ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 07 лютого 2012 року           15:04           № 2а-13445/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. при секретарі судового засідання Сервачинській І.М., за участю представників сторін:

від позивача: Врублевського І.О.,

від відповідача: Донської К.Б.,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Барракуда»

до  Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 06 квітня 2011 року № 0001182302/0, № 0001192302/0,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне підприємство «Барракуда»(далі –позивач, ПП «Барракуда») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва (далі –відповідач, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 квітня 2011 року № 0001182302/0, № 0001192302/0.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року. Позивач вказував на те, що правомірно, відповідно до вимог Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств»сформував податковий кредит з ПДВ та відніс до складу валових, витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарів (робіт) та послуг, а саме: робіт по ремонту орендованих офісних приміщень на підставі договорів, укладених з ЗАТ «Атлант-Україна», ПП «СКС-Буд», ТОВ «Технобуд-Центр»; вартість консультаційних послуг, отриманих від ТОВ «Систайл»згідно договору № 11/33 від 01.09.2009р. та послуг з маркетингового дослідження, отриманих від ТОВ «Токкада Медіа»згідно договору від 01.06.2010р., оскільки сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, отриманих від контрагентів, а витрати, понесені позивачем в рамках укладених договорів, підтверджуються відповідними документами та понесені в межах здійснення господарської діяльності підприємства.

Відтак, податковим органом безпідставно, на думку позивача, зазначено в акті перевірки про відсутність документів бухгалтерського та податкового обліку, які б свідчили про наявність зв’язку отриманих робіт (послуг) з господарською діяльністю позивача. Позивач також просив суд врахувати, що підставою для проведення перевірки ПП «Барракуда»була постанова правоохоронного органу, відтак в силу п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України відповідач не мав права приймати податкові повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено порушення позивачем п.4.1. ст..4 пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.2, 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало в заниженні податку на прибуток за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. на суму 80 254, 00 грн., а також п. 4.1 п. 4.2 ст.4 пп. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість», що полягало в заниженні податку на додану вартість у розмірі 30 852,00 грн.

Відповідач зазначав, що перевіркою було виявлено факт віднесення позивачем до валових витрат вартості отриманих від ТОВ «Систайл»консультаційних послуг з питань порядку нарахування та виплати дивідендів, відображення операцій з безоплатної передачі матеріалів, основних фондів і малоцінних необоротних активів у податковому та бухгалтерському обліку, та отриманих від ТОВ «Токката Медіа»послуг з проведення маркетингових досліджень, які не пов’язані з веденням власної господарської діяльності позивача, та всупереч вимогам статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України»не підтверджені належними первинними документами, які б розкривали суть наданих позивачу послуг та свідчили про реальність їх надання.

Крім того відповідач посилався на неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат протягом І, ІІ кварталу 2009 року, І кварталу 2010 року витрати, понесені позивачем на ремонт орендованих приміщень в сумі 166 756,15 грн., оскільки всупереч вимогам пп. 5.3.2 п. 5.3. ст. 5 пп. 8.8.1 п. 8.8 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»зазначені орендовані приміщення на балансі позивача не обліковуються.

Зважаючи на викладене, відповідач вважає, витрати позивача, понесені за вказаними вище операціями та суми ПДВ, сплачені у складі вартості робіт (послуг), не підлягають включенню до складу валових та податкового кредиту.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 07 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 22.02.2011 р. по 02.03.2011р. ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Барракуда»(код за ЄДРПОУ 33051701) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 05.08.2004 року по 31.12.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №2295/23-02/33051701 від 11.03.2011 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт), яким встановлено порушення позивачем п.4.1. ст.4 пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.2, 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 пп. 7.4.1 пп. 7.4.3 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало в заниженні податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 80 254,00 грн. у тому числі за : 1 квартал 2009 року на суму 1 354,16 грн., півріччя 2009 року на суму 21 728,85 грн., 9 місяців 2009 року на суму 26 551,57 грн., 2009 рік на суму 32 801,57 грн., 1 квартал 2010 року на суму 28 764,97 грн., півріччя 2010 року на суму 42 760,69 грн., 9 місяців 2010 року на суму 42 785,69 грн., 2010 рік на суму 47 452,92 грн.; та порушення п. 4.1 п. 4.2 ст. 4 пп.7.4.4, п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало в заниженні податку на додану вартість на загальну суму 30 852,00 грн. у тому числі: за червень 2009 року на 2 216,41 грн., за серпень 2009 року на суму 1 691, 51 грн., за жовтень 2009 року на суму 5 000,00 грн., за лютий 2010 року на суму 4 662,71 грн., за березень 2010 року на суму 2 331, 36 грн., за квітень 2010 року на суму 360,74 грн., за червень 2010 року на суму 10 835, 83 грн., серпень 2010 року на суму 20,00 грн., листопад 2010 року на суму 1 205, 52 грн., грудень 2010 року на суму 2 528, 27 грн.

