Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/22684/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12 год. 00 хв
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Полякової К.В.
при секретарі Карлюк М.О.
за участю сторін від:
позивача: ОСОБА_1
відповідача: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області про визнання незаконними дій суб`єкта владних повноважень та скасування постанови № 3335 від 01.09.2011 року,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області (далі по тексту відповідач) про визнання незаконними дій суб`єкта владних повноважень та скасування постанови № 3335 від 01.09.2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.08.2011 в приміщенні магазину де він здійснює господарську діяльність, посадовими особами Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області, проведена планова перевірка дотримання законодавства про захист прав споживачів. За результатами перевірки відповідачем, на підставі акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 006173, складено протокол про адміністративне правопорушення № 008412 від 16.08.2011 за ст. 155 ч. 1 КУпАП за порушення позивачем п.п. 17, 21 Порядку провадження торгівельної діяльності та правила обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених Постановою КМУ від 15.06.2006 року № 833, а саме: відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари щодо 25-ти партій товару. 10 вересня 2011 за результатами перевірки від 18.06.2011 начальником Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області винесено постанови № 3529 та № 3335 про накладення на позивача стягнення у виді штрафу у розмірі 153,00 грн. та у розмірі 2125 грн. відповідно. Тобто, як зазначено позивачем, за одне правопорушення відповідачем складено дві постанови. Позивач вважав дії посадової особи, яка виносила вищевказані постанови, незаконними, постанову № 3335 про накладення штрафу у сумі 2125 грн. незаконною, необґрунтованою та такою яка підлягає скасуванню з наступних підстав.
По - перше – ст. 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж саме правопорушення.
По - друге – посадовою особою відповідача при винесенні постанови № 3335 неправильно застосована санкція ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки до суб`єктів господарської діяльності, які не ведуть обов`язковий облік доходів і витрат (яку здійснює позивач) застосовується штраф у розмірі п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
На підставі викладеного, просив суд визнати незаконними дії начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області Левчук Лади Ростіславівни по безпідставному притягненню позивача до відповідальності двічі за одне й теж саме правопорушення та скасувати постанову № 3335 від 01.09.2011, як незаконну (а.с. 2-3).
Відповідачем надано письмові пояснення по даній адміністративній справі, які обґрунтувано тим, що 01.09.2011 року за результатами перевірки від 16.08.2011, начальником Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області Левчук Л.Р. було винесено дві постанови про накладення стягнень у вигляді штрафів, а саме: постанова № 3529 – штраф у сумі 153 грн., та постанова № 3335 – штраф у сумі 2125 грн. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що суб`єкти господарювання, сфери торгівельного та інших видів обслуговування, у разі порушення вимог цього закону несуть таку відповідальність: … за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, сплачують штраф у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб`єкт господарської діяльності не веде обов`язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Згідно складеного акту, позивачу нараховано грошове стягнення у розмірі п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (це 85 гривень) за кожну партію товару. Партія товару – це кількість продукції одного найменування, ґатунку, одного суб`єкта господарювання. Таких товарів було виявлено 25. Таким чином, загальна сума штрафу нарахована за кожну з партій товару складає 2125 грн.
Також відповідачем зазначено, що адміністративна відповідальність, передбачена ст. 155 Кодексу України про адміністративне правопорушення та стягнення, передбачене ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» є різними видами відповідальності, оскільки адміністративне стягнення застосовується до фізичної особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з метою її виховання, а також запобігання вчинення нею нових правопорушень, а суб`єктом стягнень, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» є суб`єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність та порушив норм чинного законодавства України (а.с. 72-73).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2012 провадження у справі поновлено.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в позові, просив позовні вимоги задовольнити.
Відповідач в судове засідання в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 09 лютого 2012 до суду через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надійшла заява відповідача про розгляд справи у відсутність його представника.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, рішенням Мар`їнської районної адміністрації Донецької області від 05.08.1996 зареєстровано фізичною особою-підприємцем, про що присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с. 5).
Згідно свідоцтва про сплату єдиного податку від 01.01.2010 серія Ж № НОМЕР_2, ОСОБА_1 є платником єдиного податку (а.с. 6).
Згідно Додатка 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2011 року № 775 «Про утворення територіальних органів державної інспекції з питань захисту прав споживачів», серед переліку територіальних органів Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, що ліквідуються визначено Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області.
Кабінетом Міністрів України в п. 3 вказаної постанови встановлено, що територіальні органи Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам державної інспекції з питань захисту прав споживачів.
Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області станом на 09.02.2012 знаходиться у стані припинення. Головою комісії з припинення призначено ОСОБА_3, відомості щодо ліквідації Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області станом на 09.02.2012 відсутні (а.с. 78-80).
Відповідно до ч. 11 ст. 36 Закону України від 15.05.2003, № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Таким чином, оскільки на даний час юридична особа - Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області не ліквідована, воно (Управління) є належним відповідачем, до компетенції якого входить вирішення питання про усунення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Судом встановлено, що позивач займається господарською діяльністю у сфері роздрібної торгівлі побутовими товарами, радіо- і теле- апаратурою; роздрібною торгівлею іншими непродовольчими товарами; рибальством, наданням послуг у рибальстві, роздрібною торгівлею рибою та морепродуктами тощо.
