ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2012 р. Справа № 2а/0470/14514/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіНіколайчук С.В.
при секретаріЄдаменко І.В.
за участю:
позивача
представника від відповідача №1:
представника від відповідача №2:ОСОБА_3
Борисенко А.О.
не з’явився (належно повідомлений);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головне управління МВС України в Дніпропетровській області про поновлення на роботі, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
04 листопада 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, в якій просить поновити її на посаді начальника сектору дізнання Інгулецького РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області (надалі Інгулецький РВ КМУ) з 05 жовтня 2011 року; стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05.10.2011 року по день набрання чинності рішення за позовом включно; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 175000 грн.; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць.
Ухвалою суду від 07.11.2011 року позовна заява ОСОБА_3 залишено без руху для усунення недоліків.
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 07.12.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а/0470/14514/11 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.01.2012 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 04 жовтня 2011 року згідно з наказом №183 ГУМВС України в Дніпропетровській області її було незаконно звільнено з посади начальника сектора дізнання Інгулецького РВ КМУ з 4 жовтня 2011 року, так як підставою для звільнення став рапорт на звільнення, який, як стверджує позивач, був написаний нею під дією впливу та обману, зокрема, позивачці було роз’яснено, що в зв’язку з скороченням штатів мало місце скорочення штатної одиниці – начальника сектору дізнання, інших посад, які б їй можна було запропонувати, немає, а фінансування працівників сектору дізнання з 29.08.2011 року буде закінчено. Також, відповідачем не було враховано, що вона мала перевагу в залишенні на роботі за сімейним станом, оскільки є одинокою матір’ю. Окрім того, її звільнення з ОВС відбулося під час проходження нею стаціонарного лікування.
В судовому засіданні, яке відбулось 17.01.2012 року, позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі.
Представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області надав суду клопотання про залучення до участі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про поновлення на роботі, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди другим відповідачем – Криворізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, оскільки нарахування грошового забезпечення ОСОБА_3 здійснювалось Криворізьким міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.
Позивач проти задоволення клопотання не заперечувала.
Ухвалою суду від 17.01.2011 року в якості другого відповідача залучено до участі у справі Криворізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, розгляд справи відкладено на 24.01.2012 року.
В судове засідання 24.01.2012 року з’явились позивач та представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, представник Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області не з’явився, причин неприбуття не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.
Представник першого відповідача подав заперечення проти позову, в яких просить в задоволені вимог відмовити повністю, вказуючи на те, що доводи позивача щодо безпідставного звільнення з ОВС необгрунтовними та безпідставними, оскільки в зв’язку з скороченням штатного розпису ОСОБА_3 було попереджено під підпис та запропоновано посаду старшого слідчого слідчого відділення Інгулецького РВ КМУ, однак позивача дана посада не влаштовувала, тому нею 23.08.2011 року було подано рапорт про звільнення з ОВС за власним бажанням, на підставі цього рапорту позивача 04.10.2011 року наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області №183 о/с майора міліції ОСОБА_3 начальника сектору дізнання Інгулецького РВ КМУ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області було правомірно звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 «ж».
В зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі, судовий розгляд відкладено на 31.01.2012 року.
31.01.2012 року представник Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області надав суду заперечення проти позову, в яких просить в задоволені позову відмовити з тих же підстав, що й перший відповідач, та заяву, в якій просить розглянути адміністративну справу за його відсутності.
Враховуючи вищевикладене суд вважає за доцільне розглянути дану справу на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши чинне законодавство, матеріали справи та доводи сторін, суд зробив висновок, що позов не підлягає задоволенню, з наступних причин:
Відповідно до статті 1 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, а статтею 7 даного Закону зазначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. При цьому згідно до ст. 20 Закону України "Про міліцію" працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Судом встановлено, що майор міліції ОСОБА_3 проходила службу на посаді начальника сектору дізнання Інгулецького РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 05.12.2009 року (призначена на посаду наказом ГУМВС в Дніпропетровській області №269 о/с від 05.12.2009 року).
Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області №183 о/с дск від 04.10.2011 року ОСОБА_3 була звільнена зі служби в органах внутрішніх справ України у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішні справ України.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст.3 КЗпП України).
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст.4 КЗпП України).
