КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.03.2008 № 15/900
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Лосєва А.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Ярошенко М.О. (доручення №74 від 04.03.2008 р.) Кубинська Л.А. (доручення №75 від 04.03.2008 р.)
від відповідача -Рахильчук О.В. (дов. №2/7841 від 04.12.2007 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітетуУкраїни з державного матеріального резерву
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.12.2007
у справі № 15/900 (Хоменко М.Г.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Жашківський елеватор"
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення 129236,45 грн.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство „Жашківський елеватор” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 129236,45 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №15/900 від 18.12.2007 р. позов було задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 129236,45 грн. – основного боргу, 1292,36 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №15/900 від 18.12.2007 р., прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, вважаючи, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, а рішення суду – скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представники позивача проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
22.02.2002 р. між Відкритим акціонерним товариством „Жашківський елеватор” та Державним комітетом України з державного матеріального резерву було укладено договір №ЮР-2зб/97-2002 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, за умовами якого позивач зобов’язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач – відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню, виходячи із розрахунку 2,50 грн. за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.
Згідно п.4.3. договору розрахунки між сторонами проводяться один раз на рік, але не пізніше 15 грудня поточного року.
Факт зберігання позивачем протягом 01.01.2003 р. – 01.11.2007 р. матеріальних цінностей державного матеріального резерву, понесення ним витрат на їх зберігання в розмірі 129236,45 грн., підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками, проведеними на підставі приймальних актів ф. Р-16, актів розрахунків, актів зачистки.
Відповідно до ч.2 ст.417 Цивільного кодексу УРСР, ч.3 ст. 947 Цивільного кодексу України, при безоплатному зберіганні поклажедавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором.
Законом України „Про державний матеріальний резерв” визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву – це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Виходячи зі змісту ст.936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її поклажедавцеві в схоронності. Договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу.
Пунктом 7 статті 11 Закону України „Про державний матеріальний резерв” передбачено, що відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що виконують відповідальне зберігання, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів від 12.04.2002 р. №532 „Про порядок відшкодування підприємствам, установам і організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” Державний комітет з державного матеріального резерву зобов’язано спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України, відшкодування витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.
Доказів сплати відповідачем суми боргу в розмірі 129236,45 грн. за договором №ЮР-2зб/97-2002 суду не надано.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Посилання апелянта на те, що позивачем порушені зобов’язання по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей державного резерву відповідно до договору про відповідальне зберігання №ЮР-2зб/197-2002 від 22.02.2002 р. є необґрунтованими з огляду на наступне.
01.07.2005 р. Державним комітетом України з державного матеріального резерву була проведена інвентаризація зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ВАТ „Жашківський елеватор”, за результатами якої було складено акт перевірки від 01.07.2005 р., яким встановлено, що правила та умови зберігання не порушуються, стан матеріальних цінностей не відповідає діючим стандартам, виявлено несвоєчасне освіження матеріальних цінностей.
23.10.2007 р. Державним комітетом України з державного матеріального резерву була проведена перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей державного резерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні ВАТ „Жашківський елеватор”, за результатами якої було складено акт перевірки від 23.10.2007 р., яким було встановлено, що правила та умови зберігання не порушуються, стан матеріальних цінностей не відповідає діючим стандартам, виявлено несвоєчасне освіження матеріальних цінностей.
Самостійно провести освіження зерна позивач не мав можливості, в зв’язку з відсутністю резервів для освіження, а саме – державного зерна, яке в останнє поступало на зберігання в 1999 р.
Відповідно до ст.ст. 24, 26, 31, 32, 34, 35 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні” позивач не має права на освіження таких культур, як пшениця, ячмінь пивоварний за рахунок зернових ресурсів, власниками яких є комерційні структури.
З 2004 р. позивач неодноразово звертався до Державного комітету України з державного матеріального резерву з питаннями про необхідність проведення освіження зерна або його переміщення, терміни зберігання якого закінчились в 2003 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи листами №118 від 25.03.2004 р., №429 від 03.11.2004 р, №76 від 28.03.2006 р., №133 від 31.05.2006 р., №159 від 13.07.2006 р., №258 від 14.11.2006 р., №332 від 08.02.2007 р., №49 від 12.03.2007 р., № 75 від 24.04.2004 р.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за договором №ЮР-2зб/97-2002 від 22.02.2002 р.
Твердження апелянта про те, що позивачем пропущений строк позовної давності (який відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України встановлений тривалістю у три роки), оскільки позовна заява була подана 06.11.2007 р., проте позивач хоче стягнути заборгованість за період з 01.01.2003 р. по 01.11.2007 р., колегією суддів не приймається з наступних підстав.
Виходячи зі змісту ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається з акту взаєморозрахунків між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та ВАТ „Жашківський елеватор” від 02.02.2003 р., станом на 01.01.2003 р. згідно договору відповідального зберігання ЮР-2зб/197-2002 р. відповідач визнав заборгованість в розмірі 147749,07 грн.
Крім того, листом №6-4/1285 від 07.03.2007 р. Державний комітет України з державного матеріального резерву повідомив ВАТ „Жашківський елеватор” про те, що розрахунки з підприємствами за зберігання зерна державного резерву здійснюються в міру надходження коштів. Виділена сума бюджетних асигнувань у 2006 р. не дозволила здійснити розрахунки з підприємствами за зберігання зерна державного резерву. В разі вирішення у 2007 р. питання щодо виділення коштів для проведення розрахунків ВАТ „Жашківський елеватор” буде включено в перелік підприємств, яким буде проведено оплату за послуги із зберігання зерна державного резерву.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущений, позовна заява подана в межах строку позовної давності.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Жашківський елеватор” обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 101-103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2008 року у справі №15/900 – без змін.
Матеріали справи №15/900 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді Зубець Л.П.
Лосєв А.М.