УКРАИНА
АПЕЛЛЯЦИОННЫЙ СУД ДНЕПРОПЕТРОВСКОЙ ОБЛАСТИ
22-ц-24803/11
Справа № 2-1522/11 Головуючий в 1-й інстанції
Провадження №22-ц/491/63/12 суддя Бутенко М.В.
Категорія - 51 ( І ) Суддя-доповідач Зубакова В.П.
УХВАЛА
Іменем України
29 лютого 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Зубакової В.П.,
суддів : Неклеси В.Г., Грищенко Н.М.
при секретарі : Бадалян Н.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна служба безпеки», третя особа без самостійних вимог ОСОБА_5, про встановлення факту перебування в трудових відносинах, зобов’язання вчинити запис в трудовій книжці, стягнення грошових коштів.
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
позивач ОСОБА_3,
представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна служба безпеки» - Волинець Марія Олександрівна,
третя особа - ОСОБА_5, -
В С Т А Н О В И Л А :
В квітні 2011 року позивач звернулася з зазначеним позовом до відповідача про встановлення факту перебування в трудових відносинах, зобов’язання вчинити запис в трудовій книжці, стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що з 08.02.2010 року по 09.07.2010 року працювала на посаді диспетчера Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна служба безпеки» (далі - ТОВ «Приватна служба безпеки»), однак відповідач не оформив трудові правовідносини належним чином та не проводив виплату заробітної плати з квітня 2010 року.
Просила суд, встановити факт виконання ОСОБА_3 в період з 08.02.2010р. по 08.07.2010р. обов’язків диспетчера ТОВ «Приватна служба безпеки» із окладом на рівні мінімальної заробітної плати за місяць; зобов’язати відповідача вчинити запис в трудову книжку про прийняття позивача 08.07.2010р. на посаду диспетчера ТОВ «Приватна служба безпеки» та звільнення її 08.07.2010р. за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України; стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з квітня 2010р. по 08.07.2010р. на загальну суму 2 878,09грн.; стягнути з відповідача компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 08.07.2010р. по 28.02.2011р. на загальну суму 7 908,40грн.; стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку за період з 08.02.2010р. по 08.07.2010р. на загальну суму 432,70грн.; стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 320,00 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Так, судом не взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, які зазначили, що позивач разом з ними спочатку проходила навчання, а потім, вони разом працювали диспетчерами. Також, судом не взято до уваги відсутність у відповідача права на проведення навчання професії диспетчера, не перевірено наявність ліцензії Міністерства освіти України на надання освітніх послуг.
Зазначаючи в рішення суду про те, що журнал тривог є журналом вільної форми і не передбачений номенклатурою справ, суд не витребував у відповідача відомості про те, яким чином фіксувались виклики та передавались повідомлення іншими диспетчерами.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просила суд встановити факт перебування її у трудових відносинах з відповідачем з 08.02.2010 року по 09.07.2010 року, зобов'язати відповідача внести записи в трудову книжку про її роботу та стягнути кошти, які мали бути сплачені їй роботодавцем.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не довела факт перебування в трудових відносинах з відповідачем, спори щодо внесення записів у трудову книжку, відшкодування моральної шкоди, стягнення заробітної плати, в тому числі і за затримку розрахунку при звільненні, виникають лише з трудового договору, але трудовий договір між сторонами у встановленій законом формі не укладався, вимоги про визнання договору дійсним позивачкою не заявлялися і не розглядалися судом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. З КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, з якою працівник зобов’язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до вимог ч.ч. 3,4 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11. 1992 року №9 укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.
Представник відповідача посилався на те, що заяви про прийняття на роботу від ОСОБА_3 до ТОВ «Приватна служба безпеки» не надходило, трудовий договір з нею не укладався, трудова книжка на підприємстві не зберігалась, керівник підприємства ОСОБА_5, який відповідно до своєї посади та обов’язків, визначених посадовою інструкцією, був єдиною особою, яка мала виключне право на прийняття та звільнення робітників, ніколи не приймав рішень щодо прийняття на роботу ОСОБА_3
Відповідно вимогам ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що не добуто доказів в підтвердження того, що уповноважена особа надавала згоду на допуск до роботи ОСОБА_3
Посилання позивача на журнал тривог, до якого вона вносила записи, не можуть служити доказом її прийняття на роботу, оскільки ці документи не передбачені номенклатурою справ ТОВ «Приватна служба безпеки».
Факт отримання за виконану роботу заробітної плати доказами не підтверджений.
Суду не надано достовірних доказів, які свідчили б про те, що ОСОБА_3 дійсно працювала в ТОВ «Приватна служба безпеки», а тому суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 в задоволенні позову до ТОВ «Приватна служба безпеки» про встановлення факту находження у трудових відносинах з ТОВ «Приватна служба безпеки» в період з 08.02.2010 року по 09.07.2010 року на посаді диспетчера.
Крім того, перевіряючи доводи сторін, в судовому засіданні апеляційної інстанції було допитано свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які в період з 08.02.2010 року по 09.07.2010 року працювали на посадах диспетчерів ТОВ «Приватна служба безпеки», та пояснили, що ОСОБА_3 разом з ними диспетчером не працювала. Журнал тривог ними не ведеться, оскільки всі виклики та повідомлення реєструються за допомогою комп’ютерної програми.
Апеляційний суд вважає, що надані сторонами і досліджені судом першої інстанції, докази дозволили суду зробити висновок про відсутність підстав для задоволення позову через безпідставність цих вимог, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування законного рішення, оскільки вони не призвели до неправильного вирішення справи.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не доведені, не обґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)