06 квітня 2011 року, на підставі вказаного Акту перевірки, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення –рішення № 0001192302/0, яким позивачу за порушення пп.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»було нараховано суму податкового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 19 791,00 грн., з яких 15 833, 00 грн. –основного платежу та 3 958,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; та податкове повідомлення-рішення № 0001182302/0, яким Позивачу за порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.2, 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»було нараховано суму податкового зобов’язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 76 850,00 грн., з яких 61 480,00, 00 грн. основного платежу та 15 370,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (том І, а.с. 102, 103).

За результатами оскарження прийнятих рішень в адміністративному порядку (скарги позивача за № 17-04/11 від 14.04.2011 року та № 25-06/11 від 22.06.2011 року), рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві від 14.06.2011 року № 6260/10/25-114 та рішенням Державної податкової адміністрації України від 19.08.2011 року № 15116/6/25-0515 були залишені без задоволення, а вказані вище рішення –без змін.

Зміст порушень, що призвели до визначення вказаних вище сум податкових зобов’язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), полягає в тому, що позивачем було неправомірно, на думку податкового органу:

- віднесено до складу валових витрат вартість консультаційних послуг згідно договору № 11/33 від 01.10.2009 року, укладеного з ТОВ «Систайл», за відсутності документів, якими підтверджується зв’язок даних витрат з господарською діяльністю підприємства (протягом періоду перевірки підприємством нарахування та виплата дивідендів, безоплатна передача матеріалів, основних фондів, малоцінних необоротних активів не здійснювалась), внаслідок чого завищено валові витрати у IV кв. 2009 року на 25 000,00 грн.;

- віднесено до складу валових витрат вартість маркетингових досліджень, наданих позивачу на підставі договору про виконання маркетингових досліджень від 01.06.2010 р. б/н, укладеного з ТОВ «Токката Медіа», за відсутності документів, якими підтверджується зв’язок даних витрат з господарською діяльністю позивача (невідповідність змісту проведеного маркетингового дослідження, предмету та обсягу завдань поставлених перед виконавцем маркетингового дослідження визначених у договорі; наведення виконавцем загальної теоретичної інформації), внаслідок чого завищено валові витрати на суму 54 166,67 грн. у ІІ кварталі 2010 року;

- віднесено до складу валових витрат вартість робіт по ремонтну офісних приміщень, які орендуються на підставі договорів оренди б/н від 01.07.2009 року, укладеного з ФОП ОСОБА_4, та № 9 від 20.01.2010 року, укладеного з ЗАТ «Компанія Росток», оскільки позивачем згідно додатків К1/1 до декларації з податку на прибуток відповідна група основних фондів не створювалась, орендовані приміщення до балансової вартості основних фондів включено не було, внаслідок чого завищено валові витрати у І кв. 2009 року на 5 416, 65 грн., у ІІ кв. 2009 року на 81 250,00 грн., у І кв. 2010 року 80 089, 50 грн., загальна суму завищення валових витрат складає 166 756,15 грн.

Також, в ході перевірки податковий орган дійшов висновку, що в порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суму 15 833,33 грн. податку на додану вартість з вартості вищевказаних консультаційних та маркетингових послуг.

Перевіряючи обґрунтованість таких висновків контролюючого органу суд дійшов наступних висновків.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат вартості консультаційних та маркетингових послуг, отриманих від ТОВ «Систайл»та ТОВ «Токката Медіа», суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2009 року між ПП «Барракуда»(Замовник) та ТОВ «Систайл»(Виконавець) було укладено Договір № 11/33 (том 1, а.с. 136-137), відповідно до якого виконавець зобов’язувався надати консультаційні послуги з питань:

- порядку нарахування та виплати дивідендів;

- відображення операцій з безоплатної передачі матеріалів, основних фондів і малоцінних необоротних активів податковому та бухгалтерському обліку.

Згідно п. 4.1. Договору загальна вартість виконаних робіт складає 30 000,00 гривень (з них ПДВ 5 000, грн.).

