Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22-ц/490/197/12                                                                         Головуючий у 1 й інстанції - Петрюк Т.М.

Категорія 29                                                   Доповідач  -  Варенко О.П.

31.01.2012

Р І Ш Е Н Н Я

                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2012 року колегія  суддів судової палати у цивільних справах апеляційного  суду Дніпропетровської області  в складі:

головуючого  – судді Варенко О.П.,

суддів –Григорченка Е.І., Лаченкової О.В.,

при секретарі   -  Бондаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Верхньодніпровський машинобудівний завод»

на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області  від 24 жовтня 2011 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Верхньодніпровський машинобудівний завод», третя особа –Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Верхньодніпровському районі, про встановлення фактів та відшкодування моральної шкоди,

                                                            В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що  в період з 30 жовтня 2009 року вона працювала свердлувальником 3-го розряду у відкритому акціонерному товаристві «Верхньодніпровський машинобудівний завод». Відповідно до чинного законодавства вона подала заяву про прийняття на роботу до вказаного підприємства та здала до відділу кадрів свою трудову книжку.

ЇЇ робочим місцем був свердлувально - радіальний станок. Разом з нею в цьому ж цеху працювали ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Також вона знала і інших працівників підприємства, а саме: ОСОБА_5 - начальника цеху, ОСОБА_6 - інженера по техниці безпеки, ОСОБА_7 - зварювальника котельно-зварювального цеху, ОСОБА_8 - фельдшера заводу.

30 листопада 2009 року приблизно о 14-30 годині при виконанні трудових обов’язків на робочому місці, а саме при роботі на свердлувально-радіальному станку, який належить ВАТ «ВМЗ», їй було заподіяно каліцтво у вигляді тупої травми лівої кисті, яка супроводжувалась травматичною ампутацією 3, 4 пальців лівої руки.

Згідно висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 167 від 24.033.2009 року їй були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді тупої травми лівої кисті, яка супроводжувалась травматичною ампутацією 3, 4 пальців лівої руки та ці тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості.

Після отримання травми керівництво заводу приховало факт її травмування на виробництві, а також приховує факт трудових відносин між нею та заводом.

Приблизно 4 чи 5 грудня 2009 року керівництвом заводу їй було виплачено компенсацію за отриману травму в розмірі 15000 грн., які отримав, за її усною згодою, її співмешканець ОСОБА_9 у приміщенні адміністрації заводу.

Після отримання травми вона звернулась до керівництва заводу з проханням видати їй акт про нещасний випадок, однак їй було відмовлено в цьому. 12.05.2010 року вона звернулась до Верхньодніпровського РВ з заявою про підтвердження факту її травмування на виробництві та 19 травня 2010 року нею був отриманий лист-відповідь, в якому вказано, що факт її травмування на виробництві знайшов своє підтвердження та підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Оскільки керівництво заводу приховує факт її травмування та роботи на підприємстві, не видає акт про нещасний випадок на виробництві, їй спричинена і моральна шкода, яка полягає в тому, що вона отримала виробничу травму при роботі з джерелом підвищеної небезпеки, втратила пальці руки, тривалий час вимушена не працювати внаслідок отриманої травми, вона залишилася без пальців руки на все життя, їй спричинена моральна шкода, яку вона оцінює в 15000 грн. На підставі викладеного просила: встановити факт, що вона в період з 30 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року працювала свердлувальником 3-го розряду в Відкритому акціонерному товаристві «Верхньодніпровський машинобудівний завод»; встановити факт, що вона, 30 листопада 2009 року отримала виробничу травму у вигляді тупої травми лівої кісті, яка супроводжувалася травматичною ампутацією 3,4 пальців лівої руки на робочому місці у Відкритому акціонерному товаристві «Верхньодніпровський машинобудівний завод»; стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Верхньодніпровський машинобудівний завод» на її користь в рахунок відшкодування заподіяної їй моральної шкоди внаслідок каліцтва на виробництві у розмірі 15000 грн. та витрати на правову допомогу.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області  від 24 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволено частково: встановлено факт, що ОСОБА_2 з 30 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року працювала свердлувальником 3-го розряду у відкритому акціонерному товаристві «Верхньодніпровський машинобудівний завод»; встановлено факт, що ОСОБА_2 30 листопада 2009 року отримала виробничу травму у вигляді тупої травми лівої кисті, яка супроводжувалась травматичною ампутацією 3, 4 пальців лівої руки на робочому місці у відкритому акціонерному товаристві «Верхньодніпровський машинобудівний завод»; стягнуто з публічного акціонерного товариства «Верхньодніпровський машинобудівний завод»на користь ОСОБА_2 8000 грн.. на відшкодування моральної шкоди та понесені витрати пов’язані з розглядом справи в суді, а саме 2500 грн., за надання правової допомоги.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши учасників процесу,  перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановивши оскаржуване рішення в частині встановлення факту знаходження сторін в трудових правовідносинах, суд першої інстанції виходив з того, що з 30.10.2009 року позивач була допущена до роботи та працювала свердлувальником 3-го розряду у ВАТ «Верхньодніпровський машинобудівний завод»(з 22.04.2010 року –ПАТ  «Верхньодніпровський машинобудівний завод») до отримання травми, тобто до 30.11.2009 року без запису в трудовій книжці чи укладання трудового договору. При цьому вже вирішувалось питання її офіційного оформлення на роботу. У відділі кадрів у неї взяли трудову книжку, вона проходила медкомісію і повинна була бути оформлена на роботу.

З пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_4 видно, що позивач приступила до виконання своїх обов’язків свердлувальника та протягом місяця  виконувала їх до отримання травми.

Суд врахував, що згідно з правилами ч.4 ст.24 КзпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи тому і прийшов до висновку, що між сторонами дійсно з 30.10.2009 року по час отримання позивачем травми 30.11.2009 року існували трудові відносини.   

Такий висновок суду першої інстанції підтверджується матеріалами справи, яким останній дав правильну оцінку і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.   

Крім того, колегія суддів враховує норми ч.2 ст.256 ЦПК України про те, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх вирішення та положення ч.6 ст.235 ЦПК України згідно зі змістом якої встановлення юридичних фактів у справі, де виникає спір про право, здійснюється в порядку позовного провадження.   

Доводи апеляційної скарги про те, що після 25.11.2008 року в трудових відносинах  з підприємством позивач не знаходилась, трудовий договір не укладався, наказу по підприємству не має, у відділі кадрів відсутня трудова книжка позивачки, заробітна плата не нараховувалася та через касу підприємства  не отримувалася, про що свідчать висновки перевірок підприємства по скаргам позивача не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в цій частині і на правильність вирішення спору місцевим судом в цій частині не впливають.   

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обгрунтованість ухваленого у справі судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що місцевий суд ухвалив рішення про встановлення факту трудових правовідносин з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.   

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині встановлення нещасного випадку та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що зібрані у справі докази, зокрема показання свідків, свідчать про те, що нещасний випадок, який трапився з позивачем 30 листопада 2009 року, пов’язаний з виробництвом.   

Проте повністю погодитись із наведеним висновком суду не можна з таких підстав.   

Судом установлено, що 30 листопада 2009 року, близько 14 години 30 хвилин, позивач під час виконання трудових обов’язків у Відкритому акціонерному товаристві «Верхньодніпровський машинобудівний завод»отримала травму у вигляді тупої травми лівої кисті, яка супроводжувалась травматичною ампутацією 3, 4 пальців лівої руки.

У грудні 2009 року керівництвом заводу їй було виплачено компенсацію 15000 гривен, які за її згодою отримав її чоловік ОСОБА_9 у приміщенні заводу. Після травмування вона звернулась до відповідача з проханням надати акт про нещасний випадок, але їй було відмовлено в цьому.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.   

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Зокрема, законом визначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.   

На підставі ст. 22 Закону України «Про охорону праці»роботодавець повинен організовувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннями профспілок.   

Відповідно до п. 13 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, обстеження місця нещасного випадку, одержання пояснень потерпілого, свідків та причетних до нещасного випадку осіб, з’ясування обставин і причин нещасного випадку, визначення, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом, установлення осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці, та складання акта розслідування нещасного випадку віднесено до компетенції утвореної роботодавцем комісії з розслідування нещасного випадку. У судовому порядку факт нещасного випадку встановлюється лише у разі ліквідації підприємства-роботодавця (ч. 2 п. 26 Порядку).   

Отже, законом визначено порядок встановлення факту нещасного випадку на виробництві.   

У разі незгоди потерпілого зі змістом акта про нещасний випадок питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, чиє рішення може бути оскаржене у судовому порядку (чч. 3, 4 ст. 22 Закону України «Про охорону праці», пп. 37, 38 Порядку).   

Проте в порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України, вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув.

За таких обставин, ухвалене у справі судове рішення в частині встановлення факту нещасного випадку на виробництві та стягнення моральної шкоди  підлягає скасуванню як таке, що  ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.  

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат  на правову допомогу, суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази про оплату витрат саме у цій справі (а.с.158), в зв’язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат підлягає зміні, слід стягнути з Публічного акціонерного товариства  «Верхньодніпровський машинобудівний завод» в дохід держави судові витрати у розмірі 45 грн.50 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

            Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Верхньодніпровський машинобудівний завод»–задовольнити частково.

      Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області  від 24 жовтня 2011 року скасувати в частині встановлення факту нещасного випадку на виробництві та стягнення моральної шкоди, витрат на правову допомогу, відмовивши ОСОБА_2 в задоволенні її позовних вимог в цій частині.

           Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області  від 24 жовтня 2011 року змінити в частині розміру стягнутих судових витрат: судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства  «Верхньодніпровський машинобудівний завод» в дохід держави судові витрати у розмірі 45 грн.50 коп.

      В решті рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області  від 24 жовтня 2011 року –залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

              Головуючий

              Судді