КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.04.2008 № 4/413
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Лосєва А.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.12.2007
у справі № 4/413 (Борисенко І.І.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кроун"
про розірвання договору оренди земельної ділянки
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пункт рішення Київської міської ради “Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею” №486-2/646 від 29.05.2003р., на підставі якого було укладено спірний договір, скасовано.
Відповідач заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2007р. у справі №4/413 в задоволенні позовних вимог Київській міській раді було відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2007р. у справі №4/413 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема положення Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2008р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.04.2008р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2008р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представника позивача (апелянта), розгляд справи було відкладено на 23.04.2008р.
Представник відповідача в усних поясненнях, наданих суду, зазначив про те, що заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник позивача у судове засідання 23.04.2008р. не з’явився, будь-яких заяв або клопотань до суду з цього приводу не надходило.
Оскільки явка повноважних представників сторін не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представника позивача про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними в ній матеріалами, згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
29.05.2003р. Київською міською радою було прийнято рішення №486-2/646 “Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею”, пунктом 29 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано відповідачу в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,90 га для будівництва житлових будинків з вбудованими приміщеннями соціальної сфери на перетині проспектів Правди та Радянської України у Подільському районі міста Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (т.с.1, а.с.6-9).
На підставі рішення №486-2/646 від 29.05.2003р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки (зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів від 03.12.2003р. за №85-6-00080), проте, з огляду на численні звернення та скарги громадян, 12.07.2007р. Київською міською радою було прийнято рішення №1128-3/1789 „Про відміну п.29 рішення Київради від 29.05.2003р. №486-2/646 „Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею” (т.с.1, а.с.29).
Окрім того, вищевказаним рішенням позивач запропонував відповідачу надати згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки від 03.12.2003р. №85-6-0080 і зобов’язав Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) проінформувати відповідача про прийняття Київською міською радою рішення №1128-3/1789 від 12.07.2007р. (п.2, пп.3.1 п.3 рішення №1128-3/1789 від 12.07.2007р.).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В ч.3 ст. 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України.
Статтею 611 Цивільного кодексу України розірвання договору віднесено до одної з форм відповідальності за порушення зобов’язання.
Підстави для зміни або розірвання договору наведені в ст. 651 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має правло передати спір на вирішення суду.
Як підтверджено матеріалами справи, позивач надіслав відповідачу лист вих. №06-34/27596 від 05.09.2007р., в якому виклав пропозицію про розірвання договору оренди, проте, у встановлені діючим законодавством строки відповіді не отримав.
У відповідності до положень ст. 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:
- наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;
- наймач свою недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
- наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов’язок капітального ремонту був покладений на наймача.
В ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором.
Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін, а на вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірваний у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законами України.
Щодо посилання позивача на той факт, що відповідач не надав у встановлені строки відповіді на письмову пропозицію розірвати договір, що й зумовило необхідність звернення позивача до місцевого господарського суду з вимогами про розірвання договору оренди земельної ділянки на перетині проспектів Правди та Радянської України у Подільському районі міста Києва, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія Києва „Кроун”, та зобов’язання відповідача повернути позивачеві орендовану земельну ділянку шляхом приведення її у придатний для використання стан, які ґрунтуються на рішенні Київської міської ради за №1128-3/1789 від 12.07.2007р. “Про відміну пункту 29 рішення Київської міської ради за №486-2/646 від 29.05.2003р. “Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею”, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.
В матеріалах справи наявна копія Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2007р. у справі №32/548 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія Києва „Кроун” до Київської міської ради, третя особа Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним та скасування рішення №1128-3/1789 від 12.07.2007р. (т.с.1, а.с.41-45), згідно з яким позовні вимоги було задоволено, визнано недійсним та скасовано рішення Київської міської ради від 12.07.2007р. №1128-3/1789 „Про відміну пункту 29 рішення Київської міської ради за №486-2/646 від 29.05.2003р. “Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею”.
Таким чином, єдина підстава, на яку позивач посилається в обґрунтування своїх вимог про розірвання спірного договору з відповідачем, є саме наявність рішення Київської міської ради від 12.07.2007р. №1128-3/1789, але, як вже зазначалось вище, вказане рішення було скасовано в судовому порядку.
На запит Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2008р. Господарський суд міста Києва надав відповідь №06-10.3/159 від 22.04.2008р., з якої вбачається, що Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2007р. у справі №32/548 станом на 22.04.2008р. в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось і набрало законної сили 05.11.2007р.
У відповідності до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного позивач суду не надав. Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Зважаючи на вищезазначені обставини в їх сукупності викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, підстави для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2007р. у справі №4/413 відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги не відшкодовуються.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 35, 43, 49, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення,Рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2007р. у справі №4/413 - без змін.
2. Матеріали справи №4/413 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді Зубець Л.П.
Лосєв А.М.
24.04.08 (відправлено)