ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" лютого 2012 р. справа № 2a-237/12/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Чуприни О.В.
за участю секретаря судового засідання Галімурки Т.Є.
представника позивача: Публічного акціонерного товариства ‘‘Дельта Банк’’– Семенюка О.Ю.
представника відповідача: Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області –Попик В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ‘‘Дельта Банк’’до Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області про визнання неправомірною постанову та зобов’язання відкрити виконавче провадження, -
ВСТАНОВИВ:
Івано-Франківським окружним адміністративним судом відкрито провадження у адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства ‘‘Дельта Банк’’до Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області про визнання неправомірною постанову від 16.11.2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса від 14.09.2011 року та зобов’язання відкрити за ним виконавче провадження.
Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що 14.09.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис на нотаріально посвідченому Іпотечному договорі №153/Zкіп-08 від 07.03.2008 року про звернення стягнення на нерухоме майно - нежитлове приміщення: ковальсько-заготівельний цех №5 загальною площею 1 464,2 м2, що розташований по АДРЕСА_1 яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Виконавчим написом запропоновано за рахунок предмета іпотеки задовольнити вимоги позивача в сумі 2 609 209,56 грн., який поданий для виконання в Міський відділ державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області. 16.11.2011 року відповідач в порушення, на думку позивача, вимог частини 2 статті 18 та пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’безпідставно відмовив у відкритті виконавчого провадження за виконавчим написом від 14.09.2011 року. Вважає, що відповідач невірно тлумачить зміст частини 2 статті 18 коментованого Закону, безпідставно вимагаючи від позивача оформлення стосовно кожного із боржників (ОСОБА_4 і ОСОБА_5.) окремо виконавчого напису із зазначенням розміру боргу, який підлягає стягненню в користь позивача, як стягувача. Зазначає, що вказана норма Закону, як підстава невідповідності виконавчого напису від 14.09.2011 року загальним вимогам, встановлених для виконавчого документа, не стосується виконавчого напису, що вчиняється нотаріусами, а розповсюджується на виконавчі документи видані за результатами вирішення спору у судовому порядку, а саме у випадках, якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях. Вважає дії начальника Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області протиправними, у зв’язку із невиконання нею вимог частини 8 статті 82 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’, а саме: не винесено відповідне рішення - постанову за результатами розгляду скарги на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 16.11.2011 року.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав, викладених у позові, та пояснив суду, що виконавчий напис на нотаріально посвідченому Іпотечному договорі №153/Zкіп-08 від 07.03.2008 року, вчинений і складений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у повній відповідності до вимог Закону України ‘‘Про нотаріат’’та 32 розділу Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Даними нормативно-правовим та підзаконним нормативно-правовим актами визначена можливість вчинення нотаріусом виконавчого напису на іпотечному договорі лише в одному примірнику. А тому, у нотаріуса відсутня можливість у даних спірних відносинах по Іпотечному договору №153/Zкіп-08 від 07.03.2008 року вчинити два окремих виконавчих написи на ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, подавши до суду письмове заперечення проти адміністративного позову. В судовому засіданні пояснила, що державний виконавець при винесенні 16.11.2011 року оскаржуваної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження діяв у повній відповідності до вимог частини 2 статті 18 та пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’. Виконавчий напис від 14.09.2011 року не відповідав вимогам для виконавчого документа, встановлених частиною 2 статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’, а саме у ньому зазначено один стягував - Публічне акціонерне товариство ‘‘Дельта Банк’’та два боржники - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також не визначено, в якій частині необхідно виконати напис із ОСОБА_4 та окремо із ОСОБА_5 За умови наявності двох боржників, у виконавчому написі були відсутні відомості про наявність солідарного обов’язку за виконавчим документом. За змістом пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону. Відтак, вважає дії і постанову державного виконавця законними.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити із наступних мотивів.
Судом встановлено, що 14.09.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис №3274 на нотаріально посвідченому Іпотечному договорі №153/Zкіп-08 від 07.03.2008 року про звернення стягнення на нерухоме майно - нежитлове приміщення: ковальсько-заготівельний цех №5 загальною площею 1 464,2 м2, що розташований по АДРЕСА_1, яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_2). Виконавчим написом запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, задовольнити вимоги позивача (стягувача - Публічного акціонерного товариства ‘‘Дельта Банк’’) в сумі 2 609 209,56 грн. (а.с. 14-15).
Позивач листом від 20.10.2011 року надіслав зазначений виконавчий напис на примусове виконання до Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, зазначивши у листі двох боржників окремо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 16-18).
