КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.06.2007 № 21/56
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Рєпіної Л.О.
Синиці О.Ф.
при секретарі: Голюк Н.І.
За участю представників:
від позивача - Єзерська О. В. – по довіреності.
від відповідача - Філоненко В. О. – по довіреності.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АрмаПром"
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.02.2007
у справі № 21/56 (Шевченко Е.О.)
за позовом ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АрмаПром"
про стягнення 4 317 486 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2007 р. у справі № 21/56 позов ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” до ТОВ “АрмаПром” про стягнення 4 317 486 грн. був повністю задоволений. Зокрема, було вирішено стягнути з ТОВ “АрмаПром” на користь ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” 4 250 000 грн. основного боргу, 22 950 грн. пені, 18 918 грн. – 3 % річних, 25 500 грн. витрат по сплаті державного мита і 118 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, оскільки вважає, що воно було прийняте по неповно з’ясованим обставинам.
Зокрема, у своїй апеляційній скарзі скаржник стверджує, що при винесені рішення місцевий господарський суд порушив вимоги ст. ст. 32, 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, не надав належної оцінки доказам, які були надані відповідачем.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2005 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 807 про надання фінансової допомоги.
Місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що за цивільно-правовими ознаками, цей договір є договором позики, а тому до нього застосовуються норми, що регулюють позику.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до п. 1.1., п. 3.1. зазначеного договору позивач зобов’язався надати відповідачеві фінансову допомогу, а відповідач – повернути її у встановлений цим договором строк. Сума фінансової допомоги складає 5 000 000 грн. без урахування ПДВ.
При цьому у п. 5.1., п. 5.2., п. 6.1. договору сторони погодили, що строк надання фінансової допомоги відповідачу визначається з моменту надходження коштів на рахунок відповідача – до 01.07.2006 р. і може бути продовженим за згодою сторін. Після закінчення цього строку відповідач взяв на себе зобов’язання протягом 10 днів повернути суму фінансової допомоги. Сторони допускають дострокове повернення фінансової допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав своє зобов’язання щодо надання фінансової допомоги, перерахувавши відповідачеві 17.11.2005 р. – 300 000 грн., 24.11.2005 р. – 300 000 грн., 24.05.2006 р. – 3 700 000 грн., всього 4 300 000 грн., про що свідчать представлені суду відповідні банківські витяги (у матеріалах справи).
20.02.2006 р. між сторонами була укладена додаткова угода № 2 до договору № 807 від 08.11.2005 р., якою сторони фактично продовжили терміни повернення наданої фінансової допомоги до 20.04.2006 р.
29.06.2006 р. до вище згаданого договору сторони уклали додаткову угоду № 1, якою продовжили строк надання фінансової допомоги, визначивши його з моменту надходження грошових коштів на рахунок відповідача до 01.10.2006 р.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлені строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був не пізніше 11.10.2006 р. повернути позивачеві грошові кошти у розмірі 4 300 000 грн.
Відповідач своє зобов’язання щодо повернення грошових коштів виконав частково, у розмірі 50 000 грн. Станом на день розгляду справи його заборгованість перед позивачем складає 4 250 000 грн. Зазначена сума боргу також підтверджується підписаним сторонами актом звіряння (у матеріалах справи).
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 193 Господарського Кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Посилання відповідача на те, що Холошин О. Є. на час підписання позову у даній справі вже не був головою правління ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод”, оскільки рішенням позачергових зборів акціонерів від 17.05.2006 р. головою правління ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” призначено Черненка Дмитра Олексійовича спростовується наступним.
Позивач представив суду рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2006 р. у справі № 22-8635, яким визнано незаконним рішення позачергових зборів акціонерів ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” від 17.05.2006 р., 29.05.2006 р., 02.06.2006 р. та рішення акціонера – ЗАТ “Холдингова компанія “Теко-Дніпрометиз”, який володіє більш, ніж 10 % акцій ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” щодо скликання позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” на 17.05.2006 р.
Крім того, позивачем представлено довідку № 113 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з якої вбачається, що станом на 30.01.2007 р. керівником ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” є Холошин Олександр Євгенович.
Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 4 250 000 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 1050 ЦК України передбачені наслідки порушення договору позичальником, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 4 статті 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
Відповідно до представленого позивачем розрахунку 3 % річних від суми основного боргу 4 250 000 грн. за період з 12.10.2006 р. по 05.12.2006 р. (54 дні прострочення) складають 18 918 грн.
Таким чином, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 18 918 грн. підлягає задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача 22 950 грн. пені за період з 12.10.2006 р. по 05.12.2006 р. за несвоєчасне виконання зобов’язань щодо повернення фінансової допомоги.
У пункті 8.2. договору № 807 від 08.11.2005 р. про надання фінансової допомоги сторони узгодили, що у разі несвоєчасного повернення фінансової допомоги боржник (відповідач) сплачує пеню у розмірі 0,01 % від простроченої суми за кожний день прострочення.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання.
Згідно ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань.
Статтею 611 ЦК України встановлені правові наслідки порушення зобов’язань, одним з яких є сплата неустойки.
Відповідно до п. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 22 950 грн. пені за період з 12.10.2006 р. по 05.12.2006 р. також є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Твердження скаржника про те, що Холошин О. Є. на час підписання позову у даній справі вже не був головою правління ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод”, оскільки рішенням позачергових зборів акціонерів ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” від 17.05.2006 р. головою правління призначено іншу особу – Черненко Д. О. спростовується, зокрема, й тим, що ухвалою Верховного Суду України від 15.02.2007 р. рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2006 р., яким було визнано незаконним рішення позачергових зборів акціонерів ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” від 17.05.2006 р., 29.05.2006 р., 02.06.2006 р. було залишено без змін.
Крім того, предметом даної справи є стягнення боргу з юридичною особи. Встановлення наявності або відсутності повноважень її органу – голови правління ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” Холошина О. Є. було предметом розгляду інших судових справ. Результатом їх розгляду є ухвала від 15.02.2007 р. Верховного Суду України, якою було підтверджено повноваження Холошина О. Є., як керівника ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод”.
Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 08.02.2007 р. у справі № 21/56 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 101, 130, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АрмаПром” на рішення Господарського суду м. Києва від 08.02.2007 р. у справі № 21/56 – залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 08.02.2007 р. у справі № 21/56 – залишити без змін.
3. Матеріали справи № 21/56 повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді Рєпіна Л.О.
Синиця О.Ф.
12.06.07 (відправлено)