Відповідно до п. 6.1, п.6.2 Договору по закінченні надання послуг за цим Договором, Замовник та Виконавець підписують Акт сдачі-приймання наданих послуг, який є невід’ємною частиною цього Договору.

Про виконання договору сторони склали Акт сдачі-приймання послуг № 3010218 від 30 жовтня 2009 року, зі змісту якого вбачається, що виконавець здав, а замовник отримав консультаційні послуги, обумовлені зазначеним договором, на загальну суму 30 000,00 грн. (том 1, а.с. 138 ).

В матеріалах справи також наявна податкова накладна №301091 від 30.10.04р., виписана ТОВ «Систайл»на загальну суму 30 000 ,00 грн., в тому числі ПДВ –5 000 ,00 грн., та копія платіжного доручення № 197 від 16 листопада 2009 року на суму 30 000, грн. з призначенням платежу «за консультаційні послуги, згідно договору № 11/33 від 01.10.2010 року»(том 2, а.с. 10).

Вартість послуг було віднесено позивачем до складу валових витрат за 4 квартал 2009 у розмірі 25 000,00 грн., сума ПДВ у розмірі 5 000,00 грн. включена позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2009 року.

Крім того, 01 червня 2010 року між ПП «Барракуда»(Замовник) та ТОВ «Токката Медіа»(Виконавець) було укладено Договір про виконання маркетингових досліджень (том. 1, а.с. 140-143), відповідно до якого Виконавець зобов’язувався надати за плату послуги з проведення маркетингових досліджень за наступними напрямками: можливості та перспективи ведення комерційних операцій; визначення діючих та потенційних конкурентів; загальна характеристика умов роботи конкурентів; визначення діючих та потенційних конкурентів, загальна характеристика умов роботи конкурентів (джерела сировини та комплектуючих, наявність постачально-збутової мережі та ін.); загальна характеристика обігу продукції конкурентів (обсяг пропозиції, якість, ціни, сервіс, розрахунки та ін.); розрахунки цін, відомості про їх динаміку за період; ступінь розвитку ринкової інфраструктури (транспорт, склади, мережі, зв’язки та ін..); ступінь розвитку комерційної інфраструктури (біржі, оптові торги, аукціони, посередники); попит на продукцію, перспективи його розвитку, відомості про потенційних споживачів; можливість, доцільність та ефективність проведення рекламних компаній, прогноз стану кон’юнктури ринку продукції на строк; стан і практика застосування господарського законодавства, у вигляді інформаційного звіту та паперовому носії в прошитому і пронумерованому вигляді (п. 1.4, 2.2).

Згідно п.2.2, п. 2.4. виконавець надає результати досліджень у вигляді інформаційного звіту на паперовому носії; про надання послуг сторонами складається та підписується Акт приймання-передачі наданих послуг у 2-х примірниках, по одному примірнику якого зберігається у Сторін.

Відповідно до п. 3.1. Договору вартість виконаних робіт складає 65 000,00 гривень (у тому числі ПДВ 1 083, 33 грн.).

На виконання Договору б/н від 01.06.2010 р. сторони склали Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ТМ-0000511 від 30 червня 2009 року, підписаний сторонами цією ж датою, зі змісту якого вбачається, що виконавцем були проведені маркетингові дослідження обумовлені зазначеним договором на загальну суму 65 000,00 грн. (том 1, а.с. 144).

Позивачем надано суду копії платіжних доручень № 190 від 24 червня 2010 року на суму 6 500, грн. та № 223 від 27 липня 2010 року на суму 58 500,00 грн. з призначенням платежу «за маркетингові дослідження, згідно договору № 77 від 01.08.2010 року»(том 2, а.с. 11-12).

В матеріалах справи міститься також копія податкової накладної № 625 від 30.06.2010р., виписана ТОВ «Токката Медіа»на загальну суму 65 000 ,00 грн., в тому числі ПДВ –10 833 ,33 грн.

Вартість маркетингових послуг було віднесено позивачем до складу валових витрат за 2 квартал 2010 у розмірі 54 166,67 грн., сума ПДВ у розмірі 10 833,33 грн. включена позивачем до складу податкового кредиту за червень 2010 року.

Аналізуючи встановлені факти, оцінюючи доводи сторін та подані ними докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову в даній частині, виходячи з такого.

