ст. 139 ГКУ майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Згідно п. 3 ст. 139 ГКУ основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Згідно п.5 ст. 139 ГКУ коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами. Згідно п. 1 ст. 140 джерелами формування майна суб’єктів господарювання в числі інших є грошові та матеріальні внески засновників, надходження від продажу майнових об’єктів, що належать їм, придбання майна інших суб’єктів, інші джерела, не заборонені законом. Згідно п.п. 3 п. 1 ст. 144 ГКУ майнові права та обов’язки суб’єкта господарювання можуть виникати внаслідок придбання майна з підстав, не заборонених законом.
Отже, кодифіковані норми законодавства України містять прямий дозвіл суб’єкту господарювання – фізичній особі мати у власності майно, набувати цього майна способом та на підставах не заборонених чинним законодавством.
Основні засади здійснення підприємницької діяльності в Україні визначено Законом України «Про підприємництво». Статтею 3 цього закону встановлено, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству України. Статтею 5 цього ж закону встановлює принципи здійснення підприємницької діяльності, одними з яких є вільний вибір видів діяльності, залучення до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян, самостійний вибір постачальників, залучення і використання матеріально-технічних ресурсів, використання яких не заборонено законом, вільне розпорядження прибутком. Законодавство України не містить норм, які б забороняли придбання у власність прес-вакуумної сушильної камери. Згідно ст. 12 ЗУ «Про підприємництво» держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Таким чином зміст даної статті дає змогу СПД – ФОП придбавати основні засоби на тих же умовах, що і будь-яка юридична особа. Стаття 13 Закону, зазначеного вище, встановлює державні гарантії майнових прав підприємця, зокрема: держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист права власності підприємця. Таким чином, зміст цієї статті підтверджує, що підприємець має право мати власність. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається.
Таким чином, системний аналіз ст. 13 ЗУ «Про підприємництво» дає змогу зробити беззаперечний висновок про можливість придбання суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою майна у власність.
Пунктом 29 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що відповідно до положень статей 57, 61 Сімейного кодексу України, ст. 52 Цивільного кодексу України майно приватного підприємства чи фізичної особи – підприємця не є об’єктом спільної власності подружжя.
Даний пункт дає можливість зробити висновок про те, що власність фізичної особи і власність суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи не являються ідентичними поняттями, тобто, підприємець може набувати у власність майно і як фізична особа, і як суб’єкт підприємницької діяльності. При цьому правовий інститут власності на таке майно регулюється різними законодавчими нормами.
Стаття 54 Цивільного кодексу України присвячена порядку управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності.
Пункт 3.8.1. Державного класифікатора України «Класифікація форм власності" ДК 001:2004, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 р. № 97 визначено, що підприємець – фізична особа, яка є громадянином України, що здійснює підприємницьку діяльність визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке, відповідно до закону можу бути звернено стягнення.
Таким чином ще раз підтверджується той факт, що така особа має право придбавати майно, в тому числі і основні засоби.
Статтею 51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає з суті відносин.
Твердження про те, що існує залежність між порядком ведення бухгалтерського обліку суб’єктами господарювання - фізичними особами і порядком формування податкового кредиту з ПДВ не базуються на нормах чинного законодавства, є помилковим, а, отже, неправомірним.
ПП ОСОБА_1 хоча і є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, але він є також платником ПДВ і сплачує його у спосіб, встановлений Податковим кодексом України.
Законодавчо не передбачена обов’язковість ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів для віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку із придбанням основних фондів, що підлягають амортизації, тому доводи відповідача, щодо не передбачено для суб’єктів підприємницької діяльності –фізичних осіб ведення бухгалтерського обліку, враховуючи те, що право власності на нерухоме майно повинно реєструватися за фізичною особою, а не за фізичною особою - підприємцем, тому у позивача немає підстав для віднесення ПДВ в сумі придбаних товарів до податкового кредиту є безпідставним.
Таким чином, висновок Володарсько-Волинської ДПІ на те, що оскільки для суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування не передбачено обов’язку ведення обліку балансової вартості груп основних фондів, то суб’єкт підприємницької діяльності не мав права включати до податкового кредиту суми ПДВ сплачені при придбанні каменеобробного станка є неправомірним.
Твердження ДПІ про те, що договір купівлі-продажу сушки укладався фізичною особою, а не суб’єктом підприємницької діяльності спростовується змістом контракту на купівлю-продаж № 2, укладеним між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та WDE MASPELL S.r.l. (Продавець). В преамбулі контракту зазначено, що зазначена вище угода укладена ОСОБА_1, який діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_3, виданого 14.09.2001 р. Згідно даних такого свідоцтва ОСОБА_1 є суб’єктом підприємницької діяльності. В реквізитах до цього ж контракту зазначені дані саме суб’єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, у Володарсько-Волинської ДПІ відсутні підстави стверджувати про те, що контракт на придбання сушки укладено фізичною особою без застосування статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
Щодо твердження про те, що субєкт підприємницької діяльності не використовував на момент формування податкового кредиту з ПДВ обладнання у господарській діяльності, що робить неправомірним включення суми сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту неправомірним, то таке спростовується змістом п.п. а п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання товарів (у тому числі і у разі ввезення їх на митну територію України). Згідно абзацу 2 п. 198.2. Податкового кодексу України датою виникнення права на податковий кредит для операцій із ввезення на митну територію України товарів нерезидентом є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов"язаннями згідно з п. 187.8 статті 187 Податкового кодексу, тобто дата сплати ПДВ при митному оформленні такого товару. Згідно останнього абзацу п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари почали використовуватись у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податків оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Таким чином, у відповідача відсутні підстави стверджувати про те, що право на формування податкового кредиту залежить від використання придбаного товару у господарській діяльності.
Отже, в обґрунтування винесеного рішення Володарсько-Волинською ДПІ, як суб"єктом владних повноважень, не надано жодного доказу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністратвиного судочинства України, суд, -
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області від 17.10.2011 року № 0005191701.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження, якщо апеляційної скарги не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: М.М. Семенюк
Повний текст постанови виготовлено: 20 лютого 2012 р.