ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

29.02.12 р.                                                                                 Справа № 13/236                               

          Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Технофорс”, м. Донецьк

до відповідача: Приватного акціонерного товариства „Донецький електрометалургійний завод”, м. Донецьк

про стягнення 59960грн.00коп.

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю б/н від 12.01.2011р.)

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Технофорс”, м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства „Донецький електрометалургійний завод”, м. Донецьк про стягнення боргу за договором поставки з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми у розмірі 59960грн.00коп.

Ухвалою від 19.12.2011р. суд порушив провадження по справі, призначено до розгляду на 12.01.2012р., сторони зобов’язані надати документи та вчинити певні дії.

Ухвалою від 13.02.2012р. суд продовжив строк розгляду справи до 05.03.2012р.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки № 4400003059 від 23.05.2011р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла сума заборгованості в розмірі 55626грн.00коп., що стало підставою для нарахування штрафних санкцій.

01.02.2012р. позивач надав уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача борг за договором поставки з урахуванням пені та 3% річних від простроченої суми у розмірі 59960грн.00коп., де основна сума боргу складає 55626грн., пеня - 3632грн. 15коп., 3% річних - 702грн. 31коп. За поясненнями позивача під час підготовки позову була допущена помилка у прохальній частині позову, а саме, замість стягнення пені помилково зазначено інфляційні.

Суд, дослідивши зміст позову, доданий разом з ним розрахунок заборгованості станом на 07.12.2011р., дійшов висновку, що дійсно, стягнення боргу з урахуванням саме інфляційних було вказано позивачем помилково. З огляду на це, суд приймає до розгляду уточнення позивача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 01.07.2011р. заперечив проти задоволення позовних вимог з посиланням на наступне: позивач не виконав належним чином свого зобов”язання з передачі продукції, оскільки в порушення умов договору здійснив поставку без письмової заявки відповідача, без узгодження графіку поставок; позивач не надав доказів виконання умов п. 6 договору, що необхідно для виникнення у відповідача обов’язку по сплаті вартості поставленої продукції; позивач здійснив поставку товару не за договором № 4400003059 від 23.05.2011р., а на власний розсуд так як продукція не замовлялася; розмір пені не узгоджений сторонами.

31.01.2012р. позивач надав через канцелярію суду заперечення на відзив відповідача, якими зауважив, що позиція відповідача, викладена в відзиві не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки заявка на поставку продукції була надіслана відповідачем електронною поштою, документи, передбачені п. 6 договору були направлені відповідачу разом з продукцією.

Під час судових засідань представники сторін підтримали позиції, викладені письмово.

В судовому засіданні 01.02.2012р. суд оголошував перерву до 13.02.2012р.

В судовому засіданні 29.02.2012р. відповідач не забезпечив участь своїх представників, представник позивача підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь – яких доказів на обґрунтування власної правової позиції по суті спору, наполягав на прийнятті рішення в цьому судовому засіданні.

       Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

23.05.2011р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 4400003059, згідно з яким постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити наступну продукцію: домкрат загального застосування з пружинним поверненням Д20П160 (вантажопідйомність 20тн, хід штока – 160мм) у комплекті з насосом НРГ 6315 і рукавом високого тиску РВД2 (довжина 2м) ТУ У 29.1-36560388-002:2010 в кількості 2 штуки, ціною за одиницю без ПДВ 13100грн.00коп., сумою без ПДВ 26200грн.00коп. та знімач гідравлічний автономний СГН103400А (зусилля 10тн, кількість захоплень – 3, охоплюваний діаметр 50-400мм, хід штока – 100мм) ТУ У 29.1-36560388-003:2010 кількістю 1 штука, ціною 20155грн.00коп., сумою 20155грн.00коп., загальною вартістю разом з 20%ПДВ 55626грн.00коп.

Відповідно до п. 2 договору постачальник поставляє продукцію покупцю по узгодженому графіку поставки згідно письмової заявки покупця, але не пізніше строку, вказаного в п. 1 даного договору.

Згідно з п. 3 договору зобов’язання постачальника в частині виконання строків поставки вважаються виконаними з моменту передачі продукції на склад покупця. Покупець має право відмовитися від прийняття та/або оплати продукції, поставленої без письмової заявки покупця або поставка якої прострочена.

Відповідно до п. 6 договору разом з продукцією постачальник зобов’язується надати наступні документи: сертифікат якості (технічний паспорт) виробника, засвідчений оригінальними печатками виробника або копія сертифікату якості, засвідчена оригінальною печаткою постачальника; рахунок – фактура на оплату; товарно – транспортні документи; податкову накладну.

Пунктом 8 договору сторони передбачили, що покупець здійснює оплату протягом 10 банківських днів після поставки товару, але не раніше надання документів згідно п. 6 даного договору.

Згідно п. 15 договору строк дії договору з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками обох сторін.