Спірні правовідносини стосуються правомірності віднесення позивачем витрат, сплачених вищевказаним суб’єктам господарювання, до валових та включення сум податкового кредиту, сплаченого у складі вартості таких послуг, до податкового кредиту.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, який визначав правила оподаткування підприємствами свого прибутку та, зокрема, включення витрат до валових, був Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР.

Відповідно до пункту 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (надалі - Закон № 334/94), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначене положення п. 5.1 Закону № 334/94 повинно тлумачитися у системному зв'язку із п. 1.32 ст. 1 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пункт 5.2 ст. 5 Закону № 334/94 містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, зокрема, до валових включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3–5.7 цієї статті (пп. 5.2.1).

Таким чином, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено у пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94 датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентом є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті – також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), – дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов’язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку   .

Відповідно до п.п. 7.4.4 вищевказаної норми Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, за змістом наведених норм Закону, до складу податкового кредиту можуть бути віднесені тільки ті суми податку на додану вартість, які сплачені в зв’язку з придбанням товарів, послуг чи основних фондів, призначених для використання в межах та з метою подальшого використання у господарській діяльності платника  податку.

Право на включення сплаченого (нарахованого) ПДВ до податкового кредиту виникає за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу) відповідно до вимог наведеного підпункту 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР. До складу валових витрат належать лише витрати, прямо передбачені Законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Вказане підтверджується також правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», де, зокрема, вказано, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такий етап, як встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.  

Таким чином, для вирішення даного спору необхідно з’ясувати, чи призначені для використання у господарській діяльності ПП «Барракуда»послуги, отримані від ТОВ «Систайл»та ТОВ «Токката Медіа».

Як зазначалось вище, перевіркою встановлено та відображено у акті перевірки на стор.11-14, що позивач відніс до складу валових, витрати по отриманим консультаційним послугам за Договором  № 11/33 від 01.09.2009р., виконавцем яких є ТОВ «Систайл».

Предметом вказаного договору було надання консультацій з приводу порядку нарахування та виплати дивідендів; відображення операцій з безоплатної передачі матеріалів, основних фондів і малоцінних необоротних активів податковому та бухгалтерському обліку.

Суд вважає документально непідтвердженими витрати з придбання таких послуг для фактичного їх використання у господарській діяльності, з огляду на те, що такі послуги, як встановлено в ході перевірки, та не заперечується позивачем, фактично не використовувались, в подальшій господарській діяльності.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 13.10.2011 р. основними видами діяльності ПП «Барракуда»є, зокрема, виробництво ювелірних виробів, оптова торгівля золотом та дорогоцінними металами; роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами; оптова торгівля іншими проміжними продуктами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено перевіркою, протягом періоду з 01.12.2008 року по 31.12.2010 року ПП «Барракуда»не здійснювались нарахування та виплата дивідендів, безоплатна передача матеріалів, основних фондів, малоцінних необоротних активів не проводилась.

Представник позивача не міг суду дати пояснення з приводу доцільності укладання договору про надання консультаційних послуг стосовно нарахування та виплати дивідендів, враховуючи те, що згідно витягу з ЄДР розмір статутного фонду ПП «Барракуда»складає 100,00 грн., при чому єдиним засновником юридичної особи являється одна фізична особа - ОСОБА_5 з розміром внеску до статутного фонду у розмірі 100,00 грн.

Таким чином, отримані консультаційні послуги не були пов’язані з основним видом діяльності ПП «Барракуда»та не відповідають звичайній господарській діяльності підприємства.

Стосовно пояснень представника позивача, що замовлення консультаційних послуг щодо виплати дивідендів було зумовлене необхідністю пошуку нових джерел фінансування діяльності підприємства та з’ясування питання стосовно розподілу дивіденди у разі залучення нових учасників підприємства у якості інвесторів, а також з метою прийняття рішення щодо подальшого здійснення безоплатної передачі станка «Minitech Machinery», який вийшов з ладу, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України, передбачено: підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарські діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягненні економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, будь-який правочин, здійснений в межах господарської діяльності повинен мати позитивний економічний ефект. В той же час, отримані позивачем згідно акту виконаних робіт консультаційні послуги - не застосовувалися в будь-яких господарських операціях, спрямованих на отримання доходу, а отже, й не мають економічних наслідків.

В силу положень статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. у податковому обліку до витрат, пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які платником податку використані (направлені) на отримання доходу. У випадку, якщо товари (роботи, послуги) використані не на потреби власної господарської діяльності - отримання доходу, витрати здійсненні на придбання таких товарів (робіт, послуг) не повинні відображатися у складі валових витрат платника податку на прибуток підприємств.

