Справа № 22-ц-390/2012 Головуючий у I інстанції – Павленко О. В.
Категорія – цивільна Доповідач - Євстафіїв О. К.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 лютого 2012 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіЄвстафіїва О.К.,
суддів:Литвиненко І.В., Шарапової О.Л.,
при секретарі:Руденко О.М.,
за участю:представників: позивача ОСОБА_5 – ОСОБА_6, адвоката Чернігівської обласної колегії адвокатів ОСОБА_8, відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на рішення Ріпкинського районного суду від 05 грудня 2011 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про відшкодування шкоди,
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просять скасувати дане рішення та відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 у задоволенні позову.
У вересні 2011 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_5 пред’явив позов до ОСОБА_9 і ОСОБА_10, в якому просив стягти з останніх 4099 грн. 92 коп. на відшкодування шкоди та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачі працювали у позивача продавцями магазину з повною матеріальною відповідальністю. Проведеною 02.07.2011 р. ревізією товарно-матеріальних цінностей у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виявлено нестачу отриманих ними цінностей у вищевказаній сумі, яку вони відмовляються погасити у добровільному порядку.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено: з відповідачів на користь позивача у солідарному порядку стягнуто 4099 грн. 92 коп. на відшкодування матеріальної шкоди і 171 грн. 00 коп. на відшкодування судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 посилаються на наступне:
- наявні у справі договори про повну матеріальну відповідальність між ними й позивачем є нікчемними. Так, відповідачі і документально, і фактично стали до роботи у позивача 01.10.2009 р., а вказані договори датовані 30.09.2009 р. і цих договорів вони не підписували,
- відповідно до записів, які вели відповідачі і які вони надавали позивачеві, нестача, що нібито виявилася у ході інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, не має місця. До того ж, на її погашення відповідачі не отримали зарплату, за отримання якої вони розписалися у відомості про отримання зарплати.
У судовому засіданні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу, а представники фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 просили її відхилити за безпідставністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Постановляючи рішення, суд І інстанції виходив з того, що по справі доведено, що в період роботи відповідачів у позивача на посаді продавців магазину з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю у цьому магазині виникла нестача товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 4099 грн. 92 коп., що суду не надано доказів того, що дана нестача утворилася не з вини відповідачів і що останні її повністю або частково погасили. Ці висновки суду є вірними.
Так, по справі встановлено наступне.
30.09.2009 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 трудові договори (їх копії на а.с. 7, 8), згідно з якими останніх прийнято на роботу на посаду продавця з 01.10.2009 р. У цих договорах зазначено, що відповідачі зобов’язалися реалізовувати товар, забезпечувати його збереження, дотримуватися норм санітарії й гігієни, правил торгівлі та протипожежної безпеки. Дані договори було зареєстровано у Ріпкинському районному центрі зайнятості 01.10.2009 р.
В цей же день – 30.09.2009 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за встановленою чинним законодавством типовою формою (їх копії на а.с. 6, 7).
Проведеною 02.07.2011 р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 ревізією товарно-матеріальних цінностей у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виявлено нестачу отриманих ними цінностей у сумі 4099 грн. 92 коп. Це підтверджується інвентаризаційним описом товарів, матеріалів, тари і грошових коштів у торгівлі від 02.07.2011 р. відповідного змісту (його копія на а.с. 10-37).
З встановленого випливає наступне.
Висновки місцевого суду про те, що в період роботи відповідачів у позивача на посаді продавців магазину з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю у цьому магазині виникла нестача товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 4099 грн. 92 коп., що суду не надано доказів того, що дана нестача утворилася не з вини відповідачів і що останні її повністю або частково погасили, ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які відповідачами не спростовано.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення.
Так, трудові договори про прийняття відповідачів на роботу з 01.10.2009 р. сторонами укладалися 30.09.2009 р., що не суперечить ст.ст. 21, 23-241 КЗпП України. В цей же день – 30.09.2009 р. сторони уклали і договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Отже трудові договори і договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність сторонами укладено одночасно. Тож та обставина, що відповідачі і документально, і фактично стали до роботи у позивача 01.10.2009 р., а договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність з ними датовані 30.09.2009 р., не є свідченням їх незаконності. Суду не надано доказів про те, що цих договорів відповідачі не підписували. Отже є юридично неспроможним твердження останніх про те, що договори про повну матеріальну відповідальність між ними й позивачем є нікчемними.
Також є голослівними твердження ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про те, що нестача, яку виявлено 02.07.2011 р. у ході інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, не має місця і що з метою погашення цієї нестачі ними не отримано зарплату, за отримання якої вони розписалися у відомості про отримання зарплати.
Законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення перевірено у межах доводів апеляційної скарги і підстав для його скасування не встановлено.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відхилити, а рішення Ріпкинського районного суду від 05 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: