У
Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2008 року справа № 37/366-07
Колегія суддів у складі: головуючого судді В.Я. Погребняка,
судді В.В. Афанасьєва
судді А.І.Бухана
при секретарі Парасочці Н.В.,
за участю представника:
позивача –Куц К.К.
1-го відповідача –Панова Р.С.
2-го відповідача –не з’явився
третьої особи - не з’явився
розглянувши в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватної фірми "Знак" (вхідний № 627Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 12 лютого 2008 року у справі № 37/366-07
за позовом Приватної фірми "Знак" м. Люботин
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна виконавча служба у Київському районі м. Харкова
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажцентр", м. Харків
2. Приватне підприємство "Будмонтажсервіс плюс", м. Харків
про визнання недійсним договору
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 12 лютого 2008 року у справі №44/35-07 (суддя Доленчук Д.О.) прийнято доповнення позивача до позовної заяви та розглянуто справу з урахуванням цих доповнень. В задоволенні клопотання позивача про надіслання повідомлення органам прокуратури про наявні правопорушення відмовлено. В задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовлено. В задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12 лютого 2008 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В судове засідання 23 квітня 2008 року представник 2-го відповідача не з»явився , хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.
В судове засідання 23 квітня 2008 року представник третьої особи не з»явився , хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та додатку до неї, вислухавши доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими визнав, що на виконання рішення від 14.02.2005 р. по справі № 29/17-05 господарським судом Харківської області від 15.03.2005 р. було видано наказ про стягнення з ТОВ "Будмонтажцентр" на користь ПФ “Знак” 77003,62 грн. боргу, 869,63 грн. річних, 3927,18 грн. збитків від інфляції, 818,27 грн. державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (всього 82736,70 грн.).
З метою примусового виконання зазначеного наказу Державною виконавчою службою у Київському районі м. Харкова було відкрито виконавче провадження та для забезпечення стягнення зазначених коштів постановою від 30.03.2005 р. накладено арешт на майно боржника –ТОВ “Будмонтажцентр”, а саме: автомобіль КРАЗ 6510 (1992р.в.) № шасі ХІС 6510№0731203, автомобіль ЗІЛ-ММЗ 4502 (1987р.в.) № шасі 2682522, екскаватор ЕО-3322Д (1988р.в.), реєстраційний № ТН 05484, заводський № 15246, двигун № 391911.18.07.2005 р. між першим та другим відповідачем було укладено договір № Т5163 купівлі-продажу автомобіля КРАЗ 6510 (1992р.в.) № шасі ХІС 6510№0731203 та договір № Т5164 купівлі-продажу автомобіля ЗІЛ-ММЗ 4502 (1987р.в.) № шасі 2682522, у відповідності до яких право власності на зазначене майно перейшло до другого відповідача –ПП “Будмонтажсервіс плюс” 29.07.2005 р. між першим та другим відповідачем укладено договір № Т5200 купівлі-продажу екскаватора ЕО-3322Д (1988р.в.), реєстраційний № ТН 05484, заводський № 15246, двигун № 391911, у відповідності до якого право власності на зазначене майно перейшло до другого відповідача.
Посилаючись на те, що укладенням зазначених договорів порушені права та законні інтереси позивача, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.
Згідно з положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 203 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. При цьому позивач конкретно не вказує, яким саме нормам Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства суперечать договори купівлі-продажу транспортних засобів, укладені між першим та другим відповідачем.
Крім того, як свідчать матеріали справи на даний час виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 15.03.2005р. по справі № 29/17-05 закінчено, заборгованість перерахована на користь ПФ “Знак”, 30.01.2007 року постановою № 7/3 звільнено з-під арешту майно боржника, серед якого і транспортні засоби: автомобіль КРАЗ 6510 (1992р.в.) № шасі ХІС 6510№0731203, автомобіль ЗІЛ-ММЗ 4502 (1987р.в.) № шасі 2682522, екскаватор ЕО-3322Д (1988р.в.), реєстраційний № ТН 05484, заводський № 15246, двигун № 391911, заборгованість 1-го відповідача перед позивачем перерахована у повному обсязі та 08.02.2008 року постановою № 7/17 виконавче провадження по примусовому виконанню наказу № 29/17-05 від 15.03.2005 року закінчено.
Відповідно до ч.6 ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження", арешт, зокрема, застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації.