Як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Фактично підприємством не представлено до перевірки докази про те, що у господарській та фінансовій діяльності підприємства використано дані послуги. Як встановлено судом, протягом перевіряємого періоду склад учасників ПП «Барракуда»не змінювався, нарахування та виплата дивідендів не проводилась, безоплатна передача матеріалів також не відбувалась.

За таких обставин, суд вважає правомірним висновок податкового органу про завищення суми валових витрат за IV квартал 2009 року у розмірі 25 000 грн. та податкового кредиту у розмірі 5 000,00 грн. за жовтень 2009 року.

Щодо віднесення до складу валових витрат маркетингових досліджень, наданих позивачу ТОВ «Токката Медіа», судом зазначається наступне.

В силу п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов’язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні»від 16.07.1999р № 996-XIY. В іншому випадку, відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у платника не виникає права відносити  до складу валових витрат,  витрати без належних на те документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частина 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні»висуває до первинних документів такий обов’язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ТМ-0000511 від 30 червня 2009 року, складеного на виконання Договору б/н про надання маркетингових послуг від 01.06.2010 р., укладеного з ТОВ «Токкада Медіа», виконавцем були проведені маркетингові дослідження обумовлені зазначеним договором на загальну суму 65 000,00 грн. (том 1, а.с. 144).

Суд погоджується з позицією податкового органу про те, що зазначений акт виконаних не містить достатньої інформації про обсяг господарської операції, а лише відображає найменування робіт (маркетингові дослідження), посилання на договір та вартість послуг.

При цьому вказаний акт не містить будь-якого розрахунку щодо змісту і обсягу господарської операції (як передбачено ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») –видів послуг, які надавалися виконавцем відповідно зазначеного договору, чи одержаних (затверджених сторонами договору) результатів, не вказано, які конкретно надані послуги, хто їх надавав, в який період часу, загальна кількість годин, витрачених виконавцем і т. д., тому наданий акт не може бути належним  підтвердженням одержання послуг та понесення витрат.

Крім того, з наданого позивачем акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) не вбачається, які саме критерії використовувались сторонами для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку, а не завищення валових витрат) і правомірність формування валових витрат та податкового кредиту.

З приводу наданого позивачем Звіту про маркетингове дослідження, складеного ТОВ «Токкада Медіа»(том І, а.с. 145-150), суд зазначає, що викладена у ньому інформація є загальнодоступною інформацією, розміщеною на інтернетсайтах.

Зокрема, в звіті наведена загальна теоретична інформація щодо темпів зростання  випуску ювелірних виробів із золота, срібла, платини, паладію та попиту на них, інформація щодо надання переваги споживачів до ювелірних прикрас, наведена історія становлення ювелірної галузі, зокрема ЗАТ «Харківський ювелірний завод»та його конкурентів, їхні обсяги реалізації виробів, а також пропозиції з використання кабінетів з великими залами з вітринами, та закріплення за певним регіоном України на великих підприємствах менеджерів з розвитку тощо.

Суд зазначає, що згідно п. 4.1 договору № б/н від 01.06.2010р., Виконавець зобов’язаний був надати Замовнику результати досліджень з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків досліджень, проте всупереч наведеним вимогам наданий позивачем звіт не містить результатів досліджень з детальним та повним описом усіх поставлених питань, передбачених п. 1.4 Договору.

Зокрема, звіт Виконавця не містить інформації щодо діючих та потенційних конкурентів; загальну характеристику умов роботи конкурентів (джерела сировини та комплектуючих, наявність постачально-збутової мережі та ін.); загальну характеристику обігу продукції конкурентів (обсяг пропозиції, якість, ціни, сервіс, розрахунки та ін.); розрахунки цін, відомості про їх динаміку за період; ступінь розвитку ринкової інфраструктури (транспорт, склади, мережі, зв’язки та ін..); ступінь розвитку комерційної інфраструктури (біржі, оптові торги, аукціони, посередники); інформацію про попит на продукцію, перспективу його розвитку, стан і практику застосування господарського законодавства тощо, як передбачено пунктом 1.4 Договору б/н від 01.06.2010р.

Документів стосовно результатів досліджень з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених сторонами напрямків позивачем надано не було.

Таким чином, надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з виконання маркетингових послуг, не відповідають вимогам діючого законодавства.

На думку суду, в випадку, що є предметом судового розгляду, дослідженні фактичні дані вказують на недоведеність позивачем економічної доцільності витрат на неконкретні маркетингові послуги, змістом яких було надання загальнодоступної теоретичної інформації, та причинного зв’язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, та наміру придбання платником податку послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Доводи позивача стосовно того, що внаслідок надання маркетингових послуг ним було прийнято участь у виставці «Ювелір Експо Україна 2010», відкрито офіс-магазин та розпочато продаж власної продукції за допомогою Інтернет-магазину тощо, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки позивачем не доведено, що вчинення таких дій було наслідком саме надання маркетингових послуг.

Також на запит суду стосовно чисельності працюючих у ТОВ «Токкада Медіа»ДПІ у Печерському районі м. Києва листом від 01.02.12р. № 1592/9/17-509 повідомила, що ТОВ «Токкада Медіа»звіту про нарахування заробітної плати форми № 1-ДФ за ІІ квартал 2010 року не подавало. Згідно декларації з податку на прибуток за І півріччя 2010 ТОВ «Токкада Медіа»підприємство не декларувало наявність витрат на оплату праці (рядок 04.3 декларації), що свідчить про відсутність на підприємстві найманих працівників (том 2, а.с. 125, 135).

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Токкада Медіа»анульоване згідно акту №  4/24 від 18.02.2011р. з 27 грудня 2010 року, причина анулювання –винесення господарським судом рішення про ліквідацію юридичної особи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних  для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. № 742/11/13-11, дослідженню підлягають обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

З огляду на вказане, приймаючи до уваги, що ТОВ «Токкада Медіа» людських ресурсів для виконання договорів не мало, суд у сукупності з іншими вищезазначеними обставинами вважає, що відповідачем доведено відсутність реального виконання Договору б/н про надання маркетингових послуг від 01.06.2010 р., укладеного з ТОВ «Токкада Медіа».

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем в порушення вимог законодавства не надано належних первинних документів, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік», на підтвердження взаємозв’язку проведеного маркетингового дослідження з господарською діяльністю підприємства, а отже як наслідок –позивачем неправомірно віднесено витрати на маркетингове дослідження у розмірі 54 166, 67 грн. до валових витрат підприємства у ІІ кварталі 2010 року та включено сум ПДВ у розмірі 10 833 ,33 грн. до податкового кредиту за червень 2010 року.

Підсумовуючи все вищевказане суд зазначає, що на порушення вимог п.5.1 ст.5, п.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3  ст.5  ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»,  п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»позивачем в перевіряємому періоді безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту (в частині сплати ПДВ), витрати на придбання консультаційних та маркетингових послуг, які не підтверджені документами які б доводили об’єм проведених робіт, їх реальну вартість, направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, обґрунтування економічної вигоди від проведених операцій, відповідності та співрозмірності реального і заявленого змісту господарських операції, а також причинного зв’язку між придбанням послуг та отриманням економічної вигоди від цього придбання.

Оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність зв’язку між вчинюваними позивачем господарськими операціями по наданню контрагентами маркетингових та консультаційних послуг з господарською діяльністю позивача, суд приходить до висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат. Доводи позивача про неправомірність оспорюваних податкових рішень у вказаній частині спростовуються вищенаведеними фактичними даними.

Щодо віднесення до складу валових витрат понесені позивачем витрати по ремонту орендованих офісних приміщень судом встановлено наступне.

В акті перевірки №2295/23-02/33051701 від 11.03.2011 року ДПІ у Солом’янському районі м. Києва зроблений висновок про неправомірне формування позивачем валових витрат за наслідками виконання операцій по ремонту орендованих офісних приміщень в сумі 166 756, 15 грн.

З матеріалів справи вбачається, що для здійснення господарської діяльності ПП «Барракуда»орендувались офісні приміщення за адресою: м. Київ, вул. Сім’ї Сосніних згідно договору б/н від 01.07.2009 р., укладеного з ФО-П ОСОБА_4 терміном з 01.02.2010 року по 31.12.2012 рік (том 1, а.с. 152-155 ) та в м. Києві по бул. Івана Лепсе, 4, оф. 19, згідно договору № 9 від 20.01.2010 року, укладеного з ЗАТ «Компанія Росток»терміном з 01.02.2010 року по 31.12.2012 рік (том 1 а.с. 156-159).