16.11.2011 року державним виконавцем Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області ОСОБА_6 на підставі частини 2 статті 18 та пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’відмовлено у відкритті виконавчого провадження та винесено постанову ВП №29805190 (а.с. 19).
Не погоджуючись із вказаною постановою позивач оскаржив її скаргою від 30.11.2011 року до начальника Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, за результатами якої листом відповідача від 23.12.2011 року за №33377/03-27/9 постанову від 16.11.2011 року ВП №29805190 залишено в силі (а.с. 20-26).
Досліджуючи доводи позивача про протиправність оскаржуваної постанови державного виконавця, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України ‘‘Про виконавче провадження’’.
Відповідно до частини 1 і пункту 4 частини 2 статті 17 коментованого Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Серед інших виконавчих документів відповідно до вимог Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів.
Частиною 1 статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’встановлені обов’язкові вимоги до виконавчого документа.
В залежності від обставин, які передують складенню і видачі виконавчого документа частиною 2 і 3 статті 18 вказаного Закону встановлено також обов’язкові вимоги, - у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою.
Аналіз коментованої норми вказує на те, що статтею 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’визначено загальні та спеціальні вимоги до всіх виконавчих документів без винятку, перелік яких визначений у статті 17 даного Закону, незалежно від того хто видавник та, яка його назва.
Дана стаття Закону визначає обов’язкові вимоги до виконавчого документа, в тому числі і виконавчого напису, наявність яких у їх сукупності дає правові підстави вважати такий документ виконавчим і таким, який є підставою для відкриття виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій, зазначених у ньому.
Суд погоджується із окремими твердженнями представника позивача про те, що у частині 2 статтею 18 Закону вжиті словосполучення ‘‘якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів’’. Однак, суд відхиляє твердження позивача з приводу того, що частина 2 коментованої статті Закону стосується виключно виконавчих документів, виданих за результатами вирішення спору у судовому порядку –судовими органами.
Як вже зазначено вище, на переконання суду, виходячи із назви і змісту статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’–‘‘Вимоги до виконавчого документа’’всіма частинами даної норми визначено імперативні вимоги до всіх виконавчих документів без винятку.
Враховуючи те, що ні Законом України ‘‘Про нотаріат’’, ні Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, серед загальних вимог до виконавчого напису, не передбачені спеціальні вимоги до нього як виконавчого документа, як це визначено у статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’, суд у відповідності до вимог частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне застосувати аналогію закону.
Із урахуванням вказаного, суд прийшов до переконливого висновку, якщо за одним зобов’язанням борг підлягає стягнення із двох боржників, по яких вчиняється виконавчий напис нотаріуса, у ньому, як у виконавчому документі, зазначаються один боржник та один стягувач, а також, як обов’язкова умова, визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення при наявності двох боржників і одного стягувача, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Відтак, виконавчий напис №3274, вчинений 14.09.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на нотаріально посвідченому Іпотечному договорі №153/Zкіп-08 від 07.03.2008 року, не відповідає вимогам частини 2 статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’, як такий, що містить двох боржників та без визначається, в якій частині необхідно виконати напис –стягнути із ОСОБА_4 та окремо із ОСОБА_5, за умови, що предмет іпотеки, на який проводиться стягнення належить останнім на праві спільної часткової власності.
Досліджуючи доводи представника позивача про те, що відповідно до вимог Закону України ‘‘Про нотаріат’’та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус може вчинити виконавчий напис на іпотечному договорі лише в одному примірнику і про те, що вимоги Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’не є спеціальними для нотаріусів, судом встановлено наступне.
Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлює Закону України ‘‘Про нотаріат’’.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
З вказаного вбачається, що нотаріуси при вчиненні будь-яких нотаріальних дій, в тому числі вчиненні виконавчого напису, зобов’язані в першу чергу керуватися положеннями Закону України ‘‘Про нотаріат’’та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також обов’язково врахувати всі інші нормативно-правові акти України, які є спеціальними у тих правовідносинах, що врегульовують нотаріуси при здійсненні нотаріальних дій. А тому, нотаріуси при вчиненні виконавчих написів повинні враховувати положення статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’, яка встановлює єдині загальні і спеціальні вимоги до всіх виконавчих документів.
Умови і порядок здійснення окремих нотаріальних дій визначені Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 року (надалі - Інструкція).
Пунктом 282 Інструкції встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
За приписами пункту 288 Інструкції виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.)
Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку.
Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення по частинах, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
Відповідно до пункту 291 Інструкції при вчиненні кількох виконавчих написів за документами, що встановлюють заборгованість однакової форми, копія кожного окремого зобов'язання не вимагається. У таких випадках у справах нотаріуса залишається одна копія документа, що встановлює заборгованість (на одного з боржників), і список боржників, на стягнення боргу з яких вчинені виконавчі написи, з зазначенням повної назви та адреси боржників, строку платежу, суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, а в необхідних випадках й інших даних. Стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо у відповідності до списку.
Таким чином 32 розділом Інструкції чітко визначено умову, якщо за борговим документом необхідно провести стягнення по частинах, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа із зазначенням суми стягнення за кожним боржником окремо.
Тобто, для проведення стягнення за виконавчим написом по частинах, борговий документ повинен містити відомості (дані) про обсяг відповідальності кожного із боржника.
Як встановлено судом, згідно даних виконавчого напису №3274 від 14.09.2011 року предмет іпотеки - нежитлове приміщення (ковальсько-заготівельний цех №5 загальною площею 1 464,2 м2, що розташований по АДРЕСА_1), за рахунок якого стягувач (позивач) задовольняє свої вимоги, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5. В Іпотечному договорі №153/Zкіп-08 від 07.03.2008 року та виконавчому написі №3274 від 14.09.2011 року відсутні відомості про визначення часток боржників у предметі іпотеки.
Представник позивача у судовому засіданні не заперечував факту, що частки боржників (майнових поручителів по Іпотечному договорі №153/Zкіп-08 від 07.03.2008 року) у предметі іпотеки не визначені та не виділені в натурі, а тому вважає, що стягнення повинно бути проведене саме на неподільний предмет іпотеки, вартістю якого обмежуються зобов’язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як поручителів.
З даного приводу, суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом приписів частини 1 статті 357 Цивільного кодексу України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Таким чином, за умови відсутності укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідного договору про поділ предмета іпотеки або виділення його частки в натурі, в силу вимог частини 1 статті 357 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності у боржників (ОСОБА_4, ОСОБА_5.) у предметі іпотеки є рівними. А від так, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 з урахуванням пункту 288 Інструкції та статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’мала можливість і була зобов’язана вчинити виконавчий напис по Іпотечному договорі №153/Zкіп-08 від 07.03.2008 року на двох боржників окремо (ОСОБА_4 та ОСОБА_5.) із зазначенням грошового розміру боргового зобов’язання в рівних частинах по кожному боржнику безпосередньо, виходячи із загальних положень частини 1 статті 357 Цивільного кодексу України.
Суд також зазначає, що згідно вимог частини 1 статті 25 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Пунктом 6 частини 1 статті 26 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.
У зв’язку із вказаним суд вважає, що відповідач, встановивши невідповідність виконавчого напису №3274 від 14.09.2011 року вимогам статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’, правомірно 16.11.2011 року виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження із зазначених у ній підстав.
Щодо тверджень представника позивача про протиправність дій начальника Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, у зв’язку із невиконання нею вимог частини 8 статті 82 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’, а саме: не винесення відповідного рішення - постанову за результатами розгляду скарги на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 16.11.2011 року, суд зазначає наступне.
За змістом частини 8 статті 82 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду.
Таким чином, суд погоджується із доводами представника позивач, що начальником Міського відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області, надаючи відповідь листом від 23.12.2011 року за №33377/03-27/9 на скаргу позивача від 30.11.2011 року, не винесла відповідну постанову про відмову у задоволенні такої скарги та порушила при цьому частину 8 статті 82 коментованого Закону. Втім, суд звертає увагу на те, що недотримання вимог Закону з приводу невідповідності форми рішення про відмову у задоволенні скарги не є достатньою і самостійною підставою вважати оскаржувану постанову від 16.11.2011 року протиправною.
Суд також погоджується із доводами представника відповідача про невідповідність виконавчого напису №3274 від 14.09.2011 року вимогам частини 3 статті 18 Закону України ‘‘Про виконаче провадження’’, оскільки напроти підпису на останньому аркуші виконавчого напису відсутні дані про прізвище особи, яка його підписала.
З урахуванням встановленої невідповідності виконавчого напису №3274 від 14.09.2011 року вимогам статті 18 Закону України ‘‘Про виконавче провадження’’відступні підстави для зобов’язання відповідача відкрити виконавче провадження.
Беручи до уваги наведене, суд прийшов до переконливого висновку про правомірність дій і постанови відповідача, вважає позовні вимоги не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Чуприна О.В.
Постанова складена в повному обсязі 13.02.2012 року.