Справа №  2-1859/11      

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2012 року  Алуштинський  міський суд  Автономної Республіки Крим

в складі: головуючого  судді Гордєйчик Т.Ф.

при секретарі :   Осіної Т.Ю.

за участю адвоката: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Алушті цивільну справу за  позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального  округу ОСОБА_4 про   визнання договору дарування недійсним та застосування реституції, -

                                                                     В С Т А Н О В И В :

  Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду  із позовом  до ОСОБА_3 про визнання договору дарування  квартири АДРЕСА_1 ,  який був укладений  між нею та відповідачкою ОСОБА_3 09. 02. 1996 року  та посвідчений державним нотаріусом  Алуштинської  державної нотаріальної  контори  ОСОБА_4 і зареєстрований у реєстрі за №  1- 567, недійсним,  мотивуючи тим, що, укладаючи даний договір дарування, насправді вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки відповідачка  запевняла її, що  буде надавати їй  допомогу та утримувати   в силу домовленості. Після  укладення договору відповідачка  спочатку виконувала домовленість і періодично приїздила до неї, надавала матеріальну допомогу , але протягом останніх років відповідачка не тільки ухиляється  від надання будь – якої матеріальної допомоги, але і повністю ігнорує її у плані спілкування.

 На даний  час  за станом здоров’я та матеріального становища  вона потребує постійної допомоги , а тому має  намір розірвати  укладений договір , щоб мати можливість укласти такий договір  з ким –небудь іншим, щоб за неї доглядали , але звернувшись за консультацією,отримала  пояснення, що укладений договір являється  договором дарування  . Право власності на квартиру перейшло до відповідачки, а обов’язок її доглядати договором не передбачений.

 За таких підстав вважає, що спірний договір  був укладений під впливом помилки.

 Просила також поновити їй строк позовної давнини, оскільки про зміст прав  та обов’язків  укладеного договору   вона зрозуміла тільки зараз.

  У відповідності до ухвали суду від 17 січня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє  самостійних вимог щодо предмету спору, залучений  приватний  нотаріус  Алуштинського міського нотаріального округу ОСОБА_4,  який посвідчував спірний договір дарування (  а.с. 22).

    07. 02. 2012 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_2 , де вона  в остаточній редакції своїх вимог також  просила застосувати реституцію за недійсним  договором і повернути спірну квартиру у  свою власність.  

    У судовому засіданні позивачка позов підтримала і просила визнати  зазначений договір дарування квартири недійсним, оскільки потребує на даний  час  за станом свого здоров’я  сторонньої допомоги,  яку їй належним чином  відповідачка ОСОБА_3 не надає, але при цьому пояснила, що  саме вона ( позивачка) ще в 1996 році наполягла на тому, щоб подарити своїй  двоюрідній сестрі ОСОБА_3 свою  квартиру АДРЕСА_1 . З цією метою вона визвала ОСОБА_3 із Києва, де та і по сей день проживає, і разом пішли до нотаріуса. Але нотаріус   стала відмовляти її від оформлення договору дарування і дала їм три дні на роздум.   Після того, як пройшло три дні, вони знову з’явилися до нотаріуса, де вона ( позивачка) все ж таки наполягла на тому, щоб був укладений саме договір дарування квартири . На той час  у них із відповідачкою була домовленість, що за те, що вона подарить їй квартиру, остання  буде доглядати її на старості. ОСОБА_3 спочатку щороку приїздила до неї, допомагала матеріально, але коли вона постаріла та стала себе погано почувати, припинила будь –яке спілкування та допомогу. Приїздить тільки влітку на 16 днів, а потім знову   повертається до Києва і переїжджати до неї  та доглядати її не збирається.   На даний час знайшлися люди, які можуть її доглянути, а тому їй потрібно відмінити  цей договір і укласти новий про довічне утримання.

      Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала і пояснила, що позивачка ОСОБА_2 являється її двоюрідною сестрою, більше близьких  родичів не залишилося. Між ними завжди були нормальні стосунки як між родичами. Вона кожне літо відпочивала у ОСОБА_2 у місті Алушті, допомагала їй.  Зимою 1996 року  позивачка  визвала її із Києва, де вона проживає  і працює , і запропонувала  оформити на неї договір  дарування своєї квартири, оскільки тоді був неспокійний час  і за одинокими людьми пильнували, щоб  заволодіти їхнім майном. З цього приводу вони прийшли до нотаріуса , щоб  отримати консультацію,  на  що остання порадила їм не укладати  договір  дарування квартири, оскільки право власності на неї зразу переходить обдарованому.  Але позивачка все ж таки наполягла на тому, щоб оформити угоду саме як договір дарування і 09 лютого 1996 року вона подарувала їй вказану квартиру, за що вона була дуже їй вдячна і ніколи не поривала із неї стосунків. Кожен рік її відвідувала, допомагала матеріально і на даний час не відмовляється цього робити. Але ОСОБА_2 постаріла , погіршився стан її здоров’я , у зв’язку з чим стала наполягати на тому, щоб вона із Києва переїхала до неї в  Алушту, поселилася в  подарованій квартирі  та доглядала її.  Оскільки вона ще працювала, то не могла  кинути роботу і переїхати до ОСОБА_2, але на даний  час оформлює пенсію і має змогу частіше навідуватися до позивачки, доглядати її, допомагати їй,  оскільки любить та шанує свою сестру, про що  не раз про це  їй казала. Між тим остання не хоче її слухати, наполягає на розірванні договору дарування квартири, оскільки знайшлися сусіди, які її на  це підбивають, так як    мають намір заволодіти квартирою старенької.   Вважає, що вони із позивачкою зможуть знайти співпорозуміння та домовитися між собою  щодо її догляду. Просила у задоволенні позову відмовити.

  Приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального  округу ОСОБА_4 судові пояснила, що  при укладенні договору дарування вона завжди роз’яснює сторонам, особливо  дарувальникам, наслідки такого договору, а саме той факт, що обдарований після укладення договору дарування становиться власником предмету  дарування.  Підтвердила, що надає сторонам час для того, щоб  ті подумали  та обміркувати свої дії  і лише після того, коли буде впевнена, що   сторони все зрозуміли і їхнє волевиявлення являється вільним,  посвідчує такий договір. Спірний договір також посвідчувала вона і роз’ясняла сторонам наслідки  його укладення. Щодо домовленості про догляд і утримання однією стороною іншої, то в умовах цього договору такого не має.  Договір довічного утримання між сторонами не укладався і він взагалі не міг бути між ними укладений, оскільки договір довічного утримання передбачає  знаходження сторін поруч , здійснення догляду та інші умови,  але обдарована проживала та працювала у Києві і не мала наміру переїжджати до дарувальника у місто Алушту.  Вважає, що позов не заснований на законі, оскільки обидві сторони домовилися  про укладення саме договору дарування . Та обставина, що на даний час позивачка ОСОБА_2  за станом свого здоров’я потребує сторонньої допомоги, не являється підставою для визнання укладеного договору   недійсним.

    Суд, заслухавши сторони, їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що  позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Так,  згідно з вимогами статей 10 та 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Крім того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України  кожна сторона зобов’язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

  На підставі наданих суду доказів  встановлено, що 09 лютого 1996 року між сторонами був укладений  договір дарування  квартири, згідно до якого позивачка  ОСОБА_2 подарувала відповідачці ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.  Договір був посвідчений  державним нотаріусом Алуштинської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі  нотаріальних дій  під № 1- 567 ( а.с. 6-7).

  Позивачка стверджує, що при цьому  у неї  була домовленість із відповідачкою , що та її на старості буде доглядати, але умовами  вищезазначеного договору   дарування  це не передбачено.

   Щодо її твердження про те, що  вона помилялася при укладення договору  про його  зміст прав  та обов’язків ,  вважаючи, що  уклала договір довічного утримання,  про що зазначила у позовній заяві, то суд  приймає до уваги, що таке твердження суперечить її показанням у судовому засіданні, де  позивачка підтвердила, що укладала саме договір дарування квартири і це  була саме її ініціатива.

    Суд  погоджується саме із  вказаними показаннями позивачки у судовому засіданні , оскільки вони не суперечать  встановленому у суді.

     Так, свідок ОСОБА_6 у суді показав, що  майже усім жильцям будинку АДРЕСА_1 звісно про те, що позивачка ОСОБА_2 подарувала свою квартиру ОСОБА_3, яка проживає та працює в Києві, а влітку приїжджає навіщати позивачку і проживає у неї в квартирі, сплачує  комунальні послуги, здійснює за позивачкою догляд, оскільки остання стала старенькою і пересувається дуже важко. Коли ОСОБА_3 поруч немає, допомагають позивачці сусіди.

  Свідок   ОСОБА_7 підтвердив, що позивачка являється  людиною похилого віку і  потребує сторонньої допомоги. Він із своєю дружиною ОСОБА_5  на даний час допомагають їй, ходять до квартири, приносять їжу.

    Аналогічні  показання надала судові свідок ОСОБА_8,

   Свідок ОСОБА_5 підтвердила ці обставини, при цьому також показала, що бачила у позивачці договір дарування даної квартири на користь відповідачки ОСОБА_3, що, на її думку, являється неправильним, оскільки ОСОБА_3 не проживає із ОСОБА_2, допомоги їй  не оказує, а коли літом приїжджає, то тільки займається лише собою, весь час ходить на море загорати.  Вважає, що ОСОБА_2 потрібен догляд, а тому необхідно укласти договір довічного утримання із кім –то іншим,  а не  із ОСОБА_3.

     Згідно до ст. 56 ЦК  України  в редакції Кодексу 1960 року, який діяв на момент  вчинення правочину,  угода ,  укладена внаслідок помилки,  що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.  

   Але  проаналізувавши вищевикладене, суд не знайшов будь  - яких доказів того, що позивачка на момент вчинення  правочину вважала, що укладає договір , який за умовами відповідає вимогам законодавства  щодо договорів довічного утримання,  а тому діяла під впливом помилки.

     При цьому суд приймає до уваги, що  з моменту укладення договору дарування пройшло більш ніж 15 років і весь цей час позивачка проживала самотньо. В цей же  час відповідачка проживала у Києві і  навіщала останню тільки літом, що не можливо вважати  як здійснення домовленості про догляд, який передбачає здійснення  обумовлених договором систематичних  щоденних дій .

     За таких обставин  вважати, що укладаючи договір дарування позивачка вважала, що укладає  договір довічного утримання,   будь –яких підстав не вбачається.  

      Той факт, що на даний  час позивачка являється людиною похилого віку та за станом свого здоров’я потребує сторонньої допомоги та уходу, не являється підставою  для визнання договору дарування недійсним.

     Щодо вимоги позивачка про поновлення їй  строку позовної давнини для оскарження договору дарування, то суд зазначає, що законом передбачене  поновлення процесуального строку  для вчинення визначеної  процесуальної  дії,  а не поновлення строку позовної давнини. До того ж, судячи із твердження позивачки,  яке зазначене у позові, вона  дізналася  про свою помилку лише зараз , таким чином, зв’язує початок перебігу процесуального строку з моменту звернення із таким позовом до суду.

       Суд же  відмовляє у задоволені позову не за пропуском процесуального строку, а з інших, вищенаведених підстав, що не суперечить вимогам закону.

        Керуючись ст.ст.  10, 11, 60,  209, 212, 214-215 ЦПК України, ст.   56 ЦК  України  в редакції Кодексу 1960 року, суд, -

                                                                         ВИРІШИВ:

      У задоволенні  позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального  округу ОСОБА_4 про   визнання договору дарування недійсним та застосування реституції, - відмовити.

      Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АР Крим  через Алуштинський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня  його проголошення  апеляційної скарги.       

Суддя

Алуштинського міського суду                                                                      Т.Ф.Гордєйчик