Судом першої інстанції встановлено, що обмеження у здійсненні права власності, а саме такої його правомочності як розпорядження майном, може бути встановлено органами ДВС під час виконання, зокрема, судових рішень. Так, до прав державного виконавця при здійснення виконавчого провадження належить право накладати арешт на майно боржника, що визначено ч.2 ст.55 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до ч.3 ст.55 Закону України "Про виконавче провадження" копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у ч.2 ст.55 Закону України "Про виконавче провадження". Судом встановлено, що позивач та третя особа не надали до суду доказів направлення копії вказаної постанови про накладення арешту на майно.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 216 Цивільного кодексу України, передбачено те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи вищевикладене та те, що з матеріалів справи судом не вбачається підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів від 18.07.2005 р. № Т5163 про передачу автомобіля КРАЗ 6510 (1992р.в.) № шасі ХІС 6510№0731203, від 18.07.2005 р. № Т5164 про передачу першим відповідачем другому відповідачеві автомобіля ЗІЛ-ММЗ 4502 (1987р.в.) № шасі 2682522, договір купівлі-продажу транспортних засобів від 29.07.2005 р. № Т5200 про передачу екскаватора ЕО-3322Д (1988р.в.), реєстраційний № ТН 05484, заводський №15246, двигун № 391911, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, на думку суду першої інстанції, є безпідставним, у зв'язку з чим вони не підлягають задоволенню.
Проте викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана повна, правильна та належна правова оцінка, через що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області не забезпечив повного додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об’єктивно не дослідив усі фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області не звернув належної уваги на те, що обґрунтовуючи свої вимоги , позивач посилався на те, що договори від 18.07.2005 року № Т 5163, від 18.07.2005 року № Т5164, від 29.07.2005 року № 5200 суперечать чинному законодавству, оскільки відчуження майна згідно з їх умовами відбулось в період дії арешту, накладеного постановою ВДВС Київського РУЮ м. Харкова 30.03.2005 року у виконавчому провадженні, відкритому на виконання рішення господарського суду Харківської області на підставі виданого ним наказу № 29/17-05 від 15.03.2005 року щодо стягнення з товариство з обмеженої відповідальністю фірма “Будмонтажцентр” на користь приватної фірми "Знак" 82736,70 грн. На вимогу Харківського апеляційного суду представник третьої особи надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтвердив, що на час продажу (липень 2005 року) товариством з обмеженої відповідальністю фірма “Будмонтажцентр” належних їй екскаватора та автомобілів ЗІЛ-ММЗ 4502 і КРАЗ 6510, це майно знаходилось під арештом державного виконавця і останнє було належним чином повідомлене та знало про прийняття державним виконавцем постанови про арешт цього майна та оголошення заборони на його відчуження. За таких обставин відповідачі дійсно були позбавлені права укладати вказані вище договори купівлі-продажу, оскільки вказане майно знаходилося під арештом ( забороною здійснення будь-яких дій, пов’язаних з його відчуженням на користь іншої особи). В матеріалах справи наявні докази направлення третьою особою письмового повідомлення про накладання арешту усім зазначеним у ньому особам, в тому числі і першому відповідачу. Проте останній не звернув належної уваги на факт заборони уповноваженим державним органом розпоряджатися зазначеним вище майном та здійснив його продаж другому відповідачу, який станом на час розгляду апеляційної скарги цим майном володіє. Згідно ч. 6 ст. 55 Закону, арешт застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації. На час укладання вказаних вище договорів позивач дійсно набув статусу стягувача у виконавчому провадженні і майно, що передавалось за спірними договорами у власність другого відповідач, могло бути реалізовано з метою забезпечення стягнення і таке стягнення могло бути проведено в іншій, меншою тривалості строк. Припинення у лютому 2007 року виконавчого провадження по виконанню виданих господарським судом Харківської області наказів не дає підстав вважати, що перший відповідач мав законного права на продаж майна, яке знаходилося під арештом.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 203, 215,216 Цивільного кодексу України, статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 12 лютого 2008 року № 37/366-07 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.. Визнати недійсними укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтажцентр" та приватним підприємством "Будмонтажсервіс плюс" договір № Т5163 від 18.07.2005 р. купівлі-продажу автомобіля КРАЗ 6510 (1992р.в.) № шасі ХІС 6510№0731203, договір № Т5164 18.07.2005 р. купівлі-продажу автомобіля ЗІЛ-ММЗ 4502 (1987р.в.) № шасі 2682522, договір № Т5200 29.07.2005 р. купівлі-продажу екскаватора ЕО-3322Д (1988р.в.), реєстраційний № ТН 05484, заводський № 15246, двигун № 391911, які були зареєстровані Харківською товарною біржею
Головуючий суддя Погребняк В. Я.
Судді Афанасьєв В.В.
Бухан А.І.