Додатковою угодою № 3 від 20.01.2010 року до Договору оренди приміщень № 9 від 20.01.2010 р., на підставі листа Орендаря, між сторонами домовлено про збільшення орендованих приміщень на 10.3 кв.м з 08.11.2010р. за адресою м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, оф. 19, що підтверджується актом приймання-передачі приміщень в оренду від 08 листопада 2010 року (том 1, а.с. 162-164).

На підставі укладених договорів оренди офісних приміщень, позивачем здійснено за власний рахунок ремонт вищезазначених приміщень, що підтверджується договором № АТ-1/03.09 від 01.03.2009 року, укладеним між ПП «Барракуда»та ЗАТ «Атлант-Україна»на суму 5416, 00 грн.(том 1, а.с. 165-167), договором № 09/05-12 від 12.05.2009 року, укладеним між ПП «Барракуда»та ПП «СКС-Буд»на суму 81 250, 00 грн. (том 1, а.с. 168-170), договором № 19 від 19.02.2010 року, укладеним між ПП «Барракуда»та ТОВ «Технобуд-Центр»на суму 40 767,00 грн. (том 1, а.с. 171-174), договором № 19/2 від 01.03.2010 року, укладеним між ПП «Барракуда»та ТОВ «Технобуд-Центр»на суму 39 322, 50 грн. (том 1, а.с. 178-180).

Вартість зазначених робіт орендованих офісних приміщеннях позивачем було віднесено до валових витрати за перевіряє мий період на загальна суму 166 756,15 грн., в тому числі:

- за І квартал 2009 року –5 416,65 грн.;

- за ІІ квартал 2009 року –81 250,00 грн.;

- за І квартал 2010 року –80089,50 грн.

Позивач стверджував, що вказані приміщення він орендував на підставі договорів і використовував у своїй господарській діяльності, а тому обґрунтовано врахував понесені витрати на їх ремонт в рахунок валових витрат.

На думку відповідача, віднесення до складу валових витрат вартості ремонту вказаних приміщень є безпідставним з огляду на те, що ці приміщення відповідно до наявних у бухгалтерському обліку відомостей, не віднесені до першої групи основних фондів підприємства. Крім того, у даному випадку витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів повинні відноситись до амортизаційних відрахувань, що збільшує балансову вартість таких основних фондів станом на початок розрахункового кварталу.

Вирішуючи спір в даній частині суд виходить з наступного.

Відповідно до підп. 5.3.2. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів  та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

У підп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8  названого закону зазначено, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Згідно з норм тієї ж статті основні фонди підлягають розподілу за чотирма групами, де група 1 –це будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Амортизації підлягають витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів підлягають амортизації (підп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону).

Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу (п. 8.7.1. п. 8.7 ст.8 Закону № 334/94).

Згідно з пп. 8.8.1 п. 8.8 ст. 8 Закону, у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості: відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди); створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

На вимогу суду позивач долучив відомості про свої основні засоби за 2009 - 2010 роки, але орендованих приміщень по вул. Сім’ї Сосніних, 9-ав та по бул.-ру Івана Лепсе, 4 серед них не передбачено, як і взагалі відсутні основні засоби першої групи, що підтверджується зокрема, додатками К 1/1 до податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2009 - 2010 роки (том 2, а.с. 145-171). Вище уже зазначалось про те, що основою, зокрема, для податкової звітності є дані бухгалтерського обліку. Останній у свою чергу відображає усю діяльність підприємства з початку створення і в тому числі містить відомості про ресурси такого підприємства, які використовуються у процесі господарської діяльності. Тому віднесення до складу валових витрат підприємства вартості ремонту приміщень, що не перебувають на балансі підприємства суперечить вимогам законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на те, що вартість капітального ремонту закон зобов’язує відносити до складу амортизаційних відрахувань, а не валових витрат підприємства.

Доводи позивача стосовно того, що відповідні приміщення залишались на балансі у орендаря, а характер виконаних ремонтних робіт не був пов’язаний з поліпшення основних фондів, а мав лише на меті підготовку зазначених приміщень до стану, придатного для ведення господарської діяльності, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Згідно визначення, наведеного у Наказі Державного комітету статистики України від 15 грудня 2003 року № 444 «Про затвердження форми одноразового державного статистичного спостереження № 1-амортизація»поліпшення об'єкта основних засобів - витрати, пов'язані з модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо об'єкта основних засобів, у результаті чого збільшуються майбутні економічні вигоди, що первісно очікуються від його використання.