За твердженнями позивача, на виконання умов договору, останній передав відповідачу продукцію, погоджену сторонами в п. 1 договору, а саме за видатковою накладною № Т – 0000108 від 08.07.2011р. здійснив поставку знімача гідравлічного автономного СГН103400А загальною вартістю разом з ПДВ 24186грн.00коп.; за видатковою накладною № Т – 0000088 від 02.06.2011р. позивачем був поставлений домкрат загального застосування з пружинним поверненням Д20П160  у комплекті з насосом НРГ 6315 і рукавом високого тиску РВД2 у кількості 2 штуки, загальною вартістю разом з ПДВ 31440грн.00коп. Таким чином, всього позивачем поставлений відповідачу товар вартістю 55626грн.00коп.

Однак, позивач посилається на те, що отримавши товар, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання щодо його оплати.

Позивач стверджує, що надіслав відповідачу вимогу Вих. № 11/216 від 21.11.2011р., якою просив відповідача протягом 7 днів оплатити виниклу суму боргу, проте відповідач станом на день звернення до суду не надав не неї жодної відповіді, не вчинив дій, спрямованих на врегулювання виниклого спору, сума заборгованості не погашена, товар на суму боргу не поставлений.

Позивач звернувся до суду за захистом порушеного права, просить суд стягнути з відповідача суму боргу, а також пеню в сумі 3632грн.15коп. та 3% річних у сумі 702грн.31коп.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених письмово у відзиві.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають  частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

        Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 55626грн00коп. у зв’язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 4400003059 від 23.05.2011р., що стало підставою для нарахування  3% річних в сумі 702грн.31коп. та пені в сумі 3632грн.15коп.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, містить усі необхідні та істотні умови даного виду договору.

        Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона–постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача погоджену сторонами в договорі продукцію за видатковими накладними № Т – 0000108 від 08.07.2011р. та № Т – 0000088 від 02.06.2011р. Факт отримання товару не спростований представником відповідача.

У суду відсутні сумніви, що товар за спірними накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 4400003059 від 23.05.2011р. оскільки товар, обумовлений сторонами в п.1 договору і був поставлений за видатковими накладними № Т – 0000108 від 08.07.2011р. та № Т – 0000088 від 02.06.2011р.; безпосередньо в видаткових накладних в якості підстави здійснення господарської операції значиться договір № 4400003059 від 23.05.2011р.

        Умовами п. 6 договору передбачений обов’язок постачальника (позивача) передати покупцю разом з продукцією наступні документи: сертифікат якості (технічний паспорт) виробника, засвідчений оригінальними печатками виробника або копія сертифікату якості, засвідчена оригінальною печаткою постачальника; рахунок – фактура на оплату; товарно – транспортні документи; податкову накладну.

Статтею 688 ЦК України на Покупця покладено обов’язок повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Згідно ч.1 ст.666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, товари, від яких покупець відмовився, повинні прийматися ним на відповідальне зберігання.

При цьому, п.4 договору сторони визначили, що останні дають згоду на застосування в процесі приймання продукції, що постачається, правил Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7.

Згідно п. 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7, приймання продукції по якості і комплектності виробляється у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність продукції що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними і супровідними документам (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Суд вважає, що документи, вказані у п.6 договору, надані відповідачу разом із товаром, оскільки як вбачається з матеріалів справи, поставлений згідно зазначених накладних товар на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №01324 від 06.06.2011р., №01094 від 02.06.2011р. прийнято уповноваженими особами відповідача без будь-яких заперечень, що підтверджується підписом на вказаних накладних.

        Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов’язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов’язання позивач виконав у відповідності з умовами договору поставки № 4400003059 від 23.05.2011р.

Відповідно до п. 2 договору постачальник поставляє продукцію покупцю по узгодженому графіку поставки згідно письмової заявки покупця, однак не пізніше строку, встановленого в п. 1 договору.

Сторони у п.1 договору поставки визначили наступний строк поставки - з моменту підписання договору протягом 30 календарних днів.

Як встановлено у п. 3 договору зобов’язання постачальника в частині виконання строків поставки  вважаються виконаними з моменту передачі продукції на складі покупця.

Твердження відповідача на невиконання позивачем своїх зобов’язань за договором щодо поставки товару по узгодженому графіку згідно письмової заявки покупця не приймаються судом до уваги, оскільки своїми конклюдентними діями з оформлення довіреностей на матеріально відповідальних осіб, прийняття товару за спірними накладними без зауважень та заперечень, свідчить про погодження покупцем отримання поставленого товару.   

Враховуючи вищевикладене, а також умови п. 3 договору, яким передбачено, що зобов’язання постачальника в частини виконання строків поставки вважаються виконаними з моменту передачі продукції на склад покупця, суд вважає, що відповідно ст. 538 Цивільного кодексу України відповідач повинен був здійснити виконання свого обов’язку зі сплати вартості товару.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару.

Таким чином, прийнявши продукцію від позивача, у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати отриманого товару.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).   

Відповідно до п. 8 договору покупець зобов’язаний здійснити оплату протягом 10 банківських днів після поставки продукції, але не раніше надання документів згідно п. 6 даного договору.

