АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«16» березня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого-судді Луняченко А.В.
суддів Косогор Г.О., Комлевої О.С.
при секретарі Уманець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та виселення,
в с т а н о в и л а:
У березні 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який під час розгляду справи неодноразово уточнювала, та остаточно заявила вимоги до
ОСОБА_2, вказуючи в якості третьої особи ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та виселення ОСОБА_2 У обгрунтуванні свого позову позивачка посилалась на ту обставину, що вона була власником будинку
АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_4, від якого позивачка отримала гроші, була домовленість про укладання договору купівлі-продажу будинку, але з тих підстав, що у ОСОБА_4 був паспорт старого зразку, а також закінчувався термін довідки з БТІ, вона уклала договір дарування з ОСОБА_5, яка була співмешканкою ОСОБА_4
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2010 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та виселення - задовлений частково.
Визнано укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 договір дарування житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 що складається в цілому з житлового будинку літ. «А», житловою площею 32,6 кв.м., сараю літ. «Є», літньої кухні літ. «Б», вбиральні літ. «Ж», споруд № 1-5, 7 недійсним.
Визнано, що 14 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок.
В інший частині в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, в якій апелянт просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на те, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, а також що судом порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 14 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 0,27 га., що складається в цілому із жилого глинобитного будинку літ. „А”, житловою площею 32,6 кв.м., сараю літ. „Е”, літньої кухні літ. „Б”, вбиральні літ. „Ж”, споруд „1-5, 7 (т. 1 а.с. 6).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що суд вважав достовірно встановленими обставинами, що ОСОБА_1 отримала гроші за продаж будинку, а тому суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 58, 243 ЦК України (в редакції 1963 року), визнавши недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та визнавши, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, в частині виселення ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що після укладання договору, ОСОБА_1 передала спірний будинок ОСОБА_2, яка стала в ньому проживати, та проживає до теперішнього часу, що підтверджено позовними вимогами позивача про виселення, а тому підстав для задоволення позову в цієї частині не має.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не повно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а також вважав встановленими недоведені відповідачкою обставини, що мають значення для справи, судова колегія не приймає до уваги оскільки жодного доказу ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції надано не було.
Посилання в апеляційної скарзі на порушення прав ОСОБА_4, ніяким чином не порушають прав позивачки ОСОБА_1, а сам ОСОБА_4 з такими вимогами до суду першої інстанції не звертався, та рішення суду в апеляційної інстанції не оскаржував.
Таким чином , судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів, розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий ______________________________________ А.В. Луняченко
Судді ______________________________________ Г.О. Косогор
______________________________________ О.С. Комлева