Враховуючи те, що витрати позивача на проведення ремонтних робіт у орендованих приміщеннях привели до збільшення майбутніх економічних вигод від їх використання, такі роботи відносяться до поліпшень основних фондів, про які йдеться в пп. 8.7.1, пп.8.8.1 п.8.8 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Посилання позивача на пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено включення до складу валових витрат суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності суд вважає безпідставним.

Суд зазначає, що статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначаються загальні правила формування валових витрат підприємства, а статтею 8 вказаного Закону –порядок амортизації основних фондів і нематеріальних активів, зокрема, пунктом 8.7 вказаної статті регулюється порядок віднесення витрат на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних фондів на зменшення скоригованого прибутку платника податку.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, що пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є загальним положенням закону, а пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.7.1, пп. 8.8.1 п. 8.8 статті 8 зазначеного Закону є спеціальними нормами Закону по відношенню до зазначеного вище положень та підлягають переважному застосуванню при визначенні порядку оподаткування операцій по ремонту, реконструкції, модернізації та іншим видам поліпшень основних фондів.

Відтак, в цій частині суд погоджується з доводами органу ДПС про те, що віднесення в І, ІІ кварталах 2009 року, І кварталі 2010 року на валові витрати підприємства вартість ремонту приміщень без створення І групи основних фондів є порушенням вимог пп. 8.7.1 п.8.7 і пп.8.8.1 п.8.8 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Стосовно посилань представника позивача на неправомірність прийняття ДПІ у Солом’янському районі міста Києва оскаржених податкових повідомлень-рішень із посиланням на п. 86.9 cт.86 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 54.3.2, 54.3.4 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI  контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Згідно з п. 58.4 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Абзац другий цього пункту не застосовується, коли податкове повідомлення-рішення надіслане (вручене) до порушення кримінальної справи.

Пунктом 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Суд зазначає, що зміст пункту 86.9 ст. 86 Податкового Кодексу України слід тлумачити у системному взаємозв’язку з іншими нормами цього Кодексу та з урахуванням  мети прийняття даної норми законодавцем.

Так, як вбачається зі змісту пункту 86.9 ст. 86 Податкового Кодексу України, у випадку проведення перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що податкове повідомлення-рішення не приймається в тих випадках, коли матеріали перевірки передаються правоохоронному органу та використовуються або можуть бути використані ним як доказ по кримінальній справі з метою підтвердження чи спростування наявності вини платника податків у вчиненні злочину.

Відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах.

У свою чергу, відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»до повноважень податкових органів здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів.

Отже, матеріали перевірки податкового органу можуть бути використані як докази наявності чи відсутності вини особи під час розгляду кримінальної справи про злочини, предметом яких є податки та збори, тобто злочини, передбачені ст. 212 Кримінального кодексу України.

В інших випадках матеріали перевірки доказової сили по кримінальній справі не мають, та не можуть впливати на вирішення питання наявність чи відсутність вини особи у вчиненні злочину.

Таким чином, за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори (ст. 212 Кримінального кодексу України), контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає. В інших випадках (за результатами перевірок платників податків відносно яких та/ або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки, збори) грошові зобов'язання визначаються та, відповідно, приймається податкове повідомлення-рішення щодо платників податків в загальновстановленому порядку (п. 58.1 ст. 58 ПКУ).

Норми пункту 86.9 ст. 86 Податкового Кодексу України перебувають у системному зв’язку з положеннями п. 58.4 ст. 58 Податкового кодексу України, який забороняє податковому органу складати та надсилати платнику податків податкове повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Суд зазначає, що позапланова невиїзна перевірка ПП «Барракуда»проведена на підставі постанови слідчого ОВС ГСУ МВС України від 22.12.2010 року, проте зазначена постанова винесена в рамках та на підставі матеріалів кримінальної справи, порушеної не відносно посадових осіб позивача та не за фактом ухилення від сплати податків, що кваліфікується за ст. 212 Кримінального кодексу України, а тому ДПІ у Солом’янському районі м. Києва цілком правомірно та обґрунтовано винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань та штрафних санкцій з податку на прибуток та  ПДВ.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв’язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що судом встановлено правомірність винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень від 06 квітня 2011 року № 0001182302/0, № 0001192302/0, суд приходить до висновку про достатність підстав у податкового органу для прийняття спірних повідомлень-рішень, якими визначено позивачу податкові зобов’язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за розглядуваними господарськими операціями, у зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання вказаних рішень нечинними.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                      Патратій О.В.

                                                  Повний текст постанови складено та підписано: 16 лютого 2012 року.