Згідно ч.3 ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Загальні умови провадження торговельної діяльності суб'єктами оптової торгівлі, роздрібної торгівлі, закладами ресторанного господарства, основні вимоги до торговельної мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування споживачів (покупців), які придбають товари у підприємств, установ та організацій незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, фізичних осіб - підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України (далі - суб'єкти господарювання), встановлені Порядком провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 (далі по тексту Порядок).
Згідно п. 17 Порядку, забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість та безпеку.
Згідно пп. 1 п. 21 Порядку, суб'єкт господарювання зобов'язаний надавати споживачеві (покупцеві) у доступній формі необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари.
Перевірка дотримання цих Порядку та правил, проводиться посадовою особою відповідного органу за пред'явленням службового посвідчення та направлення на перевірку в присутності особи, що здійснює продаж товарів, і представника суб'єкта господарювання, що перевіряється. Результати перевірки оформлюються актом, один примірник якого залишається у суб'єкта господарювання. Особа, що допустила порушення цих Порядку та правил, зобов'язана дати письмове пояснення, яке додається до акта. У разі відмови підписати акт чи дати пояснення в акті робиться запис про те, що зазначена особа ознайомлена із змістом акта і від його підписання відмовилася. Працівники суб'єкта господарювання зобов'язані створити умови для проведення перевірки та забезпечити здійснення заходів щодо усунення виявлених недоліків і порушень.
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ (далі по тексту Закон №1023-ХІІ) передбачено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема:
п. 2) - перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів;
п. 4) проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію. У разі неможливості повернення продукції, яка була використана (одержана) під час контрольної перевірки, відшкодування затрат відноситься на результати діяльності суб'єктів господарювання. Порядок проведення таких перевірок визначається Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що 16 серпня 2011 заступником начальника відділу Антоновим І.Є. та членом ВГО «Союз споживачів України» ОСОБА_5 у присутності позивача, проведено перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у магазині за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).
За результатами перевірки посадовими особами відповідача складено акт N 006173 від 16.08.2011 згідно якого, Управлінням здійснено контрольну перевірку правильності розрахунків позивача із споживачами за реалізовані товари, про що складений відповідний акт (а.с. 12).
Під час перевірки виявлено, що гр. ОСОБА_1, знаходячись у магазині за адресою: АДРЕСА_1, допустив факт продажу товарів без надання споживачу на доступній мові необхідну, достовірну та своєчасну інформацію щодо цих товарів, а саме: повне найменування та місцезнаходження виробника, дата виготовлення товару, артикул, наявність інформації про правила та умови ефективного та безпечного користування, склад матеріалу з якого виготовлено товар, дані про основні властивості продукції, найменування нормативного документу, вимогам якого повинен відповідати товар, чим порушено пп. 17, 21 Порядку провадження торгівельної діяльності та правила обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених Постановою КМУ від 15.06.2006 року № 833.
Таким чином, встановлені в акті обставини свідчать, що позивачем порушені вимоги ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою та п.п. 17, 21 вищезазначеного Порядку.
Згідно п. 12 і 13 частини й статті 26 Закон № 1023-ХІІ спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях наділений правом накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення, а також правом накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені ст. 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
З аналізу вказаної норми законодавства вбачається, що законодавець наділив спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях правом накладення на осіб винних у порушенні законодавства про захист прав споживачів адміністративних стягнень та на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені ст. 23 цього Закону № 1023-ХІІ.
Порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності та накладення адміністративних стягнень визначено Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Особами, які можуть бути притягнути до адміністративної відповідальності є фізичні особи.
Частиною 1 статті 155 Кодексу про адміністративні правопорушення України, передбачено накладення на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю штрафу за порушення ними правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Оскільки актом перевірки № 006173 виявлено порушення позивачем вимог законодавства про захист прав споживачів, заступником начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області у відношенні ОСОБА_1, як фізичної особи, складено протокол про адміністративне правопорушення № 008412 від 16.08.2011 за ст. 155 ч.1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (а.с. 9).
На виконання своїх прав щодо накладення на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративних стягнень, 01 вересня 2011 начальником Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області Левчук Ладою Ростіславівною розглянуті матеріали адміністративної справи на гр. ОСОБА_1 та встановлені ознаки правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 155 Кодексу України про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим винесено постанову № 3529 від 01.09.2011 про накладення на гр. ОСОБА_1 штрафу у розмірі 153 гривні (а.с. 7).
Таким чином, відповідач скориставшись своїм правом, притягнув позивача до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів.
Крім того, на підставі акту перевірки від 16.08.2011 № 006173, цієї ж дати (01 вересня 2011) начальником Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області Левчук Ладою Ростіславівною, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», за відсутність необхідної, достовірної, доступної і своєчасної інформації про продукцію застосовано штраф у розмірі 30 % - вартості отриманої до реалізації вартості товару, а саме: 2125 гривень та винесено постанову за № 3335 (а.с. 8).
Проте, з розміром штрафу, визначеному вищезазначені постанові суд не погоджується з наступних підстав.
Пунктом 7 ч.1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі по тексту Закон № 996-XIV), бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону № 996-XIV, цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Тобто, на законодавчому рівні встановлено, що обов'язковий облік ведуть юридичні особи.
Частиною третьою статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі Закон N 996-XIV), якою передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності, зокрема, передбаченому Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року N 727/98.
Згідно п. 1 вказаного Указу, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва як, зокрема, суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Оскільки ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності, якому відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, він відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не веде обов`язковий облік доходів і витрат.
Вищевказаний факт не заперечується відповідачем.
Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Проте, при нарахуванні відповідачем штрафу за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, ним застосовано не п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 85 гривень, як це передбачено Законом, а 2125 гривень.
Доказів щодо розрахунку суми штрафу у розмірі 2125,00 грн., накладеного за постановою від 01.09.2011 № 3335, які були витребувані у відповідача Ухвалою суду від 02.02.2012 на час розгляду справи суду не надано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Управлінням у справах захисту прав споживачів не у повній мірі доведено правомірність прийнятої постанови № 3335 від 01.09.2011 року про накладення стягнення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 2125 грн.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що в судовому засіданні доведено факт порушення позивачем п.7 ч.1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді не надання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.
Виходячи з вимог ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», законодавець передбачив відповідальність у розмірі п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян за вчинення одного правопорушення, а саме: не надання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.
При цьому законодавець не встановив залежність розміру відповідальності від кількості продукції, щодо якої не надано інформацію.
Тому, посилання відповідача у своїх письмових поясненнях на те, що згідно акту перевірки, позивачу нараховано грошове стягнення у розмірі п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (це 85 гривень) за кожну партію товару, яких було виявлено 25. Є безпідставними.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене та положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що доказів, які б спростували доводи позивача в повному обсязі, відповідачем суду не надано, тобто, відповідач правомірність винесеної постанови не довів, тому постанова № 3335 від 01.09.2011 року про накладення стягнення у розмірі 2125 грн. є неправомірним у частині застосування до позивача 2040 грн.
Посилання позивача у позовній заяві на те, що його двічі притягнуто до адміністративної відповідальності за одне й те саме правопорушення, а саме: за не надання споживачеві (покупцеві) у доступній формі необхідної, достовірної та своєчасної інформації про товари, спростовується наступним.
Так, згідно статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Пунктом 22 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення від 30 травня 2001 року у справі N 1-22/2001), аналізуючи приписи пункту 22 статті 92 Конституції України, зазначив, що ця норма спрямована не на встановлення видів юридичної відповідальності. Цією нормою визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності, підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну.
Згідно ч.1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
З аналізу частини другої вказаної статті випливає, що суб'єкти господарювання розмежовуються на господарські організації та на фізичних осіб - підприємців за умови здійснення ними господарської діяльності та державної реєстрації.
Згідно з коментованою статтею фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства) набуває статусу суб'єкта господарювання за наявності здійснення господарської діяльності та державна реєстрація її як підприємця.
Таким чином, позивач має статус суб'єкта господарювання - підприємця, а також є громадянином України.
Проаналізувавши вищезазначені вимоги законодавства, суд дійшов висновку, що Управління у справах захисту прав споживачів, приймаючи постанови від 01.09.201 за № 3529 та № 3335 про накладення на громадянина (фізичної особи) ОСОБА_1, адміністративного стягнення, передбаченого ст. 155 ч.1 КУпАП, тобто притягаючи останнього до адміністративної відповідальності та застосовуючи до нього стягнення, як до суб`єкта господарювання, передбачене ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто фінансову відповідальність, фактично притягло його до різних видів відповідальності, тобто тієї яка передбачена Кодексом України про адміністративне правопорушення та законом України «Про захист прав споживачів.
Згідно з пп. 1, 2 ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, Управління у справах захисту прав споживачів приймаючи дві постанови, діяло на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області про визнання незаконними дій суб`єкта владних повноважень та скасування постанови № 3335 від 01.09.2011 підлягають частковому задоволенню, а саме скасуванню спірної постанови у частині застосування до позивача суми штрафу у розмірі 2040 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 94, 112, 113, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області про визнання незаконними дій суб`єкта владних повноважень та скасування постанови № 3335 від 01.09.2011 року – задовольнити частково.
Скасувати постанову начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області Л.Р. Левчук № 3335 від 01.09.2011 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 стягнення, передбачено ст. 23 Закону України про захист прав споживачів у частині застосування до позивача суми штрафу у розмірі 2040 (дві тисячі сорок) грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України проголошено її вступну та резолютивну частини 09 лютого 2012 в присутності позивача.
Повний текст постанови буде виготовлено 10 лютого 2012 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Полякова К.В.