Враховуючи, що продукція за видатковою накладною № Т – 0000088 була поставлена та відповідно отримана відповідачем 02.06.2011р., то з урахуванням вимог п. 8 договору щодо строків здійснення розрахунків, строк оплати цієї вартості товару наступив 16.06.2011р., а вже з 17.06.2011р. почалося прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання; строк оплати товару, отриманого за видатковою накладною № Т – 0000108 від 08.07.2011р. наступив 22.07.2011р., а вже з 23.07.2011р. почалося прострочення виконання зобов’язання.

Відповідач, отримавши продукцію взагалі не оплатив її, внаслідок чого виникла заявлена позивачем сума боргу у розмірі вартості товару 55626грн.00коп.

Заявлена сума боргу підтверджується довідкою № 01/202 від 20.01.2012р. за підписом директора ТОВ „Технофорс”.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів погашення боргу в сумі 55626грн.00коп. суду не представлені, у зв’язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого виникла заявлена до стягнення заборгованість, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

        Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 702грн.31коп. та пеню в сумі 3632грн.15коп., нараховані по накладній № Т – 0000088 від 02.06.2011р. за період з 18.06.2011р. по 07.12.2011р. на суму боргу 31440грн.00коп., по накладній № Т – 0000108 від 08.07.2011р. за період з 26.07.2011р. по 07.12.2011р. на суму боргу 24186грн.00коп.

Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов’язання передбачені ч. 1 ст. 230 ГК України. Згідно норм зазначених статей, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

При цьому, у відповідності до ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов’язання, які, згідно норм ст. 547 ЦК України, мають бути закріплені у правочині, укладеному в письмовій формі.

Однак договором № 4400003059 від 23.05.2011р. сторони не передбачили відповідальність у разі порушення грошових зобов’язань у вигляді пені та не встановили її розмір. Вимоги позивача щодо стягнення пені у сумі 3632грн.15коп. задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

        Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач здійснює розрахунок 3% річних по накладній № Т – 0000088 від 02.06.2011р., починаючи з 18.06.2011р., по накладній № Т – 0000108 від 08.07.2011р. з 26.07.2011р., що є його правом.

        Суд, перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних (в межах заявленого періоду), за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство” з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що заявлений позивачем розмір 3% річних не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний період, у зв’язку з чим сума 3% річних у розмірі 702грн.31коп. підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3000грн.00коп.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретної сторони.

Тобто, до судових витрат відноситься оплата послуг адвоката лише у разі, якщо послуги адвоката надавались виключно при розгляді справи та саме за надання цих послуг здійснена оплата.

Згідно статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”.

Статтею 12 Закону України „Про адвокатуру” зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 підтверджуються  договором про надання юридичних послуг від 29.11.2011р., згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов’язується надати замовнику визначені цим договором юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в будь –яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних та господарських судах загальної юрисдикції України з питання підготовки документів до суду (надалі іменується «послуги»), а замовник зобов’язується оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 4.1 договору за надані послуги замовник виплачує виконавцеві плату в розмірі 3000грн.00коп.

Згідно з п. 5.1 договору замовник здійснює оплату за цим договором одноразово в готівковій формі в строк до 10.12.2011р.

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №3649 від 10.11.2011р. на ім`я Латиш Катерина Олександрівна.

В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі виконаних робіт № 231/11 від 10.12.2011р., в якому визначений перелік виконаних робіт та їх вартість –3000грн.

З документів, які надані в підтвердження надання адвокатських послуг, з акту приймання-передачі виконаних робіт не вбачається, у зв’язку з чим, по якій справі та відносно якої сторони адвокатом надавалися ці послуги, що не дає можливості суду дійти висновку, що дані послуги надавалися адвокатом саме у справі  №13/236 і сплачена відповідачем адвокату сума 3000грн. є судовими витратами у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

В матеріалах справи взагалі відсутні належні докази (банківська виписка, приходний касовий ордер) оплати позивачем послуг адвоката на суму 3000грн.00коп. Ухвалами господарського суду Донецької області від 12.01.2012р., від 13.02.2012р. суд зобов’язав позивача надати докази оплати виконаних робіт саме по справі № 13/236, проте ці докази суду не надані.

За таких обставин, господарський суд відмовляє позивачу у стягненні витрат на послуги адвокату в розмірі 3000грн.

         Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 625, 688, 690, 692, ст.ст.4-2, 4-3, 32, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Технофорс”, м. Донецьк до Приватного акціонерного товариства „Донецький електрометалургійний завод”, м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 55626грн.00коп., пені в сумі 3632грн.15коп., 3% річних у сумі 702грн.31коп. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Донецький електрометалургійний завод” (юридична адреса: 83062, м. Донецьк, вул. І. Ткаченка, 122, код ЄДРПОУ 30479040) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Технофорс” (юридична адреса: 83086, м. Донецьк, вул. Артема, 4Г, код ЄДРПОУ 36560388) суму основного боргу в розмірі 55626грн.00коп., 3% річних у розмірі 702грн.31коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1325грн.99коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 3632грн.15коп., витрат на оплату послуг адвоката а сумі 3000грн.00коп. – відмовити.

        У судовому засіданні 29.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

        Видати наказ після набрання рішення законної сили.

        Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                       Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2012р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.