Зокрема, Кодексом законів про працю України передбачено загальні підстави припинення трудового договору, які застосовуються також і до правовідносин щодо звільнення посадових осіб з державної служби, в разі якщо інше не передбачено спеціальними законами.
В даному випадку, відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов’язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
Згідно пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):
а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років;
б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;
в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад;
г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;
д) через службову невідповідність;
є) за порушення дисципліни;
ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
з) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації);
и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
Судом встановлено, що на підставі наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області від 29.08.2011 року №1867 та штатного розпису посаду начальника сектору дізнання Інгулецького РВ КМУ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області було скорочено.
У зв’язку зі скороченням штатів 05.09.2011 року ОСОБА_3 було попереджено про майбутнє звільнення з займаної посади та запропоновано переведення на посаду старшого слідчого відділення Інгулецького районного відділу Криворізького міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області, однак позивач не погодилась з переведенням на запропоновану посаду, про що власноручно написала в попередженні.
Свою незгоду ОСОБА_3 обґрунтувала тим, що відповідач не мав права попереджати її, про майбутнє звільнення з ОВС у зв’язку зі скороченям штатів, а також змушувати перевестися на нижчу посаду – посаду старшого слідчого СВ Інгулецького РВ КМУ, оскільки вона є одинокою матір’ю, а якщо таке було викликане необхідністю, то відповідач повинен був працевлаштувати її в ОВС за її згодою, тобто надати їй рівноцінну роботу.
Суд вважає дану позицію позивачки необгрунтовную, оскільки відповідно до пункту 45 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі провадиться:
а) при скороченні штатів;
б) за станом здоров"я згідно з висновком військово-лікарської комісії;
в) за особистим проханням;
г) за службовою невідповідністю, виходячи з професійних моральних і особистих якостей;
д) у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ або за клопотанням товариського суду честі середнього і старшого начальницького складу.
Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади при скороченні штатів і за станом здоров"я провадиться прямими начальниками в межах наданих їм прав за умови, якщо немає можливості для призначення на рівнозначну посаду.
З матеріалів справи і пояснень позивачки вбачається, що вона відмовилася від запропонованої їй посади і написала рапорт про звільнення за власним бажанням від 23.08.2011 року, тобто до винесення наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області від 29.08.2011 року №1867 про скорочення штату. Докази відкликання нею рапорту, на чому позивачка наполягала, відсутні.
Також, суд вважає посилання позивачки на те, що її було звільнено з порушенням норм законодавства, а саме: під час перебування на лікарняному, необгрунтовними та безпідставними, оскільки ні КЗПП України, ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС не передбачено норм, які б не дозволяли б звільнення особи рядового і начальницького складу ОВС за власним бажанням в період тимчасової не працездатності.
Написання рапорту про звільнення і звільнення позивачки під час перебування її на лікарняному не є тією умовою, за наявності якої позивач не може бути звільнений на підставі п.64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішні справ України.
Докази вжиття позивачем будь-яких заходів щодо неправомірних дій посадових осіб першого відповідача, про існування яких щодо неї остання стверджувала в судовому засіданні, у справі відсутні.
Водночас, суд не приймає до уваги доводи Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про невиконання позивачкою вимог п.2.6 Порядку звільнення від службових обов’язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, затвердженого вказівкою МВС України від 29.01.2004 року №851/Пв. та п. 2 наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області від 20.07.2010 року №1219 «Про налагодження системи обліку та контролю за порядком видачі лікарняних листів працівниками органів внутрішніх справ ГУМВС» про лікування у закладах охорони здоров’я інших відомств безпосереднього начальника не повідомляла, так як дані нормативно-правові акти не зареєстровані в Міністерстві юстиції України у відповідності до вимог закону і є документами відповідача для локального використання.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 КАСУ визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 КАСУ зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі статтею 6 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що підстав для поновлення позивача на роботі не має і в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, так як порушення прав позивача не було, у першого відповідача були правові підстави для звільнення позивача з займаної посади і звільнення відбулось з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то такі теж не підлягають задоволенню, адже стаття 237-1 Кодексу законів про працю України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З огляду на те, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, спростовуються документально, тому не підлягають задоволенню, у суду відсутні підстави і для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.
Від-так, керуючись ст.ст.2, 8-12, 69, 70-71, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області; Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області про поновлення на роботі, стягнення зарплати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 03 лютого 2012 року
Суддя
С.В. Ніколайчук