УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22ц-67/11
Категорія 27
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Зарицької Г.В
суддів: Талько О.Б., Євстаф’євої Т.А.
при секретарі Трохимчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, про визнання правочину недійсним, визнання права власності на частку у спадковому майна, витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні позивачів - ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідачів - ОСОБА_5 про визнання права на частку у спадковому майні за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2010 року,-
встановила:
У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просив:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.11.2005 року, видане після смерті ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_2 в частині, що складає 17/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 17/20 частин земельної ділянки для його обслуговування та 4/5 частин земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1, укладений 18.11.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4;
- визнати за ним право власності на частку у спадковому майні ОСОБА_10, що складає ј частину житлового будинку АДРЕСА_1 та 250 кв.м. земельної ділянки для його обслуговування;
- визнати за ним право власності на частку у спадковому майні ОСОБА_9, що складає 3/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1, 150 кв.м. земельної ділянки для його обслуговування та 72 кв.м. земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства;
- витребувати з володіння ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельною ділянку за вказаною адресою, припинивши її право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна;
- застосувати правові наслідки недійсності правочинів, передбачені у випадках задоволення віндикаційного позову, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати, пов’язані з придбанням будинку за вказаною адресою.
В обґрунтування вимог зазначав, що 19.07.1973 року його батьки, перебуваючи в шлюбі, за договором купівлі-продажу придбали житловий будинок. Договір оформлений на ім’я матері. На підставі рішення виконкому Новоград-Волинської міської ради від 27.07.1973 року вказаний будинок перебудували. З дня придбання будинку він постійно в ньому проживав, хоча з 09.06.1999 року зареєстрований за іншою адресою АДРЕСА_2. У 1996 році помер батько, а в 2001 році померла мати. Свідоцтво про право власності на перебудований будинок видано після смерті батьків 22.06.2005 року на ім’я матері. Після смерті батьків, крім нього, залишилося четверо дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8
Заяву про прийняття спадщини після смерті батька ніхто із спадкоємців за законом не подавав. На день смерті батька в житловому будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали він та його мати ОСОБА_9, а тому вважає, що вони прийняли спадщину і набули права власності на вказаний будинок, зокрема ОСОБА_9- на ѕ його частини та на ѕ частини земельної ділянки, він – на ј частину будинку та ј частину земельної ділянки.
Після смерті матері усі сестри робили ремонт у спадковому будинку, за взаємною згодою взяли з будинку частину майна, що залишилося після смерті матері, а він продовжував у цьому будинку проживати. Вважає, що спадщину прийняли усі п’ятеро спадкоємців за законом у рівних частках і кожний має право на 3/20 частини будинку та відповідну частину земельної ділянки.
Проте, у вересні 2009 року йому стало відомо, що його сестра ОСОБА_2, в порушення його прав, оформила все спадкове майно на себе та продала будинок та земельну ділянку ОСОБА_4, а ОСОБА_4 в свою чергу продав зазначене майно дочці ОСОБА_2 – ОСОБА_5. 27.07.2009 року ОСОБА_5 продала будинок та земельну ділянку ОСОБА_3
Враховуючи наведене, просив задовольнити позов.
У листопаді 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися з зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просили задовольнити всі вимоги ОСОБА_1, крім того, визнати за ними право власності на частку у спадковому майні ОСОБА_9, що складає по 3/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та по 150 кв.м. земельної ділянки для його обслуговування, по 72 кв.м. земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства за кожною.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.11.2005 року, видане після смерті ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_2 в частині, що складає 17/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1, 17/20 частин земельної ділянки для його обслуговування та 4/5 частин земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 18.11.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у спадковому майні ОСОБА_10, що складає 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та 250 кв.м. земельної ділянки для його обслуговування.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у спадковому майні ОСОБА_9, що складає 3/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 150 кв.м. земельної ділянки для його обслуговування та 72 кв.м. земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.
Визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 право власності на частку у спадковому майні ОСОБА_9, що складає по 3/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1, по 150 кв.м. земельної ділянки для його обслуговування та по 72 кв.м. земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства за кожною.
Витребувано з володіння ОСОБА_12 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою площею 1361 кв.м, припинено її право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна.
В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, зустрічних позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Апелянти посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 та зустрічні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з наступного.
Після смерті ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина на 1/2 частину спірного будинку АДРЕСА_1 та відповідну частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку. Спадщину після смерті ОСОБА_10 прийняли його дружина ОСОБА_9 та син ОСОБА_1, які на день смерті спадкодавця були прописані у спірному будинку. Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_9 набула право власності на 3/4 частини вказаного будинку та на 3/4 частини земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, ОСОБА_1 відповідно набув прво власності на 1/4 частину житлового будинку та на 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку.
Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на 3/4 частини житлового будинку, яку прийняли її п’ятеро дітей, спадкоємців за законом, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які фактично вступили у володіння спадковим майном. Суд вважав, що після смерті матері усі п’ятеро спадкоємців набули право власності на 3/20 частини спадкового майна кожний.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.
Судом встановлено, що 19 липня 1973 року ОСОБА_9, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, купила жилий будинок АДРЕСА_1, про що свідчить копія нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19.07.1973 року (т.1 а.с.20-21).
Рішенням виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради депутатів трудящих Житомирської області №319 від 27 липня 1973 року ОСОБА_9 було надано дозвіл на будівництво нового будинку замість наявного на праві особистої власності старого будинку АДРЕСА_1 на тій же земельній ділянці та зобов’язано ОСОБА_9 після закінчення будівництва старий будинок знести (т.1.а.с.9).
15.05.1995 року виконкомом Новоград-Волинської міської ради Житомирської області ОСОБА_9 на земельну ділянку, площею 0,1361 га, що знаходиться за вищевказаною адресою, видано державний акт на право приватної власності на землю серії 111-ЖТ 3049420 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_9 – ОСОБА_10 (т.1 а.с.5).
На день його смерті разом з ним проживали його дружина ОСОБА_9 та син ОСОБА_1, позивач по справі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9 (т. 1 а.с.6).
5.07.2005 року виконкомом Новоград-Волинської міської ради на ім’я ОСОБА_9 було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18).
4 листопада 2005 року на вказаний будинок та земельну ділянку розміром 0,1361 га ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_9
18.11.2005 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Новоград-Волинського округу Житомирської області, продала спірний будинок ОСОБА_4 (т.1 а.с. 22-23).
20.12.2006 року ОСОБА_4 продав житловий будинок та земельні ділянки, розміром 0,1000 га та 0,0361 га, що знаходяться АДРЕСА_1, дочці ОСОБА_2 – ОСОБА_5 (т.1 а.с.24).
27.07.2009 року ОСОБА_5 вказаний будинок та земельні ділянки продала ОСОБА_3 (т.1 а.с.25-28).
Право власності ОСОБА_3 на спірний житловий будинок зареєстровано в КП „Новоград-Волинське міжміське бюро технічної інвентаризації” (т.1 а.с.16).
Оскільки, житловий будинок АДРЕСА_1 побудований ОСОБА_9 у період шлюбу з ОСОБА_10, то суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст.ст. 22, 29 КпШС України в ред. 1969 р., який діяв на момент виникнення правовідносин, та дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірний будинок являється спільною сумісною власністю подружжя.
Правильним є також висновок суду щодо прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_10, оскільки на день смерті спадкодавця позивач постійно з ним проживав у спадковому будинку, про що свідчить відмітка в паспорті, який оглянутий в судовому засіданні.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п.23 постанови від 30.05.2008 року №7 „Про судову практику у справах про спадкування” за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
З матеріалів справи видно, що спадкова справа стосовно ОСОБА_10 у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини відсутня та відсутня обгрунтована постанова про відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_10
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на частку у спадковому майні ОСОБА_10 є передчасною і задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.549 ЦК України в редакції 1963 р., який діяв на момент смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном та якщо подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17.08.2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_9 у зв’язку з відсутністю факту прийняття спадщини.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 та позивачі за зустрічним позовом в обгрунтування своїх вимог зазначали, що після смерті своєї матері ОСОБА_9 вони прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління (володіння) спадковим майном.
Проте, позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 та позивачі за зустрічним позовом до суду не заявляли.
Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, видане після смерті ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_2, частково недійсним, визнання правочину недійсним, визнання права на частку у спадковому майні, витребування майна та зустрічні вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання права на частку у спадковому майні є похідними від вимог про встановлення факту прийняття спадщини, а тому задоволенню не підлягають.
До того ж, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на частку у спадковому майні після смерті матері, суд вважав, що після смерті ОСОБА_9 спадщину крім нього прийняли ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, проте до участі у справі в якості відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 не притягнув.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання за ними права на частку у спадковому майні, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане після смерті ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_2 позивачі не заявляли. У своїй позовній заяві вони просили задовольнити всі позовні вимоги ОСОБА_10, хоча повноважень заявляти вимоги від імені ОСОБА_1 вони не мали.
Суд на це уваги не звернув та безпідставно визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане після смерті ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_2 і в частині спадкового майна, що відшукується ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6
Крім того, задовольняючи зустрічні вимоги, суд не притягнув до участі в справі в якості відповідача ОСОБА_1
З огляду на вищенаведене, рішення суду відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – задовольнити.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 – відмовити за безпідставністю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча Судді: