КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.03.2008 № 4/315
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Барицької Т.Л.
Коротун О.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Баранова О.А. (довіреність № 35/Д-78 від17.10.2007);
від відповідача - Негруц Р.В. (довіреність № 1 від 12.10.2007);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства завод "Арсенал"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.01.2008
у справі № 4/315 (Борисенко І.І.)
за позовом Державного підприємства завод "Арсенал"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віжн ХХІ Медіа Груп"
про стягнення 420 558,49 грн.
Відповідно до розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2008 № 01-23/1/1 розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючої судді Ропій Л.М., суддів: Барицької Т.Л., Коротун О.М.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м.Києва від14.01.2008 у справі №4/135 в задоволенні позову про стягнення заборгованості по орендній платі та пені відмовлено; в частині стягнення заборгованості по комунальним послугам провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог стосовно стягнення заборгованості по орендній платі та пені на підставі пропуску строку позовної давності, оскільки вважає, що при прийнятті рішення господарським судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. При цьому заявник вказує на те, що відповідачем ні у відзиві на позовну заяву, ні під час розгляду справи не було заявлено про застосування строку позовної давності, а лише в судовому засіданні 24.12.2007 з ініціативи суду відповідачем було написано заяву про застосування строку позовної давності.
Також, позивач зазначає, що в судовому засіданні 24.12.2007 відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності лише до вимог про стягнення пені, про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по орендній платі відповідач не заявляв.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення господарського суду першої інстанції, в судовому засіданні представник відповідача просив залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.
Позивач подав до Господарського суду м. Києва позов про стягнення з відповідача 420 558,49 грн., з яких 411 130,88 грн. заборгованість по орендній платі за договором оренди № А/76-1-2001 від 01.01.2001 за період з січня 2001 року по липень 2006 року та 9 427,61 грн. заборгованості по комунальним послугам, а в ході розгляду справи господарським судом першої інстанції позивач подав заяву про уточнення позовних вимог (а. с. 23) та просив стягнути з відповідача 206 602,15 грн. заборгованості по орендній платі за договором оренди № А/76-1-2001 від 01.01.2001 за період з 01.01.2001 по 19.01.2004, а також 9 427,61 грн. заборгованості по комунальним послугам та 204 528,28 грн. неустойки за користування приміщенням за період з 20.01.2004 по 30.07.2006 на підставі п. 2 ст. 785 ЦК України.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.01.2001 між позивачем та відповідачем було укладено договір № А/76-1-2001 оренди державного майна (далі договір оренди), відповідно до умов якого позивач, як орендодавець, передав, а відповідач, як орендар, прийняв в строкове платне користування державну нежитлову споруду в будинку № 8 по вул. Московській, загальною площею 283 кв. м., яка складається із відкритої галереї для використання під виставковий центр (п. 1.1.).
Відповідно до п. 3.1. договору оренди орендна плата по цьому договору визначена на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та складає 6 485,00 грн., з ПДВ – 7 782,00 грн. за місяць. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за передній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата перераховується відповідачем позивачу не пізніше 5-го числа поточного місяця.
До орендної плати не включається плата за надані позивачем комунальні послуги і витрати на утримання орендованого майна. Такі суми сплачуються відповідачем на розрахунковий рахунок позивача окремо до 25 числа за минулий місяць за заводською собівартістю (п. 3.7. договору оренди).
Відповідно до п. 4.2. договору оренди відповідач зобов’язаний своєчасно і в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок позивача орендну плату.
Згідно із ст. 18 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Як вбачається із розрахунку заборгованості доданого позивачем до заяви про уточнення позовних вимог (а. с. 26), відповідач орендну плату за період з 01.01.2001 по 19.01.2004 сплачував несвоєчасно та не у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість по сплаті орендної плати, яка відповідно до розрахунку позивача становить 206 602,60 грн.
Разом з тим, апеляційний господарський суд погоджується і з висновком господарського суду першої інстанції, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період 01.01.2001 по 19.01.2004, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно із ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Статтею 76 ЦК УРСР встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Оскільки за умовами п. 3.1. договору оренди орендна плата перераховується відповідачем позивачу не пізніше 5-го числа поточного місяця, то у позивача виникло право на позов про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за кожний місяць 2001 року з 6 числа кожного місяця 2001 року, за кожний місяць 2002 року з 6 числа кожного місяця 2002 року, за кожний місць 2003 року з 6 числа кожного місяця 2003 року та за січень 2004 року з 06.01.2004 відповідно, початком відліку строку позовної давності по кожному місяцю є 6 число.
Тобто, з урахуванням трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 71 ЦК УРСР, станом на 01.01.2004 (час набуття чинності ЦК України) строк позовної давності не сплив. Отже, відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до правовідносин сторін щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі підлягають застосуванню правила ЦК України про позовну давність.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено вище, відповідач повинен був сплачувати орендну плату згідно із умовами договору оренди не пізніше 5-го числа поточного місяця, отже, у період з 01.01.2001 по 19.01.2004 позивач 6 числа кожного місяця знав про порушення відповідачем його права на одержання орендної плати за договором оренди і відповідно в межах трирічного строку позовної давності міг звернутись до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за кожний місяць 2001 – 2003 років та 19 днів 2004 року. Як свідчить поштовий штемпель на конверті позивач 18.07.2007 звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2001 по 19.01.2004. Отже, на час пред’явлення позивачем позову строк позовної давності щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2001 по 19.01.2004 позивачем пропущено.
Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається із матеріалів справи відповідач під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції в заяві від 24.12.2007 б/н (а. с. 109) заявив про застосування строку позовної давності.
Відповідно до п. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно із ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.
З метою з’ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалою від 29.02.2008 зобов’язав позивача надати письмові пояснення щодо причин пропуску строку позовної давності.
На виконання вимог вказаної ухвали позивач надав пояснення щодо причин пропуску строку позовної давності № 84-7/150 від 25.03.2008, в яких зазначає, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки відповідно до п. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності перервався вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним суми боргу, а саме: погашення відповідачем заборгованість у розмірі 9 427,61 грн., яка входить у загальну суму заборгованості відповідача.
Апеляційний господарський суд вказані твердження позивача не приймає до уваги, оскільки останній не надав документи, на підтвердження того, що відповідачем вчинено дії, які свідчать про визнання ним заборгованості по орендній платі, а відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до п. 1 ст. 264 ЦК України однією з підстав переривання перебігу строку позовної давності є вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до заяви про уточнення позовних вимог, грошові кошти в розмірі 9 427,61 грн. складають заборгованість відповідача за комунальні послуги, вартість яких за умовами п. 3.7. договору оренди до орендної плати не включається. Матеріали справи також свідчать, що відповідач сплатив позивачу 9 427,61 грн. за комунальні послуги вже після звернення позивачем з даним позовом до суду, а саме-в ході розгляду справи в господарському суді першої інстанції.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період з 01.01.2001 по 19.01.2004 і наявності у позивача повноважних причин для його відновлення не вбачається.
Оскільки відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, то немає правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 206 602,60 грн. за період з 01.01.2001 по 19.01.2004 і господарський суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 206 602,60 грн. заборгованості по орендній платі за вказаний період, у зв’язку з пропуском строку позовної давності.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 204 528,28 грн. за користування приміщенням за період з 20.01.2004 по 30.07.2006 на підставі п. 2 ст. 785 ЦК України, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно із п.п. 1 п. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки.
Як вбачається із заяви про уточнення позовних вимог (а. с. 23) позивач 27.08.2007 звернувся до господарського суду першої інстанції з вимогою про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 204 528,28 грн. за користування приміщенням за період з 20.01.2004 по 30.07.2006.
Однак, оскільки до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік, а позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача неустойки – 27.08.2007, то період, за який позивач може нарахувати до сплати відповідачу неустойку, починається з 27.08.2006 та закінчується 27.08.2007, а не з 20.01.2004 по 30.07.2006, як зазначено позивачем, а тому господарський суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволені вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 204 528,28 грн. за користування приміщенням за період з 20.01.2004 по 30.07.2006, у зв’язку з пропуском строку позовної давності.
Крім того, слід зазначити, що в матеріалах справи міститься ухвала Господарського суду м. Києва від 03.03.2004 (а. с. 35) у справі № 45/134 за позовом ТОВ ”Віжи ХХІ Медіа груп” (відповідач у даній справі) до ДПЗ ”Арсенал” (позивач у даній справі) про визнання спільної часткової власності на недобудоване нерухоме майно, що розташоване у м. Києві по вул. Московській, 8, якою Господарський суд м. Києва заборонив ДПЗ ”Арсенал” (позивач у даній справі) вчиняти будь-які дії, які спрямовані на позбавлення ТОВ ”Віжи ХХІ Медіа груп” (відповідач у даній справі) можливості вільно користуватися та володіти приміщеннями, розташованими у м. Києві по вул. Московській, 8 у тому числі здійснювати дії щодо примусового виселення ТОВ ”Віжи ХХІ Медіа груп” (відповідач у даній справі) із вказаних приміщень до вирішення спору по суті. Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.08.2006 (а. с. 36) у справі № 45/134-2/260 позов ТОВ ”Віжи ХХІ Медіа груп” (відповідач у даній справі) задоволено повністю та визнано за ТОВ ”Віжи ХХІ Медіа груп” (відповідач у даній справі) та ДПЗ ”Арсенал” (позивач у даній справі) право спільної часткової власності на недобудовані (не прийняті в експлуатацію) нежитлові приміщення, створені на базі відкритої галереї та розташовані в м. Києві, по вул. Московській, 8.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 427,61 грн. заборгованості по комунальним послугам апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Як свідчить заява позивача від 16.10.2007 (а. с. 108) відповідач сплатив позивачу 9 427,61 грн. вартості комунальних послуг, у зв’язку з чим позивач просив в частині стягнення 9 427,61 грн. заборгованості по комунальним послугам провадження у справі припинити.
Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно із п 3 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суджу України від 23.08.1994 № 02-5/612 ”Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” господарський суд припиняє провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про припинення провадження у справі в частині вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 427,61 грн. заборгованості по комунальним послугам.
Твердження позивача про те, що в судовому засіданні 24.12.2007 відповідачем було заявлено про застосування позовної давності лише до вимог про стягнення пені, про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по орендній платі відповідач не заявляв, апеляційний господарський суд не бере до уваги, оскільки як вбачається із наявної в матеріалах справи заяви відповідача від 24.12.2007 (а. с. 109), останній просив застосувати строк позовної давності як до вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 206 602,15 грн. за період з 01.01.2001 по 19.01.2004, так і до вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за користування приміщенням в розмірі 204 528,28 грн. за період з 20.01.2004 по 30.07.2006.
Щодо тверджень позивача про те, що перебіг строку позовної давності почався 28.08.2006, оскільки саме 28.08.2006 вступило в законну силу рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2006 у справі № 45/134-2/260, яким позовні вимоги ТОВ ”Віжи ХХІ Медіа груп” (відповідач у даній справі) задоволені та визнано за ТОВ ”Віжи ХХІ Медіа груп” право часткової власності на недобудовані нежитлові приміщення, створені на базі відкритої галереї, яка була об’єктом оренди за договором оренди № А/76-1-2001 від 01.01.2001, апеляційний господарський суд зазначає, що розгляд судами різних інстанцій справи відносно права власності на об’єкт оренди за договором оренди № А/76-1-2001 від 01.01.2001 не позбавляв позивача права на звернення до господарського суду першої інстанції з даним позовом раніше.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що господарським судом першої інстанції в процесі розгляду справи в достатній мірі з’ясовані та доведені обставини, що мають значення для справи, і рішення прийняте судом у повній відповідності з матеріалами справи та з дотриманням норм процесуального і матеріального права, а доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
Згідно із п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 ”Про судове рішення” із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 № 4, від 25.12.1992 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскаржене рішення цим вимогам відповідає, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду м.Києва від14.01.2007 у справі №4/315 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Матеріали справи № 4/315 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Ропій Л.М.
Судді Барицька Т.Л.
Коротун О.М.